В історії є багато відомих фраз. Вони залишаються в пам’яті людства на сотні або навіть тисячі років і говоряться при зручній ситуації. Є аяти, хадіси і висловлювання, які займають аналогічне місце в ісламській просвіті. Однією із таких відомих фраз є наступний вислів Юсуфа (а.с.), який закріплений в Корані:
ٱلسِّجۡنُ أَحَبُّ إِلَيَّ مِمَّا يَدۡعُونَنِيٓ إِلَيۡهِۖ
«Темниця мені миліша того, до чого мене закликають» (12:33).
Ця фраза означає твердо стояти на стороні істини перед лицем брехні, не схилятись перед пригноблювачами, не показувати слабкість, не іти на компроміс у відношенні своїх переконань навіть у найважчі моменти, кидати виклик, жертвувати собою, проявляти стійкість в вірі. Ця фраза — ляпас тим, хто думає, що віру можна купити погрозами, тиском і грошима! Це та фраза, яка повинна спадати на думку при кожній труднощі, з якою ми стикаємось!
Ніякого повноцінного триразового харчування! Немає телефону! Немає очних-заочних побачень! Немає їдальні! Немає бакалійної! Немає шевця! Ніяких перукарів! Їжа в обсязі,щоб не померти з голоду, один і той же самий одяг носиться як влітку, так і взимку, безкінечні жорстокості і тортури — саме в цих умовах були сказані дані слова Юсуфа (а.с.), які демонструють його обітницю і вибір!
Це висловлювання насправді є стислим викладенням життя Юсуфа (а.с.). Це його (а.с.) послання людству. Це спадщина, залишена мусульманам. На жаль, були і є ті, хто намагається замахуватись на дану спадщину і використовувати зразкову історію Юсуфа (а.с.) в своїх цілях і ідеях. По спливанню багатьох сторіч даний прояв такви Юсуфа (а.с.) ігнорується і вживаються спроби свідомо чи несвідомо зробити заборонені речі дозволеними.
Вимальовується наступний сценарій: «Після того, як Юсуф (а.с.) за допомогою Аллаха вибрався із колодязя, був проданий в рабство, оклеветаний і кинутий в темницю, він (а.с.) розтлумачив сон царя Єгипту і звільнився із темниці. Йому було запропоновано стати міністром фінансів при царі Єгипту. Це згадується в аяті наступним чином:
قَالَ ٱجۡعَلۡنِي عَلَىٰ خَزَآئِنِ ٱلۡأَرۡضِۖ إِنِّي حَفِيظٌ عَلِيمٞ
«Він сказав: «Признач мене управляти сховищами землі, бо я — знаючий хранитель» (12:55).
Ця пропозиція була прийнята, і Юсуф (а.с.) став міністром, відповідальним за фінанси. Єгипетська держава — це держава в якій правлять куфром. Бути правителем в цій державі так само є куфром. Проте Юсуф (а.с.) проник в цю державу і прийшов до влади, приховуючи свою істинну мету, і забезпечив поширення релігії Аллаха своїми практиками. Насправді ідолопоклонство в Єгипті незабаром перестало існувати. Це є шаріатським доказом для нас. Сьогодні ми повинні увійти в систему невір’я, стати правителями і поширювати Іслам. Тому підтримувати тих, хто входить в парламент і балотується в президенти з цією метою, є ісламським обов’язком, не говорячи вже про дозволеність».
Отож, таким є її ствердження. Це ствердження помилкове і марне в декількох відношеннях.
1. В центрі цієї історії, розказаною в Корані, стоїть Юсуф (а.с.), тобто пророк. Нам здається, що немає нікого, хто б не знав, що пророки і посланці мають статус і якість «ісмат» (непорочність). Не може бути і мови, щоб пророк або посланець согрішив. Якщо ми скажемо: «Вони теж люди, вони теж можуть грішити», — то виникає сумнів відносно послання, яке їм ниспослано Аллахом, а це неможливо. У такому випадку стирається грань між істиною і брехнею, і неможливо буде дізнатись, які з дій пророка відповідають Шаріату, а які ні. І навіть найбільші гріхи можуть бути прийняті як частина Шаріату. Правління куфром, можливо, є одним із найбільших гріхів. Тому говорити, що «Юсуф (а.с.) відмовився від хукмів, які приписав йому Аллах, і судив по законам царя Єгипту», є величезною помилкою. Якщо б це було так, то з чого б нашому Господу хвалити Юсуфа? З чого б його показувати у якості зразкового прикладу? В Священному Корані Юсуф (а.с.) згадується наступним чином:
وَلَمَّا بَلَغَ أَشُدَّهُۥٓ ءَاتَيۡنَٰهُ حُكۡمٗا وَعِلۡمٗاۚ وَكَذَٰلِكَ نَجۡزِي ٱلۡمُحۡسِنِينَ
«Коли Юсуф (Іосіф) досяг зрілого віку, Ми дарували йму вміння приймати рішення і знання. Так Ми винагороджуємо роблячих добро» (12:22),
كَذَٰلِكَ لِنَصۡرِفَ عَنۡهُ ٱلسُّوٓءَ وَٱلۡفَحۡشَآءَۚ إِنَّهُۥ مِنۡ عِبَادِنَا ٱلۡمُخۡلَصِينَ
«Так Ми відвернули від нього зло і гидоту. Воістину, він був із числа Наших обраних (або щирих) рабів» (12:24).
Що це за розумове затемнення — говорити, що Юсуф (а.с.), про якого наш Господь сказав: «Воістину, він був із числа Наших обраних (або щирих) рабів», — «діяв всупереч велінню свого Господа».
2. «Щирість Юсуфа (а.с.) беззаперечна. Та й ми не говоримо, що він (а.с.) займав посаду, порушуючи веління Аллаха. Навпаки, він слідував цьому шляху з дозволу Аллаха». У відповідь їм ми скажемо наступне … По низці деяких питань Всевишній Аллах дав особливі дозволи пророкам і посланцям. І ці особливі дозволи діють тільки для пророків і посланців. Це не відноситься до інших людей. Якщо ж у часи Юсуфа (а.с.) мав би місце загальний дозвіл правити за допомогою законів і норм, відмінних від тих, які ниспослав Аллах, то нам треба розглянути тему «шаріатів колишніх народів».
Чи можуть шаріати колишніх народів служити для нас шаріатським доводом? Існують дві точки зору по цьому питанню. Згідно першій думці, шаріати колишніх народів не володіють законністю для нас. Шаріат, ниспосланий Посланцю Аллаха Мухаммаду ﷺ, скасував попередні шаріати. Не дозволяється виносити хукми, посилаючись на шаріати колишніх народів у якості прикладів. Згідно цій точці зору, дії Юсуфа (а.с.) не мають для нас зобов’язуючої сили і не можуть служити шаріатським доказом. Згідно другої думки, коли приходить новий шаріат, він стверджує деякі положення старого шаріату, а деякі із його положень скасовує. Хукми, які не були скасовані, продовжують бути дійсними і для нового шаріату. Згідно цієї думки, якщо дії Юсуфа (а.с.) не скасовуються Шаріатом, посланим Мухаммаду ﷺ, вони дійсні і можуть прийматись у якості шаріатського доказу. Навіть якщо спробувати прийняти цю точку зору у якості правильної, то як пояснити те, що Коран і Сунна не дозволили правити законами куфру, навіть якщо на час! Вдамось до деяких шаріатських текстів.
Почнемо з найвідомішого хадіса … Старійшини Курайша відвідали Абу Таліба і озвучили декілька пропозицій. «О, Абу Таліб! Якщо син твого брата (твій племінник) хоче бути багатим, давай зробимо його багатим. Якщо він хоче управляти нами, давай зробимо його головою. Якщо побажає, давай одружимо його на найвродливішій дівчині в Мецці. Але дуже просимо, нехай Мухаммад припинить поносити наших богів. Якщо ж він не відмовиться від свого дискурсу, у нас є друга пропозиція, і нехай він прийме вже її …». Абу Таліб спитав: «Яка ваша друга пропозиція?». Найвідоміші многобожники Мекки сказали: «Мухаммад повинен поклонятись і вірити в наших богів на протязі року. І ми будемо поклонятись його Богу на протязі одного року. Таким чином, ми з ним домовимось по усім нашим справам. Якщо наші боги істинні, нехай Мухаммад почерпне собі із цього користь. Якщо ж релігія Мухаммада істинна, ми почерпнемо користь для себе з неї». Коли Абу Таліб передав їх пропозицію, Посланець Аллаха ﷺ сказав наступний відомий вислів:
وَاَللَّهِ لَوْ وَضَعُوا الشَّمْسَ فِي يَمِينِي، وَالْقَمَرَ فِي يَسَارِي عَلَى أَنْ أَتْرُكَ هَذَا الْأَمْرَ حَتَّى يُظْهِرَهُ اللَّهُ، أَوْ أَهْلِكَ فِيهِ، مَا تَرَكْتُهُ
«Клянусь Аллахом, якщо навіть вони дадуть Сонце в праву руку, а Місяць в ліву, з умовою кинути цю справу, я не кину, поки не відкриє її Аллах повністю або поки не загину!».
Посланець Аллаха ﷺ своїми діями показав, наскільки серйозним він був в своїх словах. Він ﷺ ніколи не проявляв схильності до пропозицій многобожників. Він ніколи не віддавав перевагу легкості перед правильністю . Він інколи не намагався виглядати схожим на одного із курайшитів-многобожників. Навпаки, він чітко передав посланий йому Шаріат, незважаючи на усі труднощі.
В Корані є багато аятів про правління. Досить навести тут два із них.
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати в душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65),
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ فَإِن تَوَلَّوۡاْ فَٱعۡلَمۡ أَنَّمَا يُرِيدُ ٱللَّهُ أَن يُصِيبَهُم بِبَعۡضِ ذُنُوبِهِمۡۗ وَإِنَّ كَثِيرٗا مِّنَ ٱلنَّاسِ لَفَٰسِقُونَ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах. Якщо ж вони відвернуться, то знай, що Аллах бажає покарати їх за деякі із їх гріхів. Воістину, багато людей є нечестивцями» (5:49).
В багатьох інших аятах і хадісах забороняється правити і виносити рішення у відриві від ниспосланого Аллахом при будь-яких обставинах і умовах. Тому, навіть не вдаючись в обговорення «дійсний чи недійсний для нас шаріат тих народів, хто був до нас», з’ясовується, що брехливо (батиль) дозволяти правити на основі куфру, використовуючи приклад Юсуфа (а.с.) у якості доказу.
Тут може виникнути питання: «навіщо потрібні історії про пророків і посланців минулого?». Звичайно, історії про пророків і посланців потрібні для того, щоб брати приклад з них. Проте цей приклад не є прикладом, пов’язаним з їх шаріатом, це приклад, пов’язаний з їх ставленням і позицією,яку вони займають перед лицем утискувачів, невіруючих і пригноблювачів. Наприклад, коли в Корані розповідається історія про те, як Ібрахім (а.с.) готувався принести в жертву Ісмаіла (а.с.), ми беремо це у якості прикладу жертовності, покірності і підкорення, а не як веління про жертвоприношення дітей. Так само ж — і інші історії . Всевишній Аллах сказав:
لِكُلّٖ جَعَلۡنَا مِنكُمۡ شِرۡعَةٗ
«Кожному (пророку, посланцю і общині) із вас Ми встановили закон (шаріат) і шлях» (5:48).
На перший погляд, таке різне тлумачення історії про Юсуфа (а.с.) може бути сприйнято як благонамірена розбіжність у тлумаченні, але каріни вказують на більш гіршу ситуацію. Ті, хто вдався до подібному тлумаченню історії Юсуфа (а.с.), інтерпретували і тлумачили інші аяти згідно зі своїми власними бажаннями і навіть згідно з бажаннями груп, яким вони прислуговують, і намагались спотворити розуміння Ісламу в Ісламській Уммі. Наприклад, Мухаммад Абдо при тлумаченні аяту:
وَمَن لَّمۡ يَحۡكُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ فَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡفَٰسِقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями» (5:47), — сказав наступні слова: «Дар уль-харб — це не місце, де запроваджуються хукми Ісламу. Тому емігрувати (здійснити хіджру) звідти обов’язково, за винятком випадків релігійної доцільності (маслаха) або виправдання (узра), яке убезпечить мусульман від впадіння в фітну. В ситуації, коли не має можливості захистити інтереси мусульман і зміцнити вплив Ісламу, наприклад, взяти на себе справи уряду, і особливо в регіоні, де є толерантний уряд, такий як британський уряд, який ближче до справедливості між країнами і народами, і який сприяє (мусульманам) і терпимий (до них), необхідно, щоб там проживав чоловік, який може зміцнити постанови (хукми) Ісламу і служити мусульманам в міру своїх можливостей. Закони цієї держави (Англії) ближче до Ісламському Шаріату, аніж закони інших держав, оскільки вони залишають багато питань на розсуд суддів. Якщо чоловік володіючий кваліфікацією каді (судді) в Ісламу, буде працювати суддею в Індії з добрим наміром і твердою рішучістю, він надасть велику послугу мусульманам. Очевидно,що якщо люди знання і розсудливості залишать судові і несудові державні справи через те, що вважають гріховним правити по законам куфру, то значна частина релігійних і мирських справ мусульман зникне», — і далі: «Це також один із вищезгаданих випадків, коли мусульмани в Індії зайняли таку позицію в британському уряді і погодились правити по британським законам. Такий вчинок є дозволеним, і якщо немає випадку азіми, що означає захист інтересів мусульман і підтримку Ісламу, то він підпадає під дію принципу «коїться один гріх, яки легше двох шкод/гріхів».
Навіть слова, використані Абдо в його тафсірі під назвою «Аль-Манар», буди заражені отрутою. Англія, яка зруйнувала Халіфат, розділила Ісламську Умму і колонізувала її території, відкрито вихвалялась, а її диявольські закони згадувались як «закони, найбільш близькі до Ісламу». Це — ніщо інше як катастрофа: брати цей тафсір, написаний з любов’ю до британців, і пред’явити його у якості доказу. Сумно, що цього чоловіка, прославляючого британців, плекають деякі ісламські сектори, у той час як ці сектори не соромляться зображати шейха Такиюддіна Набхані, засновника «Хізб ут-Тахрір», який говорив: «Мусульманські матері провинні годувати своїх дітей грудьми з ворожістю до британців і мститись їм, коли вони годують своїх дітей», — як «чоловіка, отримуючого гроші від британців» і поширювати таку чорну пропаганду.
Підбиваючи підсумки … Історія про Юсуфа (а.с.) не може бути прийнята у якості доказу припустимості правління за допомогою законів куфру. Ми вдаємось до захисту Аллаха від приписування подібних речей Юсуфу (а.с.), оскільки він — пророк і володіє атрибутом «ісмат». На нашу думку, попередні шаріати не несуть для нас обов’язкового характеру. Для кожної умми прийшов окремий шаріат. Останнім шаріатом є Іслам, який був переданий нам Посланцем Аллаха Мухаммадом ﷺ. Іслам забороняє правити чим-небудь окрім того, що ниспослав Аллах. Він об’явив тих, хто вчиняє таким чином, нечестивцями і порушниками закону. А тих, хто прийняв і слідував системі, відмінної від Ісламу, Аллах нарік «невірними». Із історій попередніх пророків і посланців треба брати не Шаріат, а зразкову позицію, яку вони займали по відношенню до пригноблювачам.
Життя в цьому світі вкрай коротке. І усе в цьому житті має свою ціну. Слова «Я цілком підкорився Господу світів!» так само мають ціну. Ті ж, хто віддається безумовно, без виправдань, без причини, без «але» чи «проте», не можуть шукати іншого шляху, окрім Ісламу. Ті, хто перебуває у стані приливу і відливу між своїм нафсом і своєю релігією, завжди знайдуть вихід згідно зі своїми бажаннями, незалежно від того, скільки доказів ви наведете . Проте вони опиняться в числі програлих, а не тих, хто досяг успіху. Можливо, їм і здається, що вони успішні в цьому світі, але усе це — міраж, а їх поразка спіткає їх як у цьому світі, так і в Вічному.
Ті, хто підкоряється подібно Ібрахіму (а.с.), опиняться серед тих, хто набув успіху як в цьому світі, так і в Майбутньому, Вічному житті. Такою є Сунна Аллаха, істина, віра, а отож, так і буде!
ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ وَعَمِلُواْ ٱلصَّٰلِحَٰتِ طُوبَىٰ لَهُمۡ وَحُسۡنُ مََٔابٖ
«Тим, які увірували і робили праведні діяння, уготовані блаженство і чудове місце повернення» (13:29).
Сулейман Угурлу
Köklü Değişim Dergisi
10.06.2022
