Ідея необхідності існування ісламської влади подібна сяючому світлу у свідомості кожного мусульманина, який правильно черпає Іслам із його основних джерел (Коран і Сунна).
Це сяюче світло викликає в людині ентузіазм і активізує його. Людина вирушає у довгу дорогу, щоб добитись державності під керівництвом Корану і Сунни. Незнання того, як іти до мети,приводить до тупиків і дуже швидко втомлює і виснажує, а це, в свою чергу, виснажує усі надії. Виснажені надії починають робити неможливим набуття держави, яка для мусульман іще учора знаходилась на відстані витягнутої руки. Неможливість з часом стає бальзамом і джерелом заспокоєння. Навіть бажання державності набуває вид культурної спадщини, що передається майбутнім поколінням. Нездатність жити так, як віриш, породжує глибокі травми в людині. Тоді єдиним способом позбавлення від цих травм стає утворення нових переконань, таких як: «Аллах не вимагає від нас держави», «Якщо ми будемо жити, як належить мусульманам, держава виникне сама по собі», «Перш за усе ми повинні захистити себе і свою родину від цієї системи», — і так далі.
Основна тема цієї статті — стисла історія наших братів, які заплутались в своєму шляху, опис того, в чому вони помилитись, і положення, в якому вони опинились. Наша мета не полягає в тому, щоб розкритикувати когось. Наша задача полягає в тому, щоб знайти ланцюг помилок, який зруйнував надії сотень тисяч мусульман і привів їх у відчай, а також не допустити скоєння ними нових помилок. Нехай надасть нам Аллах сил, щоб залишатись на правильному шляху.
Отож, розпочнемо…
Цей процес насправді почався задовго до скасування Халіфату. В результаті представлення усьому світу Османського Халіфату у якості «хворої людини», технологічної переваги колоніального Заходу і окупації наших земель одна за другою, одна частина людей стала одержима Заходом, а друга пов’язала розвиток Заходу з реформами в релігії.
Давайте освіжимо дещо: поки Європа стогнала під владою Церкви і монархів, між цими двома силами продовжувалось таємне протистояння, боротьба і конфлікт інтересів на протязі усієї історії. Церква, «маюча владу виносити рішення від імені Бога», завжди була на крок попереду в даній боротьбі. Тих, хто виступав проти поглядів Церкви, відлучали від Церкви і пророчили муки у Пеклі. Таким чином, ніхто не міг і кроку зробити всупереч волі Церкви.
В Середні віки, коли Церква володіла абсолютною владою, Мартін Лютер жорстко критикував систему індульгенцій [1]. Він говорив про те, що християни — не раби, що вони вільні. Після даних заяв його відносини з Римом, звичайно ж, стали натягнутими. Коли Лютера відлучили від Церкви, він заявив, що не визнає папство і Католицьку Церкву. Ця смілива поведінка Мартіна Лютера надала можливість для монархів і буржуазії, адже підрив авторитету Церкви був найбільш вигідним цим двом класам. При підтримці короля і буржуазії Мартін Лютер надав своїй критиці католицизму більш релігійний характер, в результаті чого була створена «протестантська» течія в християнстві. Заява протестантської течії про те, що протиріччя поглядам Католицької церкви не виводить людей із релігії і не тягне за собою християн у Пекло, набуло широкого резонансу, і люди почали стікатись в цю течію. Таким чином, Церква втратила свої обладунки «незаперечності» і свій вплив на мирський уклад життя.
Через роки після заснування протестантської течії соціолог Макс Вебер в своїй книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» приписував народження і поширення капіталізму Лютеру, точніше протестантській течії, що частково є справедливим судженням.
А тепер давайте поміркуємо разом… У вас є держава, яка названа «хворою людиною». Справу йдуть погано. Західні держави поступово відбирають ваші території одну за другою за допомогою своїх технологічних можливостей, і ніхто не може сказати «Стоп!» цій тенденції. Звичайно, в такому випадку з’явиться багато людей, бажаючих запровадити свою полеміку. Деякі із них почали висловлювати думку про те, що Іслам повинен бути адаптований до сьогоднішніх умов, оскільки «розвиток на Заході відбувався після релігійно-реформаційного руху». На їх думку, мусульмани повинні були перейняти гасла Мартіна Лютера і Кальвіна. І дійсно такі мусульмани з’явились! Джамалуддін аль-Афгані з гордістю зайняв своє місце на сцені в ролі «Мартіна Лютера» мусульманського зразка! За ним послідував Мухаммад Абдо, а за Мухаммадом Абдо — Рашид Ріда! Навряд чи було випадковістю, що ця трійця (Аль-Афгані, Абдо, Ріда), яка залишила свій слід в ісламській думці останніх сторіч, виникла на землях, де панували саме британці. Адже саме британці, до кінця підтримуючи усі можливі рухи вестернізації [2], розділили Ісламську Умму і скасували Халіфат. Як ви побачите далі в статті, врешті решт, ідеї, висунуті цією трійцею,так само є частиною вестернізації.
Із даної трійці, яка представлена у якості піонерів сучасної ісламської думки, тільки Рашид Ріда аль-Хусайні застав період скасування Халіфату. З цієї причини ми розглянемо те, як Іслам був «деформований», і те, як секуляризм був «ісламізований», навівши тут деякі погляди Рашида Ріди.
Рашид Ріда, який видавав журнал «Аль-Манар» («Маяк») в Єгипті разом з Мухаммадом Абдо, критикував класичне розуміння фікха і стверджував, що виниклі мазхаби і слідування за муджтахідом (тіклід) є найбільшою перешкодою на шляху розвитку. Створюється враження, що Рашид Ріда уподібнює класичне розуміння фікха Католицькій церкві, а себе уподібнює Лютеру, який бореться з реакційністю. Для нього слідування вченому (таклід) рівносильне темряві в Середні віки, через що він закликав відійти від «класичного фікха» і зробити перехід до розумінню «сучасного фікха».
Так що ж це за сучасне (модерністське) розуміння фікха? Ось тут тримайтесь міцніше! Згідно розумінню Рашидом Рідою сучасного фікха: «На першому місці, перш за усе, — Коран. В Корані містяться абстрактні загальні принципи. Вони розділені на дві частини: дунья (мирське) і ахірат (вічне майбутнє). Шаріатські тексти, які відносяться до Ахірату, вважаються недоторканими. Проте загальні тексти про дунья запроваджуються в життя за допомогою іджтіхаду. Заклад, який буде визначати і запроваджувати в життя ці тексти, — це «улуль-амр». Улуль-амр складається із широких мас людей, веде свої справи шляхом нарад, і його сьогоднішнім еквівалентом є парламент» [3].
При визначенні хукмів і шаріатських законів основним довідковим джерелом Рашида Ріди є маслаха (вигода, інтерес). За його словами, усе, що привнесено Шаріатом, повинно грати роль в полегшенні життя. Усе, що суперечить концепції маслаха, є брехливим і таким, що суперечить Шаріату, навіть якщо усі вчені висловлюють протилежну думку, і навіть якщо книги по фікху говорять протилежне!
Підведемо підсумки, не вдаючись в подробиці: Рашид Ріда розмежував і відокремив акиду і ібадат від мирських справ. З одного боку, він сказав, що: «Влада виносити рішення (хукми) про акиду і ібадат належить виключно Аллаху і Його Посланцю ﷺ», — з іншого: «Влада в мирських справах належить «улуль-амр», тобто парламенту, який буде приймати рішення за допомогою істішара (нарад)». Парламент же при прийнятті ним рішень, як він стверджував, повинен виходити із інтересів мусульман. І поки за основу приймаються інтереси мусульман, таке положення не суперечить Шаріату, навпаки, того вимагає Шаріат.
Коли читаєш ці строки, невільно задаєшся питанням: «Якщо це є Ісламом в уявленні Рашида Ріди, то що ж таке секуляризм? Хіба це не ідентично тому, що ми називаємо секуляризмом?».
Так поетапно здійснювалась «ісламізація» секуляризму. Критичне питання тут полягає в тому, чи є Рашид Ріда звичайною людиною, яка відстоює порочні і збочені ідеї в своєму маленькому світку, або ж він є людиною, яка проклала шлях низці вчених і рухів свого часу і після себе? Ми пропонуємо ознайомитись з інформацією нижче, щоб прийняти рішення і дати самостійно відповідь на дане питання.
Хасан аль-Банна, засновник «Братів-мусульман», сказав: «Іслам встановлює тільки основні принципи. Він розглядає питання у цілому. А решта деталей цих самих питань він залишає часу і місцю. Іслам особливо не зупиняється на деталях питань». Аль-Банна, говорячи, що «фуру (другорядні) хукми можуть бути змінені іджтіхадом в залежності від часу і місця», дає зрозуміти, що «нинішня система і парламент в Єгипті не суперечить формі правління Ісламу». На думку Аль-Банни, демократично функціонуюча держава є легітимною державою, оскільки Аллах, даючий загальні рамки і принципи правління, допускає свободу на практиці.
Читаючи ці строки, ви згадали висловлювання Рашида Ріди, вірно?! Так і повинно було трапитись! Насправді, Ібрахім аль-Байюмі Ганім в своїй книзі під назвою «Політичні думки Хасана аль-Банни», опублікованої видавництвом «Ekin Publishing», стверджує, що рух «Брати-мусульмани» в певній мірі має пряме відношення до Джамалуддіну аль-Афгані [4] Мухаммаду Абдо, Рашиду Ріді та їх наступникам.
Коли Рашид Ріда хотів тлумачити Коран, він почав з того місця, на якому зупинився Мухаммад Абдо. Коли аль-Банна захотів тлумачити Коран, він почав з того місця, де зупинився Рашид Ріда. Коли Мухаммад аль-Газалі ас-Сакка спитав аль-Банну: «Чому ти почав звідси?», — той відповів: «Як мені було допустити зведення нанівець усього того, що раніше проробив імам Рашид Ріда?».
У той час, як ідеї «Братів-мусульман» на чолі з Хасаном аль-Банною поширювались із Єгипту у світ по вісі Рашида Ріди аль-Хусайні, це також сприяло створенню багатьох організацій, таких як «Партія Відродження» («Хізб ан-Нахда») в Тунісі, «ХАМАС» в Палестині і «Партія Справедливості і Розвитку» в Марокко. Відображенням цього руху в Туреччині є рух Фетхуллаха Гюлена і рух «Національне бачення» («Milli Görüş»). Оскільки наша стаття зосереджена на досягненні влади демократичними засобами, ми залишимо в стороні рух Фетхуллаха Гюлена і зосередимось на русі «Національне бачення» і виниклої із нього «Партії Справедливості і Розвитку» («ПСР»). Рух «Національне бачення» схожий на турецьку версію «Братів-мусульман». Основу своїх ідей він взяв від іхванів. Тому розуміння «мирського фікха, який заснований на маслаха» грає важливу роль в русі «Національного бачення». Подібно тому, як Хасан аль-Банна вважає законним увійти в парламент через демократичні шляхи, перебувати при владі і правити по демократичній системі, так і рух «Національне бачення» вважав це законним і продемонстрував в своєму русі.
Незважаючи на політичне розділення, ідейний і розумовий світ «ПСР» такий же, як у «Національного бачення». На 86-й сторінці конспекту лекцій «Політичної академії» «ПСР» пояснюється, що Іслам знаходиться в кризі з сучасним світом (оскілки Іслам не може бути реформований), наступним чином: «У той час як християнство пристосовувалось до сучасному життю, набуваючи характерний для сучасного суспільства індивідуалізм через протестантизм з XVI сторіччя, Іслам перебуває в серйозній кризі з точки зору його сумісності з модернізацією, тому що він не може фактично здійснити свій власний ренесанс і реформу в цьому напрямку».
Професор політології Університету штату Юта Хакан Явуз, маючий міжнародну репутацію в академічній спільноті, зробив наступні спостереження в інтерв’ю 2010 року: «Сьогодні виникає образ «Ісламу без Ісламу». Інакше кажучи, це Іслам, відокремлений від моральних, етичних, правових цінностей. Виник Іслам, повністю заснований лише на оболонці і перетворився у засіб споживання. Вони стверджують, що взяли під контроль сучасні процеси і добились успіху. Медіа, ЗМІ, фінанси, освітній сектор... В усіх цих сферах вони стали сильніше. Проте по мірі того, як вони входять в сучасність, сучасність входить в них. Сучасність (модернізм) змінює релігію. Тут перемагає логіка капіталізму. Світський сегмент хоче модернізації без Ісламу і сприймає релігію як антипод модернізації. З іншого боку, є друга група, яка хоче модернізуватись разом з Ісламом. Це і становить основний предмет дискусії. У минулому домінували ті, хто говорив: «Модернізація повинні відбутись без Ісламу». Тепер же домінують ті, хто говорить: «Сучасність повинна прийти разом з Ісламом». Є навіть ті, хто говорять, що «Іслам повинен бути переосмислений» згідно з потребами сучасності. Інакше кажучи, сьогодні в Туреччині зароджується протестантський Іслам» [5].
Насправді, при уважному розгляді 20-річного правління «ПСР» ми бачимо практичну версію розуміння «мирського фікха» Рашида Ріди. Ось чому ми можемо інколи побачити їх читаючими Коран в мечеті, а інколи — закликаючими до секуляризму,інколи лаючими відсоткові кредити, а іноді вихваляючими ці самі відсотки, іноді відстоюючими ісламський погляді сімейного укладу, а іноді «вихваляючими» ЛГБТ.
Ідея «змінення системи всередині системи», яка почалась з іхванів, перемістилась в Туреччину з «Національним баченням» і завершилась з «ПСР»,є цілком неправильною і порочною ідеєю, від заснування до самого останнього відгалуження. В основі цієї ідеї лежить ісламське розуміння, яке піддалось модернізації і віддає пріоритет мирському (дуньї). Це розуміння і метод, в якому відсутня піднесена позиція Ісламу; воно далеке від тисячорічного ісламського фікху (права, юриспруденції) і демонструє пригнічений настрій перед лицем Заходу.
Запровадження на практиці цієї ідеї, яка називається «боротьба всередині системи», сформувало мусульманський тип, який розчинився в системі, став її частиною, став бачити систему як «непорушну» і вирішив вилучати із цієї системи користь. Адже учорашня революційна молодь перетворилась в сьогоднішніх багатіїв і тримачів капіталу. Разом з «ПСР» боротьба всередині системи розвивалась і обернулась на захист системи. Віднині система — ніщо інше, як вони самі.
Немає необхідності наводити докази неспроможності цього модерністського менталітету, який зробив концепцію маслаха основою шаріатських хукмів, створив «мирський фікх» і прийняв його як частину Ісламу. Усе і так на виду! Очі, які бачать, і вуха, які чують, не можуть не засвідчити про цю істину. «Братів-мусульман» в Єгипті, «Партії Відродження» в Тунісі, «Партії національного порядку» та її похідних в Туреччині і, нарешті, «Партії Справедливості і Розвитку» досить, щоб побачити безуспішну лінію боротьби всередині системи. Для тих, хто до сих пір цього не бачить, ми наведемо відповідь Мехмета Озьхасєкі, який вступив в «Партію Благоденства» в 1983році, після закриття цієї партії — в «Партію Доброчинства», а з 2001 року перебував в лавах «ПСР»; при цьому він був 5 разів мером муніципалітету міста Кайсері, був депутатом Кайсері, міністром міста і оточуючого середовища, і до сих пір є заступником голови «Партії Справедливості і Розвитку». В телевізійній програмі, на якій був присутній Мехмет Озьхасєкі, його спитали: «Що ми думаєте про ЛГБТ?», — на що він дав відповідь, яка назавжди залишиться в історії: «Оскільки Аллах створив їх, ми з повагою ставимось до усіх них. Окрім цього, я думаю, ми нічого не можемо зробити, окрім як поважати і вшановувати їх переваги до кінця …».
Що нам робити? Як треба вчиняти?
На дану мить у тих, хто хоче змінити цю систему, не будучи частиною світської капіталістичної системи, є два варіанти:
1. Озброєна боротьба
2. Встановлення Праведної держави Халіфат за методом Посланця Аллаха ﷺ
Озброєна боротьба за панування над життям — це метод соціалізму, а не Ісламу. Саме соціалісти вважають, що розділення між класами відбудеться по мірі того, як протиріччя в житті стануть очевидними і видимими для людей. Озброєна боротьба — один із способів прискорити це розділення. Шлях до того, щоб Іслам домінував в житті, — це не озброєна боротьба. В шаріатських текстах немає нічого, що могло б натякати на силовий метод боротьби за панування Ісламу над життям.
Ці рухи, які взяли для себе за основу озброєну боротьбу, наводять у якості доказу наступний хадіс Убади ібн Саміта медінського періоду, який в основі відноситься до тому, як треба вчиняти з правителем, який править по законам куфра:
دَعانا النَّبيُّ صَلَّى اللهُ عليه وسلَّمَ فَبايَعْناهُ، فقالَ فِيما أخَذَ عَلَيْنا: أنْ بايَعَنا علَى السَّمْع والطَّاعَةِ، في مَنْشَطِنا ومَكْرَهِنا، وعُسْرِنا ويُسْرِنا، وأَثَرَةً عَلَيْنا، وأَنْ لا نُنازِعَ الأمْرَ أهْلَهُ، إلَّا أنْ تَرَوْا كُفْرًا بَواحًا، عِنْدَكُمْ مِنَ اللَّهِ فيه بُرْهانٌ
«Посланець Аллаха закликав нас, і ми присягли йому на вірність. Серед речей, на які ми йому присягнули, було те, що ми будемо слухатись і підкорятись в радості і в горі, в нужді і благоденстві, що віддамо перевагу йому перед собою і не будемо намагатись позбавити влади тих, кому вона буде належати. «За винятком випадків, коли ви побачите прояв очевидного невір’я, і ви будете володіти доказами від Аллаха» (муттафакун аляйх).
Так, такий хадіс є, і він достовірний. Ніхто не може відкинути цей хадіс. Проте питання полягає не в існуванні хадіса. Питання полягає в реальності, на яку хадіс вказує. Посланець Аллаха ﷺ сказав цей хадіс, приймаючи присягу на вірність від жителів Медіни під час встановлення Ісламської Держави. Якщо б Посланець Аллаха ﷺ висловив цей хадіс правителям в Мецці і вчинив згідно з цим хадісом, то це вважалось би шаріатським текстом у відношенні встановлення Ісламської Держави. Проте хадіс пов’язаний з правителями Ісламської Держави. Для запровадження цього хадіса перш за усе повинна бути Ісламська Держава, і правителі цієї держави повинні перестати правити згідно Ісламу і почати відкрито правити куфром. Припустимо, така подія відбулась. Мусульмани, які стали свідками такої ситуації, повинні при необхідності застосувати силу, щоб примусити цих правителів знов правити Ісламом. Для них це є фардом. Такою є реальність даного хадіса. Дуже важливо аналізувати реальність шаріатських текстів, у відношенні яких ці тексти ниспослані, це життєво необхідно!
Нам б хотілось навести тут іще один хадіс, щоб прояснити тему. Під час другої присяги при Акабі Аббас ібн Убада звернувся до Посланця Аллаха ﷺ наступним чином:
وَالَّذِي بَعَثَكَ بِالْحَقِّ لَئِنْ شِئْتَ لَنَمِيلَنَّ عَلَى أَهْلِ مِنًى غَدًا بِأَسْيَافِنَا، فَقَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ: لَمْ أُؤمَرْ بِذَلِكَ
«Клянусь Аллахом, Який послав тебе з істиною, якщо побажаєш, ми завтра нападемо на мешканців Міни з мечами!». На що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Нам цього не було велено!» (Ахмад, аз-Захабі).
Міна, як відомо, є районом Мекки. Жителі Міни — мекканські многобожники, які переслідували Посланця Аллаха ﷺ, катували мусульман і виганяли їх із домів. Якщо б частиною метода Посланця Аллаха ﷺ було захопити адміністрацію Мекки шляхом озброєної боротьби, то він ﷺ прийняв би пропозицію жителів Медіни. Проте в формулюванні хадісу Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Нам цього не було велено!». Інакше кажучи, саме Всевишній Аллах визначає процес і те, що необхідно робити в ході даного процесу. Всевишній Аллах не давав такого веління Посланцю Аллаха ﷺ, поки в Медіні не була встановлена держава!
Тексти Шаріату показують, що при встановленні Ісламської Держави Пророком ﷺ не було місця озброєний боротьбі. Проте успіх будь-якого згуртування, яке веде озброєну боротьбу для захоплення і змінення системи, насправді не підлягає сумніву. Найостаннішою подією, звичайно, є захоплення адміністрації Афганістану талібами. Проте це є результатом боротьби з окупантами, а не боротьби з системою. Так, мусульманам того регіону є обов’язковим воювати з ними і робити джихад проти загарбників на землях, окупованих колоніальними державами. Коли в результаті цієї боротьби колоніальним державам довелось відступити, мусульмани, які вели озброєну боротьбу, могли об’явити Ісламську Державу — Халіфат. Проте це виняткова ситуація, відмінна від того, що показав нам Посланець Аллаха ﷺ.
Що стосується методу Посланця Аллаха ﷺ:
Безперечно, це ясний шлях, визначений шаріатськими текстами. Життя Посланця Аллаха ﷺ детально описане в книгах по сірі. Проблема полягає в тому, що із цього детального пояснення важко визначити метод встановлення Ісламської Держави Посланцем Аллаха ﷺ. Насправді згуртування з зовсім різними ідеями і методами приписують свою діяльність Посланцю Аллаха ﷺ. На додаток до цьому, існує багато праць, опублікованих під назвою «Метод пророцького руху» або «Метод заклику Посланця Аллаха». Насправді, майже усі ці праці описують життя Посланця Аллаха ﷺ,але не дають конкретних відомостей про метод його політичного руху. Кожен виносить із цих праць те, що хоче, і називає це «методом пророцького руху». Це неминуче призводить до плутанини і непорозумінню. Є два важливих критерії для точного визначення методу Посланця Аллаха ﷺ:
Розділяти між собою мекканський і медінський періоди. Те, що ми шукаємо в сірі, — це шлях (метод) Ісламської Держави, встановленої в Медіні. Тому нам треба зосередитись на словах і діях Посланця Аллаха ﷺ в мекканський період. Адже шлях, який із Ясріба робить Медіну, проходить через Мекку. Незважаючи на те, що мусульмани в індивідуальному порядку повинні дотримуватись усіх хукмів, не роблячи відмінностей між Меккою і Медіною, ісламські згуртування повинні керуватись пророцьким рухом в мекканський період. Адже «Медіна» означає «держава». І тому те, що стосується обов’язків держави, ми повинні шукати в Медіні, а не в Мецці.
Виявити різницю між методом і способом. Метод (тарікат) — це незмінна форма, про яку є конкретний і індивідуальний шаріатський текст. Посланець Аллаха ﷺ слідував по шляху, який вказав йому Аллах, поки не заснував Ісламську Державу. У цьому відношенні він не вживав ніяких кроків згідно зі своєю думкою і бажанням. Деякі із його дій були постійними, деякі — тимчасовими. Дії, від яких він ﷺ не відмовлявся, незважаючи на усі труднощі, і на яких він наполягав, вказують на метод, тому що це були веління Всевишнього Аллаха ﷺ. деякі із них виражені в шаріатських текстах, у той час як деякі мають місце в діях Посланця Аллаха ﷺ. Проте в будь-якому випадку усі вони відносяться до методу. Наприклад, вимагання нусри. Його ﷺ закидали камінням і піддали образам в Таіфі, але Пророк ﷺ не здавався. Його ﷺ відкинули і висміяли на ярмарку Указ, а він ﷺ усе одно не здався. Тому дії, які Посланець Аллаха наполегливо продовжував робити, незважаючи на усі можливі переслідування, відносяться до методу. Вони є незмінюваними константами. Тим не менш, були дії, які носили перемінний характер. Іноді Посланець Аллаха ﷺ їх робив, а іноді ні. Такі дії відносяться до услюбів (способів) несення заклику. У якості прикладу можна навести те, як Пророк ﷺ запросив знатних курайшитів на частування, щоб озвучити їм там послання (рісаля). Це було Пророка ﷺ. Метод не змінюється, але услюби можуть мінятись в залежності від часу і умов.
Коли ми подивимось на сіру крізь призму цих основних критеріїв, то побачимо, що метод пророцького руху складається із трьох етапів. Перший етап — утворення згуртування. Коли говорять про «Дар уль-Аркам», усім на думку спадає таємний заклик і поширення Ісламу. Мусульмани, які відгукнулись на заклик Посланця Аллаха ﷺ, збирались в домі аль-Аркама, заучували аяти Корану і вивчали Іслам під керівництвом Пророка Мухаммада ﷺ. Це згадується майже в усіх книгах по сірі і є відомим фактом для мусульман. Тут треба зазначити, що цей процес вивчення і навчання не індивідуальний, а знаходиться в межах згуртування. Тому перший етап, фаза — це формування і робота над просвітою згуртування.
Поки продовжувався процес просвіти в Дар уль-Аркамі, Всевишній Аллах ниспослав наступне веління:
فَٱصۡدَعۡ بِمَا تُؤۡمَرُ وَأَعۡرِضۡ عَنِ ٱلۡمُشۡرِكِينَ
«Проголоси ж те, що тобі велено, і відвернись від многобожників» (15:94).
Після ниспослання даного аяту Посланець Аллаха ﷺ почав вести свою діяльність, яку раніше проводив в індивідуальному порядку, на громадському рівні. Він ﷺ скликав курайшитів на пагорб Сафа і повідомив їм, що є посланим до них від Аллаха пророком. Він ﷺ вимагав від них увірувати в нього ﷺ і презентував їм на громадському рівні свій заклик, який вів серед індивідів. Так само ж було і під час «маршу біля Кааби», коли мусульмани сказали: «Досить, заявимо про себе». Це було відкритою діяльністю, скерованою на широку аудиторію всередині суспільства. Адже щоб суспільство почало замислюватись про змінення, щоб виправити своє згубне положення, для нього стає неминучим побачити і ознайомитись зі згуртуванням і ідеями даного згуртування. Здійснюючи діяльність по індивідуальному і громадському заклику, згуртування також повинно проводити окрему діяльність серед володарів влади і лідерів громадської думки, формуючих суспільство. Дана діяльність є частиною методу Посланця Аллаха ﷺ, який демонстрував це в своєму візиті в Таіф і в вимаганні нусри на ярмарку Указ. Врешті решт володарі влади опиняються перед вибором: або вийти лицем до лиця проти суспільства, яке захотіло змін, і застосують проти нього силу в ім’я збереження свого статус-кво; або розділять прагнення суспільства до змін, приєднавшись до ньому, і відмовляться захищати систему. На цьому етапі позиція згуртування і його робота, яку згуртування здійснило до цієї миті, мають життєво важливе значення. В будь-якому випадку ніяка сила не здатна встати на шляху суспільства, в якому дують вітри змін.
Стадія інформування громадськості відносно згуртування, ідеях і рішення згуртування, і вимагання нусри є другою фазою, тобто етапом злиття з суспільством. Кінець етапу злиття з суспільством, безперечно, є фазою прийняття влади. На цьому етапі суспільство, бажаючи змін, приймає згуртування у якості лідера.
Так виглядає метод Посланця Аллаха ﷺ. Цей метод є єдиним шляхом, який веде до громадських змінень і до набуттю влади. Проте треба знати, що недосить, щоб усього кілька людей зібрались разом, щоб слідувати даному шляху. Цей шлях вимагає політичної діяльності. Отож, необхідно, щоб згуртування було ідейно-політичним.
Уроки, які треба вилучити із минулого
Безперечно, вилучення уроків із минулого дозволяє з більшою упевненістю дивитись у майбутнє. Тому ми повинні вилучити уроки із свого минулого. Останні сто років ісламський світ затягується в якийсь омут. Мусульмани опинились в стані, коли вони мають труднощі відрізнити правильне від неправильного через відсутність мірила для цього. З цієї причини він приймає усе, що йому подається як «правильне», і відвертається від усього, що нарікається «неправильним». Це ж благотворно впливає на існування володарів влади. Адже володарі влади мають майстерно видавати усе, що не відповідає їх вищим інтересам, за «погане». В їх руках — ЗМІ, багато оплачених і титулованих придворних вчених і улемів, і підконтрольних громадських організацій. За допомогою них ці можновладці завжди в курсі настроїв суспільства,і, відповідно, за їх допомогою вони визначають свій вектор дій. Таким чином була сформована модель ісламської особистості, яка опирається на вигоду і інтерес, а не на шаріатські хукми. Ці елементи, які попирають свої цінності в ім’я влади, титулів, капіталу і так далі, не становлять ніякої цінності в очах суспільства.
Є різниця між «приходом до влади» і «зміною системи». Ті, хто приходить до влади, спочатку стають частиною системи, а потім — і самою системою. Їх віра втрачається, надія вичерпується, через що їм доводиться прикривати і виправдовувати свої харами, і кожного разу вони знаходяться. Це ті сегменти, які спочатку вийшли у дорогу з гаслом «Ми змінимо суспільство!», але самі піддались зміненню з боку суспільства. Риторика по типу «треба вміти правильно розтлумачувати реалії епохи», «треба бути гнучким, щоб суспільство прийняло тебе» нереалістична і тягне такі згуртування до краю прірви. Справа в тому, що треба змінити саме суспільство. Змінити суспільство, будучи частиною суспільства, — це ілюзія. З цієї причини згуртування не повинно розмінювати свої правильні ідеї і методи і не повинно намагатись прилаштувати їх до забаганок суспільства.
На завершення…
Капіталізму і Заходу, пануючому у світі, вже нічого запропонувати людству. Колоніальний Захід вичерпав свої аргументи. Світ, який побудував Захід на брехні, перетворився в кошмар і з нетерпінням чекає рятівника. У той час як єдиною надією людства є Іслам, сама мусульманська спільнота нагнітає безвихідь та розпач. Суспільства вимушені платити високу ціну через згуртування, засновані на невірних ідеях і невірних принципах. Настав час позбутись від синдрому апатії і відродити надію.
Хізб ут-Тахрір продемонстрував, що означає бути ісламською ідеологічною політичною партією як в теоретичному плані, так і в практичному. Ви можете не приєднуватись до його діяльності, але ви можете створити нове згуртування, яке докладає зусилля в ім’я встановлення Халіфату, використовуючи ідеї і досвід Хізба. Людство не потребує вас, але воно потребує того, щоб ви понесли в нього ісламську ідеологію! Отож, прийшов час об’єднати серця і цілі і вживати заходів для відновлення Праведної держави Халіфат!
Сулейман Угурлу
Köklü Değişim Dergisi
[1] Система індульгенцій є такою: коли грішник сповідується в своїх гріхах, демонструє каяття і погоджується спокутувати відшкодування, Церква об’являє гріхи грішника прощеними Богом. Свідоцтво про індульгенцію видається грішнику Церквою після уплати відшкодування.
[2] Вестернізація (від англ. Western — західний) — запозичення західноєвропейського або англо-американського образу життя в області економіки, політики, освіти і культури, поширення західних цінностей по усьому світу.
[3] «На шляху до побудови мирського «фікха»: критика усуль уль-фікха Рашида Ріди і сучасна думка фікха», Озгюр Кавак.
[4] Для отримання детальної інформації про Аль-Афгані дивіться статтю Хамзи Арслана, журнал «Köklü Değişim», випуск №111.
[5] Інтерв’ю з Шенайєм Йилдизом про общину Гюлена, яка зазнала краху в Туреччині, від 25 липня 2010 р.
