У політології термін «ізоляціонізм» застосовується для позначення напрямку у зовнішній політиці, в основі якого лежить ідея не втягнення у міжнародні справи інших держав, націй, народів, етносів.
С приходом на пост президентства Трамп проголосив політику конструктивної ізоляції під гаслом «Америка перш за усе». І ця політика представляє собою серозний зсув в американській стратегії, яку можна порівняти з проголошенням президентом США Монро у 1823 році своєї доктрини з відмінністю лише у цілі, ролі і обставинах стратегії. Дана стратегія передбачає долучення внутрішніх ресурсів, будь то природні, людські або технологічні, для відновлення Америки у якості головного діючого суб’єкту на міжнародній арені без занурення у регіональні і міжнародні конфлікти за рахунок потенціалів самої американської держави.
На це підштовхнув Америку той гіркий досвід, який вона пережила у нещодавніх війнах, з причини великих витрат і малого обсягу і віддачі, вигоди і користі. Врешті решт Америка задіяла усе і не отримала того, що Британія отримала під час свого лідерства на міжнародній арені. Більше того, Британія по сей день отримує свої трофеї і користується своїм впливом, незважаючи на її нинішнє положення і незначну участь у міжнародних процесах.
З початку двадцятих років XIX сторіччя Америка дотримувалась так званої «доктрини Монро», яка передбачала проголошення американського континенту зоною, закритою для втручання європейських держав, тобто ізоляції від старої Європи, яка панувала тоді над двома американськими континентами. П’ятий президент США Джеймс Монро 2 грудня 1823 року звернувся до Конгресу з посланням, які пізніше отримало назву «Доктрини Монро». Воно проголошувало, що Америка повинна бути вільною від колоніального впливу європейських наддержав в обмін на дотримання Сполученими Штатами нейтралітету і невтручання в європейські війни і війни між європейськими державами та їх колоніями. Дана доктрина привнесла ізоляціоністське вчення в американську зовнішню політику, яка по факту була тимчасовим і необхідним для утвердження контролю над регіоном і захисту його від геополітичної війни заходом.
Завдяки цій доктрині Америка остаточно вийшла за поле геополітичної війни. Ця стратегія була обумовлена процесом поетапного підйому Америки через забезпечення безпеки на кордонах. Потім, після забезпечення повної безпеки на кордонах, з’явилась інша течія політиків, яка почала закликати до захисту американських інтересів за межами своїх кордонів. Це призвело до зміни доктрини Монро на розширення ролі Америки у світі з використанням усіх доступних засобів, у т.ч. військової сили у контексті підтримання безпеки і миру на земній кулі або просунення американських цінностей демократії, свободи і справедливості. Усе це відбувалось у той час, коли колоніалізм розглядався сугубо у якості методу, а не самоцілі.
Але чи є ця стратегія чимось новим, або це усе ж таки старе мислення у спробі зберегти світове лідерство з урахуванням вимог нинішніх реалій і міжнародних обставин?
Першим чином необхідно розуміти, що «ізоляціонізм» у змісті уходу і відсторонення Америки від світу є міфом і утопією, не говорячи вже про його несумісність з глобальним колоніальним імперіалізмом США. Ізоляціонізм не узгоджується з реальністю американської стратегії захисту і продовження американської переваги. Вірно, у глибині душі американці хотіли б повернутись до цього і з ностальгією згадують старі часи, коли політика диктувалась доктриною Монро. Проте після того, як США вступили на тропу світового колоніалізму і відчули смак глобальної наживи, вони стали одержимі нею, будучи під впливом колоніального методу капіталістичної ідеології.
У книзі «Політична концепція Хізб ут-Тахрір» говориться: «Тим не менш, американський народ, як і увесь християнський світ, прийняв капіталістичну ідеологію, і у результаті опинився між двома чинниками, кожен із яких одночасно став тягнути на себе. Першим чинником було вдоволення і цнота, а другим — користолюбство і колоніалізм. Для того, щоб американський народ став її силою в економіці і війні, Англія експлуатувала в американському народі перший чинник, головуючий у той час над ним. З приходом Другої світової війни американський народ відвідав смак колоніалізму у нафтовому басейні Аравійського півострову, і над ним почав переважати другий чинник, чинник утилітаризму і колоніалізму. Капіталістична ідеологія примусила його рухатись і вийти із своєї ізоляції з метою експлуатації народів і підкорення світу своєму пануванню і впливу. Тепер же цей народ лише силою можна повернути до своєї колишньої ізольованості, тому що капіталістична ідеологія міцно осіла у ньому, ставши стимулом його життя, а утилітаризм (вигода) став пануючим критерієм для його поведінки. Також цей народ охопили гордовитість і зарозумілість».
Трамп називає себе прибічником ізоляціонізму, але це не зовсім так. Швидше, це більше схоже на один із проявів старої стратегії по реставрації Америки у світлі потенційного росту нових сил, міжнародних ризиків, згущення хмар на небі над міжнародною ареною, а також на побоювання Америки за своє місце поруч з фінансовими, економічними і політичними кризами. Ймовірність росту інших сил примусила Америку у спішному порядку вдатися до стратегії балансу сил і поєднання Тихого океану з Індійським.
«Він відкидає усі структури, які були побудовані, щоб ми могли управляти світом, і добивається укладання двобічних угод», — сказала сенатор-демократ Елізабет Уоррен. За її словами, Трамп вважає, що Америка здатна «нав’язати свої власні умови» замість тих, які історично склалися, які, на його думку, є поганими угодами.
Ці організації і угоди були хорошими у свій час і відповідали політичним реаліям того часу. Проте вони не підходять нинішнім умовам. Ці організації і угоди надають другим забагато привілей, незважаючи на відсутність їх активної політичної, військової і економічної участі, а також на їх незначну роль порівняно з роллю Америки, яка займає статус світового поліцейського. Америка отримує набагато менше, аніж витрачає і виконує,у той час як інші отримують набагато більше, аніж витрачають і роблять. Звідси і з’явилась стратегія «управління з-за спини», яка передбачає розстановку сил перед потенційним сильним ворогом і розділ трофеїв без істотних ризиків і витрат. Трамп не говорить про ізоляціонізм в істинному та історичному змісті цього терміну, а отож, не варто шукати відповідь на нього в енциклопедіях.
Він говорить про конкретний вихід для перебудови структури світового порядку зі збереженням світового лідерства. Америка розуміє, що решта держав абсолютно не у силах заповнити її вакуум і зайняти її місце. І тому вона погрожує виходом із місць конфлікту, що є дійсною загрозою для цих держав, а також провокує страх, занепокоєння, хаос і конфлікт у безпосередній близькості від цих держав. Вона розпалює націоналістичні, військові та економічні конфлікти, виражаючи тим самим свою відмову від потенційної альтернативи їй.
Для ефективності своїх погроз Америка укладає з окремими або декількома країнами певні угоди проти цих зростаючих наддержав. І завершується ця стратегія комерсантським інтелектом Трампа, яким він відрізнявся від своїх попередників. Угода не буде результативною для Америки, якщо супротивник буде знаходитись у спокої і не відчувати небезпеки. Даний комерсантський інтелект опирається на взаємодію з зовнішніми проблемами, а зовсім не з внутрішніми. Причому масштаби втручання Америки у проблеми світу будуть продиктовані вигодою, яку хоче отримати Америка, і величиною вигоди інших держав згідно їх ролі і участі, яка не буде перевищувати малого відсоткового співвідношення, незалежно від того, наскільки масштабними б не були їх роль і участь.
Іншими словами, Америка вимагає від них багато чого в обмін на мало чого, адже, у протилежному випадку, вони опиняться під загрозою торгових війн, позбавлень і підвищених ризиків,тобто вона пов’язує це з відсотком економічного прибутку їх співучасті для Америки. Такий підхід виходить із комерсантського інтелекту бізнесмена, який оцінює оточуюче логікою прибутку і збитків. І це явно простежується у заявах Трампа відносно співпраці з НАТО, захисту дружніх держав, угоди про ядерну програму Ірану, відкритості перед Кубою і партнерства з Тихоокеанським регіоном, а також його позиції проти глобалізації. По його словам, глобалізація є зайвим тягарем на шиї Америки, який не дав бажаного прибутку на протязі цих десятиріч, а лише дозволив піднятись іншим державам.
Такий підхід є згубним для усього світу. Людина з таким інтелектом не звертає уваги ані на кого, навіть на своїх союзників. Це може налаштувати світ проти неї. Проте протистояти цьому треба не словами про незгоду з таким підходом і повстанням проти особистості і адміністрації Трампа і не очікуванням періоду, який прийде після Трампа,оскільки це є політикою держави, а не окремої людини, і стратегією державної машини, а не окремої персони. Необхідно організувати реальне протистояння цій політиці США, а не вступати у переговори з нею, чого завжди добивається Америка, розуміючи, що переговори — це і є поступки. Америку зупинить лише ідеологічна держава, яка буде керуватись не матеріальною наживою, а правильною ідеєю, яким може бути лише Праведний Халіфат з дозволу Аллаха!
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хасан Хамдан
14 Шабана 1440 р.х.
20.04.2019 р.
