Велич ісламської системи управління

В ім’я Аллаха, Милостивого і Милосердного. Уся хвала належить Аллаху. Мир і благословення Посланцю Аллаха, його родині, сподвижникам і тим, хто послідував за ним.

Мабуть, найжахливішою брехнею на адресу системи Ісламу, Ісламського Шаріату і Ісламу у цілому є ствердження про те, що в Ісламі немає системи управління. Деякі виражаються більш м’яко, заявляючи, що Іслам встановив в області системи управління тільки загальні правила і цілі. Потім вони говорять, що якщо мусульмани бажають встановити державу Ісламу, тоді вони повинні вибрати одну із систем управління, яку вважають найближчою до Ісламу і підходящою для реалізації цілей Ісламу. Усе це наклеп і брехня. Аллах ниспослав систему управління з такими подробицями, яких немає у жодній іншій філософії управління. В тому змісті, що філософія управління, яка відома історії і яку люди знають сьогодні, має досить загальні формулювання і не містить деталей. Ця філософія залишила деталі на розсуд держави. Тобто законодавці кожної держави самі розробляють в деталях законодавство для системи управління. Краще свідчення тому — те, що система управління, яка іменується демократією, не є єдиною. Вивчивши демократичні країни Заходу, ви виявите величезні відмінності між ними в області системи управління. В одних країнах президентська система, а в інших — міністерська чи парламентська. В одних країнах — централізований устрій, в інших — децентралізований чи федеративний. І ви знайдете велику відмінність в тому, хто володіє повноваженнями в судовій владі і законодавчій владі. У той же час Іслам детально описав кожне питання. Іслам дав нам систему управління з такими подробицями, яких немає у жодній іншій філософії управління, відомої людям і державам.

Дорогі брати! Звідки ж ми знаємо про те, що Іслам має детально описану систему управління? Звичайно, ми бачимо ці деталі системи управління тоді, коли Іслам чи Ісламський Шаріат відповідає на питання в цій області. Але які питання виникають в системі управління держави?

В буд-якій державі є низка питань, на які система управління має дати свої відповіді:

На якій основі побудована держава, тобто на якій основі побудована ця система?

На яких правилах базується система управління в цій державі?

Якою є природа цієї держави і природа виконавчої і процесуальної влади: індивідуальна чи колективна?

Якою є природа державного устрою: вона складається із союзу країн чи є єдиною державою, державою з централізованою системою, чи державою з федеративним устроєм, чи щось інше?

Яка там судова система? І хто має основні повноваження в судовій владі? І хто призначається, щоб вершити судову владу?

Усе це — питання, які є наявними в області системи управління. Якщо Іслам відповідає на них, тоді в Ісламі дійсно є система управління.

Чи є в цій державі партійний плюралізм чи ні? І якою є позиція Ісламу щодо питань, із яких і складається система управління в будь-якій країні?

Почнемо з питання: на чому заснована система управління в Ісламі чи Ісламській Державі? Ісламська Держава заснована на ісламській акиді, а не на відокремленні релігії від життя, політики, суспільства і законодавства, як ця справа обстоїть у світських демократичних країнах. Ісламська Держава заснована на ісламській акиді, і тому має ясне уявлення про основу і правила, на яких побудована система управління. На яких же правилах побудована ісламська система управління ? Ісламська система управління не побудована на принципі, згідно якому панування належить народу, як це обстоїть в демократії. Система управління в Ісламі заснована на чотирьох принципах:

Перший принцип. Панування належить Шаріату. Це означає, що тільки Аллах володіє правом видавати закони. В Ісламській Державі немає ніякої законодавчої влади, немає ніякої законодавчої ради і немає ніякого президента, який утверджує закони, оскільки головування над усіма і над волею кожного, будь то правителя чи управляємого, належить Ісламському Шаріату. Тобто головування в ісламській системі управління належить Шаріату Аллаха.

Другий принцип. Кому належить влада? Хто володіє правом призначати правителя і притягати його до відповідальності? Іслам дав на це ясну відповідь, надавши владу Уммі в тому змісті, що право призначати правителя, тобто халіфа, належить Уммі, яка посилає від себе представників, які і беруть участь у виборчому процесі. Також Умма може сама безпосередньо брати участь у виборах. Саме Умма володіє правом призначати правителя шляхом принесення присяги. В Шаріаті є багато доказів того, що в Ісламі правитель набуває владу через присягу. Присяга (байат) — це договір за обопільною згодою між правителем і підданими. Тому право призначення правителя належить Уммі. І ця ж Умма зацікавлена в тому, щоб притягувати правителя до відповіді, якщо він щось упускає, порушує, вчиняє несправедливо і так далі.

Третій принцип. Умма повинна підкорятись правлінню лише одного халіфа. Недозволено в Ісламській Уммі багато правителів. Призначення одного халіфа над усіма мусульманами, який буде правити усією Уммою, — це один із принципів системи управління в Ісламі. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ فَاقْتُلُوا الآخَرَ مِنْهُمَا

«Якщо буде дана присяга двом халіфам, то вбийте останнього» (Муслім).

Четвертий принцип. Хто володіє повноваженням приймати шаріатський закон або адміністративний устрій, тобто робити табанні? Уявимо, що у халіфа з’явилась гостра потреба вибрати і утвердити із шаріатських рішень і адміністративних устроїв те, що необхідно для управління справами людей, при тому, що ісламські правознавці (факіхи) мають розбіжності по цим питанням. Хто у такому випадку володіє повноваженням утвердити рішення, виведене шляхом іджтіхаду, щоб воно стало законом, який буде дотримуватись людьми в Ісламській Державі? Шаріат дав однозначну відповідь, що повноваженням приймати табанні щодо одного із шаріатських рішень володіє голова держави. Аллах говорить:

يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ أَطِيعُواْ ٱللَّهَ وَأَطِيعُواْ ٱلرَّسُولَ وَأُوْلِي ٱلۡأَمۡرِ مِنكُمۡۖ

«О, ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям влади серед вас» (5:59).

Підкорення правителю полягає в тому, щоб підкорятись йому в тих рішеннях, які він утвердив через табанні, щоб зробити їх діючими законами, яких дотримуються і які вирішують проблеми людей. Тому ісламські правознавці вивели такі правила: думка Імама усуває розбіжності і веління Імама виконується відкрито і таємно. Так само ж, якщо держава вимушена утвердити адміністративні закони, щоб вирішити проблеми людей, то повноваження в цій справі належать голові держави. Такими є принципи системи управління в Ісламі.

Якою є форма виконавчої влади в Ісламі? Виконавча влада в Ісламській Державі зосереджена в руках голови держави. В Ісламі управління є індивідуальною відповідальністю. Тому Ісламу чужді такі принципи, як «колективне управління», яке застосовується в більшості демократичних країн. Згідно цьому принципу рішення приймаються колегіально у радах міністрів. В демократичних країнах міністри збираються, голосують і приймають рішення або одностайно за домовленістю, або більшістю голосів. Виходить, у них особи, які приймають рішення, оскаржують один в одного повноваження управління. В Ісламі ж управління здійснюється індивідуально головою держави. Це говорить про те, що повноваження виконавчої влади сконцентровані в руках одного чоловіка, при тому, що у нього можуть бути радники, помічники і міністри, можуть бути валії, які призначаються над вілаятами, при тому, що халіфа можна притягти до відповіді і задавати питання щодо його рішень. Незважаючи на усе це, влада сконцентрована в його руках. Він — єдиний правитель над усіма мусульманами. Трохи раніше ми вже наводили слова Посланця Аллаха ﷺ:

إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ فَاقْتُلُوا الآخَرَ مِنْهُمَا

«Якщо буде дана присяга двом халіфам, то вбийте останнього» (Муслім).

Таким чином, в Ісламі рішення по кожному питанню приймається однією особою. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

لَا يَحِلُّ لِثَلَاثَةٍ يَكُونُونَ بِفَلَاةٍ مِنْ الْأَرْضِ إلَّا أَمَّرُوا عَلَيْهِمْ أَحَدَهُمْ

«Не дозволяється, що три людини, які перебувають на якій-небудь місцевості, не обрали серед себе одного аміром» (Ахмад).

Тому принцип колективної влади чи колективного управління чуждий Ісламу. Це з одного боку.

Тепер відносно форми держави в частині підкорення регіонів, областей і районів. Тобто чи є система управління в Іслам централізованою чи децентралізованою? Система управління в Ісламі є унітарною чи федеративною? Сьогодні з’явились люди, які твердять, що Іслам не відповів на ці питання. Але це явна омана. Надавши усю владу і усе правління голові держави, Іслам встановив централізовану систему правління. Потім розділення держави на вілаяти є адміністративним розділенням, а не розділенням повноважень в управлінні. Халіф призначає і знімає валіїв з посади, коли захоче, або знімає із одного вілаяту і призначає над іншим. Недозволено в Ісламі, щоб якийсь вілаят заявляв, що він хоче бути незалежним в самоуправлінні під «короною» правителя правовірних. В Ісламі немає такого поняття, як незалежне самоуправління всередині Ісламської Держави. Система управління в Ісламі є централізованою і відкидає ідею федеративного устрою, до якої так прагнуть деякі. Більше того, з’явились і такі мусульмани, які заявляють, що Іслам не відкидає федеративний устрій і що немає проблем прийняти його.

У той же час Іслам дозволив дотримуватись принципу децентралізації в адміністративних справах. У тому змісті, що держава надає валіям та іншим управлінцям в адміністративних одиницях діяти згідно тим ісламським рішенням і тому адміністративному устрою, якому віддадуть перевагу самі для полегшення управління справами людей. Тому система управління в Ісламі є централізованою, але в адміністративних справах — децентралізованою.

Що стосується судових рішень, то вони в Ісламі приймаються згідно Ісламському Шаріату. Проте хто призначає суддів? Шаріатські докази вказують на те, що уся влада повністю належить голові держави. Тому голова держави призначає суддів. Але йому дозволено призначити головного суддю, який буде його заступником в судовій системі. Іслам розділив суддів згідно до повноважень на три види. Є звичайний суддя (каді), який розбирається в суперечках між людьми. Так само є суддя-інспектор (мухтасіб), який контролює громадське життя, фіксує порушення і виносить рішення на місці. Також в Ісламі є суддя по несправедливості (мазалім), який розбирається в тяжбах між правителями і управляємими. Аллах говорить:

يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ أَطِيعُواْ ٱللَّهَ وَأَطِيعُواْ ٱلرَّسُولَ وَأُوْلِي ٱلۡأَمۡرِ مِنكُمۡۖ فَإِن تَنَٰزَعۡتُمۡ فِي شَيۡءٖ فَرُدُّوهُ إِلَى ٱللَّهِ وَٱلرَّسُولِ إِن كُنتُمۡ تُؤۡمِنُونَ بِٱللَّهِ وَٱلۡيَوۡمِ ٱلۡأٓخِرِۚ

«О, ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям влади серед вас. Якщо ж ви будете сперечатись про що-небудь, то зверніться з цим до Аллаху і Посланцю, якщо ви віруєте в Аллаха і Останній день» (4:59).

Зміст аяту полягає в наступному: якщо виникне тяжба між володарем влади і підданими, тоді треба звернутись до Аллаху і Його Посланцю ﷺ. Тобто повинен бути суддя, до якому звертаються для вирішення тяжб між правителями і управляємими. У цьому випадку при подаванні судового позову проти голови держави його влада не поширюється на суддю-мазалім, і правитель абсолютно не має права звільняти цього суддю, тому що голова держави підлягає суду, і недозволено, що в один і той же час суддя розглядав проти нього позов і у нього була влада над суддею.

Усе це стосувалось управління , суду і адміністрації в Ісламській Державі. Усі подібні відповіді є в Ісламі.

Тепер відносно питання про те, як Іслам дивиться на партійний плюралізм, тобто на багатопартійність? Чи говориться, що в системі управління щось щодо цього? Шаріатські тексти вказують на те, що серед мусульман повинна бути як мінімум одна партія, одна група, яка буде займатись наказом схвалюваного і забороною засуджуваного. Аллах говорить:

وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُفۡلِحُونَ ١٠٤

«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набудуть успіху» (3:104).

Більшість тлумачів Корану (муфасірів) сказало, що під словом «умма», яке використовується в аяті, не мається на увазі уся Ісламська Умма, а мається на увазі група мусульман, яка буде займатись наказом схвалюваного і забороною засуджуваного. І оскільки наказ схвалюваного і заборона засуджуваного у першу чергу скеровані до правителів і стосуються справ суспільства, тоді природно, що ця група повинна бути політичною. Тому ми і сказали, що в Уммі повинна бути принаймні одна політична партія. Цілком очікувано, що в Ісламі буде багато партій, проте усі вони повинні ґрунтуватись на ісламській акиді і приймати Іслам як політичну думку. Недозволено, щоб Ісламській Державі з’являлись партії, засновані не на ісламській акиді. Недозволено створювати націоналістичні чи патріотичні партії, як і які-небудь етнічні чи сектантські.

Залишилось іще одне питання. Мусульманам часто пред’являють: як ви можете говорити про детальну систему управління, коли Іслам немає навіть виборчої системи? Хіба обрання Абу Бакра не віддулось в одній формі, обрання Умара — в другій, обрання Усмана — в третій, обрання Алі — в четвертій (нехай буде задоволений ними усіма Аллах)? Чи не говорить це про те, що в Ісламі не вказана певна виборча система?

Так, Іслам насправді не визначив виборчу систему. Але ж і вигадані людьми ідеології не визначили конкретну виборчу систему. При вивченні демократичних краї по усьому світу помітно, що демократія не має конкретної виборчої системи. Кожна країна прийняла для себе свою виборчу систему, яка відрізняється від системи інших демократичних країн. Більше того, усі демократичні країни кожен цикл, два чи три вносять поправки в свої виборчі системи. Іслам говорить, що правитель призначається шляхом обрання і присяги. Що стосується виборчої системи, то в Ісламі вона залишена на розсуд людей і держави. Тому при обранні Абу Бакра, Умара, Усмана і Алі (нехай буде задоволений ними Аллах) вибори проходили по-різному. Форма виборів відрізнялась, проте усе вони одностайні в тому, що неможна брати присягу по праву первородства (у спадок). Халіфат і влада є правом не окремої людини, а усієї Умми, і обирає того, кому вручить цю владу. Абу Бакр був призначений шляхом виборів, як і Умар був призначений шляхом виборів, оскільки самі сподвижники доручили Абу Бакру обрати наступного халіфа. Усман був призначений шляхом виборів. Так само люди в мечеті схилились до призначенню Алі і присягнули йому на послух і підкорення. Обрання кожного халіфа супроводжувалось одним принципом: вони отримували добровільну присягу від Умми чи від того, кого Умма уповноважила в цій справі. Таке рішення дав Іслам.

Якщо б нам дозволяв час, можна було більш детально розглянути ці питання. Проте і цього досить, щоб зрозуміти, що Іслам має детальну систему управління. Раніше ми публікували цілу низку із десятків відеороликів, де описали систему управління в Ісламі.

Просимо Аллаха винагородити нас державою, яка втілить цю систему управління і покаже кращий приклад турботи про людей на основі Шаріату.

Ахмад Касас
4 Шабана 1444 р.х.
24.02.2022 р.