Розуміння ісламського давату [دَعْوَة] (заклику, справи) і ведення відповідного образу життя, ймовірно, вкрай важливі для кожного мусульманина, який усвідомив значущість заклику.
Проте чи дійсно ми розуміємо справу Ісламу і приймаємо покладену на нас відповідальність за заклик? Це вже є питанням, яке вимушує нас інколи коливатись з відповіддю. Саме це буде предметом даної статі, а також ми разом спробуємо розібратись — чи усвідомили ми насправді, що таке дават?!
Абсолютно точно, щоб бути носієм заклику і виконувати його вимоги, необхідно ознайомитись і осмислити наш образ подражання і нашого лідера — Мухаммада ﷺ і його видатних сподвижників. Тут я не маю на увазі життєпис (сіру) Посланця Аллаха ﷺ в його класичній формі. Навпаки, я маю на увазі Пророка ﷺ у якості носія заклику. Інакше кажучи, що Пророк ﷺ і його видатні сподвижники зробили у якості носіїв заклику і які жертви вони принесли на цьому шляху? Знову ж, яку поведінку вони проявляли у відношенні своїх помилок?У протилежному випадку, якщо ми будемо розглядати це з точки зору вісі моралі, як це відбувається у класичному розгляді сіри, ми точно не зможемо досягти бажаного результату. Пророк ﷺ і його сподвижники у мекканський період показали нам наступні особливості, які притаманні носію заклику:
1. Заклик займав центральне положення у їх житті.
2. Заради успішності справи Ісламу вони йшли на різного роду жертви, віддаючи перевагу вічному життю перед мирським.
3. Вони не нехтували своїми родинами, родичами і діловим життям, наскільки це було можливим, таким чином подаючи приклад тим, кого вони приводили в Іслам.
4. Вони добились успіху у родинних справах, будучи при цьому носіями заклику. Проте вони не відмовлялись від справи Ісламу у випадку незадоволень, які появляли члени їх родин у зв’язку з їх закликом.
Звичайно ж, ми могли б перерахувати іще багато інших пунктів, але обмежимось поки розглядом цих чотирьох. А потім ми, адаптувавши ці пункти до сучасності, підведемо підсумки і спробуємо зіставити ці пункти між собою.
Відносно першого пункту можемо сказати наступне: в 15-му аяті сури «Аш-Шура» Аллах говорить:
فَلِذَٰلِكَ فَٱدۡعُۖ وَٱسۡتَقِمۡ كَمَآ أُمِرۡتَۖ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡۖ
«Тому проповідуй і слідуй прямим шляхом, як тобі було велено. Не потурай їх бажанням» (42:15).
Як підкреслюється у даному аяті, коли Пророк ﷺ виконував свій обов’язок, його найважливішою рисою було те, що він ﷺ ані на йоту не відхилявся від сиратуль-мустаким (прямого шляху), приписаного Шаріатом. До того ж, з нас як з людей вимагається не піддаватись пристрастям і бажанням і не потурати тим, хто слідує за шайтаном. Коли Посланцю Аллаха ﷺ було доручено нести даний заклик, він ﷺ спустився з гори Джабаль ан-Нур і укрився у своїй постелі, намагаючись побороти своє тремтіння. Пророк ﷺ усвідомив, як змінюється його життя, коли Аллах ниспослав йому Своє перше веління
يَٰٓأَيُّهَا ٱلۡمُدَّثِّرُ ١ قُمۡ فَأَنذِرۡ
«О, той, хто завернувся! Встань і увещевай!» (74:1,2).
Це був дійсно дуже важкий і складний період. Існують десятки прикладів, які показують, що в центрі усього для Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників була справа поширення ісламського заклику. Проте я хотів би нагадати вам один із таких прикладів:
Рік, в який померли Мати правовірних, перша дружина Посланця Аллаха ﷺ Хадіджа (р.анха) і захищавший Посланця Аллаха ﷺ дядько Абу Таліб, згадується у «сірі» як «рік скорботи». Так у десятому році пророцтва померли дві важливі особистості, які були моральними і матеріальними опорами Пророка Мухаммада ﷺ. В результаті Посланець Аллаха ﷺ почав переживати дуже важкий період у Мецці, а майже усі двері міста зачинились для нього ﷺ і решти усіх мусульман. Віднині мусульмани не могли знайти жодної родини, яка б відповіла на їх заклик; вони не могли ані з ким заговорити. У цей смутний період Посланець Аллаха ﷺ вирушив зі своїм вільновідпущеником Зейдом ібн Харісой до своїх родичів у Таіф, розташований у сімдесяти кілометрах від Мекки, щоб понести їм свій заклик. Згідно словам Матери правовірних Аіші (р.анха), однією із двох найскладніших подій, які пережив Пророк ﷺ під час заклику, були складності і муки під час давату у Таіфі. Мешканці Таіфу замість того, щоб прийняти Пророка ﷺ, навпаки, доручили усім бродягам Таіфа кидати в нього камінням, плювати і піддавати тяжким образам на протязі приблизно двох з поливною кілометрів. В результаті Посланець Аллаха ﷺ, чиї ноги були залиті кров’ю, не міг увійти у Мекку на протязі декількох днів. Проте врешті решт йому ﷺ вдається увійти у Мекку під покровительством мушріка Мутіма ібн Аді. Кожен носій ісламського заклику, який спробує розібратись у цій історії, побачить, що у центрі усього життя Пророка ﷺ знаходиться дават Ісламу.
Що ж стосується другого нашого пункту, то одна із формул успіху Пророка ﷺу заклику полягає у 159-му аяті сури «Альмран»:
فَبِمَا رَحۡمَةٖ مِّنَ ٱللَّهِ لِنتَ لَهُمۡۖ وَلَوۡ كُنتَ فَظًّا غَلِيظَ ٱلۡقَلۡبِ لَٱنفَضُّواْ مِنۡ حَوۡلِكَۖ فَٱعۡفُ عَنۡهُمۡ وَٱسۡتَغۡفِرۡ لَهُمۡ وَشَاوِرۡهُمۡ فِي ٱلۡأَمۡرِۖ فَإِذَا عَزَمۡتَ فَتَوَكَّلۡ عَلَى ٱللَّهِۚ إِنَّ ٱللَّهَ يُحِبُّ ٱلۡمُتَوَكِّلِينَ
«По милості Аллаха ти був м’яким по відношенню до них. Але ж якщо б ти був грубим і жорстокосердим, то вони неодмінно покинули б тебе. Пробач же їх, попроси для них прощення і радься з ними щодо справ. Коли ж ти приймеш рішення, то уповай на Аллаха, адже Аллах любить уповаючих» (3:159).
Якщо б Посланець Аллаха ﷺ не закликав би через мудрі слова, то,ймовірно, багато людей не прислухались би до нього і, можливо, не побачили б істини. Ми також можемо навести у приклад услюб (спосіб), до якому вдався Мусаб ібн Умайр в Медині. Фактично, він зміг завоювати Асада ібн Зурару, одного із провідних діячів Медини, і, що більш важливо, Сада ібн Муаза, завдяки дуже точному і розумному підходу і позиції. Він часто робив подібне і інколи ризикував своїм життям, але кожного разу виходив переможцем. Сподвижник, який зробив це, безперечно, віддав перевагу вічному життю перед мирським і став тим, хто заклав основу для встановлення Першої Ісламської держави у Медині. Коли цей великий сподвижник пав смертю шахіда на полі битви при Ухуді, інші сподвижники не могли знайти тканини для його савана, щоб повністю покрити тіло Мусаба. Валлахі, Мусаб ібн Умайр віддав перевагу Вічному життю перед тлінним, мирським.
Приклади, які відносяться до третьому пункту:
Заклик — складна і виснажлива справа. Сподвижники, які усвідомили це, незважаючи на усі труднощі — надавали особливе значення родинним зв’язкам. Не будемо забувати, що серед перших велінь Посланця Аллаха ﷺ було силатур-рахм (підтримання родинних зв’язків). До того ж, одним із перших, хто підтримав Пророка ﷺ, був син його дядька Алі (р.а.). А з іншого боку, інший його дядько на ім’я Абу Ляхаб був найбільш вороже налаштованим по відношенню до Посланцю Аллаха ﷺ. Одного разу один із сподвижників сказав: «О, Посланець Аллаха, у мене є родичі. Я їх відвідую, але вони мене — ні. Я роблю їм добро, але вони відповідають мені злом. Я з ними м’який, але вони мені грублять». Наш Пророк ﷺ сказав у відповідь : «Якщо ти робиш так, як говориш, то ти вимушуєш їх ковтати гарячий попіл. Поки ти продовжуєш так робити, допомога Аллаха з тобою» (Муслім, Бірр, 6.IV, 1982).
Інакше кажучи, носії заклику завжди повинні залишатись прикладом і взірцем для подражання для своїх родичів, сусідів, колег по роботі, однокурсників та усіх, хто знаходиться у їх оточенні. Ми бачимо і спостерігаємо це у житті сподвижників, і особливо у житті Пророка Мухаммада ﷺ.
У зв’язку з четвертим пунктом ми можемо навести приклад Умм Ісхак:
Умм Ісхак є однією із перших мусульманських сподвижниць після Матері правовірних Хадіджи. Вона зробила цей благородний крок (прийняла Іслам), незважаючи на те, що її чоловік знаходився у невір’ї і періодично піддавав її тортурам. Проте вона з терпінням трималась своєї віри і не відмовлялась від неї, а коли прийшов час переселення (хіджри) вона з братом таємно вирушила у Медину. Через три дні шляху вони вирішили зробити привал. Тоді Умм Ісхак зрозуміла, що її брат забув взяти деякі речі із їх майна у Мецці, оскільки вони висувались у повній квапливості і суворішій таємниці. Хоча Умм Ісхак неодноразово нагадувала брату, що в Мецці небезпечно і що її чоловік уб’є його, її брат усе-таки повернувся у Мекку за речами. Умм Ісхак чекала його посеред пустелі на протязі трьох днів, а коли вона зустріла караван, яки йшов із Мекки, то спитала про свого брата і отримала звістку про те, що він помер. Після слів «інналілляхиваіннаіляйхіраджіун», як вона промовила з величезним умом, і декілька годин і навіть днів, проведених у сльозах, Умм Ісхак, покладаючись на Аллаха, продовжила свій шлях хіджри у Медину у нічний час і ховалась удень.
Отож, після цих коротких нагадувань давайте спробуємо адаптувати ці чотири пункти до сьогоднішньому дню і розібратись в них у якості носіїв заклику. Давайте спробуємо розібратись в суті заклику на прикладі одруженого студента, у якого є дитина. Статус сімейного чоловіка і батьківства з точки зору сімейних зобов’язань вимагає від нього займатись заробітком, а те, що він студент, з точки зору освіти вимагає додаткового старання у навчанні. Звичайно ж, такий брат певно не може нехтувати дружиною і дитиною через те, що є носієм заклику. Також він не може нехтувати зобов’язанням по утриманню родини через навчання. Бути студентом в університеті для отримання професії важливо як з точки зору матеріального забезпечення родини, так і з точки зору заклику. Тому він повинен звернути на це особливу увагу, бо він повинен бути взірцем для тих, кому несе свій заклик.
Що ж ми бачимо, об’єднавши усі ці аспекти з нашими вищенаведеними чотирма пунктами? А те, що так звана «мирська» освіти і робота не означають,що носій заклику не розглядає свій дават як питання життя і смерті. Тим більше, заклик студента своїм одноліткам в університеті не схожий з його закликом в інших громадських колах. Це не повинно примушувати нас думати, що «звичайні» люди, на відміну від студентів учбових закладів, не представляють інтерес у справі заклику. Проте те, що мусульманин у студентські роки зможе зрозуміти і усвідомити на ідейному рівні заклик, займають свою особливу нішу у справі заклику.
У такому випадку, як треба розуміти ситуацію одруженого студента, у якого є дитина і який розглядає свій дават як питання життя і смерті, або інакше кажучи, ставить питання заклику у центрі усього свого життя? Насамперед, ми повинні згадати, що доба складається із 24 годин, а тиждень — із 7 днів. Фізично неможливо, щоб носій заклику присвячував себе давату 24 години на добу і 7 днів на тиждень. З іншого боку, не може бути і мови про те, щоб батько мусульманської родини діяв зневажливо відносно нафака, відносно утримання своєї родини. Інакше кажучи, спати від 5 до 7 годин і працювати від 7 до 9 в день для утримання своєї родини — цілком досить. Звичайно ж, оскільки мова йде про студента, то робочий день, ймовірно не перевищить 3-6 годин на день. Тому у середньому чоловік, який не вчиться, може присвячувати цим двом аспектам 12-16 годин на день, а той, хто навчається — 8-10 годин. Якщо врахувати, що студент університету проводить на заняттях 3-5 годин на день, то вже виходить 11-15 годин. Оскільки робота і навчання, як правило, займають п’ять днів на тиждень, то з’являється більше додаткового часу на вихідних.
Якщо поглянути на проблему через одруженого студента ВНЗу, який до того ж повинен працювати, щоб утримувати родину, до в середньому 16-22 година на день у нього займають сон, навчання і заробіток. Скажемо, це в середньому 19 годин. Решта 5 годин він повинен витрати на себе і свою родину. Припустимо, що такий юнак присвячує 2 години своїй родині, 1 годину — відпочинку і 2 години справі заклику. У такому випадку він певно здійснив роботу, яку треба високо оцінити.
Думаю,усім відомо, що є істотна різниця між носієм заклику, у якого немає згаданих особливостей (він неодружений, не відвідує учбові заклади і не має обов’язків перед родиною по її утриманню) — цьому брату ми б порадили всерйоз переглянути своє життя — і молодим студентом, який при усьому приділяє декілька годин на день справі заклику.
Якщо такий брат, про якого ми зараз згадували, зміг долучити до давату пару людей на протязі 3-6 місяців, або якщо він брав участь у багатьох розумових та організаційних заходах, то недоречним буде сказати, що він не є носієм заклику або він недосить серйозно ставиться до давату. Але також неможна не зазначити, що брат, який має фінансові можливості і працює не більше однієї години на день, природно, повинен приділяти справі ісламського заклику куди більше часу. він повинен іще більше розвиватись і надавати більшу фізичну підтримку давату. І, звичайно ж, мусульманин, який усвідомив значущість заклику, неодмінно робить таким чином.
Як підсумок, я хочу закінчити свою статтю словами: бути носієм заклику або нести дават — це не тип поклоніння з певним часом і кількістю, як п’ятикратний намаз. Знов же, дават неможливо стиснути до однієї-двох годин на день або одного дня на тиждень. Це найважливіше важливе поклоніння, яке має значущість питання життя і смерті і інколи стає причиною для відмови від усього на світі, якщо це знадобиться. Проте це формулювання, безумовно, не є і не повинно бути перешкодою для наших поточних повсякденних справ.
Мехмет Айдин
14.07.2020
