Важливість знань

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Як відомо, знанням і вченим відведена величезна роль у роз’ясненні понять схвалюваного і засуджуваного, які мають місце у їх житті, а також у спонуканні людей до здійснення схвалюваного і відсторонення від засуджуваного.

Говорячи про необхідність підкріплення своїх знань діями, що є індивідуальним обов’язком (фард айн) як самих вчених, так і інших мусульман, вчені до того ж володіють і знаннями, яких потребують решта мусульман. Наявність таких знань є колективним обов’язком (фард кіфая) усієї Умми, і вчених, які взяли на себе цю відповідальність, чекає велика нагорода. У той же час знання не звільняють вчених від інших обов’язків, які вимагаються від кожного мусульманина без винятку. Серед таких обов’язків — встановлення Халіфату.

Наприклад, один знає закони спадку, другий — знавець в області тафсіру, третій — шаріатський суддя, компетентний у шлюбно-сімейних відносинах. Такі та до них подібні особи не звільняються від виконання індивідуальних обов’язків, що вимагаються від кожного мусульманина зокрема так само, як не звільняються від колективних обов’язків, що вимагаються від усієї Умми у цілому. Їх стосується усе, що стосується кожного мусульманина окремо. Те, що сьогодні вчені уникають діяльності по встановленню держави Ісламу під будь-яким приводом, не є прийнятним по Шаріату. Вони несуть відповідальність за проявляєму недбалість перед Аллахом і повинні нести відповідальність перед Уммою.

Знання необхідне для підкорення і поклоніння. Знання приводить до богобоязливості. Всевишній Аллах говорить:

إِنَّمَا يَخْشَى اللَّهَ مِنْ عِبَادِهِ الْعُلَمَاءُ

«Бояться Аллаха серед Його рабів лише володарі знання» (35:28).

Тому ми бачимо, що серед вчених біли муджахіди, які стояли у перших рядах як у намазі, так і у джихаді і заклику, першими виходили закликати правителів до звіту, першими протистояли ідеям невір’я і безбожжя. Вони вели людей до правильних знань і дії згідно цим знанням.

У вчених в Ісламі немає офіційної посади, мирського ступеня чи особливого статусу. Неможливо уявити, що вчені лише роздають накази, згідно своїм знанням, а інші виконують їх. Навпаки, самі вчені повинні виконувати веління Аллаха поруч з усіма іншими мусульманами. Звернення Аллаха скероване до усієї Умми, у тому числі — до вчених, Посланця Аллаха (с.а.с.) і сподвижників.

Шаріат поставив в обов’язок Уммі наявність знань і вчених, щоб істина була завжди ясною і виконувалась. Вчені представляють собою інструмент виявлення істини, за допомогою якого мусульмани пізнають свого Господа. Наявність вчених — це колективний обов’язок (фард кіфая) мусульман. Якщо вчених немає, тоді уся Умма опиняється у гріху, тому що позбавляється можливості пізнавати закони Аллаха по існуючим проблемам. Звідси слідує, що іджтіхад є колективним обов’язком. Неможна, щоб у який-небудь час були відсутніми муджтахіди, інакше, як ми сказали, Умма опиниться у гріху.

По своїй природі люди схильні до вчених і віддають перевагу брати знання у них. Отож, вчений не повинен впадати у спокусу своїх знань і прагнути до положення і звання, видаючи фетви без знань, слідуючи своїм забаганкам, чи спотворювати вчення Шаріату в угоду правителю. Якщо пізнання Шаріату відноситься до схвалюваного, тоді до засуджуваного відноситься лицемірство, любов до влади і прагнення до дешевому продажу своїх знань. Так виникає явище, коли правителі використовують вчених у своїх інтересах, особливо в наш час. Вчених використовують у своїх політичних цілях, перетворюючи в урядових агентів. Тому ми бачимо, як на таких вчених витрачаються гроші, щоб ті предстали перед людьми як видатні вчені з сильними промовами.

Так вони стають муфтіями, до яких звертаються люди у найважливіших питаннях. Вони видають фетви, які вдовольняють правителів, але гнівлять Аллаха. Вони спотворюють тексти Шаріату в угоду своїх хазяїв. Тому, якщо правителі запроваджують лихварство (ріба), тоді і ці вчені говорять про його дозволеність, повертаючи змісти текстів у той бік, у який хочуть. Якщо правителі звертаються за допомогою до держав невірних, ці вчені сприяють їм у реалізації подібного. Якщо правителі вважають дозволеним укладання угод з сіоністами, то вчені говорять по обов’язковість їх дотримання.

Вони — вчені-агенты, яких треба закликати до розсудливості і наставляти. Умма повинна бути суворою по відношенню до дій таких вчених, не іти їм назустріч і стежити за тим, щоб не відбувалось слідування за ними у противагу Шаріату. Вони та до них подібні падають у ніг правителів, будучи готовими пожертвувати своєю релігією. До них підходять слова Посланця Аллаха (с.а.с.):

إنَّ أخْوَفَ مَا أَخَافُ عَلَى أُمَّتِي كُلُّ مُنَافِقٍ عَلِيمِ اللِّسَانِ

«Воістину, більше усього я побоююсь для своєї общини усіляких красномовних лицемірів» (Ахмад).

Умма повинна знати імена таких вчених, щоб інші не потрапили у тенета їх фетв. Вони віддали перевагу мирському життю над життям Вічним.

Якщо мусульмани дотримуються зобов’язання робити і наказувати схвалюване, а також утримуватись і забороняти засуджуване, тоді виправляться справи їх індивідуального життя. Коли мусульманин дотримується цього у своєму домі, і зобов’язує інших жителів, і коли дотримується цього у торгівлі, у відносинах з людьми навколо себе, тоді виконується важливий аспект релігії. Але, як ми говорили, мета релігії — це підкорення, тобто щоб усе суспільство виконувало схвалюване і залишило засуджуване, щоб ніяка частина суспільства не відходила від рішення Аллаха ані індивідуально, ані колективно. Суспільство складається не лише із окремих людей. Насправді, суспільство — це люди, об’єднані віровченням (акидою), із якого витікає система, що регулює усі життєві справи.

Навіть, якщо у цьому суспільстві віруючим є індивід, то він представляє собою лише одну категорію суспільства, але є і інші категорії, серед яких теж повинен застосовуватись Закон Аллаха. Усім мусульманам наказано, щоб вони встановили над собою халіфа, який застосовував би Іслам у їх житті. А те, що не виконується силою богобоязливості, халіф примусить виконувати силою меча. Аллах стримує за допомогою правителя від того, від чого не стримує за допомогою Корану. Шаріат наказує звеличувати і оберігати віровчення Ісламу, а також нести його усім людям за допомогою Ісламської Держави. Шаріат роз’яснив систему і те, як вона застосовується в Ісламській Державі. Навіть джихад, який вважається верхівкою релігії і за допомогою якого ведеться заклик, лежить на плечах держави. Імам Газалі сказав: «Коран і султан — два близнюки. Коран — основа, султан — охоронець. Те, що немає основи, буде зруйновано. Те, що не має охоронця, буде втрачено».

 

Із книги «Заклик до Ісламу»
Ахмад Махмуд