Інтерес (масляха) — це притягнення користі і усунення шкоди. Інтерес визначається або розумом, або Шаріатом. Якщо визначення залишено розуму, тоді йому буде складно визначити істинний інтерес, тому що розум обмежений і не може охопити сутність людини.
Він не може вирішити, в чому для нього інтерес, тому що не усвідомлює реальність людини, щоб розуміти, що йде їй на користь, а що — на шкоду. Реальність людини не може знати ніхто, окрім Творця. І тільки Творець може точно визначити інтерес. Хоча людина і може припускати, в чому користь, а в чому шкода, проте вона не може бути упевненою в цьому. Тому, якщо визначення інтересу відбувається на основі припущень, це загрожує небезпечними наслідками. Наприклад, людина думає, що річ несе зло, а виявляється, що в цьому є благо, якого вона позбулась.
Вона може подумати, що річ приносить користь, а виявляється, що в ній — шкода, і, отож, вона завдає собі шкоди. Сьогодні розум може судити про щось, що це — зло, а завтра подумає, що в цьому є користь, або може судити про щось, що в цьому є інтерес, а завтра побачить в ньому шкоду, але ж подібне неприпустимо при винесенні рішення. Це те, чим славляться рукотворні системи, які встановлюються людьми з бажанням принести решті інших користь. Ми бачимо, як вони постійно змінюють і вносять поправки в закони.
Розвиток системи повинен стати умовою для рішення їх проблем, тому що в дійсності вони досі не змогли винести остаточне правильне рішення про речі і дії. Звідси з’явилась їх думка, що той, хто не розвиває свою систему, скам’янів. Мусульмани теж опинились під впливом невірних щодо цього. Віддалившись від правильного розуміння природи Ісламу, ми бачимо, що мусульмани для захисту себе і своєї релігії повторюють за ворогом, приймаючи його образ мислення.
Тільки Творець здатен влаштувати справи людини і вирішити її проблеми, які виникають із потреб і інстинктів, вказавши на їх правильне вдоволення. Усе, що вимагається — це правильне рішення, яке застосовується до реальності проблеми. А оскільки реальність людини не змінюється, то рішення її проблем теж не повинно змінюватись. Чоловік згідно зі своєю незмінною природою повинен вдовольняти схильність до жінки. Чоловік і жінка незмінні як дві реальності, і основа їх відносин теж повинна бути незмінною. Неприпустимо встановлювати систему, яка регулює відносини між чоловіком і жінкою, а потім змінювати або заміняти її по спливанню якогось часу під приводом змінення природи людини, оскільки людська природа не змінюється.
Реальність п’янких напоїв не змінилась, так навіщо ж час від часу змінювати правила щодо них?
Реальність азартних ігор не змінилась, так навіщо час від часу змінювати правила щодо них?
Отож, розвиток, гнучкість і сучасність відносяться до специфіки рукотворних систем, які не ведуть до правильності. Вигадана людиною система постійно знаходиться в процесі змінень, що виражає нездатність людини самостійно прийти до правильному порядку. Але вона продовжує встановлювати порядок, невблаганно повторюючи слово «розвиток». Звідси слідує неправильність правила: «Закони можуть змінюватись по мірі змінення часу і місця». Таке змінення неприйняте.
Таким чином, по одному питанню Аллах встановив одне рішення. Якщо реальність змінюється, тоді змінюється рішення згідно зі зміненням реальності. Наприклад, виноград вважається дозволеним, але коли його реальність змінюється, і він перетворюється в вино, тоді змінюється і рішення на заборону. А коли він перетворюється в оцет, тут треба знайти інше рішення до нової реальності, і цим рішенням буде дозволеність. Як видно, тут не має значення ані місце, ані час. Одна річ не може бути заборонена в одному місці і дозволена в іншому, як і не може бути заборонена в один час і дозволена в інший. Отож, ані місце, ані час ніяким чином не впливають на шаріатський закон.
Ісламський Шаріат містить усе закони відносно минулих реальностей і охоплює усі поточні проблеми, а також усі події, який можуть трапитись. Немає на землі нічого, що не мало б шаріатського рішення; немає проблеми, яку не вирішував би Шаріат, і немає подій, на які не було б шаріатської оцінки. Ісламський Шаріат охоплює усі вчинки людини. Аллах говорить:
وَنَزَّلْنَا عَلَيْكَ الْكِتَابَ تِبْيَانًا لِّكُلِّ شَيْءٍ
«Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі» (16:89). Або на вчинок є доказ із Корану і хадісу безпосередньо, або в цих двох джерелах є вказівка на іллят (мотивацію), згідно якої треба прийняти закон. Тоді повинна слідувати вказівка на сам іллят (мотив), який міститься в шаріатському тексті, тобто на шаріатську причину, а не на розумну. І тут виникає потреба у роз’ясненні різниці між проведенням аналогії (кияс) на основі розуму і на основі Шаріату.
Із книги «Заклик до Ісламу», Ахмад Махмуд
