Деякі мусульмани пропонують ідею всебічної і збалансованої ісламської діяльності, а в противагу ставлять ідею неповної і нерівномірної діяльності.
Згідно їх розумінню, всебічна діяльність означає, що неприпустимо обмежувати її одним аспектом чи однією частиною без решти іншого. Одна із характеристик ісламського методу полягає у тому, що він включає в себе систему поклоніння, економічну систему, соціальну систему, політичну систему і військову систему. Більше того, перша ісламська діяльність в епоху пророцтва була всебічною. Посланець Аллаха ﷺ опікав ісламську діяльність і стежив за нею в усіх її аспектах. В області виховання він був вихователем, в області освіти був вчителем, в області джихаду був воєначальником, а в системі планування був путівником. Ісламська діяльність повинна будуватись по прикладу Посланця Аллаха ﷺ в будь-який час і в будь-якому місці, і в цьому питанні немає вибору між тим чи іншим шляхом.
В противагу цьому деякі мусульмани наводять те, що неповна ісламська діяльність веде до обмеження одним аспектом і що такий діяч схильний лише до своєму аспекту і не виходить за його межі, вірячи тільки в нього і відкидаючи решту усього іншого. Вони говорять, що неповноцінність викликає множинність і фрагментацію в діяльності і розсіює енергію. При цьому Коран заборонив синам Ізраїлю ділення:
أَفَتُؤْمِنُونَ بِبَعْضِ الْكِتَابِ وَتَكْفُرُونَ بِبَعْضٍ فَمَا جَزَاءُ مَن يَفْعَلُ ذَلِكَ مِنكُمْ إِلَّا خِزْيٌ فِي الْحَيَاةِ الدُّنْيَا وَيَوْمَ الْقِيَامَةِ يُرَدُّونَ إِلَى أَشَدِّ الْعَذَابِ
«Невже ви будете вірувати в одну частину Писання і відкидати іншу частину? Відплатою тому, хто робить подібне, буде ганьба у мирському житті, а в День воскресіння вони будуть піддані іще більш жахливим мукам » (2:85).
Потім вони заявляють, що джахілійський виклик і його повноцінність вимагають всебічності в ісламські діяльності.
Що стосується збалансованості, то вони вважають, що вона буде досягнута, коли кожному аспекту всебічної роботи буде надане потрібне значення і міра, інакше це призведе до дисбалансу і нерівномірності. Згідно їх думки, баланс вимагає використання логіки пріоритетів.
Говорячи стисло, всебічність допомагає охопити Іслам у цілому. Відповідно, група, яка веде ісламську діяльність, повинна характеризуватись всеохоплюючим підходом, а баланс вимагає приділити увагу кожному аспекту згідно з його величиною і мірою. Неможна додавати до цих величин і мір нічого, інакше це призведе до дисбалансу, і неможна зменшувати важливість якого-небудь аспекту, інакше це призведе до безладу.
Всебічність і рівновага — це два закони, які регулюють природу речей і дій. Це два закони, які можуть дотримуватись як мусульманином, так і немусульманином. Кожен із них відчуває важливість присутності цих законів в своєму житті і працює над їх досягненням, щоб результати були такими, як хотілось.
Проте варто зазначити, що рішення про всебічність речей і досягнення балансу в них залежать від розуму, на відміну від дій, рішення по яким повинно бути засновано на Шаріаті.
Розум усвідомлює реальність речей і складових елементів, а також їх пропорції. В цій області люди звертаються до фахівців. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
أَنْتُمْ أَعْلَمُ بِأَمْرِ دُنْيَاكُمْ
«Ви краще обізнані у справах цього життя» (Муслім).
Фермер, лікар, інженер, механік — кожен із них є експертом в своїй сфері, знає закони своєї сфери і враховує досягнення всебічності в своїй діяльності.
Що стосується дій,то їх визначення повертається до Аллаху, як сказав Пророк ﷺ:
كُلُّ عَمَلٍ لَيْسَ عَلَيْهِ أَمْرُنَا فَهُوَ رَدٌّ
«Кожна справа, зроблена не по нашому велінню, буде відкинута» (Бухарі, Муслім). Тут застосоване шаріатське правило «Основою в діях буде прихильність шаріатському хукму», оскільки рішення про дію, хороша вона чи погана, залежить від думки людини про цю дію, але ніяк не виходить із самої дії. Свою оцінку про дію мусульманин буде здійснювати згідно з тим, у що він вірить. Якщо дія зроблена згідно з наказами і заборонами Аллаха, тоді мусульманин назве це хорошою дією, а якщо ні, тоді назве поганою дією. Інше шаріатське правило є таким:«Хороше — це те, що порахував хорошим Шаріат, а погане — це те, що порахував поганим Шаріат».
Виходячи із цього, коли мусульманин хоче досягнути всебічності і балансу у речах, він покладається на свій розум, як і будь-яка інша людина. Але якщо він хоче добитись цього у діях,то процес повинен проходити згідно з рішенням Шаріату.
Іслам досконалий, і усі мусульмани, тобто велика Ісламська Умма, повинні повністю дотримуватися релігії.
В Ісламській Уммі є окремі особи, групи і халіф.
З кожним із них зв’язані певні шаріатські рішення, так що якщо рішення стосується одного, то не стосується інших.
Мусульманин виконує те, що від нього вимагається згідно Шаріату як від індивіда. Група виконує те, що від неї вимагається як від групи. Халіф робить те, що вимагається від нього як від халіфа.
Якщо мусульмани окремо виконають усе, що від них вимагається, і так само вчинять група і халіф, тоді буде досягнута повнота і всебічність ісламської діяльності. Будь-яка недбалість окремої людини, групи чи халіфа у відношенні своїх обов’язків позбавляє повноти того, що вимагається,і вводить в гріх.
Іслам не буде повним без наявності халіфа. Виконання багатьох рішень Ісламу пов’язано з існуванням халіфа. Тому наявність халіфа є шаріатським обов’язком так само, як діяльність для його встановлення. Отож, існування групи, яка веде діяльність над встановленням халіфа, є шаріатським обов’язком мусульман. Група робить усе, що від неї вимагається, щоб утвердити релігію, встановивши Халіфат. Це називається діяльністю по відновленню ісламського образу життя. Саме така повноцінність вимагається від групи згідно Шаріату, а не уся релігія, оскільки усією релігією вона не може займатись і оскільки не уся релігія знаходиться в її відповідальності. Швидше, навіть Шаріат забороняє групі виконувати багато рішень, такі як застосування покарань (худуд). Група не бере на себе обов’язки халіфа, а лише старається всиновити його, щоб той міг виконувати те, що від нього вимагається. У хадісі говориться:
فَالأَمِيرُ الَّذِي عَلَى النَّاسِ رَاعٍ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ
«Правитель — пастир для підданих і несе відповідальність за свою паству» (Муслім),
فَإِنَّ اللَّهَ سَائِلُهُمْ عَمَّا اسْتَرْعَاهُمْ
«Аллах спитає з них за усе те, що Він дав їм під відповідальність» (Муслім).
Тут ми звертаємо увагу на той факт, що чоловік повинен вірити в Іслам повністю і закликати до ньому у цілому. Проте він, як і належить, детально вивчає і приймає для себе те, що вимагається від нього по Шаріату,і те, що вимагається від групи, до якої він приєднався. І за кожну недбалість у будь-якій із двох сфер Аллах притягне його до відповідальності. Так само ж халіф робить те, що від нього вимагається по Шаріату як від індивіда — молиться, поститься, робить хадж і платить закят, шанує своїх батьків, утримується від перелюбства, лихварства, брехні і обману... Поруч з цим халіф також робить те, що вимагається від нього по Шаріату як від халіфа — приймає закони, об’являє джихад, зберігає єдність мусульман, править згідно тому, що ниспослав Аллах, і застосовує покарання (худуд). І за кожне упущення у будь-якій із двох сфер він буде нести відповідь перед Аллахом.
Такою є реальність, на яку були ниспослані шаріатські рішення. Це повинно бути ясно для групи, щоб вона мала можливість розрізняти те, що від неї вимагається, і те, що не вимагається. Тоді вона не буде вважати своїм обов’язком те, що є обов’язком халіфа. Якщо група визначить свою реальність, тоді вона зможе визначити те, що вимагається від неї, і буде притягуватись до звіту за усе, що входить в її обов’язки. Це відносно повноцінності її діяльності.
Якщо після визначення того, що вимагається від неї, група обмежилась однією стороною вимоги, ігноруючи іншу, або зосередилась на одній стороні і приділила їй більше уваги, аніж іншій, або не взяла до уваги аспект пріоритетів в своїй діяльності, тоді вона втратить необхідний баланс. При цьому варто пам’ятати, що пріоритети розставляє Шаріат, а не людський розум. Діяльність групи носить політичний характер. Група ґрунтується на ідеології, яку хоче застосувати до Ісламської Умми. Акида ж займає перше місце у заклику, тому що це фундамент, на якому засноване кожне відгалуження і з яким пов’язане кожне шаріатське рішення. Важливий акцент на створенні держави робиться через те, що до нього прив’язані багато рішень. Звідси і назва «корона фардів».
Якщо група прагне досягти своєї цілісності і рівноваги за межами цієї точки зору, тоді вона візьме на себе те, що не поклав на неї Аллах. І вона продовжить страждати і скаржитись на недосконалість і незбалансованість, як раніше скаржилась на численність груп. Потім вона перетвориться у постійно плачущу групу, що збилась зі свого шляху,тому що вона втратила орієнтир.
Якщо одна із характеристик ісламського методу полягає у тому, що він включає в себе систему поклоніння, економічну систему, соціальну систему, політичну систему і військову систему, тоді який зв’язок має група з усіма цими системами?
Група існує, щоб відновити на землі правління Ісламу. І якщо воно буде відновлено, тоді усі ісламські системи будуть застосовані.
В економічній системі є рішення Шаріату, які стосуються землі, власності, виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Усі ці та інші рішення Аллах прив’язав до халіфу. Саме халіф, а не група, піклується про виконання цих рішень.
В політичній системі держава заснована на правилах і стовпах, визначених Аллахом, починаючи від халіфа і закінчуючи муавінами, валіями, суддями, адміністративним апаратом і Маджлісуль-Уммою. У халіфа є свої повноваження так само, як і у муавінів і валіїв. У армії є свої обов’язки, а у адміністративного апарату є своя сфера діяльності. Яке відношенні може мати група до усього цього?!
Для того, щоб ісламська армія досягла своєї мети, яка полягає у поширенні ісламського заклику у світі, вимагається її підготовка на глобальному рівні, а не на рівні угрупування, де мусульманин вчиться розбирати і використовувати свій автомат чи збивати бомбардувальник. Добре відомо, що є види зброї, яку може мати кожна людина, але є і так види, якими володіють тільки держави. Таке озброєння вимагає, щоб навчання було на рівні високої спеціалізації (артилерія, броньовані транспортні засоби, авіація, атомна енергія, космос і так далі) і щоб були створені лабораторії, збройні заводи, аеропорти і учбові центри. Як група може справитись з цим?! Коли Посланець Аллаха ﷺ готував і навчав своїх сподвижників, він робив це не як лідер групи, а як правитель держави. І слідування Пророку ﷺ в цьому повинно відбуватись тільки на основі правильної точки зору.
Групі не треба піклуватись про ці системи. Швидше, її місія полягає у тому, щоб встановити халіфа, який, у свою чергу, застосує ці системи, оскільки це — його задача. Якщо Умма нехтує встановленням халіфа і намагається самостійно виконати його задачі, то вона цим самим спотворює Шаріат.
Група повинна теоретично прийняти системи, по яким вона хоче управляти людьми, коли Аллах дозволить їй це робити. Група визначає форму ісламської системи і конституцію держави, а також показує людям загальну картину рішень Ісламу, щоб вони побачили в цій системі здатність вирішувати їх проблеми і вести їх до досягнення істинного поклоніння у затишку Шаріату.
Що стосується часткової діяльності, яка була згадана прибічниками цієї думки, то якщо мова йде про благодійні організації чи суспільства, які займаються моральністю мусульман, або асоціації, засновані на одному-єдиному шаріатському рішенні, наприклад, читанні і заучуванні Корану, то на них немає відповідальності за інші проблеми, поки їх члени об’єднують зусилля для виконання шаріатського рішення. Але якщо вони своєю діяльністю претендують на встановлення релігії, тоді вони порушили вказаний шаріатський метод, а їх зайнятість частковою діяльністю вважається неправильною.
Але якщо була створена група, яка не взяла на себе обов’язки халіфа чи обов’язки окремої особи; якщо вона не вважала себе общиною мусульман, а вважала групою із числа мусульман; якщо поставила перед собою мету встановити правління Ісламу і відновити ісламський образ життя; якщо утвердила (табанні) усе, що їй треба для досягнення мети; якщо утвердила правильне розуміння ісламської акиди та ідей, пов’язаних з нею; якщо добре підготувала членів групи на основі утвердженої акиди; якщо утвердила шлях, який веде до досягнення цілі; якщо утвердила конституцію, по якій буде управляти людьми; якщо утвердила ідеї, як викривають брехливі концепції, що висуваються перед мусульманами, і усувають заплутаність в ісламських концепціях; якщо вимагає від чоловіка, який приєднався до неї, виконувати свої індивідуальні обов’язки, щоб він був взірцевим мусульманином, включаючи вірування, обряди поклоніння, взаємовідносини з людьми і моральність; якщо зосередила свою діяльність на створенні ісламського суспільства, в якому відносини між людьми будуть побудовані на Ісламі, і яке буде під опікою Халіфату; якщо стежити за діями правителів та їх хазяїв, щоб знати, що вони планують проти мусульман, і роз’яснити це мусульманам; якщо утвердила в противагу цим планам шаріатські рішення,які покращать положення Умми; якщо працює над тим, щоб забрати владу у тиранів, які не турбуються щодо положення мусульман — якщо так, тоді вона виконала усе, що від неї вимагається як від групи, яка іде до відновлення правління Ісламу.
У цієї групи — широка просвіта і широке поле діяльності. Отож, група повинна робити усе, що від неї вимагається, а такого дуже багато. З наявністю необхідного балансу вона не перетворюється у спортивне чи моральне об’єднання або в економічний інститут, а швидше зберігає свою політичну риторику і свою політичну діяльність. Її ідеї будуть скеровані на турботу про справи Умми і захист інтересів мусульман.
Відповідно, часткова діяльність у вищезгаданому змісті буде неправильною. При цьому всеохоплююча діяльність групи в том змісті, що вона виконує те, що від неї вимагається, і те, що не вимагається, також буде помилковою.
Із книги «Заклик до Ісламу», Ахмад Махмуд
