В книгах, дисертаціях і статтях, написаних досі в Туреччини на теми ісламського управління, ісламської держави, ісламської конституції, суверенітету, легітимності, стверджується, що «Іслам — це багатоправова і багатоюридична система», «на що вказує Мединська угода», «а Посланець Аллаха ﷺ, підготував дану угоду, фактично висунувши плюралізм», і ставиться на меті створити таке сприйняття у мусульман.
Перш за усе, в нашій статті ми розглянемо суперечливість і слабкість підґрунть даного сприйняття, а також наміру і цілі носіїв подібного сприйняття. Потім, посилаючись на Мединську конституцію у якості прикладу, ми розглянемо спроби політиків, вчених і академіків, політичних партій і державних керівників узаконити свої неісламські шляхи, методи і дії. Останнім пунктом, на якому ми зосередимось в нашій статті, стануть спроби узаконити відносини мусульманських країн, особливо Туреччини, з окупаційною владою сіоністського утворення «Ізраїль» за допомогою цього самого договору (Мединської конституції).
В результаті сприйняття, про яке ми згадали вище, сформувалась помилкова думка: «Мединська угода — це не конституція встановленої у VII сторіччі на Аравійському півострові першої Ісламської Держави, а громадський договір, створений для мирного співіснування різних релігійних, етнічних і культурних структур!». Згідно цій омані, «влада в рамках Мединської угоди не належить ані Аллаху, ані Ісламу! Влада, яка забезпечує громадське життя і громадський порядок, не є ісламською владою! Держава, встановлена в Медині завдяки хіджрі, не є ісламською державою! Громадський порядок в Медині забезпечувався не з боку мусульман!». За їх словами, джерелом цієї Угоди, тобто причиною для підготовки договору, є положення різних общин, які проживали в Медині. Одним словом, ті, хто розглядають Мединську угоду у якості «договору з мультиправовими (плюралістичними) законами», зробили подібні висновки.
Прибічники цієї хибної думки і ті, хто відкрито її відстоюють, заявляють наступне: «Мединський документ — це громадський договір, який регулює співіснування общин, які складаються із мусульман, арабів - многобожників, християн і іудеїв Медини. Мусульмани, які є однією із сторін даного договору, не відрізняються від інших по впливу і повноваженням. Оскільки по кількості мусульман менше, аніж решти інших, тому у них немає влади чи дозволу домінувати над іншими. Посланець Аллаха ﷺ, з іншого боку,є не повелителем в даному договорі, а просто суддею. Інакше кажучи, Посланець Аллаха ﷺ є арбітром, а не виконавцем договору, який полегшує життя різних релігійних, етнічних і культурних структур, які повинні жити разом в Медині».
Ставлення до Мединському документу як до «плюралізму» і «мультизакону»
Такий підхід можна пояснити небажанням зрозуміти, що Аллах послав Іслам як нову ідеологію, нову систему життя, новий порядок, а також обрав Посланця Аллаха ﷺ керівником держави, який буде практикувати цю саму нову систему. Неможливо пояснити простим лише невіглаством і безрозсудством слова: «В Медині був побудований багатоправовий порядок, а співіснування різних релігійних, етнічних і культурних структур забезпечував Іслам», — сказані про релігію, яка була ниспослана, щоб скасувати невігласний порядок ширку, покласти край джахілії, знищити брехню (батиль1) і піднести істину (хакк). Це можна пояснити тільки діяльністю, скерованою проти Ісламу під впливом ідей західної просвіти, таких як плюралізм, свободи і демократія, з використанням цих ідей для спотворення Ісламу.
Принциповий і універсальний метод заклику Ісламу не ставить перед собою такої мети. Іслам прагне до того, щоб усе людство набуло милість і керівництво (хідаят) через Коран. Для Ісламу немислимо приймати, дозволяти або допускати які-небудь судження, відмінні від суджень, викладених в Корані, або який-небудь закон, відмінний від закону, викладеного в Одкровенні. Іслам зовсім не приймає мультиюриспруденцію! Якщо подивитись на Мединську угоду, яка носить характер конституції Першої Ісламської Держави, встановленої в Медині під керівництвом Посланця Аллаха ﷺ, то там ясно викладені основні якості держави. Мединська конституція була написана Посланцем Аллаха ﷺ, і він при написанні цього документу взяв за основу не положення іудеїв, многобожників і християн Медини, а Одкровення. Слова «Цей документ — від Мухаммада, Посланця Аллаха!» в першій статті договору дає нам чітке уявлення про те, звідки документ черпає свою легітимність і законність.
Перед хіджрою Посланець Аллаха ﷺ взяв дві клятви на вірність від прибулих до Мекки представників із племен Авс і Хазрадж. Інакше кажучи, Посланець Аллаха ﷺ уклав угоду з ансарами при Акабі іще до Мединської угоди. Ансари за допомогою даної угоди при Акабі надали нусру (допомогу) Посланцю Аллаха ﷺ. Цей договір не є угодою, заснованою на взаємних спільних інтересах двох сторін, а саме — Мухаммада ﷺ і племен Авс і Хазрадж, а є угодою, заснованою на інтересах Ісламу. Коли присутні при Другій клятві при Акабі спитали: «О, Посланець Аллаха, на що ми присягаємо тобі про вірність?», — Посланець Аллаха ﷺ відповів їм: «Ви присягаєте на вірність слухатись і підкорятись у час легкості і у час лих, витрачати на шляху Аллаха під час рясності і під час скудності, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване, не боятись на шляху Аллаха засудження засуджуючих, і допомагати мені, захищати мене від того, від чого ви захищаєте своїх дружин і своїх дітей, коли я переселюсь до вас!». Присутні спитали: «Що ми отримаємо в обмін на це?», — Посланець Аллаха відповів: «Рай!».
Тепер як можна пояснити те, що Посланець Аллаха ﷺ надав многобожникам, євреям і християнам, які проживали в Медині, привілею, яку він не давав мусульманам Медини, які дозволили йому, у свою чергу, увійти в Медину у якості «голови держави»? Ті, хто розглядають Мединську угоду як мультиюридичний договір, який вимагає багатогранності общин, які проживали в Медині, говорять, що арабські племена Медини, які знаходяться в стані війни і конфлікту протягом 120 років, присягають на вірність Посланцю Аллаха ﷺ, тому що втомились від війн, і в цьому відношенні вони не схожі на однорідність населення в Мецці. Інакше кажучи, вони заявляють, що в клятвах при Акабі містились соціологічний інтерес і вигода. Після тринадцятирічного клопіткого мекканського періоду Пророка ﷺ, який відкинув усі зроблені йому пропозиції, бажання інтерпретувати присягу на вірність, дану племенами Медини, на тому рівні, що Посланець Аллаха ﷺ переселився в багатоправову місто-державу тільки для того, щоб стати арбітром, можна пояснити лише нерозумінням мети приходу Ісламу і нездатністю зрозуміти політичне лідерство Посланця Аллаха ﷺ. Більше того, таке положення можна пояснити ідейною і політичною неповноцінністю, яку відчувають ідеологи, інтелектуали і мислителі, які намагаються учепитись за ідею Ісламу в надії вистояти тим самим перед лицем просвітницької ідеї Заходу.
Тут ми вважаємо корисним підкреслити наступне: ті, хто розглядають Мединський документ як договір, конституцію, яка враховує права усіх зацікавлених сторін, хочуть сказати про суверенне право сторін. Проте хіба Всевишній Аллах дав таке право на самостійність навіть самому Посланцю Аллаха ﷺ, або якій-небудь групі, племені в мусульманському суспільстві? Тоді як можна дійти висновку про те, що Він міг дати таке право іншим, а саме — многобожникам, євреям і християнам Медини, залишатись при владі Ісламу самостійними?
Як ми повинні ставитись до ісламському уряду в Медині?
Насправді це питання, обговорення Мединського документу, напряму пов’язане з питанням державного управління. Мова йде про те, як сьогодні будуть управлятись мусульмани, як будуть складатись відносини народів з урядом і яким буде закон, на якому буде ґрунтуватись уряд. Після ослаблення держави Османського Халіфату і розпаду Халіфату в 1924 році завжди існував і продовжував існувати пошук по цим питанням. Пошуки, природно, вимагають повернення до джерел історії Ісламу і вивчення того досвіду, до якому треба звертатись. Ті, хто намагається змішати Іслам і демократію, Іслам і плюралізм, Іслам і модернізм з точки зору управління, прагнули знайти основу для своїх думок, і в ітозі їх пошук привів їх до Мединської угоди. Ті, хто вдавався для цього до Мединської угоди, намагались зробити свої соціологічні спостереження основою договору. Проте усі ці старання залишились у межах книг і статей. У цілому, мусульмани в ісламському світі вірять, що Іслам — це система життя і Шаріат, і вони знають, що в Ісламі є форма правління. Вони переконані і упевнені в тому, що одного разу Іслам оживе знов.
Спроби використати Мединську угоду у якості доказу нормалізації відносин з окупаційною владою «Ізраїля»
На цьому обмежимось відносно того, що ми можемо сказати про дебати щодо Мединської угоди. Тепер давайте перейдёмо до питання щодо пред’явлення цієї Угоди у якості доказу встановлення зв’язку з сіоністським утворенням.
Що стосується виправдань тих, хто посилається на Мединську конституцію, щоб узаконити угоди, укладені з окупаційною владою сіоністського утворення з дня окупації і нормалізацію, яка проводиться в останній період, то вони стверджують, що в рамках системи необхідно бути терплячими до інших релігій. Деякі навіть ідуть і стверджують, що Мединський документ заснований на секуляризмі.
Як відомо, після окупації в 1948 році легітимність «Ізраїля» завжди ставилась під сумів, особливо серед народів арабських територій. Мусульманські народи ніколи не погоджувались з існуванням окупаційної сіоністської держави на палестинських територіях. В нещодавньому вуличному інтерв’ю, проведеному в Палестині, коли мусульманських дітей спитали: «Що є столицею «Ізраїля»?», — вони відповіли: «Хто чи що таке «Ізраїль»?», — даючи зрозуміти, що «Ізраїль» — це не держава, а окупант. Вони заявляють, що Єрусалим є столицею Палестини, а не «Ізраїля». Мусульмани в Палестині і на ісламських землях, включаючи дітей, говорять і вірять в це. Інакше кажучи, «Ізраїль» не має легітимності в очах мусульманських народів. Проте арабські держави, і навіть Туреччина, визнають «Ізраїль» у якості держави і хочуть, щоб відбувались двобічні процеси нормалізації. Зокрема, нещодавній візит Герцога, представника окупаційного сіоністського утворення, до Туреччини і той факт, що президент Ердоган зустрів його з особливою церемонією, викликали бурхливу реакцію. Проте Ердоган відповів на дану реакцію словами: «Ізраїль» — держава, визнана ООН і Турецькою Республікою. Наші відносини з ним — це одне, питання Єрусалиму — друге». Ґрунтуючись на цьому, деякі заявили, що переговори з окупаційним сіоністським утворенням були частиною реальної політики2, і вказували на Мединський документ, тобто угоду, укладену Посланцем Аллаха ﷺ з іудеями.
Отож, чи є ця угода, яку Посланець Аллаха ﷺ уклав з єврейськими общинами у перші роки Медини, доказом реальної політики? Говорячи більш ясно, чи можна прийняти Мединську конституцію у якості виправдання для співпраці арабських режимів чи Туреччини з окупаційним сіоністським утворенням, чи можливо навести докази на дозволеність укладаємих ними угод із Мединської угоди?
Це великий наклеп на Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників — використовувати Мединську угоду у якості доказу дозволеності співпрацювати з окупаційною владою сіоністського утворення. Адже Мединська конституція — це угода, підписана Посланцем Аллаха ﷺ у якості голови держави, і в угоді є пункти, які стосуються євреїв Медини. Інакше кажучи, євреї Медини знаходяться не в положенні держави як друга сторона Мединської угоди, а навпаки, знаходяться в положенні підданих. Представлення цієї Угоди у якості доказу визнання «Ізраїля», яке знаходиться сьогодні на окупаційному положенні в Палестині, у якості держави і встановлення з ним торгових, військових і політичних відносин є перш за усе тяжким гріхом і зрадництвом у відношенні Аллаха, Посланця Аллаха ﷺ та Ісламу.
Мединський документ треба розглядати не як угоду, укладену звичайною людиною, а як угоду, укладену Мухаммадом ﷺ, Посланцем Аллаха. Тому Посланець Аллаха ﷺ ніколи не робив нічого, що ігнорувало б рішення Аллаха або повставало б проти Його веління. Неприпустимо, щоб він ﷺ міг погодитись на ситуацію, яка буде скерована проти Ісламу і мусульман. Як можна думати, що Пророк ﷺ утвердив договір, який робив поступки по Ісламу і його цінностям? Вважати, що він ﷺ пішов на поступки іудеям, щоб виграти час, підписавши Мединську угоду, поки в Медині не виникне сильна держава, суперечить велінню Аллаха, а для Посланця Аллаха ﷺ немислимо іти проти веління Аллаха.
Всевишній Аллах сказав наступне:
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49).
Якщо, як стверджується, Мединський договір був поступкою іудеям в Медині, то чому Посланець Аллаха ﷺ не пішов на цю поступку многобожникам в Мецці? Тим більше, Посланець Аллаха ﷺ і сподвижники опинились в дуже скрутному стані в Мецці. Посланець Аллаха ﷺ відкинув пропозиції многобожників, тому що він не міг робити ніяких дій, які потягнули б за собою виступ проти веління Аллаха. Доказом цього є наступне висловлювання Посланця Аллаха ﷺ:
أَنَا عَبْدُ اللَّهِ وَرَسُولُهُ، لَنْ أُخَالِفَ أَمْرَهُ
«Я — раб Аллаха і Його Посланець. Я не ослухаюсь Його наказу» (Ібн Хішам).
Що говориться про євреїв в Мединській угоді?
Переважна більшість статей, які відносяться до іудеїв в Мединському Заповіті, пов’язані з виплатою дії (викупу) за триваючу кровну ворожнечу між іудейськими племенами і охоплюючими їх практиками. Навіть це свідчить про домінуючу і суверенну владу нещодавно встановленої Ісламської Держави в Медині. Мединський документ не є поступкою, навпаки, він повний пунктів і статей, які демонструють силу і велич Ісламу. Ці пункти і статті ясно показують, що пануючим в Медині є Іслам, а інші общини знаходяться під підкоренням ісламського правління. Статті ясно показують, що панування беззаперечно належить Ісламу.
Серед статей і пунктів Мединської конституції, які наводяться в книзі Абу Убайди аль-Касіма ібн Саллама «Кітаб аль-Амваль», наступні:
- Жоден віруючий не може вбити віруючого за невіруючого, і ніхто не може допомагати невіруючому проти віруючого;
- віруючі є друзями (братами) один одного у відриві від інших людей;
- нікому із іудеїв не дозволено битись разом з мусульманами без дозволу Посланця Аллаха;
- ті євреї, які послідують за нами, будуть мати право на нашу допомогу, не піддаючись переслідуванням;
- питання, по яким виникнуть розбіжності, будуть представлені Аллаху і Його і Посланцю.
При вивченні усього документу не може бути знайдено жодної статті, яка суперечить Ісламу. Зокрема, ви ніколи не знайдете статтю, в якій робляться поступки іудеям. Ми також хотіли б підкреслити, що Іслам не забороняє укладати угоди з євреями. Якщо угода законна, вона припустима, а Мединська угода — це законна угода, заснована на Одкровенні, а не на ситуативних фактах і реальності. Питання тут не в укладанні договору з євреями, а в характері і змісті договору. Посланець Аллаха ﷺ уклав угоду з іудеями на законних підставах і по законним статтям. Він ﷺ так само закликав до відповіді ті єврейські племена, які порушували угоду. Пророк ﷺ не давав можливості нашкодити честі Ісламу.
Положення Мединської угоди були уперше порушені в однобічному порядку євреями племені Бану Кайнука на другому році хіджри (624 р.). Деякі євреї образили мусульманку, яка робила покупки на ринку племені Бану Кайнука, посягнувши на її честь, і це викликало мусульмансько-єврейський конфлікт, в результаті якого загинуло декілька осіб. Посланець Аллаха ﷺ негайно організував експедицію проти племені Бану Кайнука, яке порушило угоду і попрало цінності мусульман, в ітозі їх фортеці були осаджені, а вони були покарані і заслані.
Другим єврейським племенем, яке порушило угоду, були Бану Надір. Одного разу Посланець Аллаха ﷺ вирушив до Бану Надір, щоб зібрати гроші на викуп (дію), яку мусульмани і євреї повинні були платити разом, проте в цей час Бану Надір здійснило спробу вбити Посланця Аллаха ﷺ. Після цієї події, яка трапилась через півроку після битви при Ухуді, Посланець Аллаха ﷺ осадив Бану Надір на 15-20 днів, Бану Надір здались, вони були вигнані із Медини (625 р.) і заслані в Хайбар.
Наостаннє, євреї Бану Курайза, які намагались підтримати мекканських многобожників в битві біля Рову (627 р.), так само порушили Мединську угоду. В ітозі Посланець Аллаха ﷺ разом зі своєю армією вирушив на Бану Курайза і вимусив їх поплатитись за своє віроломство і зрадництво. Як видно, Посланець Аллаха ﷺ так само укладав угоди з євреями. Проте він ﷺ за будь-яку ціну притягав до відповідальності євреїв, які не проявляли вірності до укладених угод, які посягали на цінності Ісламу і зраджували мусульман.
А як же назвати поведінку тих, хто пред’являє цю Мединську угоду у якості доказу і підписує усілякі можливі зрадницькі угоди з окупаційним сіоністським утворенням сьогодні, у той час як Мединський документ і практика Посланця Аллаха ﷺ демонструють нам інше?
Наприклад, що вони зробили у відношенні загарбників, які атакували корабель «Маві Мармара» («Mavi Marmara»)3 і вбили мусульман, що нагадує євреїв Бану Кайнука, які вирізали мирних мусульман? Чи змогли вони почати війну проти окупаційного сіоністського утворення, як це зробив Посланець Аллаха ﷺ? Чи вдалось ввести санкції? Чи змогли вони притягнути до відповідальності вбивць Конфлікту біля берегів Гази? Чи вдалось їм судити вбивць в своїх власних судах і винести їм вирок? Сьогодні поліція єврейського утворення «Ізраїль» робить в Єрусалимі те ж саме, що євреї Бану Надир спробували зробити з мусульманськими жінками на ринку Медини. Щоденно вони вбивають мусульманок, а старих і жінок б’ють у дворі мечеті аль-Акса. Чи здійснюють нинішні керівники що-небудь у відповідь на ці дії? Так само, як євреї Бані Курайза співпрацювали з многобожниками, сьогодні окупаційне сіоністське утворення «Ізраїль» об’явило Єрусалим своєю столицею, співпрацюючи зі Сполученими Штатами. Зарозумілий президент США об’явив, що переносить своє посольство в Єрусалим. Що зробили нинішні правителі в результаті даних подій? Вони просто засудили, потім іще суворіше виразили засудження, а врешті решт встали на шлях нормалізації відносин з «Ізраїлем»! Вони пішли по шляху ООН, Організації ісламської співпраці і Ліги арабських держав і так сильно прикипіли до своїх крісел.
Одним словом, неприпустимо використовувати Мединську угоду, складену Посланцем Аллаха ﷺ, для приховання злочинів і зрадництва держав і адміністрацій, які визнали сіоністську присутність у якості окупанта в Палестині протягом 75 років. Це — спроба використати Мединську угоду у якості легалізації гріху правителів, які корінням пов’язані з Заходом. Це — наклеп на Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників. Ми попереджаємо їх наступним хадісом Посланця Аллаха ﷺ:
قَالَ النَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ لَا تَكْذِبُوا عَلَيَّ فَإِنَّهُ مَنْ كَذَبَ عَلَيَّ فَلْيَلِجْ النَّارَ
«Одного разу Пророк ﷺ сказав: «Той, хто зведе на мене брехню, неодмінно займе своє місце у вогні» (Бухарі).
Махмут Кар
Köklü Değişim Dergisi
10.06.2023
1. Батиль — це активний дієприкметник (ісм фаіль), утворений від дієслова «баталя». Араби говорять про річ, якщо вона суперечить істині і правильності: «Баталя аш-шайъу». В основі цей корінь вказує на зникнення чого-небудь, на його швидкоплинність і нетривалість.
2. Реальна політика (нем. Realpolitik; в російськомовних текстах часто використовується без перекладу (Realpolitik) або у виді транслітерації — Реалполітік) — вид державного політичного курсу, який був введений і здійснювався Бісмарком і був названий по аналогії з поняттям, запропонованим Людвігом фон Рохау (1853). Сутність такого курсу — відмова від використання будь-якої ідеології у якості основи державного курсу. Така політика виходить перш за усе із практичних міркувань, а не ідеологічних чи моральних.
3. Конфлікт біля берегів Гази, також відомий як операція «Морський бриз» — конфлікт, який почався в ніч з 30 на 31 травня 2010 року, між Армією оборони «Ізраїля» і активістами руху «Free Gaza Movement» на конвої судів, який називається також «Флотилією свободи», в ту мить, коли шість судів конвою підійшли до берегів «Ізраїля», намагаючись прорвати «ізраїльську» блокаду сектора Газа, і були затримані «ізраїльським» морським спецназом. На трьох пасажирських і трьох вантажних кораблях знаходилось біля 700 активістів і біля 10 тисяч тонн гуманітарних вантажів (ліків, продовольства і будматеріалів) для жителів сектора Газа.
