Сумна істина полягає в тому, що мусульмани втратили метод ісламського мислення і почали проявляти слабкість в його застосуванні. Безперечно, неісламський спосіб мислення, читання і дослідження на основі вивчення і навчання, а не дії, привів до втрати якого-небудь змісту в деяких питаннях. І, звичайно ж, в першу чергу від цієї втрати змісту постраждали поняття і концепції.
Враховуючи те, як розглядаються поточні події, неважко зрозуміти, що сьогодні мусульмани переживають серйозну концептуальну плутанину. Так, як мусульмани, наше концептуальне керівництво, на жаль, було сфальсифіковано. Через цю фальсифікацію багато питань відійшли від свого змісту і реальності, а багато проблем, які очікують рішення, приречені на процеси порочного кола.
Отже, правильне використання концепцій необхідно для ідейного підйому і боротьби за правильний розвиток, тому що поняття — це мова розуміння. Всевишній Аллах стверджує наступне в аяті, в якому Він звертає увагу на руйнування змісту:
يُحَرِّفُونَ ٱلۡكَلِمَ عَن مَّوَاضِعِهِۦ
«Переставляють слова зі своїх місць» (4:46).
Одним із спотворених понять, яке є предметом нашої статті, є поняття «хіджра». Особливо тема хіджри багато обговорюється і згадується в різних програмах і статтях щорічно на початку мусульманського місячного року по хіджрі.
У зв’язку з цим знайшлись ті, хто називав причину переселення Посланця Аллаха ﷺ до Медини як «втеча від переслідувань», а також ті, хто представляв хіджру як «віддавання переваги більш благополучному життю». Наприклад, в п’ятничній проповіді, опублікованої Управлінням по справам релігій в 2018 році, тема Хіджри лунає наступним чином: «Многобожники, які не відповіли на послання Пророка ﷺ, піддавали усіляким можливим жорстокостям, пригнобленням і тортурам як його, так і віруючих. У мить, коли мусульманам вже було неможливо жити в Мецці, Всевишній Аллах дозволив віруючим переселитись до мирного міста Медину, де вони могли свобідно сповідувати свою релігію і легко практикувати своє поклоніння …»1.
Ось деякі ствердження щодо концепції хіджри:
«Усі дії, скеровані на те добро, яке людина робить в рамках свого життя, є хіджра».
«Сьогодні хіджра повинна бути проти того, що заважає нам в наших справах і поклонінні. Хіджра — це можливість знайти сили відмовитись від занять і місць, які перешкоджають нашому поклонінню і вірі і обмежують їх».
На додаток до цих та подібних дискурсів, група людей, які не мають уявлення про хіджру, з небезпечною інтерпретацією, говорять: «Посланець Аллаха ﷺ не прагнув до державності. Його діяльність полягала тільки в тому, щоб проповідувати релігію», — засліплюючи тим самим мусульман і обмежуючи їх рухи. Вони говорять: «Посланець Аллаха ﷺ не ставив задачі встановити державу, він не докладав для встановлення держави ніяких зусиль. Пророк ﷺ лише передав заповідану йому релігію, і коли послідовники цієї релігії досягли достатньої чисельності, виникла потреба в державі, і на основі цієї потреби була побудована Ісламська Держава. Тому у нас такого обов’язку, як встановлення Ісламської Держави, немає. Ми лише закликаємо людей до рабству Аллаху. А якщо люди побажають, то Ісламська Держава сама собою з’явиться».
Цей небезпечний дискурс в деяких колах зайшов так далеко, що відокремлення ідеї Ісламської Держави від феномену хіджри стало критерієм успіху на іспитах в теологічних факультетах (іляхіят). Я особисто став свідком такого деструктивного підходу на іспиті заочної освіти, яку я здавав декілька років назад. Випадок, з яким я стикнувся під час здачі мною іспиту, був наступним:
Для того, щоб відповідь на питання «що із перерахованого не є однією із причин Хіджри?» була прийнята за правильну, на жаль, необхідно зазначити варіант «встановлення Ісламської Держави». Я думаю, що цього прикладу досить, щоб побачити, як стрімко знищувалось питання про хіджру і яким чином ідея Ісламської Держави бува абстрагована від подій хіджри і прагнула бути стертою із свідомості мусульман. У той час, як Умар (р.а.) описує хіджру як «день, коли істина восторжествувала, а брехня зазнала поразки», вищезгадана група описує Хіджру як «втечу від пригноблення», відокремлюючи дане питання від усього передуючого і подальшого багажу подій.
Так, ці та до них подібні ствердження відхиляють хіджру від її початкової цілі. Проте очевидно, що змістовий безлад, який має багаторічну історію, не може бути змінений відразу. Тим не менш, життєво важливо глибоко вивчити і прояснити феномен хіджри, виходячи із того факту, що розвиток не буде відбуватись, поки спотворені ідеї не будуть усунуті за допомогою здравих ідей, слабкі докази — за допомогою вагомих доводів, а поверхневе мислення — за допомогою глибоких міркувань.
В цьому випадку необхідно спочатку задати наступні питання: «Чи може кожен використовувати (інтерпретувати) поняття хіджри так, як йому заманеться?», «Чи дійсно хіджра — це поняття, яке люди можуть сприймати по-різному?», «Чи є шкода у використанні різних значень у відношенні даної концепції?». Щоб відповісти на ці та до них подібні питання і пролити світло на предмет розмови, нам необхідно пояснити концепцію хіджри з точки зору як лексики, так і термінології.
Як відомо, в арабській мові слова вживаються або в лексичному, або в термінологічному, понятійному значенні. Лексичне значення слова «хіджра» — «покидати місце, емігрувати». Його термінологічне значення таке — «Переселитись із країни невір’я і многобожжя в країну Ісламу», «Це переселення нашого Пророка ﷺ із Мекки до Медини». Оскільки Хіджра набула значення з переселенням Посланця Аллаха ﷺ із Мекки до Медини, необхідно зосередитись на основній причині, яка спонукала Посланця Аллаха ﷺ до еміграції, тобто до переселенню зі свого місця проживання до іншого. Розуміння Хіджри вимагає ретельного вивчення мекканського періоду життя Посланця Аллаха ﷺ. Це глибоке дослідження допоможе нам правильно зрозуміти хіджру і вживати правильні дії згідно до цього розуміння.
Давайте тепер розглянемо два основних підходи, в яких не розуміють або навмисно ігнорують мету Пророка ﷺ створити Ісламську Державу, зверхньо досліджуючи метод дій Посланця Аллаха ﷺ у відношенні концепції хіджри: «Хіджра — це імміграція (пошук притулку), зроблена у зв’язку з ростом переслідувань». Так неможна говорити, оскільки якщо б основною причиною переселення було переслідування, то Посланець Аллаха ﷺ здійснив би хіджру до іншого міста не на 13-м році мекканського періоду, а в той час, коли ембарго, бойкот, антипропаганда і тортури були у самому розпалі, на самому апогеї. Але той факт, що Посланець Аллаха ﷺ не покинув Мекку, незважаючи на усі перенесені ним гоніння і пригноблення, ясно показує, що він ﷺ не діяв безсистемно, навпаки, він слідував певному методу.
«Хіджра — це переселення Пророка Мухаммада ﷺ і його сподвижників до безпечної, надійної землі для благополучного життя». Цього так само неможна сказати, тому що якщо б це було для переселення в більш благополучне і безпечне місце, то хіджра, без сумніву, була б здійснена до Абіссінії під керівництвом Посланця Аллаха ﷺ іще на початку мекканського періоду. Проте цього не відбулось, хоча Посланець Аллаха ﷺ відправив до Абіссінії своїх слабких сподвижників, за яких нікому було постояти, але сам він залишився в Мецці і продовжував вести свою діяльність, не порушуючи методу заклику до Ісламу. Тому що хіджра в Абіссінію була на рівні індивідуального уходу від пригноблення, якому піддавались мусульмани, і страху перед лихом. Аллах зробив переселення до Абіссінії полегшенням і зміною настрою для мусульман, яких катували в Мецці. Власне кажучи, ті, хто тоді переселився, довго там і не затримувались. Навпаки, там вони готувались до основної цілі, щоб більш яскраво і ефективно займатись справою заклику.
Тому хіджра, всупереч тому, що стверджується, не є ані втечею від переслідувань, ані прагненням до благополучному життю, ані чим-небудь іншим.
Ті, хто простежить кроки від початку ниспослання Одкровення Посланцю Аллаха ﷺ і до його ﷺ хіджри до Медини з Абу Бакром (р.а.), побачить, що Посланець Аллаха ﷺ направлявся до певної цілі і формував процеси. У цьому багаторічному марафоні, по повелінню Аллаха, діяльність починалась з близьких родичів, і поступово малі кола розростались. Рівно десять років людей закликали до Ісламу як індивідуально, так і колективно, і одні із них увірували, а інші відкинули. Посланець Аллаха ﷺ спочатку сформував згуртування із тих, хто увірував в нього. Ця група стала центром опору перешкодам на шляху до встановленню Ісламської Держави. Разом долались труднощі, розділялись болі.
Коли наступив 10-й рік пророцтва, в методі заклику Посланця Аллаха ﷺ відкрилась нова сторінка. Посланець Аллаха ﷺ, який до цього року невпинно закликав мекканців до Ісламу, зробив частиною заклику задачу просити нусру у тих, хто володів владою і силою.
Вимога нусри відрізняється від заклику індивідів до Ісламу. Талаб ан-нусра — це прохання про допомогу в досягненні безпосереднього керівництва. Насправді, вирази, які використовувались Посланцем Аллаха ﷺ в його заклику людям до цього року, і вирази, які він використовував, коли просив нусри у племен, відрізняються. В своєму заклику індивідів Пророк Мухаммад ﷺ говорив: «Я закликаю вас сказати два слова. Ці слова легкі у вимові і важкі на вагах ваших діянь. Цими словами є: свідчити про те, що немає бога, окрім Аллаха, і що я раб і Посланець Аллаха! Всевишній Аллах велів мені закликати вас до цього …»2.
В своєму заклику до племен в рамках талаб ан-нусри він ﷺ говорив: «О, сини такого-то, я — Посланець Аллаха, посланий до вас. Я велю вам поклонятись тільки Аллаху і не долучати Йому нічого у співтовариші. Я вимагаю від вас увірувати в мене і утвердити мене, а також допомогти мені, поки я не роз’ясню і не розкрию, для чого мене послав Аллах»3.
Різниця в цих двох текстах очевидна. Ця відмінність також дає нам важливе повідомлення про те, що Посланець Аллаха ﷺ почав просити допомоги у можновладців у встановленні релігії після 10 років пророцтва. Згідно «Табакату» Ібн Саада, Посланець Аллаха ﷺ звертався за нусрою до 15 племен, а саме до: Бану Амір ібн Саса, Мухарібу ібн Хафсу, Бану Фазаре, Гассанідам, Бану Мурре, Хунайфе, Сулайм, Бану Абс, Бану Надір, Бану Букаа, Кінде, Кальбу, Бану Харіс ібн Кааб, Узре і Худараме.
Для ясного розуміння питання нусри ми хотіли б процитувати деякі зустрічі, які Посланець Аллаха ﷺ мав з племенами: «Посланець Аллаха ﷺ, прибувши до племені Бану Амір ібн Саса, закликав їх до Аллаху і запропонував їм свою кандидатуру. Чоловік на ім’я Байхара ібн Фірас сказав: «Клянусь Аллахом, якщо б у мене був цей курайшитський юнак, я б правив усіма арабами». Потім він повернувся до Посланцю Аллаха ﷺ і питав: «Якщо ми допоможемо тобі в твоїй справі, і Аллах дасть тобі перевагу над твоїми супротивниками, чи будемо ми при владі після тебе? Що скажеш?». Посланець Аллаха ﷺ відповів: «Влада належить Аллаху, і Він дає її тому, кому побажає». Тоді Байхара сказав: «Навіщо нам підставляти свої шиї під мечі арабів заради тебе, якщо правління після тебе не перейде до нас? Що нам від твоєї справи?»4.
Цей діалог ясно показує, що мова йде про державне управління, а Посланець Аллаха ﷺ прагне зробити Іслам домінуючим і запровадити Іслам у якості системи життя. Так само на 10-му році пророцтва Пророк ﷺ вирушив до племені Сакіф і, представивши їм Іслам, попросив у них допомоги в утвердженні релігії. Проте на це запрошення вони відреагували вельми огидно, і Посланець Аллаха ﷺ покинув Таіф з закривавленими ногами. Хоча Посланець Аллаха ﷺ був глибоко поранений в даній подорожі, він не відмовився від талаб ан-нусри.
Одним із найбільш очевидних доказів того, що хіджра була методом руху на шляху до Ісламської Держави, є діалоги, які відбувались під час заклику до Ісламу племені Бану Шайбан ібн Саляба. Ця подія згадується в авторитетних книгах по сірі. Алі (р.а.) передає: «Коли Всевишній Аллах велів Пророку ﷺ шукати захист для свого заклику у арабських племен, то я і Абу Бакр вийшли в Міну разом з Пророком ﷺ, і ми обходили одну групу арабів за іншою. Абу Бакр підходив першим і вітався з ними, і взагалі Абу Бакр завжди йшов першим, тому що чудово розбирався в генеалогії арабів. Ми підійшли до суспільству, сповненого спокою та поваги, де знаходились деякі вшановані шейхи. Абу Бакр зайшов до них першим, привітався і спитав: «Звідки ви?». Вони сказали: «Ми — Бану Шайбан ібн Саляба».
Потім Абу Бакр підійшов до Пророку ﷺ і сказав: «Я готов пожертвувати своїми батьками на твоєму шляху, о, Посланець Аллаха, воістину, серед цих груп немає нікого сильніше цієї групи. Серед них — Мафрук ібн Амр, Хані ібн Кабіса, Мусанна ібн Харіса, Нуман ібн Шарік».
Ближче до усіх до Абу Бакру сидів Мафрук ібн Амр, який був серед них найсильнішим оратором. Абу Бакр спитав його: «Якою є ваша чисельність і що ви становите в плані військової міці?». Мафрук сказав: «Нас більше тисячі, а тисячу неможна перемогти числом».
Після цього Абу Бакр спитав: «Як ви вчиняєте у відношенні тих, хто вдався до вашого захисту? Якими є ваші традиції щодо цього?». Мафрук сказав: «Ми докладаємо усіх зусиль, щоб захистити тих, хто знаходить серед нас притулок. Кожен із нас з радістю виконає свій обов’язок щодо цього».
Тоді Абу Бакр знов спитав: «Як проходять війни між вами і вашими ворогами?». Мафрук сказав: «Ми стойко протистоїмо ворогу на полі битви і ми дуже грізні. Ми віддаємо перевагу бойовим коням перед дітьми, а зброї — перед верблюдицями, які мають молоко в достатку. А перемога — лише від Аллаха, і Він дарує її іноді нам, а іноді — нашим супротивникам», — сказавши це, Мафрук спитав: «Ти — курайшит?». Абу Бакр вказав на Посланця Аллаха ﷺ, сказавши: «Якщо до вас доходила звістка про Посланця Аллаха, то це — він!». Марфук, звертаючись до Пророку Мухаммаду, спитав: «О, брат-курайшит! До чого ти закликаєш людей?».
Після цього Посланець Аллаха ﷺ підійшов до них, сів і сказав наступне:
أَدْعُوكُمْ إِلَى شَهَادَةِ أَنَّ لا إِلَهَ إِلا اللَّهُ وَحْدَهُ لا شَرِيكَ لَهُ وأَنِّي عَبْدُهُ وَرَسُولُهُ وَإِلَى أَنْ تُؤْوُونِي وَتَنْصُرُونِي فَإِنَّ قُرَيْشًا قَدْ تَظَاهَرَتْ عَلَى اللَّهِ وَكَذَّبْتَ رُسُلَهُ وَاسْتَغْنَتْ بِالْبَاطِلِ عَنِ الْحَقِّ وَاللَّهُ هُوَ الْغَنِيُّ الْحَمِيدُ
«Я закликаю вас до свідченню, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха, і немає у Нього співтоваришів, а я — Його раб і Посланець. Закликаю вас дати мені притулок, надати мені допомогу; курайшити чинять опір Аллаху, вони порахували брехуном Його Посланця, порахували достатнім вдовольнятись брехнею, аніж істиною. Проте Аллах — Самодостатній і Достохвальний».
Далі продовжив вже Мусанна ібн Харіса: «Я послухав твою промову, о, брат-курайшит. Твоя промова мені сподобалась, і був здивований тим, про що ти говорив. Ми живемо між двома водоймами, одна із них — в аль-Ямамі, друга — в ас-Саммаві». Посланець Аллаха ﷺ спитав: «Що це за дві водойми?». На це Мусанна відповів: «Біля однієї із них — берег і землі арабів, біля другої — землі персів і річки Хосроя. Ми поселились там за договором з Хосроєм, в якому сказано, що ми не повинні бути підбурювачами подій і не давати притулку підбурювачам. Здається, справа, до якої ти нас закликаєш, о, брат-курайшит, ненависна царям. В землях арабів прощають подібні вчинки і приймають виправдання. Що стосується земель персів, то там не прощають провин і не приймають виправдань. Тому, якщо ти побажаєш, щоб ми дали тобі притулок і надали допомогу, то ми це зробимо тільки проти арабів». Після цього Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَا أَسَأْتُمْ فِي الرَّدِّ إِذْ أَفْصَحْتُمْ بِالصِّدْقِ، وَإِنَّ دِينَ اللَّهِ لَنْ يَنْصُرَهُ إِلا مَنْ حَاطَهُ مِنْ جَمِيعِ جَوَانِبِهِ
«Ваш відповідь не була поганою, якщо ви говорили правду! Надати допомогу релігії Аллаха зможе лише той, хто буде захищати її з усіх боків». Пророк ﷺ, схопив Абу Бакра за руку, покинув їх»5.
Хоча плем’я Бану Шайбан ібн Саляба публічно заявило, що вони можуть допомогти Посланцю Аллаха ﷺ в арабських землях, Посланець Аллаха ﷺ порахував цю пропозицію недостатньою. Даний ріваят також важливий з точки зору виникнення розуміння у тих, хто хоче бути при владі, але не має на це можливості. Адже мова йде не тільки про те, щоб прийти до управлінню і отримати допомогу по тим чи іншим питанням. Питання в тому, що мова йде про встановлення сильної держави, яка запровадить Іслам в житті і поширить його по усьому світу. Тому Посланець Аллаха ﷺ відхилив пропозицію часткової допомоги з боку племені Бану Шайбан ібн Саляба.
Нарешті, було б корисно згадати Клятву вірності при Акабі, яка відкрила двері Медини для Посланця Аллаха ﷺ, тому що Друга клятва при Акабі — це об’явлення світу про створення Ісламської Держави. Як відомо, племена Авс і Хазрадж вирішили зустрітись з Посланцем Аллаха ﷺ в Акабі. Посланець Аллаха ﷺ зустрівся з представниками Медини, яких нараховувалось 73 чоловіка і 2 жінки. Разом з Пророком ﷺ на зустріч прийшов його дядько аль-Аббас. Як повідомив Асад ібн Зурара, Аббас заговорив першим: «О, хазраджити! Ви кличете Мухаммада до себе. Він займає особливе місце в своїй родині. Клянусь Аллахом, деякі із нас захищають його, стримавши дане йому слово, інші ж — по зову честі і гідності. Серед усіх людей Мухаммад вибрав саме вас. Якщо ви сильний, стійкий і войовничий народ і якщо ви самостійно зможете протистояти усім арабам, які виступлять проти вас однією силою, тоді виконуйте домовленість і закликайте до цього один одного. Нехай ніхто не порушує її. Воістину, кращі слова — найбільш правдиві.
Тоді жителі Медини сказали: «Тепер говори ти, о, Посланець Аллаха, і бери з нас для себе і для твого Господа будь-які клятви, які захочеш!». Посланець Аллаха взяв слово, зачитав Коран, помолився Аллаху і розповів про велич Ісламу. Він ﷺ поставив умові поклонятись тільки Аллаху і нічого не долучати Йому у співтовариші. Потім він спитав: «Ви клянетесь мені у вірності, щоб захищати мене, як ви захищаєте своїх дітей і жінок?». Аль-Бара ібн Марур взяв його ﷺ за руку і сказав: «Клянусь Тим, Хто послав тебе у якості пророка з істиною, ми захистимо тебе, як ми захищаємо наших дітей. Так, ми присягнули вам на вірність. О, Посланець Аллаха! Клянусь Аллахом, ми — люди, які виросли на війні і постійно зайняті обладунками і зброєю, що ми успадкували від своїх отців, а вони — від своїх». Тоді слово взяв Абу аль-Хайсам ібн ат-Тайхан, а потім аль-Бара сказав: «О, Посланець Аллаха, воістину, нас пов’язують з цими людьми (з євреями) певні узи, які нам доведеться розірвати, але чи не вийде так, що, якщо ми зробимо це, а потім Аллах допоможе тобі, ти повернешся до свої одноплемінників, а нас покинеш?». Тоді Посланець Аллаха ﷺ посміхнувся і сказав: «Навпаки, ваша кров — моя кров, ваші страждання — мої страждання. Я з вами, а ви зі мною. Я буду воювати з тими, з ким воюєте ви, і буду миритись з тим, з ким миритесь ви». Таким чином, була дана присяга в атмосфері високої віри. Першим, хто присягнув на вірність, був аль-Бара ібн Марур. Потім сімдесят з гаком людей потиснули руку Посланцю Аллаха і присягнули йому на вірність»6.
Якщо уважно розглянути ці поняття, зберігаючи первозданність оригіналу, то із усіх слів і виразів, які використовуються під час клятви вірності, таких як «допомога», «війна», «вбивство знатних», «виступити проти усіх арабів», «захищати його ﷺ подібно тому, як вони захищають своїх жінок і дітей», виявляється вимога створення держави, яка буде захищати релігію і діло, запроваджувати норми релігії і поширювати Іслам по усьому світу. Іще один момент, який розкривається в усіх цих повідомленнях, полягає в тому, що Посланець Аллаха ﷺ не просив нусри у племен від свого імені, а робив це згідно з велінням Аллаха. Ібн Сад в своєму «Табакаті» називає п’ятнадцять племен, у яких Посланець Аллаха ﷺ просив допомоги, і якщо така настирливість вказує на що-небудь, так це на те, що це «прохання про допомогу» було повелінням Аллаха Своєму Посланцю ﷺ. Насправді, Алі (р.а.) так само говорить, що ця справа здійснюється згідно з повелінням Аллаха. Тому ствердження «Посланець Аллаха ﷺ не переселявся, щоб заснувати державу» не відповідає істині.
Словом, заклик Посланця Аллаха ﷺ до віри, формування згуртування із числа віруючих, талаб ан-нусра від племен, переселення в Медину — усе це відбувалось і реалізовувалось в точності з тим, як Аллах повідомляв Своєму Посланцю ﷺ через Одкровення, і метою усього цього є Ісламська Держава, яка представляє собою благословенний марш від пітьми до світлу, від жорстокості до справедливості, від зла до добру, від нелюдяності до людинолюбства.
Тут також корисно нагадати, що найглибше переживання і осмислення події вимагає постійного нагадування цієї події. Саме так і вчинили сподвижники, і в Халіфаті халіфа Умара (р.а.) був офіційно прийнятий місячний календар, і перший день місяця Мухаррам, в якому було отримано дозвіл на хіджру, був об’явлений року хіджри. Таким чином, календар Ісламу ототожнювався зі встановленням Ісламської Держави.
Окрім того, історія хіджри показала, що Всевишній Аллах виконав свою обіцянку і не залишив без допомоги тих, хто допомагав Його релігії. Отож, що нам треба зробити сьогодні, так це ідейно і розумовим чином вивчити життя Посланця Аллаха ﷺ і слідувати його методу руху заради утвердження Ісламу, щоб ми могли відновити на прикладі Праведного Халіфату нашу Ісламську Державу, яку втратили 3 березня 1924 року.
لَّقَدۡ كَانَ لَكُمۡ فِي رَسُولِ ٱللَّهِ أُسۡوَةٌ حَسَنَةٞ لِّمَن كَانَ يَرۡجُواْ ٱللَّهَ وَٱلۡيَوۡمَ ٱلۡأٓخِرَ
«В Посланці Аллаха був чудовий приклад для вас, для тих, хто сподівається на Аллаха і Останній день» (33:21).
Мухаммед Емін Йилдирим
Köklü Değişim Dergisi
1. https://www.diyanet.gov.tr/tr-TR/Kurumsal/Detay/11934/cuma-hutbesi-hicret
2. Ібн Касір, «Аль-Бідая ва-н-Ніхая».
3. Ахмад ібн Ханбаль, «Муснад».
