Вілаят аль-факіх

Прихильники концепції «вілаят аль-факіх» (влада правознавця) вважають, що просто знання фікха (ісламського права) дає людині право влади над іншими при тому, що кордони цієї влади у них відрізняються. Владу (вілаят ) вони поділили на декілька видів:

1 — Вілаят аль-фатва, який займається навчанням людей шаріатським положенням.

2 — Вілаят аль-малія, який займається збором закяту і хумса.

3 — Вілаят аль-када, який займається судовими розглядами між людьми у випадках суперечок і вирішує їх проблеми.

4 — Вілаят аль-амма або аль-мутлака, який рівносильний ступеню повелителя правовірних або правителя. Він бере на себе управління державою, піклується про справи суспільства, приймає рішення для людей, стежить за здійсненням їх прав, застосовує покарання (худуд) і керує армією.

Імам Хомейні і його послідовники дотримуються концепції, згідно якої вчений (факіх) має право на абсолютну всезагальну владу (вілаят аль-амма аль-мутлака). Раніше ніхто із мусульман не говорив подібного, ані серед сунітів, ані серед шиїтів. Суніти говорять, що загальна влада знаходиться у руках правителя, оскільки мусульмани присягають йому на вірність (баят), а не через те, що у нього є знання в області фікха. Те ж саме говорять і шиїти-зейдіти. Що стосується шиїтів -двунадесятників, то переважна більшість із них говорить, що вілаят аль-амма відноситься тільки до дванадцяти імамам, виключаючи решту інших. За їх словами, кожен стяг, який піднімається будь-яким, окрім непогрішимого імама, є стягом тагута. І вони вважають, що марджа, будучи заступником непогрішимого імама, не володіє владою за межами фетв, збору податків і судових розглядів, як наведено вище, і неприпустимо при жодних обставинах, щоб влада марджа трансформувалась у всезагальну владу, інакше країна перетвориться у державу тагута.

Імам Хомейні навів перекази, щоб довести, що марджа (або факіх) має всезагальну владу над людьми. Імам Абу аль-Касім аль-Хоі в книзі «Мабані таклімат аль-мінхадж», том 1, розглянув перекази, які навів імам Хомейні, і вказав, що вони ніяким чином не вказують на всезагальну владу факіха. Також шейх Ардакані в книзі «Ганійят ат-таліб фі ат-талікі аля аль-макасіб» розглянув ті самі перекази і роз’яснив, що в них немає вказівок на всезагальну владу (вілаят аль-амма). Отож, думка Ардакані була схожа на думку аль-Хоі і зводилась до тому, що марджа (або факіх) не може поширювати свою владу за межі фетв, фінансових і судових справ.

Є і інша думка щодо всезагальної влади, і вона належить вченому шейху Мухаммаду Хусейну Табатабаі. Він не підтримав думку про припинення вілаят аль-амма (всезагальної влади), поки не з’явиться Махді, як сказало більшістю шиїтів-двунадесятників. І він не підтримав концепцію всезагальної влади марджі (факіха) від імені імама Махді, як заявив Хомейні. Він лише сказав, що у випадку відсутності вілаят аль-амма шура мусульман обирає правителя, який підходить по умовам. В своїй книзі «Аль-Мізан фі тафсір аль-Куран», том 4, стор.130–132, він пише:

«Після Пророка ﷺ у випадку відсутності Імама, як ця справа обстоїть зараз, питання ісламського уряду лягає на мусульман. Виходячи із Корану, мусульмани повинні призначати правителя згідно з сірою Посланця Аллаха ﷺ. Такою є Сунна Імамата, а зовсім не монархія і не імперія. Так закони будуть застосовуватись без спотворень і змінень і будуть вирішуватись наявні проблеми згідно раді (шура) з мусульманами. Доказом цього є те, що аяти, які зачіпають акти поклоніння, джихад, покарання (худуд), відплату (кісас) та інше, звернені до усіх віруючих а не тільки до Пророку ﷺ. Наприклад:

وَأَقِيمُواْ ٱلصَّلَوٰةَ

«Робіть намаз» (2:43),

وَأَنفِقُواْ فِي سَبِيلِ ٱللَّهِ

«Робіть пожертвування на шляху Аллаха» (2:195),

كُتِبَ عَلَيۡكُمُ ٱلصِّيَامُ

«Вам приписаний пост» (2:183),

وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ

«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване» (3:104),

وَجَٰهِدُواْ فِي سَبِيلِهِۦ

«І боріться на Його шляху» (5:35),

وَجَٰهِدُواْ فِي ٱللَّهِ حَقَّ جِهَادِهِۦۚ

«Старайтесь на шляху Аллаха належним чином» (22:78),

ٱلزَّانِيَةُ وَٱلزَّانِي فَٱجۡلِدُواْ كُلَّ وَٰحِدٖ مِّنۡهُمَا مِاْئَةَ جَلۡدَةٖۖ

«Перелюбку і перелюбця — кожного із них висічіть сто разів» (24:2),

وَٱلسَّارِقُ وَٱلسَّارِقَةُ فَٱقۡطَعُوٓاْ أَيۡدِيَهُمَا

«Крадію і крадійці відсікайте руки» (5:38),

وَلَكُمۡ فِي ٱلۡقِصَاصِ حَيَوٰةٞ

«Відплата рятує вам життя» (2:179),

أَنۡ أَقِيمُواْ ٱلدِّينَ وَلَا تَتَفَرَّقُواْ فِيهِۚ

«Сповідуйте релігію і не розходьтесь у думках відносно неї» (42:13),

وَمَا مُحَمَّدٌ إِلَّا رَسُولٞ قَدۡ خَلَتۡ مِن قَبۡلِهِ ٱلرُّسُلُۚ أَفَإِيْن مَّاتَ أَوۡ قُتِلَ ٱنقَلَبۡتُمۡ عَلَىٰٓ أَعۡقَٰبِكُمۡۚ وَمَن يَنقَلِبۡ عَلَىٰ عَقِبَيۡهِ فَلَن يَضُرَّ ٱللَّهَ شَيۡ‍ٔٗاۗ

«Мухаммад є усього лише Посланцем. До нього теж були посланці. Невже, якщо він помре або буде вбитий, ви обернетесь назад? Хто обернеться назад, той анітрохи не нашкодить Аллаху» (3:144).

А також багато інших аятів».

Мухаммад Бакір ас-Садр погодився з думкою Мухаммада Хусейна Табатабаі і заснував партію «Дава».

Проблеми концепції вілаят аль-факіх:

1 — Згідно концепції всезагальної влади факіхів (вілаят аль-факіх аль-амма), кожен правознавець (факіх) є фактичною владою. Як наслідок, з’являється незліченна кількість правителів, і Умма ділиться на багато націй. Мова може йти навіть про тисячу держав і урядів. Це ж суперечить основам Шаріату, який зобов’язує єдність Ісламської Умми і єдність Ісламської Держави.

2 — Згідно концепції вілаят аль-факіх аль-амма, кожен ісламський правознавець є представником імама Махді у владі. Таке положення приводить до конфлікту між цими представниками, оскільки кожен хоче підкорити своїй владі решту інших. Було б нерозумно непогрішимому призначати багато своїх представників, як будуть сваритись між собою.

3 — Згідно цій концепції, таклід (подражання) в шаріатських постановах повинен дотримуватись згідно з думкою найбільш знаючого факіха. Якщо владу приймає факіх з меншими знаннями, то він повинен подражати більш знаючому факіху і підкоритись його думці. Тут і виникають протиріччя.

І цей пункт — зовсім не теоретичне припущення, а те, що спостерігається насправді. В Ірані був великий марджа Шаріатмадарі, якого більшість населення вважало більш знаючим, аніж Хомейні. І він не приймав концепцію вілаят аль-факіх аль-амма. Проте Хомейні, використавши владу правителя, підкорив собі Шаріатмадарі. Також і Абу аль-Касіма аль-Хоі більшість людей вважало більш знаючим, аніж Хомейні. Але і його знання не мало ніякої значущості для Хомейні, враховуючи, що аль-Хоі не прийняв його концепцію.

4 — Згідно концепції вілаят аль-факіх аль-амма, факіх отримує владу разом з набуттям знань. Тобто, його знання дали йому владу над народними грошима, кров’ю і честю. Це ж суперечить шаріатському принципу, який не дозволяє нікому панувати над ким-небудь, окрім як шляхом укладання присяги (баят). Якщо б знання ісламського права виступало для прийняття влади, то з виконанням цієї умови був би неминучий результат, а це не так. Отож, факіх не стає всезагальним правителем, якщо тільки народ не присягає йому або якщо його не призначає халіф, який має такі повноваження. Таким чином, іранська конституція суперечить у цьому відношенні теорії вілаят аль-факіх. В статті №107 говориться: «Експерти, обрані народом, розглядають: якщо вони знаходять хоча б одного марджа, який має особливу привілею керувати, вони представляють його народу як лідера. В протилежному випадку вони призначають три або п’ять марджа у якості члену керуючого складу». В цій статті повноваження призначати правителя були віддані Раді експертів, обраної народом. Лідер отримує владу не з причини своїх знань в області ісламського права, а з причини призначення Радою експертів.

Прибічники концепції всезагальної влади факіха (вілаят аль-факіх аль-амма) подумали, що вирішили цю проблему, коли заявили, що влада належить факіху, який займається громадськими справами, і не належить тому факіху, який не займається громадськими справами. Таким чином, вони додали факіху, який претендує на владу, умову «громадський діяч». Правда полягає у тому, що той, хто займається громадськими справами і контролює владу, стає фактично правителем, якщо тільки народ підтримає його або промовчить, коли той прийде до влади. Отож, його влада залежить від схвалення людей, а не від його знань або того, що він займається громадськими справами.

Асма Фаур
Із журналу «Аль-Ваъй», випуск №4, Мухаррам 1408 р.х. — вересень 1987 р.