Західники, які є вороже налаштованими по відношенню до Ісламу і мусульманам людьми, вже багато років ведуть культурну війну проти мусульман, щоб прищепити їм свої порочні ідеології, традиції і погляди на життя.
На початку цих дій був намір примусити мусульман прийняти концепції і поняття,які західники визначають у межах своїх власних порочних ідеологій і цілей. І, на жаль, вони добились великих успіхів на цьому поприщі, особливо серед сучасних мусульман, адже сьогодні більша частина мусульман стала визначати свої переваги, схильності і тенденції з допомогою понять і концепцій, створених і введених в обіг західниками.
Заходу вдалось запровадити у розуми і життя мусульман багато неісламських понять і поглядів за допомогою багаторічної діяльності, проводимої під егідою наукових, культурних і соціологічних досліджень. Сюди відносяться: місіонерська діяльність в ранні періоди, орієнталістська діяльність в більш пізні періоди і не зупиняюча свою активність освітня діяльність. Наприклад такі поняття, як «демократія», «республіка», «секуляризм», «світськість», «націоналізм» і «ідея свобод», які повністю суперечать Ісламу, сьогодні почали займати ключове місце в свідомості, житті і на вустах мусульман.
Вороги не зупинились на досягнутому і спробували дати свої формулювання визначенням ісламських мафхумів і шаріатських термінів, але тільки у межах своїх поглядів на життя і в своїх брудних цілях, бажаючи привести мусульман згідно зі своїми власними інтересами. Наприклад, вони переглянули цілу низку ісламських термінів, таких як «іман», «Іслам», «мусульманин», «джихад», «родина», «нікях», «талак», «щастя», «блаженство», «поклоніння», «рабство» і так далі. Вони вилучили ісламський зміст із цих термінів і наповнили їх поняттями із західного світогляду, після чого зробили ці терміни популярними і надали їх широкій огласці. Багато концепцій, подібних цим, спеціально розробляються Заходом, а потім поширюються засобами впливу на громадську думку для здійснення цілей і планів Заходу. Це величезна частина руйнівної війни Заходу проти мусульман, в якій відбувається наповнення розумів мусульман цими поглядами, концепціям і визначеннями.
На жаль, мусульманські мислителі, «вчені» і лідери громадської думки необачно використовують ці «створені» або визначаємі Заходом концепції в межах західних поглядів, і таким чином ці поняття і визначення, які розбещують розуми, безперешкодно проникають у розуми мусульман і поширюються в суспільстві через мусульманських діячів.
У той ж час вони не бачать ніякої шкоди в тому, щоб використати ці концепції для увічнення існуючої системи, відхиляючи деякі терміни, які мусульманські вчені висунули у якості «шаріатських правил».
Одним із цих понять і шаріатських правил є відоме в народі правило «ахван уль-шаррайн» (менше з двох зол). Це правило є концепцією, яка зачіпає деякі справи мусульман, і воно свідомо чи несвідомо висувається з метою легалізації деяких неісламських вчинків.
Ця концепція,яка також увійшла в книгу «Маджалла» (тур. Mecelle, Mejelle, Majalla, Medjelle, Meğelle), опублікована у якості зводу законів в останній період, коли Османська держава прийшла в ідейний занепад і вступила в період розпаду, сьогодні стала концепцією, яка виходить на перший план, перш за усе — в передвиборчий період. Це стало одним із найбільш часто використовуваних прикриттів, щоб допомогти мусульманам вибрати партію і проголосувати за неї у межах існуючих світських демократичних систем. В цій статті ми спробуємо розібратись з цим правилом, зміст якого спотворений і використовується для підтримки неісламських партій.
Перш за усе, треба зазначити, що правило «ахван уш-шаррайн» — це не шаріатський текст, а правило, принцип. Воно було висунуто вченими,які прийняли це правило, виходячи із шаріатських хукмів. Відповідно, якщо виникає суперечка або розбіжність в правилі або в застосуванні цього правила, необхідно звернутись до джерел, із яких взято це правило, тобто до текстів Шаріату, щоб визначити зміст і кордони цього правила. Таким чином, досягається розкриття змісту цього правила, те, як воно повинно застосовуватись, а також винятки із цього правила.
На думку вчених, прийнявших це правило, якщо чоловік стикається з необхідністю скоїти два харама, і він ніяк не може відмовитись від обох цих харамів, і якщо йому не залишається нічого, окрім здійснення двох цих харамів разом або скоєння тільки одного із них, то йому треба вибрати найлегший із цих двох харамів. Тому що в протилежному випадку він або скоїть два харама разом, або скоїть іще більший харам.
Ось визначення цього правила згідно вченим, які приймають ахван уш-шаррайн у якості шаріатського правила: «Коли чоловік стикається з двома пороками і не може дозволити собі відмовитись від обох, то треба віддати перевагу меншому із двох зол».
Зміст і кордони цього правила стають більш зрозумілими, коли ми розглядаємо шаріатські тексти, із яких це правило витікає.
Наш Господь сказав:
فَٱتَّقُواْ ٱللَّهَ مَا ٱسۡتَطَعۡتُمۡ
«Бійтесь Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16),
لَا يُكَلِّفُ ٱللَّهُ نَفۡسًا إِلَّا وُسۡعَهَاۚ
«Аллах не покладає на людину понад її можливостей» (2:286).
Ці шаріатські тексти, із яких виведено дане правило, чітко виражають стан нездатності. Ґрунтуючись на цьому, вчені сказали, що «коли дві згубності (мафсада) об’єднуються, і при цьому неможливо уникнути їх обох, треба відати перевагу меншій згубності» або «від меншої згубності треба відмовитись, щоб отримати більшу користь (маслаха)». Звичайно, тут під «маслаха» і «мафсада» мається на увазі не користь і згубність, що визначаються людьми згідно з їх бажаннями, забаганками і капризами, а маслаха, що приписуються Шаріатом, або мафсада, заборонені Шаріатом. Згадуючи про це правило, імам аль-Газалі виражає те, що мається на увазі під маслаха, наступним чином:
أَمَّا الْمَصْلَحَةُ فَهِيَ عِبَارَةٌ فِي الْأَصْلِ عَنْ جَلْبِ مَنْفَعَةٍ أَوْ دَفْعِ مَضَرَّةٍ، وَلَسْنَا نَعْنِي بِهِ ذَلِكَ، فَإِنَّ جَلْبَ الْمَنْفَعَةِ وَدَفْعَ الْمَضَرَّةِ مَقَاصِدُ الْخَلْقِ وَصَلَاحُ الْخَلْقِ فِي تَحْصِيلِ مَقَاصِدِهِمْ، لَكِنَّا نَعْنِي بِالْمَصْلَحَةِ الْمُحَافَظَةَ عَلَى مَقْصُودِ الشَّرْعِ
«Маслаха, який ми використовуємо в змісті отримання користі і усунення шкоди, не означає маслаха в ім’я цілей людей і в ім’я реалізації цих цілей. Під маслаха ми маємо на увазі маслаха в ім’я збереження цілей Шаріату».
Так, ісламські вчені, які прийняли це правило, чітко визначили кордони і умови цього правила і пояснили його на прикладах. І вони ясно заявили, що якщо чоловік під загрозою життя залишився перед двома харамами, то при відсутності можливості уникнути цих харамів і вдатись до халялю цей чоловік повинен вибрати менший харам.
Наприклад, якщо роди жінки стають ускладненими і виникає необхідність врятувати або матір, або плід, тобто, якщо і матір, і плід загинуть при відсутності вибору між ними, але при виборі врятувати плід матір втратить життя, якщо врятують матір — загине плід, то в цьому випадку, хоча це і буде причиною смерті плода як менше зло (ахван уш-шаррайн), треба врятувати матір. Рішення тут не залишено на розсуд матері і опікуна плода, навпаки, вибір робиться згідно з Шаріатом.
Наприклад, якщо чоловік бачить тонучого чоловіка, коли час обов’язкової молитви ось-ось вийде, то у нього виникає вибір або зробити обов’язковий намаз вчасно, або врятувати тонучого чоловіка, і в цьому випадку він повинен спробувати врятувати тонучого,навіть якщо час обов’язкового намазу через це вийде.
Якщо перед чоловіком стоять два зла, і позбутись від обох неможливо, він повинен віддати перевагу меншому із них згідно з критеріями, встановленими Шаріатом. І критерій переваги тут опирається не на бажання чоловіка, а відбувається згідно з Шаріатом.
Наприклад, порятунок двох життів важливіший, аніж порятунок одного. Збереження життя краще збереження грошей. Збереження території Ісламу важливіше, аніж збереження життя і майна, оскільки це частина збереження релігії. Життя брата-мусульманина краще власного життя. У межах цих критеріїв, наприклад, якщо чоловік стикається з ситуацією, при якій його уб’ють, якщо він не уб’є іншого мусульманина, то він не може вбити мусульманина, навіть якщо це послужить причиною його власної смерті. Проте якщо він опиниться між власним життям і майном мусульманина, то він врятує своє життя ціною знищення майна іншого мусульманина. Подібних прикладів можна наводити безліч.
Як видно із наведених прикладів, це правило насправді не є закритим і неоднозначним для тих, хто стикнувся перед вибором. Його умови і нюанси загальновідомі. Проте проблема тих, хто робить це правило двозначним і доводить його до вибору між демократичними партіями, є великим лихом, що спіткало цих людей. Це лихо — бич невігластва, відчаю, байдужості і нехтування до релігії. Це лихо примусило їх вдатись до усьому для підтримки своїх систем куфру. Якщо б вони не впали у відчай в мусульманах і допомозі Аллаха, якщо б їх серця не стали байдужими до Ісламу через те, що вони зробили своїми руками, то це правило не стояло б на порядку денному в такому виді.
Нинішні дворцові мулли, користуючись цим правилом, направляють мусульман до очевидним харамам. Вони дають фетви, які не дав би жоден благочестивий і праведний вчений. Вони змішують істину з брехнею і навмисно приховують правду. А злочини, які вони коять, вони представляють як «маслаха мусульман».
Наприклад, вони говорять: «Так, усі партії є світськими і демократичними, але якщо прийде партія «А», вона принесе користь мусульманам, у той час як інші партії завдають збиток. Тому необхідно і навіть ваджиб голосувати за партію «А» згідно з правилом ахван уш-шаррайн і на користь мусульман», — або ж: «Як нам можна не підтримувати таку-то партію,адже тим самим ми дозволимо прийди до влади іншій партії?».
Ці слова — ніщо інше, як оманливі і вводячі в оману заяви, які несумісні з правилом ахван уш-шаррайн і не відповідають якому-небудь хукму Ісламу. Їх слова так само брехливі і абсурдні, як слова того, хто сказав: «Давайте не будемо управляти тавернами і банками, нехай ними управляють секуляристи, щоб вони нажились і стали могутніми в інтересах мусульман, щоб ними управляли ми».
Так само ж приклад цих людей подібний прикладу чоловіка, який кладе перед нами м’ясо мертвечини і свинину і говорить: «Вибери менше із цих двох», — тоді як ми маємо можливість спокійно і безперешкодно тягнутись до халялу; усе це — ніщо інше, як слова брехливих язиків, сприймаючих релігію у якості ігри і розваги.
Словами, які треба сказати їм, є наступний хадіс:
مَنْ كَانَ يُؤْمِنُ باللهِ وَاليَومِ الآخِرِ فَلْيَقُلْ خَيْراً أَوْ لِيَصْمُتْ
«Той, хто вірить в Аллаха і в Останній день, повинен або говорити благе, або мовчати» (Бухарі, Муслім).
Ви не наказуєте схвалюваного і не збороняєте засуджуваного, не говорите благого! Тоді, принаймні, мовчите, щоб Умма була врятована від вашого зла...
Так, на думку вчених, прийнявших це правило, ахван уш-шаррайн є правилом, визначення, умови і факт якого були встановлені. Це правило діє в тих випадках, коли чоловік стикається з харамними діями таким чином, що не може відмовитись від жодної із них. Коли він не може дозволити собі відмовитись від цих харамних дій, коли він вимушений скоїти обидві харамні дії, або він вимушений вибрати одну із них по примушенню і так далі, тоді те, яку із них він повинен вибрати в таких випадках, визначається в рамках положень Шаріату. Окрім цих ситуацій і умов дане правило не має сили.
В сьогоднішньому неісламському устрої мусульманин не повинен віддавати перевагу одній із світських і демократичних партій, а повинен прийняти виклик Ісламу по методу Посланця а Аллаха ﷺ і вести діяльність над встановленням Праведного Халіфату, який відновить ісламський образ життя. І коли це відбудеться, нинішні заблудші люди з хворобою в серці відчують лише жалкування.
فَتَرَى ٱلَّذِينَ فِي قُلُوبِهِم مَّرَضٞ يُسَٰرِعُونَ فِيهِمۡ يَقُولُونَ نَخۡشَىٰٓ أَن تُصِيبَنَا دَآئِرَةٞۚ فَعَسَى ٱللَّهُ أَن يَأۡتِيَ بِٱلۡفَتۡحِ أَوۡ أَمۡرٖ مِّنۡ عِندِهِۦ فَيُصۡبِحُواْ عَلَىٰ مَآ أَسَرُّواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ نَٰدِمِينَ
«Ти бачиш, що ті, чиїх серця уражені недугою, квапляться серед них і говорять: «Ми боїмось, що нас спіткає лихо». Але, можливо, Аллах явиться з перемогою або своїм повелінням, і тоді вони будуть жалкувати про те, що приховували в собі» (5:52).
Köklü Değişim Dergisi
Сердар Йилмаз
10.06.2022
