Виникає питання: чи вважається одкровенням від Аллаха усе, що робив і говорив Посланець Аллаха ﷺ у Мецці, і отож, чи обов’язково дотримуватись саме цього? Або ж є слова і дії, які не були одкровенням і яким необов’язково слідувати? Ці питання пов’язані з темою «Метод, спосіб і засіб».
Також виникає питання: чи правильно говорити, що метод, який визначається як набір шаріатських законів, а не способів, піддається випробуванню, і якщо він не дасть плоди по спливанню деякого часу, то можна заявляти про його придатність, а якщо не дасть — тоді про непридатність?
Почнемо з першого питання:
Аллах наказує подражати і підкорятись Посланцю ﷺ в усьому, що він говорить і робить. У Корані говориться:
وَمَا يَنطِقُ عَنِ الْهَوَى* إِنْ هُوَ إِلَّا وَحْيٌ يُوحَى
«Він не говорить по забаганці. Це — усього лише навіюване одкровення» (53:3,4),
وَمَا آتَاكُمُ الرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَاكُمْ عَنْهُ فَانتَهُوا
«Беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам» (59:7).
Частка «ما» (у перекладі «те, що» чи «того, що») є загальною, тому подражати Посланцю Аллаха ﷺ треба в усьому, що він приніс, якщо тільки немає шаріатського доказу, який виключає певне положення із цього загального значення.
В шаріатських текстах є докази, які виключають із загального правила деякі слова і дії Посланця ﷺ:
• Хадіс Посланця Аллаха ﷺ:
أَنْتُمْ أَعْلَمُ بِأَمْرِ دُنْيَاكُمْ
«Ви краще мене знаєте про ваші мирські справи» (Муслім).
Мирські питання, такі як сільське господарство, виробництво, винаходи, медичні дослідження і інженерна справа, не є частиною Одкровення. Посланець Аллаха ﷺ вже пояснив, що в цих питаннях він така ж людина, як і решта інших, і у нього немає привілей в них. Це ясно видно із випадку з опиленням фінікових пальм.
• Дії, які стосуються тільки його і яким неможна подражати. Наприклад, Посланець Аллаха ﷺ в обов’язковому порядку робив намаз ад-духа, міг тримати додатковий пост на протязі декількох днів, не перериваючи його трапезою, у нього одночасно могло бути більше чотирьох дружин та інше, відносно чого було встановлено, що це стосується тільки Посланця ﷺ, і іншим мусульманам неможна подражати йому у цьому.
• Дії, які стосуються вроджених якостей і натури людини. Сюди відноситься, як людина стоїть, сидить, ходить, їсть, п’є і тому подібне. Немає протиріч відносно того, що це дозволено як для Посланця ﷺ, так і для усієї Умми.
• Коли Посланець Аллаха ﷺ виконував шаріатський закон, то робив це різними способами і використовував підходящі засоби. Шаріатський закон — це наказ Аллаха, який належить до виконання, а що стосується того, як він виконується, тобто вибору способу і відповідного засобу, то це залишено на Посланця Аллаха ﷺ як на людину, але щоб його спосіб і засіб були ефективними і не приводили до забороненому.
Наприклад, Аллах сказав:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ
«Проголоси те, що тобі велено» (15:94).
Це закон Шаріату, який необхідно виконати, але Шаріатом не визначено те, як повинен бути виконаний цей закон. Посланець ﷺ проголосив відкрито про свою справу, підкоряючись наказу Аллаха. Але що стосується способу, то необов’язково вибирати саме той варіант, який був вибраний Посланцем Аллаха ﷺ. Отож це і необов’язково для групи, яка слідує прикладу Посланця Аллаха ﷺ у встановленні держави.
Для виконання закону Шаріату Пророк ﷺ піднявся на пагорб Сафа, запросив людей пригоститись, і вивів мусульман двома колонами для обходу навколо Кааби. Усе це — способи, які ведуть до виконання шаріатського закону, тобто другорядні кроки, які пов’язані з основним законом — відкритим проголошенням. Цим способам дозволено слідувати, але група сама вибирає підходящі варіанти, і Шаріат не ставить у цьому ніяких обмежень.
Наприклад, Аллах говорить:
وَأَعِدُّوا لَهُم مَّا اسْتَطَعْتُم مِّن قُوَّةٍ وَمِن رِّبَاطِ الْخَيْلِ تُرْهِبُونَ بِهِ عَدُوَّ اللَّهِ وَعَدُوَّكُمْ
«Приготуйте проти них скільки можете сили і бойових коней, щоб залякати ворога Аллаха і вашого ворога» (8:60).
Закон Шаріату гласить «приготуйте», і цей закон треба виконати. Вимагається приготувати те, чого буде досить для досягнення причини закону (іллят), а саме — для залякування. Що стосується «бойових коней», то цей засіб, якого необов’язково дотримуватись. Треба приготувати те, що може устрашити ворога. Засобів ведення джихаду багато, тому вимагається вибрати ефективний спосіб виконання шаріатського закону. Сьогодні засобами ведення джихаду і залякування ворогів Аллаха є літаки, артилерія і ракети. Отож, шаріатський закон — це те, що Аллах вимагає виконати безпосередньо.
Спосіб — це другорядне питання, пов’язане з тим, як виконати основний закон. І ми повинні визначити найбільш підходящий спосіб на свій розсуд.
Засіб — це інструмент, за допомогою якого виконується шаріатський закон. І ми на свій розсуд повинні вибрати найбільш ефективний засіб.
Відповідно, усе, що виходило від Посланця Аллаха ﷺ, чи було це ниспослано в Мецці чи в Медині, чи було це пов’язано з акидою чи системами, методом діяльності чи застосуванням законів Шаріату, вважається Одкровенням, яке входить в область обов’язкового подражання за винятком вищезгаданих пунктів.
Спостерігаючи за ходом заклику Посланця Аллаха ﷺ в Мецці, можна побачити, що він робив дії, що вважались шаріатськими хукмами, яким не дозволяється суперечити і які повинні виконуватись обов’язково. Але поруч з цим він робив дії, які входять в розділ способів, а також приймав засоби, за допомогою яких виконував шаріатський закон. Необхідно розрізняти між тим, що вважається законом методу, і тим, що є способом чи засобом, щоб група знала, що конкретно від неї вимагається, а що залишається на її розсуд.
Неприпустимо розглядати увесь метод у площині способів, залишених на вибір групи згідно з обставинами, тому що це призведе до недбалості у відношенні законів Шаріату, пов’язаних з методом, і вона буде замінювати їх своїми законами. Для повної ясності наведемо деякі приклади:
Всевишній Аллах говорить:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ
«Проголоси ж те, що тобі велено» (15:94).
Аллах наказав Посланцю ﷺ об’явити відкрито про свій заклик. Звідси ми дізнаємось про два шаріатські хукми: прихований заклик до ниспослання аяту, і проголошення заклику згідно аяту. Посланець Аллаха ﷺ не стояв перед вибором: проголошувати чи ні. Навпаки, він був повинен підкоритись наказу Аллаха. Отож, це закон, який пояснений Шаріатом, і Посланець Аллаха ﷺ не робив це по своїй забаганці. Тому ми повинні слідувати його прикладу. Слова «те, що тобі велено» вказують на те, що веління виходило від Аллаха.
Аллах говорить:
أَلَمْ تَرَ إِلَى الَّذِينَ قِيلَ لَهُمْ كُفُّوا أَيْدِيَكُمْ وَأَقِيمُوا الصَّلَاةَ
«Хіба ти не бачив тих, кому було сказано: «Уберіть руки (не намагайтесь битись), робіть намаз» (4:77).
Посланець Аллаха ﷺ відповів Абдуррахману ібн Ауфу, коли той вимагав дозволу на використання зброї проти звірств невірних:
إِنِّي أُمِرْتُ بِالْعَفْوِ فَلا تُقَاتِلُوا الْقَوْمَ
«Мені наказано прощати людей, тому не бийтесь з ними» (Ібн Абу Хатім, Насаі, Хакім).
Але після цього у період хіджри із з Мекки в Медину Аллах ниспослав:
أُذِنَ لِلَّذِينَ يُقَاتَلُونَ بِأَنَّهُمْ ظُلِمُوا وَإِنَّ اللَّهَ عَلَى نَصْرِهِمْ لَقَدِيرٌ
«Дозволено тим, проти кого б’ються, битись, тому що з ними вчинили несправедливо. Воістину, Аллах здатен допомогти їм» (22:39).
Усе це вказує на те, що битись було заборонено, а потім стало дозволено. І той, хто дозволив битву — це Аллах. Отож, це закон Шаріату, який необхідно виконувати. Посланець Аллаха ﷺ не діяв по своїй забаганці і не вибирав варіанти на свій розсуд, навпаки, це було Одкровенням, якому решта повинна слідувати. Як Посланець ﷺ виконував ці шаріатські закон, так і ми повинні виконувати їх.
Звертаючись по допомогу і підтримку до арабських племен, Посланець Аллаха ﷺ говорив:
يَا بَنِي فُلَانٍ، إنِّي رَسُولُ اللَّهِ إلَيْكُمْ يَأْمُرُكُمْ أَنْ تَعْبُدُوا اللَّهَ وَلَا تُشْرِكُوا بِهِ شَيْئًا وَأَنْ تَخْلَعُوا مَا تَعْبُدُونَ مِنْ دُونِهِ مِنْ هَذِهِ الْأَنْدَادِ وَأَنْ تُؤْمِنُوا بِي وَتُصَدِّقُوا بِي وَتَمْنَعُونِي حَتَّى أُبَيِّنَ عَنِ اللَّهِ مَا بَعَثَنِي بِهِ
«О таке-то плем’я, воістину, я посланий Аллахом до вас! Він велить поклонятись тільки Аллаху, не долучати Йому співтоваришів, зректися від ідолів, яким ви поклоняєтесь, увірувати в мене і прийняти мої слова, захищати мене, поки я буду роз’яснювати те, з чим Аллах послав мене» («Сіра» Ібн Хішама).
Так Пророк ﷺ пояснив, що усе це він робить по наказу Аллаха. Тобто Посланець ﷺ лише виконував те, що йому велено в Одкровенні. На це ясно вказує настирливість Посланця Аллаха ﷺ у пошуку допомоги і підтримки, незважаючи на те, що арабські племена одне за іншим відмовляли йому і навіть знущались і глузували.
Усе це — приклади деяких шаріатських законів, пов’язаних з методом. Що стосується способів і засобів, за допомогою яких виконується шаріатський хукм, то ми не повинні слідувати їм у точності. Ми лише вибираємо підходящі способи і ефективні засоби для виконання шаріатського хукму.
Посланець Аллаха ﷺ здійснював концентровану просвіту, збираючи своїх сподвижників у домі аль-Аркама, чи в інших домах, чи в гірських ущелинах. Просвіта — це шаріатський хукм, і ми повинні виконувати його, прийнявши для цього підходящі способи. Наприклад, збираються окремі халакати (гуртки) або це робиться у сімейному порядку, щоб концентровано просвіщати людей, вибирається підходящий час, обмежується кількість учасників заходу і визначається те, скільки буде тривати цей захід по часу. Усі ці варіанти вибираються по одному принципу, а саме — треба здійснити концентровану просвіту носіїв заклику. І ми вибираємо на свій розсуд найбільш підходящі способи для виконання шаріатського закону.
Посланець Аллаха ﷺ закликав людей на ринках Мекки та в інших місцях. Ми ж можемо робити це, вибравши і прийнявши підходящі способи, наприклад, за допомогою проповідей, чи поширюючи свої ідеї на папері, чи звертаючись до людей у святкові і траурні дні. І ми можемо приймати доступі засоби, такі як книги, журнали, публікації і відеозаписи, або можемо вибрати живе спілкування. Усе це — дозволені засоби.
У пошуках допомоги і захисту для Ісламу Пророк ﷺ вирушив у Таіф. І тут нема різниці, пішов він пішки, чи верхи, чи вибрав щось інше. У питанні вибору засобів ми не повинні подражати Посланцю Аллаха ﷺ. Ми можемо вибирати будь-який варіант, оскільки Шаріат не поставив у цьому обмежень.
Отож, ми повинні знати, що метод Посланця ﷺ — це шаріатські закони, визначені для нього в одкровенні, і що він не відступав від них ані на п’ядь. Так само і ми не повинні відступати від них ані на п’ядь. Усе, що може змінюватись і замінятись — це засоби, форми і способи, які теж необхідно вибирати для виконання шаріатського хукму. І цей вибір залишений на нас так само, як був залишений на Пророка ﷺ.
Встановлення території Ісламу — це закон Шаріату. Деякі вважають, що метод її встановлення входить у розділ способів і вибирається на розсуд мусульман. Тобто вони вважають, що мусульмани можуть виконувати будь-які дії, які ведуть до встановлення Дар уль-Іслям. Згідно їх думки, мусульмани можуть допомагати бідним, закликати до моральності, будувати школи і лікарні, закликати до благих справ, вести війну проти правителів, пробиратись до влади, хоча усе це не вважається подражанням Посланцю Аллаха ﷺ і не вважається виконанням наказу Аллаха про слідування методу встановлення Дар уль-Іслям.
Подібно тому, як Посланець ﷺ відкрито проголосив про заклик, підкоряючись наказу Аллаха, ми теж повинні його проголосити, інакше ми опинимось серед тих, хто порушує наказ Аллаха. Подібно тому, як Посланець Аллаха ﷺ утримувався від битви і забороняв мусульманам братися за зброю, так само ми повинні утримуватись від цього. Як Посланець ﷺ шукав нусру, так само і ми повинні шукати її, звичайно ж, беручи до уваги відмінність нашої реальності. Отож, Аллах визначив траєкторію руху Посланця Аллаха ﷺ, і ми повинні дотримуватись цієї траєкторії. У протилежному випадку ми будемо вважатись порушниками Шаріату.
У питанні методу у нас немає вибору. Шаріат вже визначив для нас мету і метод її досягнення. І нам залишається тільки підкоритись.
Тільки шаріатський текст,тобто Коран і Сунна, можуть визначати метод. І у цьому немає місця ані розуму, ані обставинам, ані інтересу.
Окрім того, шаріатський текст треба розуміти, виходячи із його значення, а не згідно своїм забаганкам і схильностям. Навпаки, схильності повинні залежати від Шаріату, і ми повинні слідувати тому, що приведе до вдоволення Аллаха.
Нашим обов’язком є розуміти і запроваджувати метод Посланця Аллаха ﷺ так само, як він розумів і запроваджував його сам. Треба визначити етапи його діяльності і дії, які він робив на кожному етапі.
На етапі просвіти Посланець ﷺ зв’язувався з окремими людьми, таємно збирав тих, хто увірував в нього, і продовжував просвіщати їх. Ми так само дотримуємось цих дій, сприймаючи їх як шаріатські закони, встановлені Аллахом, і вибираємо для їх здійснення необхідні способи і засоби на свій розсуд.
На етапі просвіти Посланець Аллаха ﷺ відкрив завісу з заклику, йому були ниспослані сотні аятів, які атакували устої і вірування курайшитів, а також їх лідерів і ватажків, потім він став представляти себе арабським племенам. Ми повинні сприймати усе це у якості шаріатських хукмів, які необхідно виконувати. До дій першого етапу додаються дії другого етапу, а саме: ідейна боротьба, політична схватка, прийняття інтересів Умми на основі Ісламу, розкриття планів колонізатора, а також їх прихвоснів із числа правителів мусульман. Тобто, ми повинні робити те ж, що робив Посланець Аллаха ﷺ, вибравши для цього підходящі способи і засоби на свій розсуд.
Для встановлення Дар уль-Іслям ми повинні подражати крокам Посланця ﷺ, які він здійснював у Мецці. Дотримуючись чіткого методу, Посланець Аллаха ﷺ робив певні дії і був вимушений терпіти на цьому шляху приниження, слабкість, лиха і страждання. Але його воля не була зломлена, а його рішучість не ослабла. До нього приходили веління Аллаха, і він докладав зусиль для їх виконання. Деякі чують слова Аллаха:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ
«Проголоси ж те, що тобі велено» (15:94), —
де Аллах наказав Посланцю ﷺ відкрито проголосити заклик, а потім бачать, що Посланець Аллаха ﷺ відкрито вів заклик по велінню Аллаха ﷺ, а не на свій розсуд, і після цього говорять: «Необов’язково дотримуватись цього методу!». Але якщо дотримуватись методу необов’язково, тоді навіщо Посланець ﷺ займав тверду позицію, кидаючи виклик невірним, засуджуючи їх божества, ватажків, ідеї і традиції? І усе це він робив під керівництвом Корану. Посланець ﷺ міг прихильно ставитись до ватажків і умиротворяти їх, а також дотримуватись звичаїв свого народу, поки не утвердився б серед людей. Але при цьому він порушив би веління свого Господа. Аяти Корану ниспосилались, а він дотримувався того, що в них говорилось. Аллах ниспослав аят:
قُمْ فَأَنذِرْ
«Встань і увещевай!» (74:2), —
і Посланець ﷺ почав атакувати ватажків курайшитів, як ми говорили вище. Наприклад, читав при людях наступні аяти:
تَبَّتْ يَدَا أَبِي لَهَبٍ وَتَبَّ
«Нехай пропадуть пропадом руки Абу Ляхаба, і сам він пропав» (111:1),
عُتُلٍّ بَعْدَ ذَلِكَ زَنِيمٍ
«Жорстокому, до того ж самозванцю» (68:13).
При цьому Коран захищав Посланця Аллаха ﷺ:
مَا أَنتَ بِنِعْمَةِ رَبِّكَ بِمَجْنُونٍ
«Ти по милості свого Господа не є одержимим» (68:2), —
І описував невірних наступними словами:
وَدُّوا لَوْ تُدْهِنُ فَيُدْهِنُونَ
«Вони хотіли б, щоб ти був поступливим, і тоді вони теж стали б поступливими» (68:9).
Аллах повелів Посланцю ﷺ відкрито проголосити і увещевати жителів Мекки і околиць. У той час Аллах заборонив йому і сподвижникам використовувати зброю. Таким чином, приходили аяти, а Посланець Аллаха ﷺ суворо дотримувався того, що в них говорилось. І як після цього можна заявляти про те, що необов’язково дотримуватись певного методу?
Коли мова йде про необов’язковість, тоді треба розуміти, що справа залишається на власний розсуд. Згідно розумінню таких людей, Посланець ﷺ міг порушити усі веління Аллаха або хоча б деякі із них, тому що він був не зобов’язаний слідувати тому, що приходило до нього від Аллаха. І це означало би, що ми теж маємо вибір слідувати методу Посланця Аллаха ﷺ чи відмовитись від цього. Ця думка повністю суперечить правильному розумінню і вважається відмовою подражати Посланцю ﷺ у методі досягнення змін.
