Посланець ﷺ на самому початку свого шляху навчив нас визначати доленосні проблеми та підходити до кожної із них як до питання життя та смерті.
Коли Аллах відправив Посланця ﷺ з Ісламом, і він ﷺ почав заклик за допомогою ідейної боротьби, то позначив цю справу — підйом Ісламу — своєю доленосною проблемою і підійшов до нього як до питання життя та смерті. Повідомляється, що коли його дядя Абу Таліб повідомив Мухаммаду ﷺ вимоги курайшитів зупинити Пророка і сказав: «Не примушуй мене робити те, на що у мене немає сил», — то Пророк ﷺ відповів:
يَا عَمْ وَاَللّهِ لَوْ وَضَعُوا الشّمْسَ فِي يَمِينِي، وَالْقَمَرَ فِي يَسَارِي عَلَى أَنْ أَتْرُكَ هَذَا الْأَمْرَ حَتّى يُظْهِرَهُ اللّهُ أَوْ أَهْلِكَ فِيهِ مَا تَرَكْته
«О мій дядько! Клянусь Аллахом, якщо вони покладуть сонце у праву руку, а місяць — у ліву, з умовою залишити цю справу , я не залишу її, доки не завершить її Аллах повністю або доки я не загину на цьому шляху!».
Після того, як Мухаммад встановив державу, підняв меча та об’явив джихад, він ﷺ також позначив підйом Ісламу своєю проблемою та віднісся до неї як до питання життя та смерті.
Повідомляється, що «коли Посланець ﷺ на чолі паломників дійшов до селища Усфан, що знаходиться на відстані двох кілометрів від Мекки, він зустрів чоловіка із племені Бану Каъб і спитав його про курайшитів. Той чоловік сказав: «Курайшити почули про твій похід і виступили навіть на годуючих верблюдицях, зупинились біля селища Зу Тува. Вони клянуться, що не допустять тебе у Мекку. Халід ібн Валід на чолі їх кавалерії заходиться у Кураа аль-Гайм (місцевість Кураа аль-Гайм знаходилась у восьми кілометрах від селища Усфан, де зупинились мусульмани)». Почувши його слова, Пророк ﷺ вигукнув:
يَا وَيْحَ قُرَيْشٍ، لَقَدْ أَكَلَتْهُمْ الْحَرْبُ، مَاذَا عَلَيْهِمْ لَوْ خَلَّوْا بَيْنِي وَبَيْنَ سَائِرِ العَرَبِ، فَإِنْ هُمْ أَصَابُونِي كَانَ ذَلِكَ الَّذِي أَرَادُوا، وَإِنْ أَظْهَرَنِي اللَّهُ عَلَيْهِمْ دَخَلُوا فِي الْإِسْلاَمِ وَافِرِينَ، وَإِنْ لَمْ يَفْعَلُوا قَاتَلُوا وَبِهِمْ قُوَّةٌ ، فَمَا تَظُنُّ قُرَيْشٌ، فَوَاللَّهِ لَا أَزَالُ أُجَاهِدُ عَلَى الَّذِي بَعَثَنِي اللَّهُ بِهِ حَتَّى يُظْهِرَهُ اللَّهُ أَوْ تَنْفَرِدَ هَذِهِ السَّالِفَةُ
«Горе курайшитам! Їм не терпиться воювати! Чому б їм не залишити мене наодинці з усіма іншими арабами? Якщо ці племена мене переможуть, то це буде на радість курайшитам, а якщо я отримаю перемогу над ними, то нехай вони приймуть Іслам без втрат. А якщо ні, то нехай покажуть свою силу, адже я, клянусь Аллахом, буду боротися за те, з чим послав мене Аллах (тобто Іслам), доки Аллах не піднесе його або доки я не втрачу голову», — «втратити голову» означає смерть, і він ﷺ продовжив шлях, доки не дійшов до долини Худайбія».
Обидва вищевказані випадки — несення заклику за допомогою ідейного протистояння та несення за допомогою меча та джихаду — позначені Посланцем ﷺ як доленосна проблема, тому що це питання піднесення Ісламу. Мухаммад ﷺ до цього питання обрав той підхід, який вимагався та був неминучим та безповоротним в обох випадках — він підійшов до нього як до питання життя та смерті. Тому його відповідями були «я не залишу його, доки не завершить його Аллах повністю або доки я не загину на цьому шляху!» у першому випадку і «доки Аллах не піднесе його (Іслам) або доки я не втрачу голову» — у другому.
Якщо б Посланець ﷺ не позначив ці дві проблеми доленосними і не підійшов би до них як до питання життя та смерті, то підйому Ісламу би не відбулось ані шляхом ідейної боротьби, ані шляхом військового джихаду. Тому, якщо мусульмани, перебуваючи у сьогоднішньому положення, а саме — під владою систем невір’я та пануванням невірних та лицемірів, не позначать свою проблему роковою і не віднесуться до неї як до питання життя та смерті, то будь-які їх спроби не дадуть ніяких результатів , і вони не зможуть зробити ані кроку уперед.
Ми закликаємо кожного мусульманина в усіх мусульманських країнах , що перебувають під владою невір’я, працювати над встановленням Халіфату як методу для того, щоб перетворити свою землю у Дар уль-Іслям, об’єднати її з рештою ісламських земель, далі нести заклик усьому світу заради підйому Ісламу, а також зі щирою вірою та яскравим усвідомленням повторювати слова Посланця ﷺ: «Клянусь Аллахом, якщо навіть вони покладуть мені сонце у праву руку, а місяць — у ліву, з умовою залишити цю справу, я не залишу її, доки не завершить її Аллах повністю або доки я не загину на цьому шляху!» і «клянусь Аллахом, буду боротися за те, з чим послав мене Аллах (тобто Іслам), доки Аллах не піднесе його або доки я не втрачу голову!».
Уривок із книги «Політичні погляди Хізб ут-Тахрір»
