Політика і її визначення

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Слово «політика» має багато визначень, найбільш важливим із них є: «Управління справами Умми, всередині і за межами країни. Політика здійснюється державою та Уммою, держава виконує управління на практиці, а Умма вимагає звіту з держави».

В основі цих питань лежить те, що Умма і народи є хазяями влади. Вони будують і руйнують держави, а також приводять правителів і надають останнім право управляти державою від імені народу у застосуванні конституції і законів, які народ вважає прийнятними для себе. Це іде на додаток до того, що правитель є одним із синів цього народу, а не стороннім чи чужим елементом. Проте дане апріорі неможна віднести до залежних і маріонеткових держав, які не є темою нашого розгляду.

Ми обговорюємо і розглядаємо самостійні держави, незалежно від ступеню їх розвитку і статусу. Отож, в основі народи вважаються початковими управлінцями своїх справ згідно з тією системою, яку вони або винайшли самостійно, або прийняли для себе, або запозичили від інших з причини захоплення нею або нав’язування з боку переможця у певний період часу, або отримали від Господа світів, як це обстоїть з мусульманами, які смиренно, з любов’ю і великою пошаною прийняли божественний звід законів, ниспосланий Пророку Мухаммаду (с.а.с.).

Таким чином, стає ясно, що найбільша і найзначуща роль у політиці відводиться народу, незважаючи на те, що запровадженням системи і практичним управлінням справами людей займається держава на чолі з правителем. Адже народ приводить у владу правителя і визначає йому систему правління, яку народ побажав на основі своїх переконань і життєвої філософії. Саме народ піддає звіту правителя у випадку зловживання ним владою чи відступлення від принципів і законів, закладених народом в основу практичного управління справами людей. Правитель також повинен взяти до уваги, що народ задоволений ним і симпатизує йому для того, що продовжити своє правління належним, природним і доступним чином.

Саме ця велика роль, яка належить народам, робить держави незалежними, живими і впливовими у світі і на міжнародній арені,тому що ці народи відчувають себе вільними, незалежними, істинними власниками своїх багатств і володінь, а також відчувають безпеку, гордість, велич і спокій у своїй державі.

Держава управляє справами громадян всередині країни та за її межами у вигляді виконавця. Що стосується внутрішнього управління, то держава бере на себе обов’язок запровадження ідеології, тобто системи всередині країни, яку побажав народ на основі своєї життєвої філософії. Такою представляється внутрішня політика. Що стосується управління справами народу за межами країни, то воно вбирає в себе зв’язок народу і держави з іншими народами, державами і націями, а також питання поширення ідеології іншим державам у світі. Такою представляється зовнішня політика. Тому розуміння зовнішньої політики має першочергове значення для збереження держави і народу, для досягнення інтересів і цілей Умми у поширенні своєї ідеології, яка лягає в основу побудови і упорядкування зв’язків з іншими державами і народами.

Нації і народи є найбільш сильним і початковим гравцем у збереженні ідеології, держави і будь-якого роду інтересів народу. Тому будь-яке утискання прав народу і будь-яке їх попрання повинні отримати жорстку і рішучу відповідну реакцію. І це питання вважається більш актуальним, коли мова йде про нас — мусульманах,оскільки будь-яке порушення у відносинах правителя з управляємим призведе до втрати тієї ролі Умми, яку їй відводить сам Всевишній Аллах не у якості переваги і дискримінації, а для того, щоб  покласти тягар і відповідальність за заклик до усіх людей. Отож, ісламський народ, тобто Умма, не повинен дозволяти, щоб їм управляли узурпатори, які позбавляють його права на вільне волевиявлення, оскільки, у протилежному випадку, він зрадить покладену на нього відповідальність несення заклику. Хіба ви не бачите, як Всевишній Аллах звертається до Умми, а не до правителів, з більшою частиною обов’язків, покладених на мусульман:

فَاقْطَعُوا — «відсікайте»

وَقَاتِلُوا—бийтесь»

وَلَا تَرْكَنُوا—«не схиляйтесь»

وَلْتَكُنْ مِنْكُمْ—«нехай серед вас буде…»

وَأَطِيعُوا—підкоряйтесь»

وَقُلِ اعْمَلُوا—Скажи (Мухаммад): «дійте»

وَلَنْ يَجْعَلَ اللهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلاً

«І ніколи Аллах не влаштує невірним дорогу проти віруючих»?

Таким чином, обов’язки і питання першою і останньою справою покладаються на Умму.

Це чітке правило підтверджується реальністю держав, класичною політичною думкою і приписами істинної релігії. Тому у випадку будь-якого порушення цього правила народи чи нації повинні негайно зіграти свою роль, щоб скоректувати курс і очистити атмосферу, а також повернути усе на свої законні місця, засновані на волі народів, їх владі і незалежності, навіть якщо вимагатиметься пожертвувати своїми синами, багатством і володіннями. Адже немає більш сильної втрати, аніж втрата народом своєї влади, волі і незалежності.

Таким чином, дане визначення політики, як «управління справами Умми, всередині і за межами країни. Політика здійснюється державою і Уммою, держава виконує управління на практиці, а Умма вимагає звіту з держави» є чітким визначенням ролі як правителя, так і управляємого у турботі про справи з точки зору виконання і підзвітності.

Що стосується другого визначення політики, як «ідея і метод», то воно пов’язано з предметом політики, тобто думками, законами, канонами і конституціями, згідно з якими буде вибудовуватись управління справами і виконання їх з боку держави всередині країни та за її межами, а також на основі яких Умма буде піддавати звіту державу і правителя у випадку упущення чи відступленні від правильного шляху. Іншими словами, коли ми говоримо про політику як про ідею і метод, ми говоримо про предмет законодавства і підзвітність, про основи конституції і законів.

Якщо ідеологією Умми є Іслам зі своєю доктриною і системою, то ідея і метод ісламської ідеології будуть основою управління справами держави і народу. І тому конституція, закони і вимога звіту повинні ґрунтуватись на Ісламі. Якщо народи сповідують капіталізм, то держава, її конституція і закони будуть ґрунтуватись на доктрині відокремлення релігії від держави. У такому положенні система буде витікати із міркувань людей, тобто вона буде демократичною системою.

Третє і останнє визначення політики у нашій статті — це «мистецтво можливого». Тут мова іде більше про ступінь можливості правителя і держави у питанні ведення справ з мудрістю, зі знаннями, досвідом і ясним розумінням шляху реалізації моральних і матеріальних інтересів Умми з найменшими затратами сил та енергії в оптимальному і відповідному вигляді при різних обставинах і викликах. У даному випадку питання стосується більше систем і правителів, їх роботи, знання, особистісних якостей, досвіду, здібностей і сили. Тут доречно сказати, що в політиці немає сенсу перевантажуватись думками і багатством, якщо ви як правитель і державний діяч не можете досягти і захистити моральні і матеріальні інтереси свого народу.

Таким чином, стає ясно, що перше визначення політики ілюструє ролі, які повинні грати народи і держави, а також відповідні обов’язки кожної зі сторін. Що стосується другого визначення, то воно відноситься до предмету законодавства. Третє визначення відноситься до роботи правителів, режимів та державних діячів, їх обізнаності, винахідливості і здатності досягнення інтересів свого народу і релігії у різних обставинах та при різноманітних викликах.
Таким чином, стає ясним, що усі три визначення є актуальними і проливають світло на декілька важливих сторін і задач політики.

 


Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Фарадж Мамдух
25 Зуль-када 1440 р.х.
28 липня 2019 р.