Якщо ми хочемо слідувати методу, який забезпечує виконання шаріатського закону, тоді нам належить шукати шаріатські докази, пов’язані зі слідуванням цьому методу.
І тоді мусульманин буде діяти згідно переконанню, а його дорогу буде висвітлювати світ Аллаха, Який сказав:
قُلْ هَذِهِ سَبِيلِي أَدْعُو إِلَى اللَّهِ عَلَى بَصِيرَةٍ أَنَا وَمَنِ اتَّبَعَنِي
«Скажи: «Таким є мій шлях. Я і мої послідовники закликаємо до Аллаху згідно переконанню» (12:108).
Неправильно стверджувати, що, роз’яснивши мусульманину рішення (хукм), Шаріат залишив на його розсуд вибір способу виконання цього рішення. Як нібито у виборі підходящого способу мусульманин повинен керуватись своїм розумом, орієнтуватись по обставинам і переслідувати свій інтерес. Як нібито Аллах наказав створення Ісламської Держава, зробивши це обов’язком (фард) мусульман так,що вони повинні докладати зусиль для досягнення цієї цілі, але у той же час вибір способу встановлення держави залишив на розсуд самих мусульман.
Шаріат не залишив цю справу на розсуд і вибір людини. Подібне ствердження суперечить природі шаріатських законів. Для кожного шаріатського хукму по якій-небудь проблемі Іслам роз’яснив іще одне практичне рішення, пов’язане з ним, що доповнює його і показує, як застосувати це рішення у житті.
Якщо ідеї і хукми Шаріату не будуть підкріплені практичним методом,вони залишаться ідеалізмом, який продовжить зберігатись на сторінках книг, у розумах і мріях людей, передаючись із вуст у вуста як інтелектуальне багатство. А в житті ці думки будуть марні.
У Своєму Шаріаті Аллах пояснив рішення проблем людей. Він ниспослав системи, які охоплюють усі життєві справи. Акида Ісламу і системи, які витікають із неї, вдоволення усіх людських інстинктів і потреб. Так Іслам став ясною і повноцінною ідеєю. Але, не обмежившись цим, Аллах послав і інші шаріатські хукми, які сприяють застосуванню цих рішень у реальному житті так, щоб Іслам не залишався на рівні філософії, проповідей і наставлянь.
Тому Посланець Аллаха ﷺ був не лише тим, хто доніс послання Господа, але й тим, хто став правителем і на особистому прикладі показав, як реалізувати це послання. Посланець Аллаха ﷺ не обмежився роз’ясненням того, що Аллах є Єдиним Гідним поклоніння, але й працював над реалізацією цієї ідеї у житті. Окрім заклику до Аллаху, він разом зі згуртуванням сподвижників працював у Мецці над створенням Ісламської Держави. Ця діяльність тривала доти, поки не з’явилась держава, заснована на вірі, яка реалізує Іслам і застосовує покарання до кожного, хто вийшов за рамки ісламської акиди і системи.
Окрім того, державі працювала над поширенням Ісламу за допомогою заклику і джихаду. Звідси закони, пов’язані з Ісламською Державою і діяльністю по її створенню, закони покарань і джихаду, а також закони про повеління схвалюваного і заборону засуджуваного — усе це практичні закони, які Шаріат встановлює для захисту і збереження акиди і системи, а також для поширення по усьому світу.
Якщо б не було законів Шаріату, які показують, як захищати, реалізовувати і поширювати положення акиди і системи, тоді Іслам не зсунувся б з місця, не поширився б і не досяг крайніх куточків землі. В такому випадку Іслам залишався б лише у вигляді проповідей і наставлянь, подібно християнській релігії, яка обмежилась висловлюваннями на кшталт: «Не перелюбствуй і не бажай дружини близького твого», — не несучи з собою те, що робить ці слова практичними у житті. Тоді Іслам став би нездійсненною мрією і уступив би дорогу іншим практичним ідеям, які досягнуть того, що він не міг зробити, навіть якщо неправильним шляхом. Більше того, Іслам залишився б у глибині книг, як і інші красиві історичні ідеї на кшталт «держава Платона».
Якщо перелюбство заборонено, тоді йому запобіжить інше шаріатське рішення — покарання Ісламською Державою того, хто скоїв цей злочин. В Шаріаті є рішення відносно перелюбства. Аллах говорить:
وَلَا تَقْرَبُوا الزِّنَا إِنَّهُ كَانَ فَاحِشَةً وَسَاءَ سَبِيلًا
«Не наближайтесь до перелюбства, адже воно є гидотою і поганим шляхом» (17:32).
У той же час в Шаріаті описано рішення відносно того, хто скоїв цей злочин. Аллах говорить:
الزَّانِيَةُ وَالزَّانِي فَاجْلِدُوا كُلَّ وَاحِدٍ مِّنْهُمَا مِائَةَ جَلْدَةٍ
«Перелюбця і перелюбку — кожного із них висічіть сто разів» (24:2).
Окрім того, Шаріат визначив того, хто повинен реалізувати це рішення. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
ادْرَؤُوا الْحُدُودَ عَنِ الْمُسْلِمِينَ مَا اسْتَطَعْتُمْ فإن وَجَدْتُمْ لِلْمُسْلِمِ مَخْرَجًا فَخَلُّوا سَبِيلَهُ فَإِنَّ الإِمَامَ لَأَنْ يُخْطِىءَ فِي الْعَفْوِ خَيْرٌ له مِنْ أَنْ يُخْطِئَ فِي الْعُقُوبَةِ
«Усувайте покарання від мусульман по мірі ваших сил. Якщо ви знаходите для мусульман вихід, залиште їх. Для Імама краще помилитись у прощенні, аніж помилитись у покаранні» (Тірмізі, Хакім).
Тобто Шаріат визначив Імама у якості того, хто реалізує це рішення.
Таким же чином — і намаз. В Шаріаті пояснюється, що намаз — це фард, і у той же час роз’яснений вид шаріатського покарання для того, хто залишив здійснення намазу; так само визначається той, хто повинен застосувати це покарання, а саме — Ісламська Держава. В Ісламі міститься рішення по кожному питанню так само, як і метод реалізації цього рішення. У той же час Імам визначається Ісламом як той, хто має повноваження у запровадженні більшості шаріатських рішень.
Після розгляду питання з’ясовується, що в Ісламі є основоположна акида, її відгалуження і пов’язані з нею думки. Також в Ісламі є думки, які роз’яснюють добро і зло, красиве і потворне, схвалюване і засуджуване, дозволене і заборонене. Іслам містить шаріатські рішення, які упорядковують обряди поклоніння і взаємовідносини, а також те, що пов’язано з їжею, одягом і моральністю. Іслам вимагає реалізацію усього цього не лише в ісламському суспільстві, але і серед усіх народів світу. Усі ці рішення формулюють певний вид суспільства, як того вимагає Іслам. Ісламську акиду, думки і рішення можна назвати ісламською ідеєю (фікрат).
Ті ж положення Шаріату, які доповнюють ісламську ідею, допомагають в реалізації, збереженні і поширенні рішень, такі як положення про покарання, джихад, Халіфат, про те, як нести заклик до створення Ісламської Держави, і положення про повеління схвалюваного і забороні засуджуваного — усі ці доповнюючі шаріатські положення можна назвати законами ісламського методу (тарікат).
Із книги «Заклик до Ісламу»
Ахмад Махмуд
