«Ті, хто сперечаються один з одним, повинні звертатись до суду Аллаха»

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Сказав Всевишній:

يَوْمَهُمبَارِزُونَ ۖلَايَخْفَىٰعَلَىاللَّهِمِنْهُمْشَيْءٌ ۚلِّمَنِالْمُلْكُالْيَوْمَ ۖلِلَّهِالْوَاحِدِالْقَهَّارِ

«У той день, коли вони з’являться на поверхні землі після воскресіння, ніщо про них не приховається від Аллаха. Кому же належить влада сьогодні? Аллаху, Єдиному, Всемогутньому» (40:16).

Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

الْقُضَاةُثَلَاثَةٌ: وَاحِدٌفِيالْجَنَّةِوَاثْنَانِفِيالنَّارِ؛فَأَمَّاالَّذِيفِيالْجَنَّةِفَرَجُلٌعَرَفَالْحَقَّفَقَضَىبِهِ،وَرَجُلٌعَرَفَالْحَقَّفَجَارَفِيالْحُكْمِفَهُوَفِيالنَّارِ،وَرَجُلٌقَضَىلِلنَّاسِعَلَىجَهْلٍفَهُوَفِيالنَّارِ

«Є три види суддів: один в Раю і два у Пеклі. У Раю буде той, хто знав істину і судив згідно неї. Хто знав істину, але ухилився від неї у винесенні рішення, той у вогні. Хто судив людей по невігластву, той у вогні» (Тірмізі).

Те, що люди несправедливо вчиняють один з одним, не є чимось дивним, а, навпаки, відбувається завжди. Проте, коли трапляється несправедливість і попираються права всередині будівлі суду, куди потерпіла сторона прийшла у пошуках справедливості, то це вже лихо, яке поширилось внаслідок відсутності Ісламу у системі правління у країнах мусульман. Багато проблем і скарг так і не знайшло свого справедливого суду і рішення. Часто наші суди не відновлюють справедливість і не дотримуються прав людей так просто і в належні строки. Цим користуються західні міжнародні організації, і вони втручаються у наші внутрішні справи, бажаючи «захистити права людини», але усе це — лише слова, сказані у ЗМІ на публіку, усе це — лише інструмент для реалізації політичних програм, щоб правити людьми згідно закону джунглів, де виживає сильніший.

Одного разу ми стали свідками звинувачувального вироку на адресу постраждалої жінки, нездатної обходитись без сторонньої допомоги, після чого вона почала плакати і кричати, хоча несправедливість виходила від її чоловіка, батька її дітей, який розлучився з нею, а потім суд виніс рішення позбавити її дому разом з маленькими дітьми при тому, що батько цих дітей згідно Шаріату повинен надати їм житло і утримувати їх, поки ті знаходяться під її материнською опікою після розлучення. До того ж, вона повинна залишатись у своєму домі доти, доки не сплине строк ідди. Таким є закон Шаріату, він відомий, ясний і не оскаржуваний. Проте суддя так легко ігнорує закон Аллаха і виносить рішення, ґрунтуючись на світському законі.

Лихо у тому, що усі присутні на засіданні суду, включаючи адвокатів і суддів, на мить винесення рішення, бачачи як та жінка відчайдушно волає по допомогу, повели себе як ті три мавпи: нічого не бачу, нічого не чую, про усе мовчу! Ніхто не відреагував на цю несправедливість під приводом підкорення владі закону, не відважуючись що-небудь здійснити! Видане рішення суду не підлягає апеляції (на знак поваги законів і правил, незважаючи на їх несправедливість), оскільки так було прийнято в інтересах чоловіка, «який переміг» у суді. Цілком ймовірно, що суддя і адвокат жінки отримали великого хабара від колишнього чоловіка, тому що суддя навіть взявся виконувати обов’язки секретаря, складаючи копії протоколу і підшиваючи один до одного матеріали справи. Він не судив по Шаріату Аллаха, а виконав закони, не замислюючись над їх джерелом і здравістю!

Питання: якщо держава підписує угоди про свободу жінки та її рівність з чоловіком, то як суд може виступати проти жінки? Причиною тому служать самі закони про ліквідацію дискримінації жінок на Заході — закони, які нібито «захищають права жінок», як, наприклад. закони конвенції CEDAW, з особливим завзяттям прагнуть зруйнувати мусульманську родину, віднімати дітей у батьків, стимулювати розлучення і спонукати чоловіків поводити себе саме так, як було приведено у прикладі вище. Конвенція CEDAW намагається спростувати такі поняття у жінки-мусульманки, як цнота, гідність і повага, нав’язуючи розпусні стосунки серед мусульман як дещо нормальне, щоб зруйнувати інститут ісламської родини, не залишаючи місця на судових процесах такому поняттю, справедливість.

Єдиний закон, якому дають правити, це закон секуляризму, розроблений з метою володарювати над людьми не заради опіки над їх справами, не заради вирішення чи полегшення їх буденних проблем... а для віддалення Ісламу від життя мусульман з подальшою реалізацією західних, колонізаторських програм. Світський суд займе сторону того, хто більше заплатить.

Згідно CEDAW, програма, яку вона пропонує, приведе до «підсилення» позиції жінки у суспільстві. CEDAW вважає, що позиції жінки будуть більш міцними, якщо вона буде плакати над участю своїх дітей, якщо мати і батька позбавлять батьківських прав за Іслам, якщо вона буде з ранку до ночі батрачити, аби тільки знайти чим прогодувати своїх дітей після того, як колишній чоловік кинув її разом з дітьми, позбавивши даху над головою. CEDAW вважає таку жінку «вільною і незалежною», «такою, що насолоджується» рівністю з чоловіком, у той час як вона страждає і мучиться від несправедливості і жорсткого обходження, не знаючи стабільності і безпеки...

Штучний закон стає причиною сотень інших проблем людини замість того, щоб вирішувати їх гідним чином. Світська судова система скерована на усунення справедливості Шаріату, на те, щоб встановити подвійні стандарти, вигідні тим, у кого більше грошей, скерована на те, щоб розтягувати судові процеси на максимально тривалі терміни, щоб мати привід до стяжательству. Справа підзахисного знаходиться у руках його адвоката. Якщо адвокат виявиться щирим і богобоязливим, то зрозуміє, що він обдурений, тому що конституція, закон і законодавство як мінімум несправедливо відносяться до його підзахисного. Але якщо адвокат виявиться нещирим, то буде дивитись на свою роботу як на спосіб заробітку і візьметься захищати навіть тирана, приймаючи участь у його несправедливості, тому що засідання суду не відбудеться без присутності адвоката. Більшості сучасних адвокатів усе одно, кого захищати, аби тільки отримати прибуток за рахунок проблем людей.

Уся їх роль полягає у тому, щоб із діючої конституції і законів знайти аргументи своєї правоти. Судові справи штучно розтягуються на максимальний строк, щоб врешті решт і судді, і адвокати, і усі, хто беруть участь у цій справі, мали можливість стягувати гроші з людей, коли постраждала сторона приходить у суд у пошуках справедливості, вимушена за усе платити, а потім порушник прав платить корумпованим судам іще більше за те, щоб ті його виправдали і допомогли проти потерпілого!

Як правило, судові справи розтягуються на роки, навіть якщо проблема потребує термінового вирішення, навіть якщо матеріали справи були ясні, навіть якщо усе це можна вирішити за лічені хвилини. Якщо суддя і потребує часу для винесення рішення, то тільки для того, щоб дізнатись закон від вчених фікху, якщо сам з цим законом не знайомий у достатній мірі, після чого виносить шаріатське рішення і відновлює права потерпілої сторони, караючи пригноблювача. Суддя об’являє постанову Шаріату і закриває судову справу, приймаючи усі заходи, які гарантують виконання шаріатського рішення...

Ось так вирішуються справи згідно Шаріату, ось так просто, ось так упевнено, ось так швидко, без численних апеляцій, які об’явлені правом відповідача. Сучасна корумпована судова система гарантує пригноблювачу можливість і надалі займатись пригноблюванням, гарантує, що йому не доведеться каятись і повертати відняті права, у той час як в Ісламі звернення пригноблюваного напряму піднімається до Самого Аллаха Всевишнього!

Побоюйся пригнобленого, як мітко випущеної стріли,

і знай, що його мольба не буде прихована.

Сучасна корумпована система ділиться на три види влади: виконавча, законодавча і судова. Жодна із них не підкоряється законам Аллаха Всевишнього і не зв’язана з правителем. Нинішні державні системи — це набір інститутів і міністерств, що не мають ніякого підґрунтя в Ісламі і не схожі з органами влади Ісламської Держави, що відкриває двері для корупції, нібито недосить одного лише протиріччя цій системи акиді мусульман. У свою чергу, судова влада у наших країнах теж розділяється на види: одна судова справа вважається шаріатською, друга — світською, третя — кримінальною, четверта — військовою або пов’язаною з безпекою держави... Усі ці види потребують роз’яснення.

У свідомості мусульманина живе поняття, що закон Шаріату повинен вирішувати усі проблеми в усіх сферах, що влада взагалі одна і вона передає правління Шаріату Господа світів. Мусульманин знає, що закон Шаріату виходить із Благородного Корану і Сунни, а отож, такий закон здатен вирішити абсолютно усі суперечки, які виникають між людьми. Мусульманин знає, що усі питання повинні вирішуватись у шаріатському суді, який точно визначає те, яка сторона є порушником, а яка потерпілим, після чого повертає права їх володарям і примушує понести покарання. Так відбувається в усіх питаннях, будь то соціальні, економічні чи кримінальні. Таким чином, усі судові тяжби повинні вирішуватись згідно Шаріату, і тільки. Але, на жаль, сьогодні конституція і закони не є ісламськими, вони несправедливі, і до того ж нав’язані нам невірним колонізатором.

Так, наприклад, у Судані закони представляють собою суміш законів Британії, Америки, Індії, на додачу до законів соціалізму з вкрапленням законів Шаріату особистісного характеру, і ті були скасовані нещодавно, після чого їх місце зайняли закони проклятої Конвенції CEDAW. Таким чином, у Судані головують світські закони, взяті від невірного західного колонізатора, і згідно їм здійснюються суди над мусульманами по усім питанням. Життя мусульман, бажаючих Шаріату, стало нестерпно тісним, що є природним результатом неісламського правління. Кожен, хто брав участь у цьому правлінні, понесе за це відповідальність у цьому житті і Наступному, тому що виконував закони, вигадані людьми по їх пристрасті, або підписував угоду з невірними про те, що по їх законам буде вестись суд.

В Ісламській же Державі, державі Праведного Халіфату за методом пророцтва, час якого скоро наступить, з дозволу Аллаха, запроваджується Шаріат,а суд напряму пов’язаний з правителем. Суд зведений на підґрунті Ісламу і правління по Шаріату. Тому він повертає права тим, у кого вони були відняті, пригноблений отримує допомогу, а пригноблювач — покарання. Приймається те, що дозволив Аллах, і відкидається те, що Він заборонив. Усі проблеми, із якої б сфери вони не були, вирішуються згідно Корану і Сунні, а також того, на що вони вказують, з застосуванням детальних доказів:

Так,наприклад, у книзі «Конституція держави Халіфат», виданої Хізб ут-Тахрір, є ціла глава «Судочинство» з 20-ю статтями( від 75-ї до 95-ї).

В ст. 75 пишеться:

«Судочинство — це процес, результатом якого є освідомлення про шаріатське рішення в обов’язковій для виконання формі. До компетенції судів відноситься вирішення різних суперечливих питань між людьми, запобігання того, що може завдати шкоди громадським правам людей, врегулювання конфліктів, які відбуваються між людьми у суспільстві і ким-небудь із представників апарату правління державою, правителів і службовців, включаючи халіфа і нижчестоячих посадових осіб».

Основою суду і мірилом його законності вважаються Коран і Сунна. Сказав Аллах Всевишній:

وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ

«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах» (5:49),

وَإِذَا دُعُوا إِلَى اللَّـهِ وَرَسُولِهِ لِيَحْكُمَ بَيْنَهُمْ

«Коли їх звуть до Аллаху і Його Посланцю, щоб він розсудив їх» (24:48).

Посланець Аллаха (с.а.с.) особисто займався судочинством і судив людей. До цих випадків відноситься випадок, переданий Бухари від Аіши (р.а.), яка сказала:

كَانَ عُتْبَةُ بْنُ أَبِي وَقَّاصٍ عَهِدَ إِلَى أَخِيهِ سَعْدِ بْنِ أَبِي وَقَّاصٍ أَنَّ ابْنَ وَلِيدَةِ زَمْعَةَ مِنِّي فَاقْبِضْهُ، قَالَتْ: فَلَمَّا كَانَ عَامُ الْفَتْحِ أَخَذَهُ سَعْدُ بْنُ أَبِي وَقَّاصٍ وَقَالَ: ابْنُ أَخِي قَدْ عَهِدَ إِلَيَّ فِيهِ، فَقَامَ عَبْدُ بْنُ زَمْعَةَ فَقَالَ: أَخِي وَابْنُ وَلِيدَةِ أَبِي وُلِدَ عَلَى فِرَاشِهِ، فَتَسَاوَقَا إِلَى النَّبِيِّ، صلى الله عليه وسلم، فَقَالَ سَعْدٌ: يَا رَسُولَ اللَّهِ، ابْنُ أَخِي كَانَ قَدْ عَهِدَ إِلَيَّ فِيهِ، فَقَالَ عَبْدُ بْنُ زَمْعَةَ: أَخِي وَابْنُ وَلِيدَةِ أَبِي وُلِدَ عَلَى فِرَاشِهِ، فَقَالَ رَسُولُ اللَّهِ، صلى الله عليه وسلم: هُوَ لَكَ يَا عَبْدُ بْنَ زَمْعَةَ»، ثُمَّ قَالَ النَّبِيُّ،صلى الله عليه وسلم: الْوَلَدُ لِلْفِرَاشِ وَلِلْعَاهِرِ الْحَجَرُ

«Утба ібн Абу Ваккас заповідав своєму брату Саду ібн Абу Ваккасу, сказавши: «Зама син Валіди  — від мене. Візьми його собі на виховання». У рік взяття Мекки Сад забрав його, сказавши: «Це син мого брата. Він заповідав мені виховувати його». Тоді до нього підійшов Абд ібн Зама і сказав: «Це мій брат, син Валіди, мого батька, народжений від нього (у постелі мого батька)». Потім вони, випереджаючи один одного, прийшли до Пророку (с.а.с.). Сад сказав: «О, Посланець Аллаха, мій брат заповідав його мені». Абд ібн Зама сказав: «Цей мій брат, син Валіди, мого батька, народжений від нього (у його постелі)». Вислухавши обох, Пророк (с.а.с.) сказав:«О, Абд ібн Зама, забирай його», — а потім додав: «Дитина належить хазяїну постелі. Перелюбець же не має прав».

Пророк (с.а.с.) призначав кадіїв (суддів). Так, наприклад, він призначив Алі суддею в Ємені, давши йому наступне наставляння:

ثإِذَا تَقَاضَى إِلَيْكَ رَجُلاَنِ، فَلاَ تَقْضِ لِلأَوَّلِ حَتَّى تَسْمَعَ كَلامَ الآخَرِ، فَسَوْفَ تَدْرِي كَيْفَ تَقْضِي

«Якщо до тебе прийдуть дві людини, які судяться між собою, не суди на користь одного із них, поки не вислухаєш другого. Якщо будеш вчиняти як я тобі велю, то зрозумієш, як тобі судити» (Тірмізі та Ахмад).

У Ахмада цей хадіс приводиться з наступними словами:

إِذَا جَلَسَ إِلَيْكَ الْخَصْمَانِ، فَلا تَكَلَّمْ حَتَّى تَسْمَعَ مِنْ الآخَرِ كَمَا سَمِعْتَ مِنَ الأَوَّلِ

«Якщо перед тобою предстануть дві сторони, які сперечаються, то не говори нічого,поки не вислухаєш другу сторону так само, як вислухав першу».

Муаз ібн Джабаль був призначений Пророком (с.а.с.) кадієм у Джанад. Такими є докази законності судочинства. Із хадісу, переданому Аішею, розуміється наступне: між Садом і Абдом ібн Замою виникли суперечки щодо Зама сина Валіди. Кожен із них стверджував, що дитина належить йому. Пророк (с.а.с.) освідомив їх про шаріатське рішення, яке гасить, що Зама син Валіди приходиться братом Абду ібн Замі і що дитина належить хазяїну постелі. Таким чином, здійснення Пророком (с.а.с.) суду було проголошенням шаріатського рішення, якому він примусив підкоритись обидві сторони. Абд ібн Зама забрав дитину. Таким є доказ визначення ісламського судочинства. Це визначення є опис певної дійсності. У силу того, що ця дійсність є шаріатською дійсністю, а шаріатський опис — це шаріатський закон, тому необхідний доказ, із якого виводиться це визначення. Вище приведений хадіс і є доказом визначення ісламського судочинства.

Відносно визначення судочинства деякі сказали, що судочинство — це вирішення конфліктів, які виникають між людьми. С одного боку, це визначення є неповним. З іншого боку, воно не передає дійсність судочинства, яке ми бачимо на прикладі дій і слів Пророка (с.а.с.). Це визначення, яке дали деякі люди, є поясненням того, що може виходити із судочинства, а може і не виходити. Іншого разу кадій може винести рішення про проблему, але не вирішує конфлікт між двома сторонами ¸ які судяться. Тому повним визначенням судочинства є те, що повідомляється на початку теми судочинства, і це визначення виведене із хадісів.

Окрім того, це визначення охоплює судочинство між людьми, про що повідомляється у хадісі, переданому від Аіши, і охоплює хісба (посада мухтасіба), що означає «проголошення обов’язкового для виконання шаріатського рішення про те, що завдає шкоду громадським правам». Про це говориться у хадісі про «купу їжі». Муслім передає у своєму «Сахіх» від Абу Хурайри, який сказав:

أَنَّ رَسُولَ اللَّهِ، صلى الله عليه وسلم، مَرَّ عَلَى صُبْرَةِ طَعَامٍ فَأَدْخَلَ يَدَهُ فِيهَا فَنَالَتْ أَصَابِعُهُ بَلَلاً، فَقَالَ: مَا هَذَا يَا صَاحِبَ الطَّعَامِ؟ قَالَ: أَصَابَتْهُ السَّمَاءُ يَا رَسُولَ اللَّهِ، قَالَ: أَفَلاَ جَعَلْتَهُ فَوْقَ الطَّعَامِ كَيْ يَرَاهُ النَّاسُ، مَنْ غَشَّ فَلَيْسَ مِنِّي، وفي رواية أحمد وابن ماجه والدارمي: مَنْ غَشَّنَا فَلَيْسَ مِنِّا

«Одного разу Пророк (с.а.с.), проходячи поруч купи їжі, яка продавалась на ринку, засунув руку у цю кучу і знайшов у ній вологу. «О, хазяїн їжі, що це?», — спитав Пророк (с.а.с.). «Посланець Аллаха! Вона промокла від дощу», — відповів хазяїн їжі. «Чому ж ти не виставиш її зверху, щоб люди бачили? Адже хто обманює — той не із нас», — сказав Пророк (с.а.с.)».

Також вищенаведене визначення охоплює розгляд питань мазалім (утискання і несправедливості), адже це теж відноситься до діяльності судочинства, а не правління. Мазляма — це скарга на правителя. Суд, розглядаючий питання несправедливості з боку держави по відношенню до народу, означає «проголошення обов’язкового для виконання шаріатського рішення по конфліктним ситуаціям, які виникають між людьми і халіфом, або його муавінами, або валіями, або державними службовцями, а також щодо розбіжностей між мусульманами, виникаючими відносно значення якого-небудь шаріатського тексту, на основі якого здійснюється судочинство і виноситься рішення». Про мазалім говориться у хадісі Пророка (с.а.с.) про призначення цін, де, зокрема, він говорить:

وَإِنِّي لأَرْجُو أَنْ أَلْقَى اللَّهَ وَلا يَطْلُبُنِي أَحَدٌ بِمَظْلِمَةٍ ظَلَمْتُهَا إِيَّاهُ فِي دَمٍ وَلا مَالٍ

«…я бажаю зустрітись з Аллахом у тому положенні, коли ніхто не буде вимагати від мене відшкодування за несправедливість, яку я завдав йому у його майні або житті».

Цей хадіс переданий Ахмадом від Анаса. Це вказує на те, що скарги людей на дії правителя, валія або якого-небудь держслужбовцям піднімаються на розгляд до каді-мазаліму, який оголошує шаріатське рішення у формі його обов’язкового виконання. Таким чином, вищеприведене визначення вбирає в себе три види судочинства, які містяться у хадісах і діях Пророка (с.а.с.):

1) вирішення суперечок між людьми;

2) заборона того, що завдає шкоду громадськими інтересам;

3) усунення конфліктів, які виникають між народом і правителями або держслужбовцями у їх діях.

Ст. 83:

«Не існує судів касації та апеляції, оскільки усі рішення, які виносяться суддями, мають однакову ступінь сили. Таким чином, якщо суддя виносить вердикт, то він стає обов’язковим для виконання, і ніякий вердикт іншого судді абсолютно не може анулювати його. Виняток складає лише той випадок, якщо перший суддя виніс вердикт не по Ісламу, порушив категоричний текст у Корані, Сунні та одностайності сподвижників, а також якщо стало очевидним, що він виніс вердикт, який не відповідає дійсності проблеми».

«Рішення кадія не скасовується ані ним самим, ані іншим кадієм, навіть у тому випадку, якщо воно засновано на припускаємому (занній) доказі із Корану і Сунни. Доказом цього є іджма ус-сахаба. Абу Бакр у декількох питаннях прийняв рішення згідно зі своїм іджтіхадом, а Умар ібн аль-Хаттаб — по цим же питанням — згідно своєму іджтіхаду вивів інші рішення, і при цьому він не скасовував рішення Абу Бакра. Алі згідно своєму іджтіхаду прийняв деякі рішення, які розрізнялись від рішень, прийнятих Умаром, і при цьому він теж не скасовував їх. Алі також приймав рішення, які відрізнялись від рішень Абу Бакра і Умара, але не скасував прийняті ними рішення.

Одного разу жителі Наджрана прийшли до Алі і сказали: «О, амір правовірних! Твоя Книга — у твоїх руках, твоє заступництво — на твоєму язиці». Він відповів: «Горе вам! Умар був праведним правителем, і я ніколи не скасую прийнятих ним рішень». Передається, що Умар позбавив рідних братів спадку, а потім включив їх у число спадкоємців і сказав: «І перше і друге рішення залишаються правильними». Умар привів до виконання обидва ці рішення, незважаючи на те, що вони суперечили одне одному. Також він прийняв декілька різних рішень щодо дідів і не скасував попередні рішення. Є повідомлення про те, що «Шурайх розглядав питання про спадок відносно вдвох двоюрідних братів, один із яких був сином сестри, і виніс рішення на користь сина сестри. Про це стало відомо Алі, який сказав: «Покличте до мене Шурайха». Коли він прийшов, Алі спитав його: «Де у Книзі Аллаха ти знайшов таке рішення?». Шурайх сказав: Всевишній Аллах говорить:

وَأُولُو الْأَرْحَامِ بَعْضُهُمْ أَوْلَىٰ بِبَعْضٍ فِي كِتَابِ اللَّهِ

«Володарі ж родства — вони ближче інших у Книзі Аллаха» (8:75).

У відповідь Алі сказав йому, що Аллах говорить:

وَإِن كَانَ رَجُلٌ يُورَثُ كَلَالَةً أَوِ امْرَأَةٌ وَلَهُ أَخٌ أَوْ أُخْتٌ فَلِكُلِّ وَاحِدٍ مِّنْهُمَا السُّدُسُ

«А якщо чоловік буває спадкоємцем по боковій лінії, чи жінка, і у нього є брат або сестра (по материнській лінії), то кожному із обох — одна шоста частина » (4:12), —

і скасував рішення Шурайха». Ібн Кудама відповів на це повідомлення у своїй книзі «Аль-Мугні», глава «Аль-Када» (судочинство), стор. 56, частина IX. Він сказав: «Для нас не є достовірно відомим той факт, що Алі скасував його рішення. Якщо це і було, то, ймовірно, Алі був переконаний у тому, що Шурайх порушив текст Корану у тому аяті, який привів Алі, і у результаті цього він скасував рішення Шурайха». Достовірним є той факт, що сподвижники Пророка (с.а.с.) виносили рішення по різним питанням згідно своєму іджтіхаду. І Абу Бакр, і Умар, і Алі у свою бутність халіфами приймали рішення, що суперечили їх рішенням, проте ніхто із них не скасовував рішення другого.

Відомим фактом є те, що Умар виніс різні рішення по одному питанню і привів у виконання усі ці рішення, не скасовуючи перше рішення другим, хоча вони суперечили одне одному. Відомі його слова, сказані ним з цього приводу: « І те рішення, і це рішення залишаються правильними». Ці слова були сказані для вказівки на те, що рішення кадіів не скасовуються. У своїй книзі «Аль-Мугні» Ібн Кудама пише: «Якщо його іджтіхад змінився, не суперечачи при цьому шаріатському тексту та іджма, або опинився у протиріччі з іджтіхадом того муджтахіда, який був до нього, то цей його іджтіхад не скасовується, адже таким є іджма ус-сахаба»

Із одних цих двох статей ми розуміємо, як повинен втілюватись Шаріат у системі правління та у судовій сфері. Джерелом для написання цих статей були Коран і Сунна, які є законами Господа світів, що повинні виконуватись над людьми, щоб виконалась справедливість на землі. У протилежному випадку деградація усього людства, яку ми спостерігаємо сьогодні, триватиме. Деградація людства почалась з тієї миті, як влада над ним перейшла у руки лицемірів замість того, щоб знаходитись у руках гідних. Єдиним рішенням є діяльність по встановленню держави Халіфат — держави, яка буде піклуватись про справи людей, закони і конституції якої будуть закликані полегшити життя населення, вирішити їх проблеми, упорядкувати побут і привести суспільство до розвитку.

Наостаннє ми хочемо нагадати суддям і адвокатам, що Судний день близько, і у той День вони самі будуть судимі.

Сказав Всевишній:

وَنَضَعُ الْمَوَازِينَ الْقِسْطَ لِيَوْمِ الْقِيَامَةِ فَلَا تُظْلَمُ نَفْسٌ شَيْئًا ۖوَإِن كَانَ مِثْقَالَ حَبَّةٍ مِّنْ خَرْدَلٍ أَتَيْنَا بِهَا ۗوَكَفَىٰ بِنَا حَاسِبِينَ

«У День воскресіння Ми встановимо справедливі Ваги, і ні з ким не вчинять несправедливо. Якщо знайдеться дещо вагою з гірчичне зернятко, Ми принесемо його. Досить того, що Ми ведемо рахунок!» (21:47).

Навіть якщо пригноблювач забере собі чуже право за допомогою судів та адвокатів, то у Судний день він буде судимий по справедливості, і поверне відняте, заплативши своїми добрими справами перед Суддею небес, Який заборонив несправедливість навіть Собі.

فَوَيْلٌ ثُمَّ وَيْلٌ ثُمَّ وَيْلُ *** لِقاضِي الأَرْضِ منْ قَاضِي السَّماءِ

Горе, горе, горе
судді на землі від Судді небес!


Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Гадату Мухаммад Хамді — Судан
9 Рабі ус-сані 1441 р.х.
06.12.2019 р.