1) Змінити рукою
Змінення рукою, тобто усунення засуджуваного силою, є першим ступенем в процесі змінення, адже Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسَانِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِع فَبِقَلْبِهِ وَذلِكَ أَضْعَفُ الْإِيمَانِ
«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч, якщо ж він не зможе [зробити] цього, [нехай змінить це] своїм язиком, а якщо не зможе, то [нехай чинить опір цьому] своїм серцем, що буде найбільш слабким [проявом] віри».
Передається від Абу Джухайфи: «Алі ібн Абу Таліб сказав: «Джихад здійснюється трьома речами: рукою, словом і серцем. Першим іде рука, потім слово, а потім серце» [1]. Змінення засуджуваного рукою стоїть на першому місці серед усіх способів і засобів. Причина цього полягає в тому, що змінення рукою усуває засуджуване повністю і перешкоджає його виникненню чи продовженню, адже засуджуване шкодить як суспільству, так і індивідам.
Кожен мусульманин повинен усунути засуджуване, коли бачить його, наприклад, коли бачить, що чоловік розпиває спиртне, коїть крадіжку чи домагається жінки. Якщо чоловік схиляється до тому, що в силах припинити засуджуване рукою, тоді йому ваджиб це зробити. Наприклад, припинити розпиття алкоголю можна за допомогою розбиття пляшки, припинити скоєнню перелюбства можна, прогнавши перелюбців або покаравши злочинців ударами.
Так чоловік запобігає засуджуваному згідно зі словами Посланця ﷺ.
Необхідно зрозуміти, що застосування фізичної сили залежить від ситуації. Якщо використання сили не призведе до зупинення здійснення засуджуваного, тоді до неї вдаються, оскільки мета не буде досягнута, а метою є змінення/усунення засуджуваного. Використання фізичної сили залежить від здатності змінити засуджуване. Доказом цьому служить наведений вище хадіс, де згадуються ступені змінення. В хадісі говориться, що треба перейти до слову, якщо немає можливості змінити рукою, адже Посланець ﷺ сказав:
فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسَانِهِ
«якщо ж він не зможе [зробити] цього, [нехай змінить це] своїм язиком».
2) Змінити словом
Змінення словом є другим ступенем в процесі змінення. До цієї ступені звертаються, коли чоловік більш схиляється до тому, що не зможе змінити засуджуване рукою. Необхідно зрозуміти, що змінення словом не є прямим змінення засуджуваного, це прагнення змінити того, хто робить гріх. Критика/засуджування грішника означає утримувати, забороняти йому робити такого роду вчинки. Такому чоловіку варто нагадати про покарання і муки, які Аллах приготував для грішників, і про нагороду і великий успіх, які Аллах приготував для покірних рабів. Немає нічого поганого в тому, щоб виразити зневагу, полаяти, посварити, полякати силою того, хто коїть засуджуване або лякати його тим, що звернешся за допомогою до іншому. Можливо, тоді чоловік залишить здійснення гріху. Проте в усьому цьому треба суворо дотримуватись рамок Шаріату. Якщо ж чоловік не в силах змінити рукою або словом, тоді він вдається до зміненню своїм серцем.
3) Змінити серцем
Даний ступінь є останнім. До нього вдаються, коли чоловік не може змінити засуджуване рукою чи словом. Змінення серцем в дійсності не усуває засуджуване, і воно не вважається засуджуванням/критикою того, хто робить засуджуване. Змінення серцем вважається засуджуванням/критикою самого гріха, бажанням усунути гріх або бажанням, щоб з’явився той, хто усуне його. Шихаб ад-Дін аль-Карафі сказав: «Найсильніша, фактична віра — це усунення [засуджуваного] рукою, і тільки потім словом, оскільки це впливає на усунення [засуджуваного]. Що стосується критики/засуджування серцем, то це не впливає на усунення [засуджуваного], тому подібне і вважається найбільш слабким [проявом] віри» [2].
Пророк ﷺ відніс змінення серцем до найбільш слабкому прояву віри. Це означає, що мінімум, що повинно бути у кожного мусульманина, коли він бачить засуджуване, так це — засуджування /критика здійснювання гріха усім серцем. Є ваджибом, щоб даний ступінь був не тільки у тих, хто займається зміненням засуджуваного, але і у решти мусульман; причина цього полягає в тому, що довольство гріхом теж є гріхом. Передається від Абдуллаха ібн Масъуда, що деякі люди йому сказали: «Загинули ті, хто не наказував схвалюване і не утримував від засуджуваного», — на що він сказав: «Навпаки, загинули ті, хто серцем не заохочував схвалюване і не засуджував засуджуване» [3]. Передається від аль-Урса ібн Аміра аль-Кінді, що Пророк ﷺ сказав:
إِذَا عُمِلَتِ الْخَطِيئَةُ فِي الْأَرْضِ كَانَ مَنْ شَهِدَهَا فَكَرِهَهَا وَقَالَ مَرَّةً أَنْكَرَهَا كَمَنْ غَابَ عَنْهَا وَمَنْ غَابَ عَنْهَا فَرَضِيَهَا كَانَ كَمَنْ شَهِدَهَا
«Коли на землі коїться гріх, той, хто бачить його і відчуває до цьому відразу (в іншому варіанті «засуджував/критикував»), подібний тому, хто не присутній при цьому. А той, хто не бачив цих гріхів, але схвалював їх, буде подібний тому, в чиїй присутності вони робились (тобто на нього теж ляже тягар гріху)» [4].
Матеріал із книги:
«Норми Шаріату про діяльність наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного (аль-амру біль мааруф ван-нахъю аніль мункар)».
Ясін ібн Алі
