У новинах говорилось про декілька істотних змін як у внутрішній, так і у зовнішній політиці Саудівської Аравії з приходом Сальмана до влади.
По-перше, 26 грудня 1915 р. у Дарині була підписана угода між королем Абдуль-Азізом ібн Абдуррахманом Аль Саудом (Ібн Саудом) та Великобританією. Ібн Сауд визнавався еміром Неджда, Ель-Хаси, Ель-Катіфа та Ель-Джубайля при умові знов почати війну проти рашидітів, правлячих еміратом у місті Хаіль та вірних союзу з Османами.
Згідно угоді, Англія надавала військовий захист землям Аль Сауддів, які розвивалися, при умові, що саудити не вступають ані у які альянси або угоди з якою-небудь країною, окрім Великобританії, не надають яких-небудь привілей всередині своєї країни нікому без дозволу Лондона і «завжди слідують їх порадам без винятку, якщо тільки це не виходить проти власних інтересів саудитів».
2 вересня 1921 року Ібн Сауд був офіційно визнаний «султаном Наджда». Пізніше, у 1922 році, під егідою англійців буди підписані угоди в Укайрі про демаркацію кордонів Неджда з Іраком та Кувейтом. У 1925 році були укладені угоди з питань кордонів Неджда з Еміратом Трансйорданією та Іраком.
У результаті успіху Ібн Сауда в об’єднанні більшої частини Аравійського півострову під своїм керівництвом Даринська угода була скасована, і у 1927 році була підписана Джиддінська угода про визнання Великобританією «абсолютної та повної незалежності уряду Ібн Сауда у Хіджазі, Неджді та підконтрольних териториях» про співпрацю у справі боротьби з работоргівлею.
По-друге, саудівсько-американські відносини зародились у 1933 році, коли почалась перша економічна співпраця між двома державами у виді арабсько-американської нафтової компанії, яка пробурила першу нафтову свердловину на сході королівства. Американські нафтові компанії у Саудівській Аравії звернулись до Вашингтону з проханням зіграти важливу роль у забезпеченні безпеки та політичної стабільності у Перській затоці. У 1943 році президент Рузвельт заявив, що безпека королівства представляє життєво важливий інтерес для Америки. А потім він відправив першу американську військову місію у Саудівську Аравію. У 1945 році Рузвельт зустрівся з королем Абдуль-Азізом на борту важкого крейсера «Куінсі» (USS Quincy (CA-71)) у водах Суецького каналу. Ця зустріч запустила відношення між США та Саудівською Аравією. З тієї миті почався справжній інтерес Америки до регіону і конфлікт між старим колонізатором — Англією — та новим переможцем — Америкою — за вплив у регіоні. Переважна частина династії Саудів відносилась до агентури Англії. Проте Америка почала підкупати принців, щоб проникнути у правлячу у Хіджазі родину та розширити там свій вплив.
По-третє, Саудівська Аравія керується вузьким колом людей, частина яких слідує англійській політиці, а частина — американській. Згідно закону, влада у королівстві переходила від брата до брату між синами Ібн Сауда, короля-засновника Саудівської Аравії. Дана ситуація викликала невдоволення американців у силу присутності пробританських настроїв серед престолонаслідників. Тому Вашингтон бажав скасувати цю домовленість, щоб Саудівська Аравія позбулась від подібної практики і щоб Америка не була заручницею умов передачі державної влади,особливо після того, як король Абдуллах ібн Абдуль-Азіз Аль Сауд (2005–2015гг.) завадив політиці США у питаннях Шаму, Перської затоки, нафти та втручання у численні проблеми Єгипту. Король Абдуллах приніс немало проблем американській політиці.
Тому Вашингтон вирішив не покладатись на справу випадку у питанні передачі влади. Америка хотіла, щоб серед спадкоємців не було проанглійських настроїв. І для цього вона скористалась смертю Абдуллаха та приходом до влади Сальмана. Вашингтону вдалось змінити порядок престолонаслідування, спочатку зробивши Мухаммада ібн Сальмана заступником наслідного принца, а пізніше — наслідним принцом Саудівської Аравії (після того, як йому стали підконтрольні міністерство оборони та нафтова кампанія «SaudiAramco» та відбулося зміщення тодішнього спадкоємця престолу Мухаммада ібн Наіфа). Завершальним ударом послугувала відставка принца Мутаіба ібн Абдуллаха (сина попереднього короля) з посту голови Національної гвардії та масові арешти офіцерів та міністрів із числа саудівської еліти, лояльних Мутаібу. Національна гвардія є останнім інструментом, за допомогою якого наслідний принц об’єднає усі повноваження у своїх руках, щоб ніхто не встав на його шляху.
По-четверте, після приходу до влади Америка вжила низку внутрішніх та зовнішніх політичних заходів. Ця її політика охарактеризувалась декількома особливостями, такими як блискавична швидкість, раптовість та двозначність всупереч попередній політиці виваженості та очікування. На зміну їй пришла політика сміливості у прийнятті рішень та негайного приведення їх до виконання.
Подібна політика Америки у Саудівській Аравії вимусила не очікувати реакцій у відповідь на двозначні кроки, а приймати швидкі та тверді рішення, приголомшуючи супротивника перед низкою сильних ударів, щоб супротивник не зміг встояти та вийшов за межі рингу престолонаслідування.
І, нарешті, на завершення:
Америка кардинально змінила свою політику у відношенні дому Аль Саудів. З самого початку Вашингтон підтримував будь-якого короля у прагненні зберегти цілісність династії. Так тривало до приходу Сальмана, який передав управління справами своєму сину. Він виключив решту інших суперників. Не зупинившись на цьому, він змістив їх, навіть вислав деяких, наклавши арешт на їх майно, позбавивши привілей, заарештувавши, а деяких вбивши під призволом боротьби з корупцією. Коментувалось це виразом: «Немає нікого, хто був би вище головування закону та держави». Це породило іскру ненависті всередині родини. Ця політика спричинить серйозний вплив на багату кількість розумів і я сподіваюсь, це принесе благо для Умми.
Іншою небезпекою є перехід Саудівської Аравії до світськості, відкриття доступу у країну для лібералізму та заміна пануючих ідей, які знаходились під егідою держави та шейхів, на проект по розбещенню суспільства під приводом покращення умов життя. Цей перехід був дуже швидким. І це — смертельна дурість американської політики на шляху витиснення впливу Англії. Ісламська Умма нізащо не проміняє свою релігію і іще скаже своє вирішальне слово.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хасан Хамдан — Абу аль-Бара
29 Сафара 1439 р.х.
18.11.2017 р.
