Російсько-американську війну за Україну, безперечно, можна розглядати як передвісник багатьох стратегічних і політичних розбіжностей і зіткнень. Ця війна, швидше за усе, стане важливою подією в політичному рівнянні найближчого майбутнього.
Процес, який охоплює вихід США із Афганістану, 22-х річне правління Путіна Росією, різкий підйом Китаю за останні 20 років, і особливо — прихід до влади Сі Цзіньпіна в 2013 році — усе це знов зіштовхнуло Захід і «Східний блок» [1] один з одним. Це протистояння (якщо говорити точніше, то боротьба за узурпацію світових багатств) між цими трьома державами-наддержавами з кожним роком ставало усе більш напруженим. Щоб краще зрозуміти цей процес, треба спочатку розібратись в тому, чому Росія напала на Україну 24 лютого 2022 року.
В 2013 році, після того, як проросійський президент України Віктор Янукович відкинув перебуваючу на розгляді угоду про партнерство з ЄС, вибравши замість цього допомогу Росії по кредитам і підтримуючи більш тісні відносини з Росією, громадськість — за намовлянням Заходу — вийшла на вулиці. Ситуація в країні, яка знаходилась на грані громадянської війни, вилилась на користь Заходу і проти Росії з причини втечі Януковича в Росію у лютому 2014 року. Коли в 2019 році до влади прийшов фанат Заходу Зеленський, зв’язки України з Росією були сильно розірвані, і з кожним днем Захід через українську карту починав вживати кроки, які провокували Росію. Мета його полягала в тому,щоб Росія потрапила у міжнародний тупик через Україну і була загнана у кут через різні санкції. В ітозі це трапилось, і Росія піддалась, мабуть, найжорсткішим санкціям в своїй історії. Той факт, що Україна знаходиться майже в центрі Європи, а український кордон проходить усього в 300 км від польської столиці Варшави, особливо турбує країни ЄС. Очевидно, що Захід (який не може передбачити, що зробить загнаний у кут лідер, чиї почуття висміюються, а саме — Путін) серйозно занепокоєний питанням: «Чи буде Третя світова війна?». Той факт, що ціни на енергоносії за дуже короткий час зросли до найвищого рівня за останні 70 років через енергетичний дефіцит в країнах ЄС, викликає страх як у європейських держав, так і у їх народів. Цей ціновий бум викликав окрему кризу. Якщо в 1950 році барель нафти коштував 17 доларів, то зараз він виріс до 160 доларів, встановивши історичний рекорд. Цей ріст вкрай занепокоїв і стривожив народи ЄС. Окрім цього, України є світовим лідером по виробництву соняшникової олії, кормів і добрив, а скорочення і припинення поставок через війну так само стало окремим аспектом кризи.
Поки усе це відбувається, США намагаються загнати у кут через Тайвань Китай (як і у випадку з Росією і Україною), який з усіх сил намагається стати регіональною, а в останній час — і світовою державою. В результаті США, які бажають ввести Китай в санкційний і міжнародний тупик, таким чином хочуть загнати у кут. США, які не бажають (а може, і не можуть) воювати з Росією і Китаєм, використовують в своїх цілях наявні у них і контрольовані ними глобальні інститути — наприклад, систему «SWIFT» («Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication», «Суспільство всесвітніх міжбанківських фінансових каналів зв’язку» — міжнародна система, яка надає стандарт для електронних переказів засобів між банками по усьому світу). Коли основними ворогами Заходу, представленого Сполученими Штатами, стають набираючі міць Росія і Китай, складається враження, що ісламський світ і мусульмани перестають займати позицію «головного ворога». Насправді, це можна розглядати у якості можливості, як з’явилась для мусульман. Можна оцінити ситуацію так, що Захід (США, ЄС) і Схід (Росія, Китай), які витрачають свою енергію на суперництво один з одним, перебувають у стані, коли вони не зможуть завадити мусульманам піднестись. Задача мусульман полягає в тому, щоб перетворити це положення, в якому знаходяться великі наддержави світу цього, у можливість для себе. Внаслідок Другої світової війни Англія, відома як «імперія, над якою ніколи не заходить сонце» [2], пала з позиції головуючої держави. Вона не втратила повністю своєї сили, але перестала бути світовою державою. Так само ж Радянський Союз, наддержава Східного блоку, розпався після ідеологічного краху Берлінської стіни 1989 року; Росія, яка була заснована на рештках СРСР, боролась не менше 20 років, щоб зуміти встати на ноги.
У знов складених балансах західної ідеології вже недосить, і вона вже не може згуртувати народи і навіть держави. Найбільш очевидним прикладом цього є позиція і риторика Путіна і Цзіньпіна. Путін резюмував той факт, що Радянський Союз не міг далі існувати, але сум по колишній величі виникав часто, наступною фразою: «Хто не жалкує про розпад Радянського Союзу, у того немає серця; а хто хоче його відновлення в колишньому виді, у того немає голови» [3]. Сі Цзіньпін є головою Китайської Народної Республіки (КНР) з березня 2013 року, а також генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії Китаю з листопада 2012 року. В своєму виступі на з’їзді КПК в листопаді 2017 року голова КНР Сі Цзіньпін проголосив нову філософію партії як «соціалізм з китайською специфікою в нову епоху». Юй Чженшен, другий високопосадовий партійний діяч, охарактеризував нову доктрину як «останнє досягнення китайської адаптації марксистської думки» [4].
Видно, що ці два країни намагаються створити новий формат капіталізму і навіть модернізувати комунізм, тобто зробити нове відкриття через соціалістичну демократію, або, принаймні, говорять так в своїй риториці. Причина цього очевидна: капіталізм дає окремим індивідам можливість бути сильними, і коли ці люди (такі як Білл Гейтс чи Ілон Маск) сильні, у них є можливість діяти подібно державі. Ця ситуація неприйнятна для більшості народу. Той факт, що ці багаті індивіди мають багато підземних і наземних багатств для реалізації своїх наддержавних цілей, а також своїх хворих уявлень, викликає серйозні хвилювання у суспільствах. Вони шукають вихід, як перед лицем цієї багатої еліти більшість народів світу біднішають з кожним днем. Деякі національні держави, вилучаючи уроки із своєї історії, так само намагаються дати життя колонізаторським системам за допомогою нової концепції, такої як «сучасний /неосоціалізм», оскільки вони знають, що комунізм сам по собі неможливий і нежиттєздатний.
Іслам, який є найдосконалішою системою для життя, повинен бути помічений і прийнятий в цьому неспокійному процесі, особливо з точки зору мусульманських народів. Цю можливість у жодному разі неможна переоцінювати. Безумовно, мусульманські народи мають можливість звернутись до Ісламу, найбільш досконалій і справедливій системі, яка у них є, особливо у той час, коли цілі народи потребують змінення існуючої системи. Фактично, в ці дні, коли зрадництво так званих «лідерів» мусульман з кожним днем стає усе більш очевидним, їх примирення з проклятою Всевишнім Аллахом окупаційною владою сіоністського утворення «Ізраїль» та їх комерційна і політична співпраця знаменують собою кінець епохи.
Незабаром,з дозволу Аллаха, буде знов встановлена Держава Праведного Халіфату, яка,як і в минулому, підніме Умму на вершини, об’єднає усі ісламські землі і забезпечить своєму народу життя в достатку. Ця держава викине сьогоднішні Китайську, Російську і Західні наддержави (імперії) на смітник історії так само, як вона викинула на смітник історії Перську імперію. Варто зазначити, що після завоювання Риму багато пригноблених народів з радістю приєднаються до числу ісламських громадян і вкусять усладу спокійного мирського життя.
Іншаллах, ця благословенна епоха дуже близька, тому давайте помножимо наші зусилля і станемо поборниками цієї благої справи. Всевишній Аллах є Хранителем і Помічником цих благородних поборників справи Ісламу.
Köklü Değişim
Мехмет Айдин
16.03.2022
1. Східний блок (англ. Eastern Bloc, соціалістичний блок (англ. Socialist Bloc),радянський блок (англ. Soviet Bloc), комуністичний блок (англ. Communists Bloc)) — термін,який використовувався на Заході у другій половині XX сторіччя для позначення пострадянських держав Центральної і Східної Європи, Східної і Південно-Східної Азії на чолі з СРСР, які були державами «другого світу».
2. Фраза «Імперія, над якою ніколи не заходить Сонце» вживалась і вживається (в тому числі в різних варіаціях) для опису глобальних імперій, які були чи є настільки обширними, що завжди над якоюсь частиною їх території світить сонце. Спочатку фраза стосувалась Іспанської імперії XVI–XVII стст., пізніше — Британської імперії XIX і початку XX сторіччя. Починаючи з 2-ї половини XX сторіччя, фраза застосовується для позначення американського імперіалізму.
3. Ó Tuathail, Near Abroad, стор.22.
4. bbc.com/turkce
