Ми говорили, що діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар покладена на індивідів, груп і державу (володарів влади). Ми сказали, що держава виконує основну роль в усуненні засуджуваного.
Питання, яким сьогодні задаються багато хто в наш час, наступне: чи залежить діяльність аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар від існування Ісламської Держави?
Відповідь наступна: «В основі держава є виконавчим, політичним утворенням, задача якого — запроваджувати в життя закони Ісламу і нести Іслам як послання усьому світу за допомогою заклику і джихаду. Держава — це єдиний метод, встановлений Ісламом для реалізації систем Шаріату і його законів в житті і суспільстві. Держава — це опора для ісламського образу життя. Без держави Іслам як ідеологія і система буде відсутня в житті, його ознаки залишаться лише в проявах духовних обрядів і моральних якостей особистості». Наявність Ісламської Держави дуже важлива для реалізації законів Ісламу. В цьому немає розбіжностей. Абдуллах ібн аль-Мубарак був правий, коли сказав наступне:
Джамаат (суспільство) — це вервь Аллаха! Так тримайтесь
за цю надійну рукоять ті, хто бажає підкоритись [Йому].
А скільки труднощів Аллах прогнав за допомогою влади?!
В нашій релігії і цьому світі ми відчуваємо [Божественну] милість від влади.
Якщо б не Халіфат, для нас дороги були б небезпечні.
А найслабкіший із нас став би здобиччю сильних із нас.
Справа у тому, що Законодавець перерахував сторони, на які поклав встановлення релігії у цілому. Індивідам Законодавець зобов’язав одні речі, а групам і державі — інші. Серед законів Шаріату є такі, які покладені на халіфа чи тих, хто заміняє його, а отож, іншим заборонено займатись виконанням цих законів. Якщо хтось вирішить взяти на себе повноваження халіфа, наприклад, у питаннях запровадження худудів, то, як сказали факіхи, він відноситься до числу тих, хто посягає на владу, тобто на права держави. Є закони, які покладені на індивідів, але якщо вони проявляють упущення у цьому, то виконання їх лягає на халіфа.
Є закони, які покладені як на халіфа, так і на індивідів, і кожен із них (халіф і індивід) виконує те, що вимагає від них Шаріат в міру своїх можливостей /здібностей. Ці закони не пов’язані з наявністю халіфа, вони повинні виконуватись, незважаючи на його наявність чи відсутність, наприклад, джихад. Причина цього полягає у тому, що шаріатські докази, які вказують на джихад, прийшли в абсолютній формі (мутляк). Аллах говорить:
كُتِبَ عَلَيْكُمُ الْقِتَالُ
«Вам приписано битись» (2:216).
В основі справа про битву знаходиться у руках халіфа, оскільки він — єдиний, хто може об’являти війну і укладати перемир’я. Проте, коли немає халіфа, тобто немає держави, яка запроваджує закони Ісламу всередині і несе Іслам як послання решті світу за допомогою джихаду, то це не означає, що джихад призупиняється. Неприпустимо, щоб він призупинився, адже якщо так трапиться, тоді землі мусульман будуть окуповані, багатства розграбовані, честь і гідність будуть принижені, а святині будуть осквернені, як це відбувається у наші дні.
Так само ж діяльність аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар не залежить від халіфа і володарів влади. Адже не важливо, чи є Халіфат чи його немає, чи запроваджуються над мусульманами закони Ісламу чи світські закони, чи належним чином запроваджує правитель закони Ісламу чи є упущення — в будь-якому із згаданих положень діяльність аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар буде залишатись ваджибом для усіх мусульман. Дана діяльність не обмежується наявністю чи відсутністю халіфа, оскільки існування Ісламської Держави не є умовою для цього. Адже Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ
«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч …»,
لَتَأْمُرُنَّ بِالْمَعْرُوفِ وَلَتَنْهَوُنَّ عَنِ الْمُنْكَرِ أَوْ لَيُوشِكَنَّ اللَّهُ أَنْ يَبْعَثَ عَلَيْكُمْ عِقَاباً مِنْهُ
«…Ви обов’язково будете наказувати схвалюване і забороняти засуджуване, інакше Аллах неодмінно пошле на вас покарання [якщо ви залишите наказувати схвалюване і забороняти засуджуване]…». В цих хадісах відсутнє яке-небудь обмеження. Ібн Кудама аль-Макдісі в книзі «Мухтасару мінхаджі аль-касідін» писав: «Деякі люди для виправлення засуджуваного поставили умову: дозвіл з боку Імама чи валія. При цьому вона зазначили, що заборонено кому-небудь із звичайних громадян займатись хісба (наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного ).
Таке ствердження неправильне, оскільки аяти і хадіси розповідають про те, що кожен, хто побачив засуджуване і промовчав, той вважається грішником. Обмеження дозволом Імама — ніщо інше, як сваволя». Ан-Нававі в коментарях до книги «Сахіх» Мусліма пише: «Вчені сказали, що діяльність аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар не обмежується лише володарями влади, вона дозволена кожному мусульманину». Абу Хамід аль-Газалі сказав: «Обмежувати [діяльність аль-амру біль-мааруфван-нахъю аніль-мункар] повноваженнями імама — ніщо інше, як сваволя, і у цього немає основи»1.
Матеріал із книги:
Норми Шаріату про діяльність «наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного»
Аль-Амру біль-мааруф ван-нахъю аніль мункар
Ясін ібн Алі
1. Книга «Іхъя улюм ад-дін», автор Абу Хамід аль-Газалі.
