Мухаммад Абдо просував націоналізм, патріотизм і світськість
Посланець Аллаха ﷺ говорить:
لَيْسَ مِنَّا مَنْ دَعَا إِلَى عَصَبِيَّةٍ
«Не із нас той, хто закликає до сліпої прихильності (асабія)» (Абу Дауд).
Захід посіяв насіння націоналізму і патріотизму на землях Ісламського Халіфату з однією метою — ослабити релігійний зв’язок між синами Ісламської Умми і розчленувати її зсередини, щоб ліквідувати державу, яка об’єднала представників усіх рас і народностей світу під одним гаслом: «Немає бога окрім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха». По усій Ісламській Державі розташувались англійські агенти, закликаючи до ідеї націоналізму і патріотизму. Людям в Ісламській Державі нав’язувалось те, що єгиптяни — це нащадки фараонів, ліванці — нащадки фінікійців, іракці — нащадки вавилонян і ассирійців, а хіджазці — нащадки славетних арабів, які більше решти інших заслуговують Халіфату, виниклого на їх святих землях, і тому подібне. Так англійці почали сіяти насіння розколу в серцях людей. Джамалуддін аль-Афгані, Мухаммад Абдо та їх учні були одними із перших прибічників націоналізму і патріотизму в Єгипті, тому вони почали закликати єгиптян до фараонізму, арабів — до арабізму, і так далі.
Ось що написав Мухаммад Абдо в журналі «Аль-Вакаі аль-Місрія» від 28 листопада 1881 року, зачепивши визначення батьківщини, а також необхідність відданості, любові і захисту своєї батьківщини: «Із вищевикладеного стає ясно, що люди в своєму політичному житті повинні мати основу, до якої вони можуть повернутись і об’єднатись подібно піщинкам, утворюючим тверде каміння. Краща основа для єдності — це батьківщина. Батьківщина — це місце, де чоловік проживає. Наприклад: народ заселив якусь землю і зробив її своєю батьківщиною, тобто постійним місце проживання. На мові людей політики батьківщина — це місце, з яким ти зв’язаний, яке має право у відношенні тебе, а ти маєш право у відношенні неї, де ти сам, твоя родина і майно захищені. Як говорять люди політики: «Немає батьківщини без свободи». Французький письменник Жан де Лабрюйер говорить: «Немає батьківщини в деспотизмі, оскільки там тільки особисті інтереси, заслуги і посади». Для древніх римлян кордони батьківщини визначались так: місце, де у чоловіка є політичні права і обов’язки».
Щодо вірності своїй батьківщині в тій же статті Мухаммад Абдо пише: «Поняття батьківщини зв’язує землю з жителем заради благородних цілей. Тому чоловік ревно ставиться до батьківщини і захищає її, як захищає свого батька, якому належить. Якщо ж у чоловіка погане виховання, тоді і ставлення до батька буде поганим. Враховуючи усе це, єгиптянин повинен любити свою батьківщину. Батьківщина є суб’єктом прав і обов’язків чоловіка з його вступом в політичне життя».
Варто зазначити, що Мухаммад Абдо використовує термін «люди політики», а потім наводить погляди західних капіталістів замість мусульман. Можливо, ми закрили б очі на це, враховуючи, що для деяких він був шейхом і муфтієм, але у мусульман є свої видатні політики. Посланець Аллаха ﷺ був кращим політиком, але Мухаммад Абдо ігнорує його слова. І це викликає подив. Посланець Аллаха ﷺ заснував політичну систему, яка іменується Ісламська Держава, не на свій розсуд, а згідно велінням Аллаха. Всевишній Аллах говорить:
وَمَا يَنطِقُ عَنِ ٱلۡهَوَىٰٓ
«Він не говорить по забаганці» (53:03).
Сподвижники чудово розуміли значення Ісламської держави, тому ставились до неї бережно.
Єдність в Ісламі
Посланець Аллаха ﷺ говорить протилежне тому, що стверджує про єдність Мухаммад Абдо. Єдність по Ісламу повинна будуватись на віропереконанні і Ісламській Державі. Аллах говорить:
وَٱعۡتَصِمُواْ بِحَبۡلِ ٱللَّهِ جَمِيعٗا وَلَا تَفَرَّقُواْۚ
«Міцно тримайтесь за вервь Аллаха усі разом і не розділяйтесь» (3:103).
«Вервь Аллаха» — це Його релігія на землі. Також Аллах говорить:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ أَطِيعُواْ ٱللَّهَ وَأَطِيعُواْ ٱلرَّسُولَ وَأُوْلِي ٱلۡأَمۡرِ مِنكُمۡۖ
«О, ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям впливу серед вас» (4:59).
Вірність повинна бути тільки Аллаху, Його Посланцю ﷺ і ісламському правителю (валі аль-амр), але ніяк не батьківщині. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَيْسَ مِنَّا مَنْ دَعَا إِلَى عَصَبِيَّةٍ
«Не із нас той, хто закликає до сліпої прихильності (асабія)» (Абу Дауд),
لَا فَضْلَ لِعَرَبِيٍّ عَلَى أَعْجَمِيٍّ إِلَّا بِالتَّقْوَى
«Немає у араба переваги над неарабом, окрім як в богобоязливості» (Ахмад).
Умар ібн аль-Хаттаб сказав: «Люди рівні як зуб’я гребня». Таким чином, Іслам гласить, що немає переваги у одного чоловіка над іншим згідно приналежності країні або національності. Перевага може бути тільки у того, хто ближче до Аллаху, більш підкорений Йому, Його Посланцю ﷺ і Його правителям. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَمَنْ مَاتَ وَلَيْسَ في عُنُقِهِ بَيْعَةٌ مَاتَ مِيتَةً جَاهِلِيَّةً
«Хто помер, не принісши присяги на підкорення, той помер так, як помирали у часи джахілії» (Муслім).
Іслам закликає присягати одному ісламському правителю, об’єднуючому усіх мусульман під стягом Ісламу,який був піднятий Посланцем Аллаха ﷺ, а також його сподвижниками. Підкреслюючи важливість збереження єдності держави, Пророк ﷺ сказав:
إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ فَاقْتُلُوا الْآخَرَ مِنْهُمَا
«Якщо буде дана присяга двом халіфам — останнього вбийте» (Муслім).
Мухаммад Абдо вирішив не згадувати усі ці хадіси і аяти, дозволяючи мусульманам розділятись, а єгиптян закликаючи «любити батьківщину». Він не бачив нічого поганого в роздробленості мусульманських країн і суспільств. Більше того, він закликав до збереженню і захисту кордонів між мусульманськими країнами і протистоянню усілякому, хто хоче їх стерти.
Свобідна патріотична партія
Мухаммад Абдо зробив свій внесок в формування «Свобідної патріотичної партії» в Єгипті, яка була прикриттям масонської ложі. Свою офіційну програму ця партія опублікувала в газеті «Аш-Шамс» 1 січня 1882 року, закликаючи до єгипетському націоналізму, згідно якому єгипетський мусульманин буде рівний єгипетському єврею і християнину, а неєгипетський мусульманин буде вважатись чужинцем, не володіючим усіма правами в країні. Наведемо цитату із обнародуваної програми партії: «Патріотична партія вважається політичною, а не релігійною, оскільки об’єднує людей різноманітних вірувань і мазхабів. Більшість в партії складають мусульмани, оскільки дев’ять із десяти єгиптян вважають себе мусульманами. В партію може увійти і християнин, і іудей, і кожен, хто обробляє землю і розмовляє на єгипетській мові. Партія не звертає уваги на розбіжність вірувань, оскільки вважає, що усі люди — брати, а їх права в політиці і законодавстві рівні»[14]. В цих строках явно простежується заклик до націоналізму і патріотизму, що в корні відрізняється від Ісламу. В 1900 році Мухаммад Абдо заснував асоціацію «Відродження арабських наук». Разом з мислителями і правителями він прагнув перевидати книги арабської національної спадщини і перепровірити древні рукописи.
Заклик до відокремленню релігії від держави (світськість)
Мухаммад Абдо був одним із перших прибічників відокремлення релігії ї від держави в ісламському світі. Невірний Захід десятиріччями намагався запровадити цю ідею в оточення мусульман в країнах, що належали Османському Халіфату. Метою ж було зруйнувати єдину державу побудовану на політичній системі Ісламу, ісламських думках і віровченнях.
Захід зрозумів, що сила мусульман полягає в їх прихильності своїй вірі. Він захотів скасувати Ісламську Державу, щоб покінчити з духом суверенітету, і замінити його приниженням і системами невір’я. Першим кроком Заходу став пошук людей серед мусульман, які підтримали б західні ідеї. І вони знайшли Мухаммада Абдо і йому подібних. Сам Мухаммад Абдо говорив: «Іслам не визнає об’єднання двох влад (політичної і релігійної)»[15]. Також він говорив: «Об’єднання двох влад — політичної і релігійної — ось що католицькі папи намагаються відновити, тому що це є для них одним із витоків християнської релігії, хоча сама їх релігія забороняє для своїх послідовників єдність релігійної і громадянської влад».
Ці слова Мухаммада Абдо не мають під собою ніякої основи, а лише показують, наскільки він був засліплений західною культурою і просвітою. Західна культура виникла на основі відокремлення релігії від держави після звільнення від влади пап. А Мухаммад Абдо, з поганим наміром чи хорошим, взяв і прирівняв ісламську владу з християнською жрецькою владою. Іслам не тільки вирішив, але і велів об’єднати релігійну і політичну влади. Аллах говорить:
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням» (5:49),
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65),
يُرِيدُونَ أَن يَتَحَاكَمُوٓاْ إِلَى ٱلطَّٰغُوتِ وَقَدۡ أُمِرُوٓاْ أَن يَكۡفُرُواْ بِهِۦۖ
«Але хочуть звертатись на суд до тагуту, хоча їм наказано не вірувати в нього?» (4:60).
Сам Посланець Аллаха ﷺ правив державою десять років. Одночасно він був пророком і правителем держави. В книгах по сирі ми знайдемо, що сподвижники були одностайні в обов’язковості обрання халіфа, який правив би мусульманами на основі Ісламу. Що ж стосується християнства, то це духовно-жрецька релігія, яка не має в своїх витоках і відгалуженнях політичної системи. Ані в Інджилі, ані в Таураті немає конституції для держави, і взагалі на це немає веління. Ви не знайдете християнського мислителя, який писав про християнський устрій. Що стосується того, що трапилось в історії — встановлення папської церковної держави, то це справа, продиктована законами життя в властолюбством, що охопило серця деяких релігійних діячів.
Д-р Сабір Туайма в своїй відповіді прибічникам секуляризму, які порівнювали положення Європи під владою Церкви з положенням земель, що належали Ісламському Халіфату, пише: «І коли деякі захотіли перенести секуляризм на ісламський Схід, мусульманські діячі, навмисно чи ні, знехтували усіма цими обставинами. Вони упустили із виду, що в історії ісламського світу немає нічого, що виправдало б відокремлення релігії від держави. Тут ніколи не було переслідувань з боку ісламського духовенства — якщо правильно їх так називати, порівнюючи з церковними діячами — і не було переслідувань мусульманських вчених за науку і знання. В нашій ісламській історії не було інквізиції, індульгенцій і відлучень. А тих вчених, які відхилились від шляху істини, бажаючи прислуговувати правителям, Умма просто залишала без уваги. Але тих, які говорили слово істини, Умма носила в своєму серці і вважала їх лідерами. Іслам не допускає розділення релігії і держави, тому що держава в ісламській юриспруденції є частиною релігії, а не супротивником. Немає релігії без держави і держави без релігії»[16].
Асоціація «Аль-Урва аль-Вуска»
Джамалуддін аль-Афгані і його учень Мухаммад Абдо заснували асоціацію «Аль-Урва аль-Вуска», яка служила прикриттям для поширення у суспільстві смертельної отрути. Враховуючи відданість цієї асоціації Заходу і її зловмисні цілі в ісламському світі, Європа прийняла її, підтримувала і полегшувала її справи. Ця асоціація, очолювана аль-Афгані, мала таємні відділи в більшості мусульманських країн[17]. Мухаммад Абдо, скориставшись своїм головуванням в журналі «Аль-Урва аль-Вуска», що видавався цією асоціацією, проводив різноманітні секретні заходи, багато подорожував по Європі і відвідав велику кількість західних країн. Багато його візитів були повністю секретними, аж до того, що він таємно проник в Єгипет, коли в Судан набирало обертів повстання махдистів. Потім він повернувся в Париж, щоб виконувати обов’язки керівника асоціації «Аль-Урва аль-Вуска» і написав низку директивних листів організаційним підрозділам[18]. Звідси видна роль цієї асоціації. Коли халіф усвідомив небезпеку цієї асоціації для Ісламу, він заборонив випуск журналу Аль-Урва аль-Вуска на території держави Халіфат і наказав переслідувати її членів[19].
Заклик до ісламської групи
Серед найбільш підступних ідей, поширюваних цією асоціацією, був заклик до створенню ісламської групи замість Ісламського Халіфату. Ця ідея прийшла від Заходу. Мухаммад Абдо просував цю ідею серед мусульман, і йому це у деякій мірі вдалось[20].
Заклик до парламентської системи
Іще однією західною ідеєю, підхопленою Мухаммадом Абдо, стала ідея парламентської системи. В 1881 році Мухаммад Абдо пише дві статті, в яких підтримує парламентську систему і демонструє її необхідність для правителя і управляємих. В них він також говорить про значущість громадської думки в оцінці правителя і контролі за його діями, а також в об’єднанні думок і інтересів таким чином, щоб зберегти інтереси країни і досягти щастя і процвітання для усіх громадян[21].
В своїй статті в газеті «Аль-Вакаі аль-Місрія» під заголовком «Помилка розумних» Мухаммад Абдо написав: «Ми знаходимо чудовим республіканський уряд в Америці, поміркованість його законів, повну свободу всезагальних виборів на пост президента, в палату представників і рад і тому подібне. І ми знаємо, скільки щастя отримали люди від цього. Ми знаємо, що це щастя прийшло до нас тільки від того, що члени нації і є правителі, і вони правлять в своїх інтересах, тому що вони — хазяї виборів. Що стосується президентів і членів рад, то це лише представники людей у збереженні тих інтересів і прав, які суспільство вибрало для себе. Свобідні люди жадають, щоб така ж ситуація була, наприклад, в Афганістані, коли там усе так суворо»[22].
Деякі фетви
Мухаммад Абдо виніс фетву про те, що немає заборони на зображення, тобто малювання,і що не заборонено виплачувати відсотки з ощадних фондів, і що немає необхідності носити традиційний хіджаб.
Як він сказав: «Ми не знаходимо в Шаріаті тексту, який приписує носіння хіджабу таким відомим чином, швидше, це звичай, перейнятий мусульманами в інших народів. Мусульмани побачили це чудовим, прийняли і почали надмірничати, називаючи це релігійним вбранням, так само ж, як вони це робили і з іншими шкідливими традиціями. Усе це було нав’язано людям від імені релігії, хоча релігія не має до них ніякого відношення»[23].
Також відома його фетва про те, що дозволено звернення до іноземних армій за допомогою. Ця фетва була винесена, коли англійці вторглись в Індію. В першій частині статті ми вже говорили про неї.
Він закликав до рівності жінок з чоловіками. Йому було боляче бачити, деякі, як йому здавалось, несправедливості у відношенні жінок в ім’я релігії. Він підкреслив, що Шаріат передбачає рівність, і висловив деякі зауваження щодо опіки чоловіків над жінками. Він сказав, що ця опіка обумовлена вродженими і набутими якостями, і якщо вони досягнуті для жінки, тоді знімається опіка чоловіка над нею. Невже Мухаммад Абдо не чув слова Посланця Аллаха ﷺ:
لَنْ يُفْلِحَ قَوْمٌ وَلَّوْا أَمْرَهُمُ امْرَأَةً
«Ніколи не набудуть успіху люди, які вручили владу над собою жінці» (Бухарі),
— і аят
ٱلرِّجَالُ قَوَّٰمُونَ عَلَى ٱلنِّسَآءِ
«Чоловіки є попечителями жінок» (4:34)?
Останнє слово
В цьому матеріалі я спробував надати статті і думки Мухаммада Абдо і розглянути їх на тлі Ісламу. Хоча цього чоловіка давно немає в живих, але його думки досі розповсюджені серед мусульман. Гірше того, його біографія вивчається в аль-Азхарі, а його ідеями забиваються голови учнів Прошу Аллаха зробити мій труд корисним для мусульман.
Самір аз-Зейн
З журналу «Аль-Ва'й». Перший рік випуску, номер 5, сафар 1408 р. хиджри, що відповідає жовтню 1987 р.
Фото: Мухаммад Абдо (у центрі) з Алі Кемалем (у центрі внизу), прадідом прем'єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона, у Парижі, Франція. (Фото надане Мехметом Хасаном Булутом -->)
