Відродження сільського господарства і тваринництва

Сільське господарство є невід’ємною часиною життя людини. Воно ніколи не втрачало свого значення на протязі усієї історії людства. Воно служило основним джерелом виробництва у державі і суспільстві аж до промислової революції. Хоча індустріалізація і сектор послуг взяли верх над сільським господарством під час промислової революції, незамінність сільського господарства беззаперечна.

Хоча сільське господарство має життєво важливе значення, сільськогосподарська стратегія Туреччини повна невдач. На шляху, який почався зі слів «Основа національної економіки — сільське господарство» під час Ізмірського економічного конгресу, не було помічено яких-небудь явних успіхів. Якщо наш народ страждає від нестачі продовольства в цій географічній місцевості, яка усі чотири сезони в році продовжує бути оточеною з трьох сторін морями, має плодючі землі і широкі пасовиська, а залежність від іноземців в продовольстві і тваринництві швидко росте, це означає, що десь існує величезне упущення чи велике зрадництво.

Щоб бути успішним в сільському господарстві, та й в решті усього іншого, необхідно мати незалежну політичну владу, яка думає тільки про свій народ. Коли ви подивитесь на сільськогосподарську політику попередніх і нинішніх урядів, усіх політичних партій, ви побачите, що їх популістська політика мало чим відрізняється одна від одної.

В країні з бюджетним дефіцитом уряд щорічно заявляє: «Ми виділимо 1% ВНП на стимулювання сільського господарства», — а опозиція, в свою чергу: «Якщо ми прийдемо до влади, то виділимо 2% ВНП на стимулювання сільського господарства». Наскільки можна довіряти цим обіцянкам?

С подібними порожніми обіцянками, залежної від іноземців неправильною політикою і нерегулярним плануванням сільському господарству прийшов кінець. Проблеми в сільському господарстві можуть бути вирішені тільки через корінні і радикальні змінення. У цьому відношенні ми можемо резюмувати наші пропозиції по рішенню проблеми сільського господарства і тваринництва наступним чином:

— Комплексна земельна реформа

Міністр сільського господарства Бекір Пакдемірлі повідомив про ситуацію з сільськогосподарськими угіддями, заявивши, що «8,3% із 24 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь, тобто 2 мільйони гектарів, простоюють». На офіційні сторінці міністерства вказано, що при розмірі сільськогосподарських угідь в країні в 23 мільйони гектарів кількість невикористовуваних земель складає 3 мільйони гектар, і розмір прибутку, який можна отримати з нього, знаходиться на рівні 15 мільярдів турецьких лір.

Окрім незадіяних сільськогосподарських угідь, з кожним роком скорочується кількість існуючих сільськогосподарських угідь, тому що сільськогосподарські землі роками приносились в жертву бетонним об’єктам через ренту, яку вони забезпечують.

Шемсі Байрактар, президент Союзу сільськогосподарських палат Туреччини (тур. Türkiye Odalar ve Borsalar Birliği), в одній із своїх заяв щодо сільськогосподарських земель сказав: «На жаль, якщо наші сільськогосподарські угіддя складали 27 мільйонів 856 тисяч гектарів, то за останні 30 років вони скоротились до 23 мільйонів в 136 тисяч гектарів зі зменшенням на 4 мільйони 720 тисяч гектарів». В сумі це означає скорочення на 17%.

Знов же, заступник генерального директора по сільськогосподарській реформі Метін Тюркер виражає цю ситуацію наступним чином: «Площа сільськогосподарських угідь, яка в 2002 році складала 26 мільйонів 579 тисяч гектарів, в 2019 році скоротилась до 23 мільйонів в 94 тисяч гектарів. Відповідно площі сільськогосподарських угідь за 18 років скоротились на 12,3%» ^[1].

Оскільки в питанні землеробства бажаний результат полягає у забезпеченні ефективної експлуатації орних земель і надання нових орних земель, то головна проблема тут — не в великому чи малому розмірі земельної власності, а в експлуатації наявних земель і залишенні їх без діла. З цієї причини «Стратегія консолідації», яка проводиться на практиці міністерством сільського господарства,є неправильною політикою, тому що є багато землевласників, які не експлуатують свої землі чи віддають перевагу здавати їх в оренду, хоча володіють 50-ма і більше гектарами землі.

Сьогодні практично в усіх дослідженнях по підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві констатується, що найважливішою проблемою є структура власності і розмір підприємства. В усіх дослідженнях, проводимих на цю тему, майнове питання ставиться на перше місце. Окрім того, в рамках досліджень, проводимих міністерством сільського господарства, розмір підприємства і питання власності розглядаються як основна проблема, як і проводяться дослідження по консолідації земель. Проте складається враження, що, незважаючи на деякі заходи, які нібито проводить міністерство сільського господарства, кількість придатних для використання сільськогосподарських угідь не збільшується, а навпаки, зменшується.

З іншого боку, «стратегія консолідації» викликає тривалі судові тяжби в судах щодо передачі майна, і вона не може бути вирішена на протязі багатьох років через питання спадку чи інших.

Основним принципом земельної реформи є виробництво. Той, хто виробляє на землі, той і набуває право на власність на дану землю. Хто залишить свою землю без діла і не буде на ній нічого виробляти, у того земля вилучається із власності. Відокремлення питання виробництва від питання власності є основною причиною проблем в сільському господарстві. Питання — не тільки в тому, щоб знайти пустуючі землі і оживити ці пустуючі землі. Питання — в розділенні між тими, хто хоче виробляти на землі, і тими хто хоче заробляти гроші на землі. Це невірна точка зору, коли відняття землі у тих, хто її не обробляє, сприймається як жорстокість чи тиранія. Адже володарем власності є Аллах, і Всевишній Аллах повідомив про перехід землі у власність через Свого Посланця ﷺ. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

مَنْ أَحْيَا أَرْضًا مَيْتَةً فَهِيَ لَهُ

«Якщо хто-небудь освоїть цілину, вона — його» («Сахіх» Імама Бухарі, «Кітаб уль-Музара», глава «Якщо хто-небудь освоїть цілину»).

Передається від Саіда ібн Мусаййіба, що Умар ібн аль-Хаттаб сказав:

وَلَيْسَ لِمُحْتَجِرٍ حَقٌّ بَعْدَ ثَلاثِ سِنِينَ

«Чоловік, який обклав камінням мертву землю, не має права на неї через три роки (якщо не буде її обробляти)» (Абу Юсуф, «Кітаб уль-харадж»).

Тому сама справедливість полягає в тому, що тих, хто не обробляє свою землю і отримує допомогу від держави під видом «прямої підтримки прибутків», позбавляють їх земель і віддають її тим, хто буде на ній займатись виробництвом.

Як видно, в ісламській економічній системі виробництво і власність пов’язані один з одним. Є виробництво — є власність, немає виробництва — немає власності. В земельній реформі, проводимої на цій основі, як і не залишиться незайнятої землі, так і це буде рушійною силою, що дає можливості тим, хто дійсно хоче займатись господарством.

— Дорожнеча виробничих витрат

В наш час люди хочуть заробляти гроші якомога легше і більше. Тому замість того, щоб щось виробляти, вони шукають способи заробити на грошах. В цьому причина ажіотажного попиту на фондовому ринку, відсоткових ставках, торгівлі цифровими валютами та інших сферах, тому що щось виробляти, особливо в таких вимогливих галузях, як сільське господарство і тваринництво, ризиковано і клопітно. Крім того, що це ризиковано і клопітно, якщо ви не можете отримати виручку за свій труд, ніхто не захоче інвестувати в такий сектор. Адже люди виробляють для прибутку.

Однією із основних причин зниження інтересу до сільському господарству і тваринництву в останні роки є дуже висока собівартість продукції. Витрати на виробництво, особливо на насіння, зрошення, добрива і пестициди, що використовуються в боротьбі зі шкідниками, витрати на паливо і робочу силу зросли непомірно. Ріст витрат виробництва, тобто дорогожнеча ресурсів, використовуваних в сільськогосподарському виробництві, примушує землевласників уникати обробки своїх земель. Тому що в цьому випадку для їх матеріального положення їх сільськогосподарська діяльність буде не прибутковою, а збитковою. Наприклад, якщо у січні 2021 року ціни на корма складали 2240 турецьких лір за тонну молочного корму, то в грудні 2021 року вони досягли рівня, що перевищує 4 тисячі турецьких лір за тонну. За цей період в 11 місяців відбувся ріст майже на 80%. За даними Головного управління розвитку сільськогосподарських підприємств (TİGEM), якщо в 2020 році ціна насіння м’якої пшениці складала 2300 турецьких лір за тонну без НДС, то в 2021 році вона збільшилась до 3300 турецьких лір, а ріст склав 43,5%. Прибавку до вартості добрив вже і зовсім складно порахувати! У той час як в 2020 році тонна добрива «UREA» коштувала 4 тисячі турецьких лір, то тепер вона виросла до 15 тисяч турецьких лір, а добрива «DAP» коштували 5 тисяч 500 турецьких лір, але так само ж виросли до 15 тисяч турецьких лір. Інакше кажучи, в різних видах добрив спостерігається збільшення ціни на 200-500%. Хоча Інститут статистики Туреччини заявляє про ріст цін на добрива усього на 71%, будь-який бажаючий може переконатись, що ситуація на ринку інша.

Ситуація по паливу, яке є однією із найбільших статей витрат для фермера, зовсім не відрізняється від вищенаведеного. Якщо в січні 2020 року ціна літра дизельного палива складала 6,5 турецьких лір, то зараз вона перевищує 11 турецьких лір. Те ж саме відноситься і до пестицидів. Інакше кажучи, в цих умовах виробництво для фермера стало неможливим.

Звичайно, тим, хто хоче зайнятись сільським господарством, повинна бути надана необхідна підтримка, шляхом проведення земельної реформи і нерозривного зв’язування виробництва і власності. Проте ця підтримка повинна бути згідно з потребами фермера, а не в формі надання пільгових кредитів, зниження податків і прямої підтримки прибутків, як це роблять нинішні політичні партії, тому що потреби фермерів у кожного різні. Для когось основною потребою може бути трактор для орання поля, а для другого основною потребою може бути щось інше. З цієї причини неправильно готувати пакет колективної підтримки для фермерів. В Туреччині існує багато закладів і організацій, пов’язаних з сільським господарством і тваринництвом. Ці заклади і організації повинні бути призначені для виявлення і вдоволення потреб фермерів індивідуально для кожного.

Підтримка, яка надається фермерам, повинна бути еквівалентною і грошовою, згідно з положенням кожного фермера, і повинна надаватись безкоштовно.

— Недостатнє планування і стимулювання виробництва

Сільське господарство є життєво важливим сектором. Тому що залежність від іноземних продуктів харчування — стратегічно небезпечна ситуація. Тому, оскільки в сільському господарстві і тваринництві спостерігається нестача і регрес, то держава повинна забезпечити стимули для підвищення привабливості виробництва в цій сфері.

В ситуації, коли ціни на добрива збільшились на 200-500%, на пестициди — на 100%, на насіння — на 43%, а на дизельне паливо о — на 90%, згідно повідомленню в «Офіційному віснику», показники підтримки, надаваємої фермерам на грудень 2022 року для вирощування пшениці, ячменя і вівса, склали 42 турецькі ліри (22 турецькі ліри із яких — для добрив, а 20 турецьких лір — для дизельного палива). Подібні підтримки, які не покривають навіть 5 літрів дизельних витрат фермера, безглузді.

Окрім того, не має місця ефективне планування виробництва. Наприклад ціна за кілограм часнику, який був мало вирощений в 2020 році, непомірно зросла до 100 турецьких лір. Ціна за кілограм того ж продукту в 2021 році знизилась до 10 турецьких лір, тому що його було вирощено цього разу багато. Аналогічна ситуація — і з соняшниковою олією, що стало темою для журнальних заголовків. Як ми пам’ятаємо раніше, типові проблеми були з картоплею і цибулею, коли ціни на них зростали до рекордних показників. Такі проблеми неминучі при неправильному плануванні виробництва.

Насправді проблема виникає не тільки в запланованій продукції, але і в продукції, яка нібито знаходиться під контролем держави. Наприклад,хоча тютюн, льон і цукровий буряк знаходяться під контролем держави, цукор є товаром, що потрапив на чорний ринок в країні. Тому поруч з плануванням необхідні контроль і нагляд.

Планування виробництва — це технічна деталь, але, поряд з цим, насправді воно є нескладною справою. Залишається тільки правильно поставити цілі.

Головною метою планування виробництва повинна бути у першу чергу самодостатність. Ставка цільового пріоритету виробництва виключно на експорт прирікає людей як на дорогу, так і на неякісну їжу, тому що якісна продукція відправляється на зовнішній ринок під назвою «експорт», а неякісна продукція продається за високими цінами на внутрішньому ринку.

— Проблеми, пов’язані і збутом продукції і каналами поставок

Однією із важливих проблем сучасних фермерів є збут продукції, яку вони виробляють, особливо в деяких виробничих групах, таких як цибуля, кавуни, помідори. У той час, як виробники не можуть продати вироблену ними продукцію і вимушені залишати її гнити на полях, жителі міст при цьому продовжують купувати дану продукцію по високим цінам. Причиною цього є як неможливість точного планування виробництва, так і подорожання ланцюга поставок від виробника до споживача. Що це за система, що фермер,який виробляє продукт, навіть не збирає врожай через його дешевизну і вартість збору, а кінцевий споживач не може купити чи споживати достатню кількість продуктів харчування через високі ціни?! Наприклад, Туреччина є одним із важливих виробників цитрусових і виробляє біля 5 мільйонів тон апельсинових. Проте, якщо поглянути на баланс між виробником і споживачем, то продукт, продаваємий виробником за 1,5 чи 2 турецьких лір, кінцевому покупцю (населенню) доводиться купувати в овочевих магазинах і на ринках за ціною до 8 турецьких лір. Витрати на оплату труда, транспорт та інші витрати складають не більше 1 турецько ліри за кг. Посередники, які заробляють більше виробників в декілька разів, в повній мірі використовують дисфункцію ланцюга між виробником і споживачем.

Практикуєме сьогодні в ланцюгу (мережі) поставок наглядно демонструє наявність в суспільстві моральної кризи. Посередницька діяльність є дозволеною Шаріатом галуззю. Але справа не в посередництві, а в нав’язуванні цієї мережі поставок повинно бути негайно припинено. Повинен бути створений новий ланцюг поставок, в якому фермер може легко продавати виробляємі ним товари на свій розсуд. Але перш з усе треба запобігти жадібності і ненажерливості, тобто моральній кризі.

Звичайно ж, в сільському господарстві і тваринництві існують проблеми окрім основних причин, про які ми говорили вище. Іноземна залежність від насіння — одна із найважливіших із цих проблем, тому що використання насіння гібридних сортів росте із дня у день, і це створює серйозну проблему залежності. Так само ж у нас є проблеми, як угоди з «Продовольчою і сільськогосподарською організацією Об’єднаних Націй» (FAO), нераціональне використання води і ерозія ґрунтів. Ми не стали вдаватись в деталі цих питань у межах даного розгляду, оскільки зачепили тільки основні проблеми.

Чинники, які викликають послаблення землеробства і тваринництва, і шляхи їх рішення — наступні:

1. Неприпустимо залишати сільськогосподарські землі незадіяними. Іслам запропонував здорове рішення цієї проблеми і ввів наступне правило: «Земля людини,яка не обробляє її на протязі трьох років поспіль, відбирається у неї і передається особі, яка буде нею управляти». Це правило є здоровим рішенням з точки зору простоти своєї реалізації — того факту, що землевласники повинні експлуатувати свої землі, щоб не втратити їх і щоб землі не залишались без використання і експлуатації. Таким чином, що тут треба зробити, так це швидко застосувати сказане на практиці.

2. Держава повинна надати безоплатні спеціальні індивідуальні пакети підтримки для кожного фермера,які не можуть займатись сільськогосподарською діяльністю, щоб вони могли придбати необхідні сільськогосподарські інструменти, насіння і хімікати,і, таким чином, збільшити виробництво, а не колективну підтримку фермерам. Таким чином, фермери, які бажають займатись сільськогосподарською діяльністю,але вимушені уникати цієї затії через нестачу фінансових засобів, отримають можливість працювати на своїй землі, і їх сільськогосподарські угіддя не залишаються без діла. Проте, якщо всупереч цьому фермер не буде обробляти свою землю, то відняття у нього землі буде неминучим.

3. Податки на ресурси сільського господарства повинні бути повністю скасовані. Якщо усі види податків на усі ресурси, які використовуються в сільськогосподарському виробництві, будуть скасовані, тоді вартість усіх цих ресурсів, від добрив до дизельного палива і використовуваних в боротьбі зі шкідниками пестицидів, буде знижена. Таким чином, обсяг фінансової допомоги, надаваємих державою фермерам, знижується до більш низького рівня, і це сприяє виробництву і зайнятості за рахунок обробки земель.

4. Сьогодні найбільш важливими, а іноді і найбільшими витратами в сільськогосподарському виробництві є статті, пов’язані з використанням електроенергії. Електроенергія є важливим чинником витрат, особливо для виробників, які використовують підземні води. З цієї причини ціна на електроенергію, яка використовується в секторі, повинні бути знижені не менше аніж на 80%.

5. Для проблем, виникаючих у зв’язку з іригацією, треба прискорити зведення іригаційних гребель, щоб безкоштовно надавати послуги усім фермерам, беручи до уваги безперервний забір і зниження рівня ґрунтових вод в справжній час. Таким чином, з одного боку, скоротиться використання підземних вод, а з іншого боку, знизяться норми споживання електроенергії, що є важливим чинником для зниження ціноутворення.

6. Треба заохочувати і спонукати людей до тому, щоб усі види невикористовуваних земель, які знаходяться в державній власності, були придатні для сільськогосподарської діяльності. В справжній час, згідно даним на офіційній сторінці Управління національної нерухомості (Milli Emlak), в казні знаходиться 57 мільйонів 200 тисяч квадратних метрів нерухомого майна, такого як земля, поля, загальні блага, а також сади і виноградники. Серед них треба заохочувати те, щоб райони, придатні для сільськогосподарського виробництва, використовувались фермерами, у яких немає землі, але є бажання займатись сільськогосподарським виробництвом.

7. Важлива частина того, що необхідно зробити в секторі тваринництва, так само ж тісно пов’язана з тим, що необхідно зробити у відношенні сільськогосподарського сектора. Тому що, окрім риболовства, основною складовою усіх видів тваринництва є рослинництво різних видів. Тому усе, що ми сказали про аграрний сектор, відноситься і до тваринництву. Але окрім цих є і інші роботи, які треба зробити.

8. Від розведення тварин до використання методів підвищення м’ясної і молочної продуктивності усі рішення, запропоновані відповідними експертами, можуть ефективно реалізовуватись. Проте що найбільш важливо, сільськогосподарська політика, що проводиться урядом, спричиняє один із найбільш важливих впливів на тваринництво.

В рамках цього, по який би то не було причині, імпорт тварин ніколи не повинен ставитись вище вітчизняного виробництва. Збільшенню внутрішнього виробництва завжди треба надавати велике значення, і з цієї причини не треба відмовлятись від надання усілякої можливої фінансової підтримки виробникам. Треба підтримувати вітчизняних виробників, максимально скорочуючи імпорт. Таким чином, у той час як, з одного боку, відтік іноземної валюти за кордон і дефіцит рахунку поточних операцій скорочуються, з іншого, зайнятість і виробничі потужності збільшуються, а вітчизняний виробник з часом стає самодостатнім.

9. Держава повинна триматись подалі від усіх видів стимулів, заснованих на відсоткових банківських кредитах з боку держави, незалежно від їх форми, як у відношенні сільського господарства, так і тваринництва. Адже короткострокові чи довгострокові кредити під низькі чи високі відсотки відбиваються на собівартості продукції, в результаті чого виробники не можуть виплатити свої борги, а це призводить до стримування фермерів від виробництва. З цієї причини кредити в будь-якій формі повинні бути виключені із списку можливих «рішень» і не повинні розглядатись.

10. Найбільш важливими вхідними витратами в риболовному секторі є робоча сила, вартість використаних інструментів і ціни на дизельне паливо. Окрім цього, повинні бути вжиті технічні заходи у відношенні рибопродуктивності в морях, і до них треба ставитись серйозно.

В результаті найважливішою проблемою в області сільського господарства є не розмір чи малість землі, а неможливість займатись виробництвом на цій землі. Тому необхідно зосередити рішення на питаннях, які забезпечать виробництво і збільшення виробництва. Як і на Заході, консолідація земель — це рішення тільки на користь багатих і заможних, тому що кількість фермерів, які можуть обробляти землі понад певного розміру, невелика. При цьому, за даними Інституту статистики Туреччини, «80,7% сільгосппідприємств відносяться до груп підприємств розміром менше 100 гектар. Земля, яка належить цим підприємствам, складає 29,1% від загальної площі землі».

Не варто забувати, що люди по своїй природі схильні до зароблянню і набуттю власності. Для виробництва не має значення, чи є підприємство, яким володіє чоловік, великим чи маленьким. Коли люди відчувають, що можуть заробляти гроші, вони без вагань включаються в виробничу діяльність.

Тому усі рекомендації, які стосуються як сільськогосподарського, так і тваринницького секторів, зосереджені на двох основних моментах. Це структура власності. Збільшення кількості орних земель і витрати. Окрім цього, технічні питання підвищення продуктивності (селекція насіння і сортів, методи добрива, щеплення і так далі) можуть бути реалізовані простіше і швидше в залежності від витрат. З цієї причини держава повинна зосередитись на рішеннях по зниженню витрат для підвищення продуктивності в сільському господарстві і тваринництві.

Köklü Değişim

1. 5 листопада 2019 р., веб-сайт Турецького сільськогосподарського журналу