Кожна ідея, яка носить негіпотетичний характер, скерована на управління і встановлення порядку і системи. Найбільш вирішальним є питання проте, хто опиниться в центрі управління і встановлення порядку.
Уряди і системи, які приймають божественний авторитет і ідею створення не просто на рівні совісті, але і на практиці (в мирському житті), ставлять Творця в центрі системи і організують порядок згідно з положеннями, які виходять від Творця. Правителі в такій системі, по суті, виступають лише у якості намісників, яким ввіряється влада в аманат. Вони практикують божественну систему, і тоді доктрини цієї божественної системи ставлять усі їх справи і їх посадові обов’язки у певні рамки. Інакше кажучи, правителі і управляючі нарівні з рештою інших підданих повинні дотримуватись рамок доктрин цієї системи. В цьому у них не може бути права вибору, і вони не вільні вчиняти інакше. У тих, хто править, немає абсолютно ніякої святості і святість належить лиш Творцю божественного порядку, тобто Всевишньому Аллаху.
Саме у цьому відношенні ідея секуляризму, яка ігнорує абсолютне право Всевишнього Аллаха, Творця божественного порядку, передала це право іншому, тобто людині. Секуляризм поклав на людину задачу розробляти систему і формувати доктрини. Що ж стосується управління, то секуляризм запровадив систему, яку неможливо реалізувати на практиці. Назва цій системі — демократія. В ці статті я не буду детально торкатись демократії, але при цьому не зможу не згадати про її порочність і хибність (батиль).
Стисло, демократія — це ідея участі людей в управлінні. Подібне стисле визначення приємно лягає на слух людини. Адже коли деспотизм і монархічні уряди повністю ігнорували волю людей, коли люди розглядались лише у якості стада овець, ідея участі людей в управлінні і дійсно могла здаватись цілком логічною необхідністю. Проте конкретної відповіді на питання: «Як люди будуть брати участь в управлінні?», — поки що не було знайдено. Чи буде увесь народ знаходитись в правлінні, або ж тільки деяка його частина?! А може, це повинно виглядати так, як відбувається на практиці сьогодні, коли у якості представників народу виступають і правлять депутати, уряди, президенти, прем’єр-міністри і міністри?!
Коли ідея про участь усього народу в правлінні стала представляти собою дещо утопічне, рішенням стали адміністрації в виді парламентів, які представляють волю цього народу. В результаті утворилось уявлення про реалізацію демократії, яка, хоча і мала філософське бачення, але усе так само продовжувала залишатись неможливим на практиці. Були складені формули: парламентів, які складаються із обраних народом депутатів; законів, які приймаються цими парламентами; і урядів, які будуть здійснювати виконавчу функцію влади згідно з цими законами. Насправді участь людей в управлінні державою в демократичних країнах — це суцільний обман і шарлатанство. По факту люди не беруть участь у владі, а лише вибирають один із наданих їм варіантів.
На перший погляд правителі представляють собою політиків, але насправді вони знаходяться там лише в інтересах і для захисту вигоди купки капіталістів-колонізаторів. Вони правлять в ім’я інших сил. Принцип розділення влади в демократичних адміністраціях по суті є просто вивертом. Існує тільки одна сила, і це капіталістична група магнатів. Ті, хто говорить, що правлять від імені суспільства, насправді приймають і застосовують закони згідно з інтересами тієї самої групи капіталістів. Тобто святістю в цій системі володіє дана купка магнатів.
Ті, хто називає демократію «владою народу» і рекламує її як систему, в якій народ бере участь в правлінні, по суті наділили її звеличуючими людину рисами, які освячують людину, щоб таким чином приховати велику брехню, а також своє істинне обличчя, і щоб іще більше експлуатувати людину. Це було необхідністю для того, щоб жителі Заходу зуміли здійснити перехід від феодального суспільства до індустріальному, оскільки до Французької революції освячувалась влада феодалів і Церкви. Процес, в якому народ почав надавати критиці освячення цих двох класів (феодалів і Церкви) і повставати, був періодом зародження капіталізму.
Капіталісти, побачивши реакцію народу проти короля і Церкви, які освячувались в колишній період, були вимушені переконати людей, що віднині наступив період, в якому освячується не капіталіст-магнат, а безпосередньо сама людина (індивід). Адже капіталісти знали, що люди, які зруйнували феодальну структуру, спостерігають тепер і за їх поведінкою. Капіталісти відмовились від своє одержимості зайняти місце тих, кого освячують, але вони не змогли відмовитись від грошей і капіталу, які насправді освячуються в даній капіталістичній системі. Таким чином, переклавши задачу встановлення системи і доктрини від царів і Церкви на індивіда, вони також змінили об’єкт освячення.
Ми бачимо це, коли проводимо порівняння цінностей індивіда в феодальному і індустріальному суспільствах. Капіталісти через ідею демократії в індустріальному суспільстві вирвали людину із статусу «ніщо» або навіть статусу «нелюдської істоти» і «звеличили» її до вшанованого рівня в рамках демократичної системи. Таким чином, вони заявили, що вивели людину із пітьми феодалізму до світла завдяки демократії. Ось чому вони оточили людину ідеєю свобод, адже ця ідея буда необхідністю на шляху до освячення і звеличення людини (індивіда).
Ліберальна демократія
Якщо саме індивід є джерелом законів, встановлює систему і порядок, а також створює доктрини, тоді цей же індивід повинен набути святість і свободу, тобто ніщо не повинно було його обмежувати. Як немає нічого обмежуючого Творця, Який встановлює божественний порядок, так само ж люди повинні були бути наділені необмеженими свободами до тих пір, поки вони не порушують права інших людей. Захід попіклувався про те, щоб ті, хто приймає і захищає свободи, якими б гіпотетичними, фантастичними і утопічними вони не були, могли думати так, як побажають; вірити в природу чи раціональність так, як захочуть; отримувати економічну вигоду справедливими чи несправедливими шляхами так, як заманеться; і не надавати при усьому цьому значення думці Творця або кого-небудь іншого.
По суті назва цьому явищу — ліберальна демократія, тобто демократія, яка дозволяє людині робити те, що вона побажає. Ліберальна демократі відома під гаслом, яке використовувалось на ранніх стадіях капіталізму, а саме — «Laissezfaire, lissezpasser»(«Нехай робить, що хоче, нехай проходить, де хоче»).
Після того, як ми торкнулись надання людині ідеї свобод і дали загальну інформацію про ліберальну демократію, давайте тепер постараємось пояснити, що це за свободи, описавши їх більш детально. Свободи, які є невід’ємною частиною демократії, можна розділити на чотири основні групи:
• свобода віри (свобода віросповідання, релігійна свобода, свобода совісті);
• свобода думки (свобода слова);
• свобода власності (економічна свобода);
• свобода особистості (індивідуальна свобода).
1. Свобода віри означає, що людина приймає те віропереконання (акиду), яке сама побажає, і змінює його на інше переконання, коли сама того захоче. Інакше кажучи, свобода віри дала людям необмежену свободу в цій сфері. Згідно цій ідеї, після того, як людина увірує і стане мусульманином, вона може залишити Іслам і прийняти християнство, буддизм чи будь-яку іншу релігію. А при бажанні може зовсім ні в що не вірити. Ніхто — ані держава, ані окремі особи — не може спричиняти на неї тиск в цьому питанні або втручатись в її віру.
Дана ідея свободи віросповідання заключає релігію в рамках совісті людини, не виводячи її за ці рамки і обмежуючи релігійне життя самим індивідом. В цьому аспекті дана ідея становить настільки велику небезпеку, що викликає поширення оманливих і порочних переконань в суспільстві і підриває основу релігії (акиду). Капіталістичний Захід не бачить небезпеки для своєї ідеології у наданні свободи віросповідання окремим індивідам, оскільки капіталізм обмежує релігію існуванням Творця до створення життя і не дозволяє Йому (Творцю) втручатись в саме життя. Проте свобода віросповідання становить крайню небезпеку для ісламського віровчення (акиди). Акида Ісламу не примушує людину приймати віру, тобто ставати віруючим мусульманином.
Причина цього полягає в тому, що Іслам бажає, щоб у людей формувалась тверда рішуча віра через переконаність і вдоволеність, адже людина за свою віру отримує винагороду від свого Господа. В той же час Іслам після того, як людина увірувала, обмежує її рамками хукмів Ісламу, а також забороняє віровідступництво. Якщо людина, будь то чоловік чи жінка, відкидає свою релігію, його тричі закликають повернутись назад в лоно Ісламу. Якщо людина відгукнеться на цей заклик, то збережеться як в цьому світі, так і в Вічному. В той же час система, яка звертається до неї з цим закликом, скерована на захист ісламського віровчення на благо громадського порядку. Проте якщо людина, яка вийшла із Ісламу (муртад), не відгукнеться на цей заклик і не увірує знов, то вона буде страчена. Таким чином, забезпечується збереження релігії.
وَمَن يَرۡتَدِدۡ مِنكُمۡ عَن دِينِهِۦ فَيَمُتۡ وَهُوَ كَافِرٞ فَأُوْلَٰٓئِكَ حَبِطَتۡ أَعۡمَٰلُهُمۡ فِي ٱلدُّنۡيَا وَٱلۡأٓخِرَةِۖ وَأُوْلَٰٓئِكَ أَصۡحَٰبُ ٱلنَّارِۖ هُمۡ فِيهَا خَٰلِدُونَ
«А якщо хтось із вас відступить від своєї релігії і помре невіруючим, то його діяння виявляться марними як в цьому світі, так і в Останньому житті. Вони є мешканцями Вогню і залишаться я там вічно» (2:217).
2. Свобода думки. Ця ідея надає людям свободу приймати, захищати, передавати і поширювати будь-який вид думок. Відповідно, в рамках цієї свободи немислимо обмежувати погляди і думки окремої людини. Держава або будь-яка інша сила не вправі спричиняти тиск на людей з приводу їх думок. Ця ідея була надана людям Заходом в основном як можливість атакувати стовпи Ісламу. Найважливіші цінності Ісламу — і навіть священні константи — піддавались нападкам в рамках свободи думки. Огидні нападки на Пророка Ісламу — Мухаммада ﷺ — і на його Сунну були скоєні в межах свободи думки. Захід підтримував тих, хто займався ідейною пропагандою, писав книги і розробляв програми в цьому напрямку, до самого кінця не залишав без допомоги тих, хто використовував цей вид свободи для нападок на Іслам.
Проте саме цей Захід виступив з забороною «свободи думки», коли вона атакувала свою ж власну ідеологію. В західних країнах, де править демократія, мусульмани не можуть вільно поширювати свої ідеї. Так само ж світські демократичні адміністрації в мусульманських країнах почувають себе незатишно, коли говорять і поширюють ідею Халіфату. Інакше кажучи, в західному розумінні свободи думки люди вільні до тих пір, поки не становлять загрозу для західної ідеології, але при цьому у них є необмежена свобода в скоєнні нападок на ісламські цінності і святині.
Що ж стосовно того, як Іслам дивиться на свободу думки, то мусульманин обмежений нормами Шаріату в своїх думках і ідеях так само, як він обмежений Ісламом в своїх словах і вчинках. У жодному разі він не може приймати, поширювати або пропагувати ідею, яка знаходиться в протиріччі з Ісламом. Те ж саме стосується і усіх інших людей, які знаходяться під захистом Ісламу. Наприклад, Іслам забороняє поширення в суспільстві ідей демократії, атеїзму, деїзму, націоналізму, лібералізму та усіх інших ідей, які суперечать Ісламу. Іслам повністю забороняє вести пропаганду цих ідей, постійно піклується про те, щоб суспільство не руйнувалось за допомогою порочних ідей і завжди закликає говорити і промовляти тільки правду і істину.
مَنْ كَانَ يُؤْمِنُ بِاَللَّهِ وَالْيَوْمِ الْآخِرِ فَلْيَقُلْ خَيْرًا أَوْ لِيَصْمُتْ
«Нехай той, хто вірує в Аллаха і в Останній день, говорить благе або мовчить» (Бухарі, Муслім).
3. Свобода власності. Даний вид ідеї свобод фактично породив сам капіталізм. Цей вид свободи,який називають і пропагують більш м’яко як «економічну свободу», перетворює людину у «ненаситного дикого звіра». Адже ця свобода закликає людину вилучати вигоду із усього, що завгодно будь-якими способами, а також дає право витрачати вилучену вигоду так, як побажає індивід, на свій розсуд. Економічна свобода дозволяє людям красти, експлуатувати отримувати несправедливе збагачення, дозволяє лихварство, азартні ігри, хабарництво, проституцію, виробництво і торгівлю спиртними напоями, продаж свого тіла з метою отримання прибутку і багато іншого. Західна капіталістична ідеологія, особливо в перехідний період від феодального суспільства до індустріальному, в основному експлуатувала робочих і жінок через ідею економічної свободи.
Перш за усе, ця ідеологія закликала в місто сільських чоловіків, які не могли знайти собі роботу;потім вимусила їх працювати за низьку заробітну плату через обмежені можливості працевлаштування; а коли ті починали страйки через низьку зарплату, ця ідеологія звернулась до перебуваючих у селах дружин цих чоловіків, говорячи: «Ти також маєш право на власну економічну свободу, і ти не залежиш від чоловіка, щоб заробляти». Промислові воротили-капіталісти за допомогою ідеї свобод почали експлуатувати і грабувати, наймаючи жінок за більш низьку заробітну плату, аніж чоловіків. Комуністична ж ідеологія, на відміну від капіталізму, у питанні «власності» позбавила людину яких-небудь прав, наповнюючи лише свій шлунок і примушуючи індивідів працювати подібно рабам. По цій причині «економічна свобода» стала більш відмітною особливістю капіталізму.
4. Свобода особистості. Цей вид свободи, який також виражається як «індивідуальна свобода», дає людині право на необмежене розпорядження у відношенні себе і свого життя. Держава або будь-яка інша влада не можуть обмежувати, перешкоджати або ігнорувати ці права, надані людині. Західна ідеологія, надаючи це право людині, фактично говорить їй: «Окрім тебе і твоєї волі не існує ніякої сили, яка б домінувала над тобою». Через «свободу особистості» усі людські і моральні цінності набувають повнішого безладу: родини розпадаються, люди перестають поважати один одного. Індивід, привласнюючи собі це право, звертається до різного роду порочної аморальності.
Індивіди, які прийняли особисту свободу, вважають, що бути геєм — це питання вибору; вони розглядають припинення власного життя (самогубство чи евтаназію) як особисте рішення і не допускають втручання ; вони вважають своїм правом перелюбство, п’янство, неприкриту наготу і навіть народжувати дітей від власних дітей або одружуватися на тваринах. Просто поглянувши на новини західних суспільств, ми можемо виявити, що ж «свобода особистості» зробила з людьми. Більше того, дана ідея стала швидко розповсюджуватись в мусульманських країнах. наприклад, підписавши «Стамбульську конвенцію»1, Туреччина забезпечила об’єднання гомосексуалістів в групи і асоціації. Таким чином, ці асоціації почали знаходити законні області для поширення своїх потворних і аморальних справ в суспільстві і можливість займатись пропагандою.
Іслам суворо заборонив подібну поведінку і наклав суворі покарання за це. Згідно Ісламу, Аллах зовсім не давав людині необмеженої свободи в поведінці. Усі вчинки і поведінка людини повинні відповідати законам Шаріату, встановленим Аллахом. Іслам визначив, що людині дозволено їсти і пити, з ким їй дозволено створювати родину, як треба одягатись і які рамки користування своїм тілом.
Іслам обмежив законні права людини в 8-ми пунктах. В той час, як демократія дозволяє індивідам через свободу віросповідання змінювати релігію хоч кожен день і схилятись до порочних переконань, Іслам оберігає божественне послання, зберігаючи приналежність людини до релігії. Іслам не примушує вступати в релігію силою, але також забороняє відмовлятись від релігії після мусульманства, щоб зберегти найбільш правильне і істинне для усього людства віровчення (акиду) Ісламу. В той час як демократія надає свободу навіть в тому, щоб покінчити життя самогубством через «свободу особистості», Іслам забороняє будь-який замах на своє або чуже життя, захищаючи кожного і караючи винного через кисас (принцип «око за око»).
Знов же, в той час як демократія дозволяє розпиття спиртного, вживання наркотиків, подружню зраду і гомосексуалізм через «свободу особистості», Іслам надав величезне значення збереженню розуму і заборонив наркотичні засоби і усе, що дурманить розум. Іслам заборонив перелюбство і гомосексуалізм заради збереження майбутніх поколінь і наклав суворі покарання за це. Таким же чином це зберігає родословну і оберігає від того порочного стану, коли син не знає, хто його батько, як це обстоїть в демократичних суспільствах. В той час як демократія дала людині право набувати майно будь-якими способами через «свободу власності», Іслам визначив способи заробітку для мусульман і запобіг злодійству, експлуатації, грабуванню і несправедливому заробітку через принцип збереження власності.
В той час як демократія надала людям свободу слова по усім питанням через «свободу думки», Іслам забезпечив людей правом захищати свою честь, заборонив завдання шкоди гідності і честі людей. До того ж Іслам захистив усіх своїх підданих забезпеченням безпеки, а також оберігає держапарати, що забезпечують дані права, через збереження держави. Адже Іслам заснований на захисті інтересів і вигоди суспільства, а не окремої людини чи групи людей. А інтереси і вигоди суспільства визначаються безпосередньо самим Шаріатом.
1. Конвенція Ради Європи про запобігання і боротьбу з насильством у відношенні жінок і домашнім насильством (також відома як Стамбульська конвенція) — міжнародна угода Ради Європи проти насильства у відношенні жінок і насильства в родині. Відкрита для підписання з 11 травня 2011 року в Стамбулі, Туреччина. Підписана 46 країнами і Європейським Союзом.
