Якому із шаріатських шляхів повинна послідувати група, щоб досягти своєї шаріатської мети?
Які положення Шаріату повинні прийняти група для досягнення бажаного результату?
Які принципи регулюють розуміння групою широкого спектру шаріатських положень, необхідних для того, щоб вона могла вести заклик?
Яке у неї ставлення до рішення Шаріату? Як вона приходить до нього? Які джерела шаріатського рішення вона прийняла для себе? Чи є для неї рішення Аллаха по тим чи іншим питанням однозначними, чи у них дозволяються розбіжності? Якою є її позиція у відношенні суперечних положень Шаріату?
Як група відноситься до розуму і яку роль виділяє йому у прийнятті шаріатського рішення і прийнятті питань акиди?
Що для групи означає реальність? Реальність є для неї джерелом мислення чи об’єктом мислення?
Що для неї означає інтерес? Вона визначає інтерес на основі розуму чи Шаріату?
Коли ми можемо визначити мету, рід діяльності, метод і образ мислення, тоді ми можемо зрозуміти, що саме група повинна робити і які перед нею стоять задачі. Отож, ми будемо знати, коли і як треба робити наставляння, якщо група збивається зі шляху.
Перш ніж ми обговоримо шаріатський метод, якому повинна слідувати група, необхідно згадати принцип, який не варто упускати із виду: Шаріат не залишив жодну із справ цього і Наступного світу. Жодна із справ добра і зла, великих і малих, які турбують людину, Шаріат не залишив без уваги, сказавши про них щось і надавши рішення. Коли мусульманин носить чи знімає свій одяг, коли він входить і виходить із дому чи мечеті, коли він має справу з іншими, одружується, молиться, поститься говорить чи робить що-небудь, Аллах показав йому, як це робити, і пояснив йому рішення.
Якщо це наказ, то його треба виконати, якщо заборона, то цього необхідно сторонитись, якщо мандуб, то бажано виконати, якщо макрух, тоді небажано, а якщо мубах, то залишено на розсуд людини. Мусульманин повинен дотримуватись кордонів цих рішень. Усе, що ми сказали про дії, стосується і речей, але з невеликою різницею — в основі усі речі дозволені (мубах), окрім тих, які виключає шаріатський доказ. Таким чином, немає нічого із числа дій і речей, на яке не було б рішення Аллаха. Усе це виливається у два шаріатських правила:
1) Основа у діях — слідування рішенню Шаріату,
2) Основа у речах — дозволеність, поки не буде доказу на заборону.
Із книги «Заклик до Ісламу»
Ахмад Махмуд
