Умови для аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Під умовою розуміється те, від чого залежить наявність чи відсутність хукму. Варто зазначити, що при відсутності умови буде відсутнім і виконання хукму, проте при наявності умови не вимагається виконання хукму.

Наприклад, мале омовіння (вуду) є умовою (шарт) для здійснення намазу, адже намаз буде виконаний в повній мірі тільки з малим омовінням. Тому відсутність малого омовіння тягне за собою в обов’язковому порядку відсутність намазу. Проте наявність малого омовіння не тягне за собою обов’язковість здійснення намазу. Інші приклади шаріатських умов: свідчення є умовою для укладання шлюбу; покриття аурату є умовою для здійснення намазу; крадіжка із місця, призначеного для зберігання речі, є умовою для відсікання руки; нісаб в закяті є умовою для виплати закяту; наявність можливості є умовою для змінення засуджуваного.

Для того, щоб умова вважалась шаріатської, на неї повинен вказувати шаріатський текст. Так мале омовіння є умовою для намазу, тому що Аллах говорить:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِذَا قُمْتُمْ إِلَى الصَّلَاةِ فَاغْسِلُوا وُجُوهَكُمْ وَأَيْدِيَكُمْ إِلَى الْمَرَافِقِ وَامْسَحُوا بِرُءُوسِكُمْ وَأَرْجُلَكُمْ إِلَى الْكَعْبَيْنِ

«О, ті, які увірували! Коли ви встаєте на намаз, то умійте ваші обличчя і ваші руки до ліктів, обітріть ваші голови і умийте ваші ноги до щиколоток» (5:6). Якщо шаріатський текст не вказує на умову (шарт), тоді вона не може вважатись умовою, а отож, дотримання такої «умови» не є ваджибом.

Враховуючи вищесказане, поговоримо тепер про умови діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар і про умови для тих, хто займається цією діяльністю. Таким чином, якщо шаріатський текст стане вказувати на щось, то воно буде вважатись умовою, а на що він не вкаже — воно відкидається.

1. Бути чоловіком

Для здійснення діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар не ставиться умовою бути чоловіком, адже жінки так само мають право робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар і змінювати засуджуване, якщо вона має на це можливість/здатність. Причиною такого ствердження є те, що докази про діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар прийшли у загальній формі, тобто вони охоплюють як чоловіків, так і жінок. Аллах говорить:

وَالْمُؤْمِنُونَ وَالْمُؤْمِنَاتُ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاءُ بَعْضٍ ۚ يَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُقِيمُونَ الصَّلَاةَ وَيُؤْتُونَ الزَّكَاةَ وَيُطِيعُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ ۚ أُولَٰئِكَ سَيَرْحَمُهُمُ اللَّهُ ۗ إِنَّ اللَّهَ عَزِيزٌ حَكِيمٌ

«Віруючі чоловіки і жінки є помічниками і друзями один одному. Вони велять робити схвалюване і забороняють засуджуване, роблять намаз, виплачують закят, підкоряються Аллаху і Його Посланцю. Аллах змилостивиться над ними. Воістину, Аллах — Могутній, Мудрий» (9:71). Передається від Абу Бальджа Яхьї ібн Абу Суляйми:

رَأَيْتُ سَمْرَاءَ بِنْتَ نَهِيكٍ وَكَانَتْ قَدْ أَدْرَكَتِ النَّبِيَّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَلَيْهَا دِرْعٌ غَلِيظٌ وَخِمَارٌ غَلِيظٌ بِيَدِهَا سَوْطٌ تُؤَدِّبُ النَّاسَ وَتَأْمُرُ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَى عَنِ الْمُنْكَرِ

«Я бачив Самру, доньку Нухайка, яка застала при житті Пророка , на ній була дуже щільна сорочка і дуже щільна хустка, в руках у неї був батіг, яким вона виховувала людей, а також робила аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар» [1].

2. Бути мусульманином

Більшість вчених, якщо не усі, вважають, що вести діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар є ваджибом тільки для мусульман, а невірним це заборонено. Ібн Джаузі сказав: «Невірним забороняється займатись зміненням засуджуваного через наявність в цій діяльності чинників влади і величі». Ібн аль-Ухувва сказав: «Причина, через яку ставиться ця умова, очевидна, адже [ця діяльність] є наданням допомоги Ісламу. А як невіруючий може бути із числа тих, хто надає допомогу релігії, коли він заперечує основу Ісламу?! Якість справедливості в ньому відкидається там, де присутня влада і правління. Невірний [через своє невір’я] є приниженим, а отож, він не заслуговує честі бути правителем для мусульман. Аллах сказав:

وَلَن يَجْعَلَ اللَّهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلًا

«Аллах не відкриє невіруючим шляху проти віруючих» (4:141)» [2].

Проте ствердження, що невірному абсолютно заборонено робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, буде не зовсім точним. Хіба розумно сказати невіруючому: «Ти не можеш перешкодити вбивству невинної людини, бо є невірним; ти не можеш припинити зґвалтування мусульманки, бо є невірним»? Таке просто неприпустимо!

Правильним буде сказати, що невірному є ваджибом робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, в рівній мірі як є ваджибом для нього робити намаз, поститись в місяць Рамадан і т.д. Одним словом, невірний повинен дотримуватись усіх хукмів Ісламу, тому що окрім іману в основи Ісламу на невірних в тому числі покладається дотримання хукмів Шаріату. Такою є постанова з урахуванням основи в законодавстві і з урахуванням обов’язковості ісламського правління над людством.

Що стосується практичної сторони, то якщо невірний буде робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар і займатись зміненням засуджуваного, то це не вимагається від нього і не є для нього ваджибом. Причина цього полягає в тому, що діяльність по здійсненню аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар відноситься до якостей і особливостей мусульман. Аллах говорить:

كُنتُمْ خَيْرَ أُمَّةٍ أُخْرِجَتْ لِلنَّاسِ تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ

«Ви є кращою із общин, яка з’явилась на благо людства, наказуєте схвалюване, утримуєте від засуджуваного і віруєте в Аллаха» (3:110),

وَالْمُؤْمِنُونَ وَالْمُؤْمِنَاتُ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاءُ بَعْضٍ ۚ يَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُقِيمُونَ الصَّلَاةَ وَيُؤْتُونَ الزَّكَاةَ وَيُطِيعُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ ۚ أُولَٰئِكَ سَيَرْحَمُهُمُ اللَّهُ ۗ إِنَّ اللَّهَ عَزِيزٌ حَكِيمٌ

«Віруючі чоловіки і жінки є помічниками і друзями один одному. Вони велять робити схвалюване і забороняють засуджуване, роблять намаз, виплачують закят, підкоряються Аллаху і Його Посланцю. Аллах змилостивиться над ними. Воістину, Аллах — Могутній, Мудрий» (9:71).

Але якщо невіруючий буде змінювати засуджуване за власною ініціативою, то це приймається від нього, і йому не забороняється подібне. Бути мусульманином не є умовою для перешкоджання зґвалтуванню жінки, перешкоджання скоєнню крадіжки чи скоєння несправедливого вбивства.

Що стосується того, що деякі вчені забороняють невірним займатись аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, оскільки в цьому є правління, велич і влада, яких не заслуговує невірний через своє невір’я, то з цією думкою ми не згодні. Причина цього полягає в тому що діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар не несе в собі правління чи влади. Більше того, до цієї діяльності не можна застосувати аят:

وَلَن يَجْعَلَ اللَّهُ لِلْكَافِرِينَ عَلَى الْمُؤْمِنِينَ سَبِيلًا

«Аллах не відкриє невіруючим шляху проти віруючих» (4:141).

Адже хіба заборонено невірному рятувати тонучого мусульманина? Хіба ми дозволимо утонути мусульманину? Чи будемо ми розглядати порятунок утопаючого як владу над ним? Невже ми заборонимо невірному врятувати мусульманина, якого хоче вбити хтось із людей? Невже ми будемо критикувати мусульманина, здатного завадити невірному зґвалтувати жінку, але не зробившого цього, і у той же час не будемо критикувати невірного, здатного завадити мусульманину зґвалтувати жінку, але так само не зробившого цього, — і тільки через те, що невірний отримає владу, головування і т.п.?! Усе ж таки, тут необхідно розуміти, що під словом «шлях» в згаданому аяті мається на увазі безпосереднє правління в державі, а це ніяк не відноситься до нашому питанню. Очевидно, що причиною заборони невірному займатись аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар стало те, що вчені розглядали аль-хісба і аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар як одне питання. Адже діяльністю аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар в Ісламській Державі в обов’язковому порядку займався мухтасіб, а це означає, що в його діях має місце влада і правління над мусульманами, чого вже не заслуговує невірний. Раніше ми вже роз’яснювали, що відсутність розділення між аль-хісба і аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар є помилкою.

Що стосується змінення засуджуваного мусульманином у ахлю зімма, то тут є деякі особливості. Ібн Муфліх аль-Ханбалі сказав: «Якщо хтось із ахлю зімма робить вчинок, який вважається у них гріхом, а у нас — ні, то ми не перешкоджаємо йому в цьому, ми даємо їм спокій, і не важливо, робиться це відкрито чи <…> Якщо ж хтось із ахлю зімма робить вчинок, який вважається у нас гріхом і в якому є шкода і приниження для мусульман, то подібне забороняється йому. Сюди можна віднести шлюб з мусульманкою, сюди також відноситься те, що згадав аль-Каді Мухаммад ібн аль-Хусайн аль-Ханбалі: «Якщо на наших ринках ахлю зімма будуть укладати один з одним угоди на основі лихварства (ріба), то їм забороняється робити подібне, бо це обертається псуванням наших грошей. І це означає, що ми не забороняємо їм робити подібне не на наших ринках, якщо, звичайно, вони вважають лихварство дозволеним».

В книзі «Аль-Інтісар» відносно питання «Якщо було вирішено, що лихварство заборонено, то чи дозволяються угоди на його основі?» говориться, що якщо хтось із ахлю зімма обміняє один дирхам на два дирхама, то це буде правильним згідно одній із наших думок. Очевидною стороною цього буде наступне: ахлю зімма повністю забороняється подібна дія, оскільки їм, як і мусульманам, заборонено лихварство. Сюди також відноситься те, що згадав аль-Каді Мухаммад ібн аль-Хусайн аль-Ханбалі: «Ахлю зімма забороняється навчатись стрільбі, забороняється їм те, чим незадоволені мусульмани, наприклад, демонстрація спиртного, свинини, свят, хрестів, дзвін дзвонів і т.п. І якщо вони будуть демонстративно продавати їжу під час Рамадану, наприклад, смажене м’ясо, то їм забороняється робити це» [3].

Отож, якщо мусульманин бачить засуджуване, то він повинен його змінити, незалежно від того, чи є той, хто робить засуджуване, мусульманином чи ахлю зімма. Проте при цьому він повинен враховувати хукми Ісламу, які стосуються ахлю зімма в Дар уль-Іслям і знати, що їм дозволено, а що заборонено. Це означає, що мусульманин повинен усунути засуджуване, які робиться ахлю зімма, оскільки Пророк ﷺ сказав:

مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ

«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч …». Але це не означає, що його дія відбувається в площині аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, і причина цього полягає в тому, що ахлю зімма — невірні. Адже їм не говориться, що це харам, за який Аллах покарає в Судний день; їм лише нагадується про договір з мусульманами, про умову договору і наслідки у випадку його порушення.

3. Справедливість

В діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар справедливість не є умовою. Це означає, що робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар і усувати засуджуване може грішник. Адже якщо ми зробимо у якості умови те, щоб людина була справедливою, благочестивою, не роблячою жодного гріха, то ми не зможемо знайти такої людини, особливо в наші дні. Шамсуддін Мухаммад ібн Ахмад ас-Саффаріні аль-Ханбалі сказав: «Якщо б людей увещеває тільки безгрішний, то діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, яка є опорою релігії, перестала б виконуватись. Одні сказали: «Якщо грішник не буде увещевати людей, то хто ж буде увещевати тих, хто ослухався, після Мухаммада ﷺ?!» [4]. Аль-Хасан сказав Мутарріфу ібн Абдуллаху: «Увещевай своїх товаришів!», — на що він сказав: «Я боюсь сказати те, що сам не виконую». На це аль-Хасан сказав: «Нехай змилується Аллах над тобою. Хто із нас робить [усе] те, що говорить?! Шайтан бажає добитись подібного [погляду], адже тоді ніхто не буде робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар». Наводить Малік від Рабіа ібн Абу Абдур-Рахмана: «Я чув, як Саід ібн Джубайр говорив: «Якщо людина не буде робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, поки не зможе повністю відповідати цьому, тоді вже нехай ніхто не робить це (аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар)». Малік додав «Він сказав правду. Хіба є ті, хто повністю відповідає цьому?!».

Що стосується хадіса:

يُؤْتَى بِالرَّجُلِ يَوْمَ الْقِيَامَةِ فَيُلْقَى فِي النَّارِ فَتَنْدَلِقُ أَقْتَابُ بَطْنِهِ فَيَدُورُ كَمَا يَدُورُ الْحِمَارُ بِالرَحَى فَيَجْتَمِعُ إِلَيْهِ أَهْلُ النَّارِ فَيَقُولُونَ يَا فُلانُ مَا لَكَ أَلَمْ تَكُنْ تَأْمُرُ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَانَا عَنِ الْمُنْكَرِ فَيَقُولُ بَلَى قَدْ كُنْتُ آمِرُ بِالْمَعْرُوفِ وَلَا آتِيهِ وَأَنْهَى عَنِ الْمُنْكَرِ وَآتِيهِ

«В Судний день приведуть чоловіка і ввергнуть його у Вогонь, виваляться назовні кишки його, і почне він крутитись [навколо них] подібно віслюку, який обертає жорнова млина, і зберуться навколо нього ті, хто опинився у Пеклі, які будуть говорити: «О, такий-то! Що з тобою? Чи не ти наказував нам схвалюване і забороняв засуджуване?!», — на що він скаже: «Так, я наказував вам схвалюване, але сам цього не робив, і я забороняв вам засуджуване, але сам робив його!», — то даний хадіс не розповідає про заборону робити грішнику аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, тобто немає заборони робити це тому, хто сам не дотримується схвалюваного і не утримується від засуджуваного. Хадіс роз’яснює, що об’єднувати скоєння гріха з заборонянням його іншим і об’єднувати залишення схвалюваного з повелінням цього іншим є гидотою.

4. Наявність можливості

Під можливістю мається на увазі бути здатним зробити щось. Бути здатним є однією із беззаперечних умов, оскільки Посланець ﷺ сказав:

فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ

«…а якщо не зможе …». А це ясно вказує на те, що змінення засуджуваного залежить від можливості. Наявність можливості змінити засуджуване визначається через самого чоловіка тобто якщо він схильний до тому, що може змінити те, що відбувається, отож, у нього є необхідна можливість. При цьому у чоловіка не обов’язково бути переконаним в цьому, досить мати найбільшу ймовірність (галябат уз-занн). Наявність можливості є умовою для вчинка, а не волі, тому Посланець ﷺ і обумовив наявність можливості для змінення засуджуваного рукою чи словом. Для змінення серцем він ﷺ не поставив такої умови.

5. Знання

Необхідно знати, що відноситься до схвалюваному, а що — до засуджуваному, і це є умовою для діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар і змінення засуджуваного. Якщо ж чоловік не знає хукмів Шаріату, то йому стає харамом виносити хукм від себе і діяти на основі власних спонукань. Таке положення речей є загальновідомим в релігії.

Варто зазначити той факт, що ми обумовили наступне: схвалюваним, до якому треба спонукати, і засуджуваним, від якого треба утримувати, повинні бути ті речі, які загальноприйняті серед усіх мусульман минулого і теперішнього. Тоді місія у виді аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар буде нескладною. Оскільки кожен член ісламського суспільства знає такі речі, як обов’язковість п’ятикратного намазу, обов’язковість виплати закяту, заборонність перелюбства і розпиття алкогольної продукції і т.д., ми не думаємо, що в ісламському суспільстві будуть ті, хто не знає про подібні речі. Навіть якщо хтось і буде, то це вкрай нечасте явище, тому проводити аналогію з цим буде неправильно.

6. Не повинно бути стеження

Іще однією умовою процесу змінення засуджуваного є те,щоб засуджуване робилось публічно і відкрито. Інакше кажучи, не повинно бути нужди у вистежуванні, підслуховуванні, підгляданні і т.п. речах. Якщо ж засуджуване здійснюється приховано, наприклад, робиться в домі, то не дозволено стежити за тим, що відбувається всередині дому, щоб виявити гріх. Шіхаб ад-Дін аль-Карафі сказав: «Не треба вишукувати засуджуване, яке невидимо. Люди повинні залишатись під завісою Аллаха. Винятком є випадок, якщо той, кому довіряє чоловік, повідомить йому: «Такий-то хоче залишитись наодинці з іншим, щоб вбити його; такий-то хоче залишитись наодинці з жінкою, щоб скоїти з нею перелюбство». В такому випадку необхідно заявити про майбутній гріх» [5]. Доказів про неприпустимість стежити за іншими — багато, серед них:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا اجْتَنِبُوا كَثِيرًا مِّنَ الظَّنِّ إِنَّ بَعْضَ الظَّنِّ إِثْمٌ ۖ وَلَا تَجَسَّسُوا

«О, ті, які увірували! Уникайте багатьох припущень, адже деякі припущення є гріхом. Не стежте один за одним …» (49:12). Передається від Абу Барзи аль-Аслямі: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:

يَا مَعْشَرَ مَنْ آمَنَ بِلِسَانِهِ وَلَمْ يَدْخُلِ الْإِيمَانُ قَلْبَهُ لَا تَغْتَابُوا الْمُسْلِمِينَ وَلَا تَتَّبِعُوا عَوْرَاتِهِمْ فَإِنَّهُ مَنِ اتَّبَعَ عَوْرَاتِهِمْ يَتَّبِعِ اللَّهُ عَوْرَتَهُ وَمَنْ يَتَّبِعِ اللَّهُ عَوْرَتَهُ يَفْضَحْهُ فِى بَيْتِهِ

«О, ті, які увірували на словах, але в чиї серця не увійшов іман, не злословте про мусульман і не шукайте їх недоліки. Хто буде шукати недоліки інших — Аллах буде шукати його недоліки. Коли ж Аллах буде шукати його недоліки, то покриє цю людину ганьбою, навіть якщо вона буде у власному домі!» [6]. Передається від аль-Амаша, а він — від Зайда ібн Вахба:

أُتِيَ ابْنُ مَسْعُودٍ فَقِيلَ لَهُ هَذَا فُلَانٌ تَقْطُرُ لِحْيَتُهُ خَمْرًا فَقَالَ عبدالله إِنَّا قَدْ نُهِينَا عَنِ التَّجَسُّسِ وَلَكِنْ إِنْ يَظْهَرْ لَنَا شَىْءٌ نَأْخُذْ بِهِ

«Одного разу до Ібн Масуду прийшов [якийсь чоловік] і сказав: «У такого-то з бороди капає вино!», — на що Ібн Масуд сказав: «Нам було заборонено стежити за іншими. Але якщо що-небудь ставало для нас очевидним, ми стягували за це!» (Ан-Нававі в книзі «Ріяду ас-саліхін» сказав: «Достовірний хадіс. Навів його Абу Дауд з існадом, який відповідає умовам Бухарі і Мусліма»).

7. Поява найбільш тяжкого засуджуваного

Деякі люди говорять: «Діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар потрібна лише для отримання користі і усунення шкоди. Тому, якщо мусульманин дізнається, що після здійснення аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар трапиться шкода, то треба заборонити йому робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар». Відносно цього є повідомлення про те, як якось Ібн Таймія покинув Дамаск з декількома своїми учнями. По дорозі вони зустріли монголо-татар, які розпивали вино. І тоді деякі із учнів вирішили висловити їм своє засуджування /критику, на що Ібн Таймія сказав: «Залиште їх в такому положенні!». Учні спитали: «Нехай змилується Аллах над тобою! Невже ми повинні залишити їх роблячими гріх?». Ібн Таймія сказав: «Так! Адже якщо ці люди протверезіють, то вирушать в Дамаск, де будуть замахуватись на честь інших, грабувати і вбивати людей. Адже практично не залишилось у цьому світі однозначної користі і однозначної шкоди. Дане питання вимагає балансу. Якщо користь більш переважна, тоді вона повинна бути отримана. Якщо ж шкоди буде більше, тоді шкоди необхідно уникнути».

На це ми відповімо з декількох сторін:

По-перше, навіть якщо припустити, що така умова прийнятна, то люди неправильно почали розуміти його. Вони додумали і перетнули кордони цієї умови. Дійшло до того, що була залишена діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар. Ат-Тахір ібн Ашур сказав: «Я б хотів звернути увагу на умову, яку деякі люди розуміють неправильно. Це слова деяких факіхів: «Обумовлено, що це не повинно призвести до скоєнню найбільш тяжкого засуджуваного». Подібна умова порушила гідність діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар. Мусульмани сприяли цю умову як привід для залишення даного ваджибу (діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар).

В результаті у мусульман виникло неправильне розуміння даної умови, хоча зміст згаданої умови полягає в тому, що наказуючий схвалюване був переконаний,що його наказ до схвалюваному не потягне за собою скоєння іще більш тяжкого гріху. Але це не говорить про те, що він повинен боятись або вигадувати, адже обов’язковість даної діяльності категорична. Проте ця обов’язковість може бути залишена, якщо чоловік більш схильний до тому, що це потягне за собою скоєння більш тяжкого гріха» [7].

По-друге, навіть якщо ми погодимось з їх ствердженням про те, що питання стосується користі і шкоди, і тарджіху (віддачі переваги) між ними в тій чи іншій ситуації, то виникає питання: хто буде визначати, що є користю, а що шкодою? Хто буде визначати, яким чином повинен відбуватись тарджіх між ними в тій чи іншій ситуації?

Візьмемо випадок Ібн Таймії з монголо-татарами, де Ібн Таймія згадав у якості іллята, що якщо ці люди протверезіють, то вирушать в Дамаск, де будуть замахуватись на честь інших, грабувати і вбивати людей. Але на це можливо сказати, і це буде правдою, наступне: «Вино — мати усіх пороків. Якщо монголо-татари сп’яніють, то вирушать у Дамаск, де будуть замахуватись на честь інших, грабувати і вбивати людей. Доказом цьому служать наступні слова Посланця :

اَلْخَمْرُ أُمُّ الْفَوَاحِشِ وَأَكْبَرُ الْكَبَائِرِ مَنْ شَرِبَهَا وَقَعَ عَلَى أُمِّهِ وَخَالَتِهِ وَعَمَّتِهِ

«Вино — мати усіх гидот і найбільший гріх. Хто вживає його, [здатен] скоїти статеву близькість з власною матір’ю або тітками як з боку батька, так і з боку матері» [8].

Враховуючи викладене, ми скажемо: «Якщо Шаріат не встановив рамки для користі і шкоди, не вказав, як робиться тарджіх між ними, то тарджіх людини не береться до уваги. Причина цього полягає у тому, що тарджіх людини будується на розумі, недоліки і безсилля якої (тобто розуму) не приховані від людини. Більше того, докази діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар і докази змінення засуджуваного не несуть в собі іллята в виді користі і шкоди. Тому звідки взялись заяви про наявність іллята в діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар і змінення засуджуваного? Звідки взялись заяви про існування такої речі, як отримання користі і усунення шкоди?

По-третє, якщо аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар обмежується словами, як вони стверджують, тоді як слова можуть призвести до шкоди, або до фітни, або до найбільш тяжкому засуджуваному? Таке можливо, коли змінення засуджуваного відбувається силою. Проте на змінення силою є ясний наказ Посланця ﷺ, і він не обмежується притягненням користі і усуненням шкоди чи здійсненням тарджіха між ними. Те, що сказано в шаріатських текстах, прийшло в абсолютній формі (мутляк), і воно залишається таким, поки не прийде шаріатський доказ з обмеженою формою (мукайяд).

Окрім того, немає більш тяжкої шкоди, аніж недбальство в усуненні засуджуваного; дійде до того, що усілякі покидьки почнуть безперешкодно коїти гріхи, прикриваючись наявністю смути. Більше того, те засуджуване, яке виникло внаслідок мовчання, розцінюється як одне із найгірших варіантів того, що трапилось. Прикладом цьому можуть служити наслідки мовчання на адресу тих, хто узурпував владу, або мовчання на адресу тих правителів, які правлять законами невір’я. Адже якщо люди почнуть мовчати про подібні гріхи через боязнь фітни, пролиття крові, мінливих забаганок натовпу, тоді Умма позбавиться влади (як це має місце сьогодні), у суспільстві пошириться несправедливість і сваволя, правління стане здійснюватись на основі невір’я, а Іслам буде зруйнований. Тому, якщо шаріатський текст вказує на необхідність діяти, тоді немає нужди оцінювати розумом наслідки. Інакше кажучи, незалежно від результату і наслідків застосовується тільки шаріатський текст. Наприклад, якщо в ясному шаріатському тексті Посланець Аллаха ﷺ дозволив битись з тим, хто замахується на життя, честь і майно, то людський розум не може обмежувати текст, ставлячи у якості умови те, що за цим не повинно послідувати скоєння більш тяжкого гріха. Передається від Абу Хурайри:

جَاءَ رَجُلٌ إِلَى رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَ يَا رَسُولَ اللَّهِ أَرَأَيْتَ إِنْ عُدِيَ عَلَى مَالِي قَالَ‏ فَانْشُدْ بِاللَّهِ‏ قَالَ فَإِنْ أَبَوْا عَلَىَّ قَالَ ‏فَانْشُدْ بِاللَّهِ‏ قَالَ فَإِنْ أَبَوْا عَلَىَّ‏ قَالَ فَانْشُدْ بِاللَّهِ‏ قَالَ فَإِنْ أَبَوْا عَلَىَّ قَالَ فَقَاتِلْ فَإِنْ قُتِلْتَ فَفِي الْجَنَّةِ وَإِنْ قَتَلْتَ فَفِي النَّارِ

«Одного разу до Посланцю Аллаха прийшов чоловік і сказав: «О, Посланець Аллаха, що ти скажеш, якщо на моє майно будуть замахуватись?». Посланець сказав: «Заклинай [їх] Аллахом!». Он спитав: «А якщо вони відкинуть?». Посланець сказав: «Заклинай [їх] Аллахом!». Он спитав: «А якщо вони відкинуть?». Посланець сказав: «Заклинай [їх] Аллахом!». Он спитав: «А якщо вони відкинуть?», — на що Посланець сказав: «Бийся! Якщо ти будеш вбитий, то потрапиш у Рай. Якщо ж ти вб’єш [його, то він] потрапить у Пекло» [9].

Законодавець дозволив битись з правителем, який править на основі явного невір’я (куфр бавах), який перетворив Дар уль-Іслям в Дар уль-куфр. Людський розум не може обмежити очевидну дозволеність цього (битись проти такого правителя), ставлячи у якості умови те, що за цим повинно послідувати більш тяжкого гріха. Причина цього полягає в тому,що коли Посланець Аллаха ﷺ наказав битись з правителем, який коїть явне невір’я, він ﷺ розумів, що битва з ним призведе до людей і руйнуванню будівель. Але, незважаючи на ці наслідки, Посланець ﷺ наказав битись з ним, тому що правління на основі невір’я — більш тяжкий гріх, аніж вбивство людини. Абу Бакр аль-Джассас сказав: «Ніхто із вчених і факіхів Умми перших і наступних поколінь не заперечував обов’язковість цього (аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар), окрім групи дурнів і невігласів із числа асхаб уль-хадіс, які стверджували про неприпустимість вести битву з заколотниками і про неприпустимість робити аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар за допомогою зброї. Вони заявили, що битва з заколотниками і здійснення аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар за допомогою зброї буде фітною <…> Вони також стверджували, що несправедливість, сваволя, вбивство невинної душі, вбивати яку заборонив Аллах, не можуть бути приводом на користь критики/засуджування діянь правителя <…> Ці люди стали великим злом для Умми, аніж її вороги, тому що вони утримували народ від битви з заколотниками і від критики/засуджування несправедливого правителя. В результаті такий погляд призвів до перемоги грішників, вогнепоклонників і ворогів Ісламу, більше того, зникли кордони, поширилась несправедливість, міста були зруйновані, зникли релігія і ведення мирських справ, з’явились зіндіки, дуалісти, хурраміти, маздакіти. І призвела до усього цього відмова від діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нах'ю аніль-мункар, відмова від критики/засуджування несправедливого правителя. Валлаху аль-мустаан (тільки Аллаха треба просити про допомогу)!» [10].

 

Матеріал із книги: «Норми Шаріату про діяльність наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного» («Аль-Амру біль мааруф ван-нах'ю аніль мункар»)
Ясін ібн Алі

[1] Навели ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-кабір», Абу Нуайм в «Мааріфату ас-сахаба», Абу Бакр аль-Халляль в «Аль-Амру біль мааруф ван-нах'ю аніль мункар».

[2] Книга «Аль-Мааліму аль-курба фі талібі аль-хісба», автор Ібн аль-Ухувва.

[3] Книга «Аль-Адабу аш-шар'ія», автор Ібн Муфліх.

[4] Книга «Гізау аль-альбаб шарху манзуматі аль-адаб», автор Шамсуддін Мухаммад ібн Ахмад ас-Саффаріні аль-Ханбалі.

[5] Книга «Аз-Захіра», автор Шіхаб ад-Дін аль-Карафі.

[6] Навели Абу Дауд в «Ас-Сунан» і Ахмад в «Муснад».

[7] Книга «Ат-Тахрір ва ат-танвір», автор ат-Тахір ібн Ашур.

[8] Навели від Ібн Аббаса ад-Дарук'утні в «Ас-Сунан», ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-кабір» і в «Аль-Муджам аль-аусат». Ас-Суюті в «Аль-Джамі» сказав: «Достовірний хадіс». Аль-Манаві сказав: «Аль-Хайсамі сказав: «Достовірний хадіс». Аль-Аджлуні в «Кашф аль-хафаі ва музіль аль-ільбас» навів наступну версію:

اَلْخَمْرُ أُمُّ الْخَبَائِثِ

«Вино — мати усіх поганих вчинків» (навів аль-Кудаі від Абдуллаха ібн Амра з хорошим санадом)».

[9] Навів ан-Насаі в «Ас-Сунану ас-сугра».

[10] Книга «Ахкам аль-кур'ан», автор Абу Бакр аль-Джассас.