Присяга (байат)

А того, хто піднімає цю тему, сприймають як мрійника. Враховуючи ситуацію, яка склалася, носіям заклику необхідно роз’яснити цим синам Умми зміст присяги (байату), її види, методи її здійснення: хто може давати присягу (байат), кому вона дається, об’єкт присяги, виконання зобов’язань присяги (байату), територія, де будуть виконуватись зобов’язання присяги (байату).

У зв’язку з цим виникає низка питань: хіба є народ (фіа), який володіє достатнім потенціалом, щоб встановити сильну державу на своїй території? Або є необхідність в об’єднанні декількох народів (фіа) із декількох держав, щоб утворити державність? Яким чином буде даватись присяга (байат), якщо не знаходиться сильний народ (фіа) хоча б в одній країні?

З іменем Аллаха, почнемо розгляд теми. Хочеться відзначити, що якщо враховувати життєпис Пророка Мухаммада ﷺ та визначення вчених науки фікх, то присяга (байат) — це договір обопільної згоди обопільної згоди та вибору між правителем та людьми, бажаючими жити під його правлінням. Договір несе у собі зміст того, що правитель буде правити на основі законів Аллаха, проте від людей вимагається послух та підпорядкування йому.

З цього ми розуміємо, що система правління в Ісламі заснована на згоді людей, і не може бути у цьому ніякого примушення! Це означає, що система Ісламу з самого першого дня перебування правителя при владі гарантує стабільність та порядок, тому що люди вважають її частиною себе, а себе — частиною її, як це було при другій присязі (байаті) при Акабі, коли Пророк ﷺ, звертаючись до племен Аус та Хазрадж, сказав:

أَنْتُمْ مِنِّي وَأَنَا مِنْكُمْ

«Я — від вас, а ви — від мене …».

Проте виникає питання: з якої причини увесь цей процес назвали «присягою» (байатом), чому не назвали «договором про правління» або «взаємною угодою»?

Всевишній Аллах вказав на цей момент у Своїй Книзі:

إِنَّ اللَّهَ اشْتَرَىٰ مِنَ الْمُؤْمِنِينَ أَنفُسَهُمْ وَأَمْوَالَهُم بِأَنَّ لَهُمُ الْجَنَّةَ يُقَاتِلُونَ فِي سَبِيلِ اللَّهِ فَيَقْتُلُونَ وَيُقْتَلُونَ

«Воістину, Аллах купив у віруючих її душі та майно в обмін на Рай. Вони б’ються на шляху Аллаха, вбиваючи та гинучи» (9:111).

Беручи до уваги те, що Аллах здійснив покупку, виходить, що є процес купівлі-продажу, тобто є продавець та є покупець. У ролі покупця  — Всевишній Аллах, у ролі продавця — віруючі. У якості товару виступають життя та майно віруючих. А ціною усього цього процесу — Рай. Саме тому, коли Аус та Хазрадж спитали Посланця Аллаха ﷺ про те, що їм буде в обмін присяги (байату), він ﷺ відповів:

اَلْجَنَّةُ

«Рай!».

Тому Іслам найретельнішим чином підібрав цей термін «присяга» (байат), він зробив правителя та людей продавцями своїх життів та майна, де у ролі покупця виступає Всевишній Аллах. Отож, Іслам зробив присягу (байат) священною справою, що означає підкорення з боку віруючих (правителя та людей, бажаючих жити під його правлінням) Всевишньому Аллаху. А слова Посланця Аллаха ﷺ:

أَنْتُمْ مِنِّي وَأَنَا مِنْكُمْ...

«Я — від вас, а ви — от мене», —

вказують на те, що правитель та люди — це одна сторона:сторона, яка продає своє життя та майно Всевишньому Аллаху. Враховуючи, що правитель та люди виступають однією стороною, це позбавляє правителя можливості мати яку-небудь перевагу у виді імунітету або священності; також і люди не мають подібних якостей. Тому думки людей не мають законодавчої сили у відношенні халіфа. Єдиними рішеннями, що володіють священними якостями, виконання яких обов’язково, будуть рішення, взяті із Ісламу у випадку порушень халіфом чого-небудь в області Шаріату. Проте мається розподілення ролей: як для правителя — своя, так і для людей — своя, і на кожного із них покладена відповідальність.

Присяга (байат) буває двох видів:

1) присяга на укладання,

2) присяга на підкорення.

Присяга на укладання — це присяга, у процесі якої чоловіку, який володіє умовами халіфа, вручаються усі необхідні повноваження для здійснення правління. Іншими словами, це договірний процес між претендентом на пост з достатньою кількістю мусульман із числа народу та володарів сили, при цьому народ та володарі сили повинні мати достатні повноваження для передачі цієї самої влади на певній території.

Є іще один момент, пов’язаний з цим видом присяги: це положення, коли присяга була дана двом халіфам. У даному положенні проти другого ніхто не виступає одразу, а розглядається положення того, чи відповідає присяга першому халіфу усім умовам присяги або ні, тобто, перевіряється, чи є у чоловіка усі обов’язкові умови халіфа? Чи розуміє чоловік, що присяга (байат) дається йому для того, щоб він втілював Іслам? Чи опирається його влада лише на мусульман, або ж мається якась підтримку з боку ворогів Ісламу? Чи мають ті, хто передав йому у руки владу, головування на території, де присутні усі необхідні компоненти держави? Чи здатні вони встановити сильну владу, яка зможе об’єднати мусульманські країни в одне ціле? Адже якщо влада буде слабкою, то держава рухне, і у присязі (байаті) пропадає усілякий сенс. Якщо влада не має достатніх повноважень або присяга дана чоловіку, який не володіє достатнім розумінням для втілення Ісламу, то така присяга (байат) недійсна у своїй основі, навіть якщо вона відбулась раніше присяги другому халіфу.

Говорячи про присягу другому халіфу, варто відзначити, що у випадку, якщо усі необхідні стовпи та умови були дотримані, на відміну від першого, то присяга буде вважатись легітимною по Шаріату. У зв’язку з чим до першого халіфа буде направлено звернення, щоб він відмовився від своїх притягань, але якщо він залишиться на своєму, то проти нього виступають з метою покінчити зі смутою, і усі ті, хто знаходиться разом з ним, окрім людей, які погодились підкоритись та визнати легітимність другого халіфа, можуть бути вбиті.

Присяга на підкорення  — це присяга, яка підсилює вплив халіфа. За допомогою неї досягаються спокій та стабільність, нею виражається вдоволення людей новою владою. Ця присяга — свого роду проголошення вдоволення та вибору людей на адресу обраної на пост халіфа людини. Також у цій присязі присутня інформаційна сторона. Що стосується ситуації, коли при вимовлянні присяги на укладання вже стає зрозумілим вдоволення людей, то у такому випадку немає необхідності брати іще і присягу на підкорення, тому що вона як само собою зрозуміле вже мала місце. Посланець Аллаха ﷺ не брав присягу на підкорення у ансарів, коли для нього стало очевидним їх вдоволення у мить його в’їзду у Медину. Проте Абу Бакр взяв цю присягу (байат), коли сталися хвилювання та віровідступництво з боку племен, а також тих, хто відмовився виплачувати закят.

Дозволяється халіфу, коли він відчує низький рівень вдоволення людей, почати вимагати від них присягу на підкорення, тобто відновити її. Якщо держава переживає тяжкі часи, які загрожують єдності рядів мусульман, то халіфу дозволяється у якості зміцнення держави почати вимагати від людей присягнути на підкорення, щоб відродити довіру людей по відношенню до себе. Тому що свою владу він отримав від Умми з її дозволу, і якщо халіф втратив вдоволення людей, то вони можуть змістити його шаріатським методом та присягнути тому, ким задоволені. Посланець ﷺ почав вимагати присягу на підкорення під час Худайбії, коли повернення Усмана ібн Аффана з переговорів з курайшитами затягнулось. Він ﷺ це зробив, щоб упевнитись у їх вдоволенні, і тому Аллах ниспослав аят:

لَّقَدْ رَضِيَ اللَّهُ عَنِ الْمُؤْمِنِينَ إِذْ يُبَايِعُونَكَ تَحْتَ الشَّجَرَةِ

«Аллах залишився задоволений віруючими, коли вони присягали тобі під деревом [у Худайбії]» (48:18).

Метод проведення присяги (байату) включає у себе наступне:

1) визначення тих, хто може давати присягу (байат),

2) кому дається присяга (байат),

3) об’єкт присяги (байату),

4) виконання зобов’язань присяги (байату),

5) територія, де будуть виконуватись зобов’язання присяги (байат).

1) Присяга (байат) береться у двох категорій:

а) народ, для якого питання відновлення ісламського образу життя став ключовим у його житті,

б) володарі сили, які говорять від імені народу; вони невідокремлювані нього, вони приймають усі проблеми народу як свої. Тому дозволено взяти присягу (байат) одночасно у людей та у володарів сили. Саме так сталося під час присяги Усману ібн Аффану. Або дозволяється взяти присягу у авторитетних представників мусульман (ахлюль-хальваль-акд), які говорять від імені народу та володарів сили,як це сталося під час присяги Абу Бакру. Причиною тому служить наявність влади у руках Умми. У  хадісі Абу Хазима приходить, що сподвижники спитали Посланця ﷺ:

فَمَا تَأْمُرُنَا

«Що ж ти нам накажеш?».

Пророк ﷺ сказав:

فُوا بِبَيْعَةِ الأَوَّلِ فَالأَوَّلِ

«Дотримайтесь присяги, даної першому, і знов першому із них».

Пророк ﷺ роз’яснив, що влада знаходиться у руках тієї групи мусульман, яка сформована із народу та володарів сили, і від них вимагається дати присягу (байат), тому що владала береться лише у цих двох сторін. Що стосується взяття присяги (байату) лише у одної із сторін, то це не буде вважатись наділенням достатньою владою, тобто влада буде обмеженою, слабкою та такою, що розвалюється. Для більш ясного розуміння наведу хадіс:

إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ فَاقْتُلُوا الْآخَرَ مِنْهُمَا

«Якщо буде даний байат двом халіфам, то останнього вбийте».

Звідси розуміється, що коли народ та володарі сили прийдуть до руху, щоб скасувати останнього халіфа та тих, хто з ним, заради об’єднання мусульман, то тут ясно проявляється, що влада знаходиться у руках народу, серед якого — володарі сили. Тому, коли Посланець Аллаха ﷺ входив у Медину, його зустрічав народ та керівництво володарів силою. Вони передали Пророку ﷺ 500 озброєних воїнів, щоб він, опираючись на них, міг здійснювати правління. Ці дві сторони і зустрічали Посланця ﷺ у Медині.

2) Присяга (байат) дається тому, у кому втілились усі умови її укладання, як це роз’яснили вчені науки фікх: мусульманин, повнолітній, у здоровому глузді, чоловік, вільний, справедливий, розуміючий суть справи, здатний нести тягар правління. Кандидат на пост халіфа повинен уособлювати проект Ісламу, знати про системи Ісламу. А тому, у кого немає подібного уявлення, не дається присяга (байат). І якщо дадуть присягу (байат) тому, хто бачить Іслам як набор покарань та ритуальних обрядів, але не бачить, що Іслам — це комплекс систем для життя, і розуміє Іслам так, як цього хоче ворог, то така людина не підходить на пост халіфа. Причина тому — його нерозуміння об’єкту присяги (байату), тобто він не розуміє для чого йому була надана влада.

3) Об’єкт присяги (байату) — це предмет присяги, який полягає у тому, щоб здійснити поклоніння Аллаху та досягти Його вдоволення. Здійснення поклоніння відбувається через Його Шаріат та його втілення на землі. Присяга (байат) виступає у якості допомоги у благочесті та набожності правителю, щоб Шаріат Всевишнього був втілений на землі та здійснювалось поклоніння в усьому світі лише Йому Одному.

4) Виконання зобов’язань через присягу (байат). Присяга (байат) — це об’єднання бажань Умми та правителя. Бажання Умми полягає у тому, щоб правитель правив на основі ниспосланого Аллахом закону, тобто Шаріатом. Бажання правителя полягає в отриманні влади, яка означає послух і підпорядкування йому з боку Умми (народу, володарів сили) за умовою, що він буде втілювати Іслам у життя. Виконання присяги (байату) — це приведення у виконання зобов’язань обох сторін (людей та халіфа), а у випадку невиконання своїх зобов’язань будь-якою із сторін присяга уходить у минуле, тобто як би її і не було. Правитель втрачає владу, а Умма втрачає втілення Ісламу, який і є об’єктом присяги (байату).

5) Територія, де будуть виконуватись зобов’язання присяги (байату) — це місце, де є народ та правитель, які бажають допомогти один одному здійснити свій обов’язок після присяги (байату). У відношенні правителя не повинен мати місце який-небудь іноземний вплив політичним, фізичним, психологічним або емоційним шляхом. Навпаки, він вільний та має свою волю, він не має ніяких зв’язків з ким-небудь окрім тих, хто дає йому присягу. Що стосується народу та володарів сили, то саме вони — справжні володарі вдали у тому місці, де проживають. Вони не схильні до якого-небудь тиску, який міг би позбавити їх влади, завадити здійсненню політичного та матеріального контролю на своїй території. Посланець Аллаха ﷺ, живучи у Мецці, не був вільний у своїх діях, навпаки, він був навіть гнаний. Тому він ﷺ був вимушений таємно зустрічатись зі своїми сподвижниками, проте у Медині він ﷺ був вільний у своїх діях. Що ж стосується тих, хто говорить від імені народу та володарів сили (сімдесят три чоловіка та дві жінки), які прибули у Мекку із Медини для присяги при Акабі, то вони також не мали повної свободи, тобто не могли робити те, що захочуть, у будь-який час.

Вони були дуже слабкі та нездатні захистити себе на чужій землі, тому вони присягнули Пророку ﷺ таємно, застосовуючи усі запобіжні засоби від можливої агресії з боку курайшитів.

І іще хотілось би розглянути питання відносно існування сильного народу (фіа): чи є такий народ, який володіє достатніми повноваженнями для створення сильної держави в одній країні? Або ж треба його сформувати із різних країн і яким чином це зробити?

Відповідь полягає у тому, що деякі люди нехтують можливостями мусульманських країн, вважаючи їх нездатними мати народ (фіа), який володів би сильною владою. Ці слова не відповідають дійсності. Наприклад, про Ємен вони висловились, що він слабкий, проте вороги на Заході вимушені встати на коліна та створити союз із семи армій проти народу Ємену. Усе це вказує на силу народу, який живе там. Також деякі вважали, що мусульмани у Сомалі слабкі, проте коли на них напала сильніша у світі американська армія, вони прогнали її, хоча вони не мали такої зброї, як у американців. Якщо воля народу Ємену стане єдиною у відношенні встановлення Халіфату, то саме він і буде тією групою, яка володіє владою для встановлення молодої держави. Так само і Судан: у ньому проживає сильний народ (фіа), здатний встановити багатообіцяючу молоду державу. тому служить рівень змов навколо Судану: його розділяють, послаблюють армію, кидають у бідність його жителів, знищують освіту, руйнують інфраструктуру, сприяють індустрії хвороб шляхом поховання ядерних відходів, ввозу електронних відходів, знищують сільське господарство,робітня та проводячи боротьбу з виробництвом. Тепер хочеться сказати: «І усе це робиться проти сили, яка усього лише вигадана?!». Уся ця війна ведеться для того, щоб зруйнувати нерухомі гори, вони намагаються їх зруйнувати вже на протязі десятиріч, проте гори неймовірно величезні!

Тому ми звертаємось до деяких синів нашої Умми, які не бачать існування сильного народу (фіа) у якій-небудь мусульманській країні, здатного встановити державу. Тому вони відхилили своє мислення у бік необхідності зібрати декілька (фіа) для встановлення держави і питають про механізми здійснення присяги (байат). Отож, у їх розумах закріпилось те, що неможливо здійснити присягу в основі, тому що немає окремого народу із мусульман, який володіє достатньою владою. І вони вважають неможливим об’єднати декілька народів (фіа) та об’єднати декілька держав, щоб зробити один великий народ (фіа), у якому збереться усе необхідне для встановлення Халіфату. Ми звертаємо увагу на те, що у нас є сильні народи (фіа), як ми про це згадували вище. Тому ворог, зрозумівши це, вдався до оновлення старого проекту «Сайкс–Пико», назвавши його «Великий Близький Схід», у якому передбачається дроблення сильних народів на дрібні, тобто згідно з новою політичною картою. Отож, сьогодні ми перебуваємо у гонитві з Заходом; хто виграє час? Сьогодні у нас є можливість встановити Халіфат в Єгипті, Судані, Шамі, Пакистані, Бангладеш, Туреччині, Узбекистані, Марокко, Алжирі, Саудівській Аравії, Індонезії, Ємені, Нігерії і т.д.

Треба завжди пам’ятати, що перемога — лише від Аллаха:

وَمَا النَّصْرُ إِلَّا مِنْ عِنْدِ اللَّهِ الْعَزِيزِ الْحَكِيمِ

«Перемога приходить лише від Могутнього та Мудрого Аллаха» (3:126).

Наш обов’язок — прагнути відродити Умму та сильний народ (фіа), який володіє владою у тих країнах, на які ми вказали. Ми повинні невпинно рухатись у цьому напрямку, доки не буде дана присяга халіфу, якщо на то буде воля Всевишнього.

Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Мухаммад Мустафа
13 Шабана 1439 р.х.
29.04.2018 р.