Положення Ісламської Умми, яка бореться за виживання в умовах капіталізму і вигаданих систем, не потребує пояснення. Куди б ми не поглянули, скрізь спостерігаємо картину, яка явно відображає плачевне положення, в якому перебувають мусульмани.
Випадки крадійства, незаконні статеві відносини, жорстоке обходження з дітьми, наркоманія і алкоголізм, — ось лише деяке із того. Ті, кого не влаштовує подібний хід подій, міркують і обговорюють, як змінити цю ситуацію, і як виправити існуюче положення. Хоча ми і говоримо про наявність тих, хто гостро відчуває необхідність змін і вживає дії для їх здійснення, на наших землях значно переважає кількість тих, хто не занепокоєний плачевним ходом подій, або у кращому випадку, не реагує на них, навіть при тому, що це може його хвилювати. Існує істина, що життя в атмосфері, якою незадоволений Аллах, спонукає мусульманина змінюватись і вести діяльність, скеровану на зміни. Тому, першим кроком до припиненню даного безладу і атмосфери пригноблення, викликаною системами куфру, є прагнення до змін. Говорячи про «зміни», ми маємо на увазі не звичайні чи будь-які зміни, а громадські зміни. Під громадськими змінами ми маємо на увазі відродження суспільства, яке розвивалось би завдяки ісламському образу життя.
Хіба суспільство, яке ми хочемо змінити, складається тільки із окремих індивідів?
На жаль, треба визнати, сьогодні у нас немає держави, яку можна було б назвати «Ісламською державою», яка втілює в собі усі умови Шаріату. З причини цієї гіркої реальності, у нас немає і ісламського суспільства. В результаті того, що положення Ісламу не запроваджуються в повній мірі, ми можемо говорити лише про спільноту мусульман, але ніяк не про ісламське суспільство.
Тому що, коли аналізується структура суспільства, легко помітити, що феномен, який називається «суспільством», складається не тільки із окремих індивідів. Адже між індивідами, які складають суспільство, існують постійні, а не тимчасові відносини. Через цю причину, суспільство треба розглядати інакше, аніж групу людей, які зібрались разом тільки для певної, тимчасової мети. При близькому розгляді суспільство предстає перед нами як єдине ціле, яке складається із окремих індивідів (особистостей), об’єднаних спільними думками (ідеї, погляди), почуттями (емоції), а також встановленим в суспільстві порядком (системи законів). Тому, розгляд суспільства як сукупності індивідів, які не мають постійних відносин і просто зібрались разом, означає – з самого початку встати не на той шлях у питанні зміни суспільства. Знов же, суспільство — це група людей, між якими існують постійні відносини. Якщо між людьми існує така форма відносин, яка не є постійною, наприклад, як між тими, хто подорожує на лайнері, літаку чи автобусі, то вважається, що ці зібрання індивідів представляють собою не суспільство, а деякі групу, натовп людей.
Те, що робить відносини людей постійними – це єдність ідей, почуттів і система законів, встановлена серед них. Об’єднання, консорціуми, позбавлені цих трьох елементів, не вважаються суспільством, і не можуть бути визначені у якості суспільства.
Виходячи із цього, ми можемо сказати, що суспільства змінюються зі зміною ідей, почуттів і системи законів.
Незважаючи на те, що більшість індивідів в усіх мусульманських країнах — мусульмани, сьогодні всередині їх суспільства домінують різні ідеї, почуття і системи. Наприклад, в судовій системі, освіті, економіці, зовнішній політиці і цивільно-правовій практиці мусульманських країн домінують неісламські закони і правила. Тому, при оцінках суспільства і громадських змінах необхідно враховувати чинники (ідеї, почуття і закони), які складають суспільство.
Якщо ми спробуємо зрозуміти природу громадських змін через визначення суспільства, надане капіталізмом, то, звичайно ж, результат буде таким, який бажає капіталізм, а, точніше – не таким, як того бажає Іслам. Аргумент про те, що «суспільство буде змінюватись зі зміною індивідів», є аргументом капіталізму, а не Ісламу. Як відомо, капіталізм вважає, що суспільство складається тільки із індивідів, і на цьому підґрунті формує усю свою теорію. Якщо взяти це визначення за основу, то для зміни суспільства буде досить зміни індивідів Проте суспільство формується не тільки лише індивідами, але й доповнюється іншими чинниками, про які говорилось вище. Дійсно, беззаперечним фактом, який підтверджується реальністю, є те, що громадські зміни не обмежуються зміною окремих індивідів.
Коли Посланцю Аллаха ﷺ було довірено пророцтво, він передавав людям Послання, отримане ним від Аллаха, і намагався обернути в Іслам тих членів (індивідів) суспільства, які не вірили в Аллаха. Насправді, він ﷺ змінював ідеї і почуття людей, з якими вступав в контакт, і які погоджувались увійти в Іслам. Як відомо, хоронити дівчаток по досягненні ними певного віку через бідність, була однією із ідей джахілії. Іслам виступив проти цієї неправильної ідеї, проголосивши правильну, і очистив володарів цієї хибної ідеї від неї. Наш Господь сказав наступне:
وَلَا تَقۡتُلُوٓاْ أَوۡلَٰدَكُمۡ خَشۡيَةَ إِمۡلَٰقٖۖ نَّحۡنُ نَرۡزُقُهُمۡ وَإِيَّاكُمۡۚ إِنَّ قَتۡلَهُمۡ كَانَ خِطۡٔٗا كَبِيرٗا
«Не вбивайте своїх дітей, побоюючись зубожіння, адже Ми забезпечуємо прожитком їх разом з вами. Воістину, вбивати дітей — тяжкий гріх» (17:31).
Таким чином, Іслам, який гармонує з природою людини, змінював порочні уявлення, які існували всередині окремих особистостей і індивідів. Він змінював їх доісламський менталітет, який вважав, що дітей треба закопувати живцем, на менталітет, володіючий найвищим рівнем співчуття до дітей, на тлі Одкровення Аллаха. Інакше кажучи, Іслам змінив ідеї, які існували серед людей. Так само Іслам змінював і ісламізовував почуття тих, хто віддався йому, по мірі того, як він змінював їх ідеї. Після того, як вони стали мусульманами, їх почуття також були ісламізовані. Вони відчували любов до того, що любив Іслам, зневажали те, що зневажав Іслам, і сердились на те, на що сердився Іслам. Одним словом, тепер їх емоції визначались Ісламом. Посланець Аллаха ﷺ здійснював цю зміну в індивідах за допомогою заклику до Ісламу. У якості прикладу, доречно розповісти про зміни, які відбулись з Сумамою ібн Усалом (р.а.).
Сумама ібн Усал, ватажок племені Бану Ханіфа в Ємені, до того, як стати мусульманином, був лютим ворогом Пророка ﷺ і його сподвижників. Він навіть намагався вбити Пророка ﷺ. Він був дуже розлючений на Іслам і мусульман.
Одного разу, ставши мусульманином, він прийшов до Пророка ﷺ в сльозах і сказав наступне:
يا مُحَمَّدُ، واللَّهِ ما كانَ علَى الأرْضِ وجْهٌ أبْغَضَ إلَيَّ مِن وجْهِكَ، فقَدْ أصْبَحَ وجْهُكَ أحَبَّ الوُجُوهِ إلَيَّ، واللَّهِ ما كانَ مِن دِينٍ أبْغَضَ إلَيَّ مِن دِينِكَ، فأصْبَحَ دِينُكَ أحَبَّ الدِّينِ إلَيَّ، واللَّهِ ما كانَ مِن بَلَدٍ أبْغَضُ إلَيَّ مِن بَلَدِكَ، فأصْبَحَ بَلَدُكَ أحَبَّ البِلَادِ إلَيَّ
«О, Мухаммад! Клянусь Аллахом, не було на землі обличчя, більше ненависного для мене, аніж твоє обличчя, але тепер воно стало для мене найулюбленішим із усіх облич! Клянусь Аллахом, не було релігії, більш ненависної для мене, аніж твоя релігія, а тепер твоя релігія стала для мене найулюбленішою! Клянусь Аллахом, не було міста, більш ненависного для мене, аніж твоє місто, а тепер це місто стало для мене найулюбленішим!» (Бухарі, Ан-Насаі).
Той, хто проаналізує увесь процес діяльності Посланця Аллаха ﷺ у справі заклику від Мекки до Медини, побачить, що він не тільки намагався змінити ідеї і почуття, але й докладав окремих зусиль для зміни системи. Зокрема, при вивченні відповідних шаріатських текстів видно, що Посланець Аллаха ﷺ, представляючи Іслам своїм співрозмовникам, поряд з прийняттям Ісламу вимагав від них і іншого. Інакше кажучи, він ﷺ не вдовольнявся лише тим, що його співрозмовники приймали Іслам, тобто рятували лише свої душі, але й висував додаткову вимогу, яка забезпечила б зміну системи і існуючого прядку. Це, безперечно, є найбільшим доказом того, що зміна полягає не тільки в зміненні душ індивідів, але що існує і інший метод змін. У якості прикладу цього підійде наступний ріваят:
«Посланець Аллаха ﷺ прийшов до племені Амір ібн Саса, закликав їх до Аллаху Всемогутньому і представив себе (свою справу) перед племенем (у якості пророка і правителя), після чого чоловік із їх числа, якого звали Бейхара ібн Фаррас, сказав: «Клянусь Аллахом, якщо я прийму цього юнака із числа курайшитів, то з його потенціалом ми подолаємо усіх арабів». Після чого він сказав Пророку ﷺ: «Якщо ми присягнемо тобі на твоїй справі, після чого Аллах дасть тобі перемогу над тими, хто тобі суперечив, чи перейде ця справа до нас після тебе?». На що Пророк ﷺ відповів:
الأمْرُ إلَى اللَّهِ يَضَعُهُ حَيْثُ يَشَاءُ
«Ця справа належить Аллаху, Він віддає її тому, кому побажає». Тоді Бейхара сказав: «Ми будемо підставляти арабам свої шиї заради тебе, а після того, як Аллах дасть тобі перемогу, ця справа буде належати іншим крім нас? Ми не потребуємо твоєї справи!».
Як витікає із шаріатських текстів, Посланець Аллаха ﷺ вимагав від тримачів влади, окрім Ісламу, нусри (допомоги) для встановлення ісламської влади (держави). Це ж – зовсім інше і незалежне починання, аніж зміна тільки окремих індивідів.
Оскільки окремі індивіди не є незалежними від системи, питання зміни пов’язане не тільки з індивідами.
«Суспільство складається із певної кількості людей. Якщо люди псуються (деградують), то псується (деградує) і суспільство. Якщо люди покращуються, то і суспільство покращується. Оскільки суспільство засновано на індивідах, то якщо в суспільстві присутні праведні і благочестиві люди, то в суспільстві з’являється життєва сила і починається покращення. Таким чином, неминуче надавати значення окремим індивідам, виправляти їх і тим самим сприяти виправленню інших. Ця робота по виправленню повинна продовжуватись до того часу, поки усі люди (окремі індивіди) в суспільстві не будуть виправлені, щоб могло бути виправлено суспільство у цілому. Якщо мислити більш широко, то виправлення чоловіка приведе до виправленню його родини, дружини, дітей, родичів і друзів. Коли суспільство наповніться такими виправленими людьми і родинами, суспільство також буде виправлено». Можливо, ці та до них подібні пропозиції ми частіше за усе чуємо на зборах, де ведуться дискусії про зміни. Насправді, резюме наведених вище аргументів звучить приблизно наступним чином: «Якщо зміняться окремі люди (індивіди), зміниться і суспільство».
Чи дійсно усе так, як стверджується? Чи зміниться суспільство разом зі зміною індивідів? В попередньому розділі ми пояснили, що суспільство складається не тільки із індивідів. Якщо система не змінюється, а змінюються тільки окремі особистості, це ніколи не приведе до бажаних змін. Ми хотіли б навести декілька прикладів, для більш ясної картини і щоб показати, що у сказаного нами є підґрунтя.
Уявимо собі молодого юнака і дівчину. Коли хтось нагадує їм про норми Ісламу, бачачи у їх відносинах флірт, то вони усвідомлюють великі зміни всередині себе і негайно відмовляються від цього хараму. Думка про те, що усе повинно відбуватись в межах ісламських канонів, приводить цих двох молодих людей до шлюбу, який є шляхом законного по Шаріату союзу. В ітозі, ці двоє молодих людей, яким іще не виповнилось 18 років, одружились «по велінню Аллаха і преданню Пророка», тобто так, як приписує Шаріат. Незважаючи на те, що ці дві молоді людини змінились на індивідуальному рівні і стараються жити згідно нормам Ісламу, наскільки це можливо, такий громадський чинник як «система», яка над ними запроваджується, не дозволяє укласти їй цей шлюб і більше того, засуджує цього юнака до тюремного ув’язнення. Це реальний приклад наочно демонструє, що суспільство складається не тільки із окремих індивідів, і що однієї індивідуальної зміни недосить для громадських змін.
Проте, у даний час «чоловіків» кидають у в’язниці через закон про ранні шлюби. Якщо відносини індивідів не залежить від системи, а вони такими не є, то зміна суспільства не може обмежуватись зміною індивідів.
Без зміни порядку (системи), який регулює відносини індивідів, зміна індивідів буде обмеженою, а не корінною і ґрунтовною. Або ж бажаних змін зовсім не відбудеться.
Це відноситься до усіх сфер — економічної, юридичної, соціальної і так далі. Наприклад, ви можете змінитись як частина громадського чинника. Але, якщо вам не вдасться змінити разом з собою такі суспільства як ідеї, почуття і закони, ви ніколи не доб’єтесь успіху в громадських змінах.
В межах своєї родини, можливо, ви проживаєте атмосферу часів сподвижників, але варто вам вийти на вулицю, ви не в силах захиститись від сучасної джахілії. Ви змінились,і, можливо, мільйони змінились разом з вами, але закони, які запроваджуються над вами, — це сучасна джахілія. Розуміння змін, при якому ісламський образ життя запроваджується всередині дому, а на вулиці — неісламський, далеке від бажаного розуміння громадських змін.
Аят про зміни і концепція «анфус»
Доказом в полеміці про зміни служить 11-й аят сури «Ар-Рад». Всевишній Аллах говорить:
إِنَّ ٱللَّهَ لَا يُغَيِّرُ مَا بِقَوۡمٍ حَتَّىٰ يُغَيِّرُواْ مَا بِأَنفُسِهِمۡۗ
«Воістину, Аллах не змінює положення людей, поки вони не змінять те, що в них самих» (13:11).
Аль-Куртубі розтлумачив цей аят наступним чином: «Всевишній Аллах повідомляє нам в цьому аяті, що Він не змінить положення суспільства, поки воно — або само, або ті, хто повинен стежити за ним, або ті, хто наглядають за ним, або той, хто через якусь причину вважається одним із них, — не змінить те, що є в ньому самому».
Із того, що було написано досі, слідує, що суспільство знаходиться в центрі змін. В аяті згадується «анфус» [اَنْفُس] суспільства. Тобто те, що існує всередині суспільства. Відповідаючим дійсності тлумаченням є розуміння «анфуса», як «те, що існує у суспільстві в виді чинників, які складають суспільство», а не як «душі».
Щоб надати відповідний зміст виразу «те, що існує всередині (в структурі суспільства)» в цьому аяті, необхідно не ігнорувати чинники суспільства. Хіба суспільство будується лише на індивідах? Чи є суспільство натовпом із індивідів, які зібрались разом через якийсь привід, і не мають нічого спільного один з одним? Відповіді на ці питання ми дали вище.
Якщо вираз [مَا بِقَوْمٍ], взятий за основу тлумачення аяту, означає – «існуюче у суспільстві розуміння», а [مَا بِاَاَنْفُسِهِمْ] означає – «чинники, які складають суспільство », то здоровий глузд, який мається на увазі аятом, який наводиться у якості докази зміни, наступний: «Розуміння, яке існує у суспільстві, може змінитись тільки зі зміною чинників, які складають суспільство».
Інакше кажучи, цей аят можна інтерпретувати так: «Аллах не змінить положення суспільства, якщо воно не змінить свої ідеї, думки, переконання і почуття».
Окрім того, якщо б під виразом «анфус (душі)» в аяті малось на увазі лише самовиправлення на рівні окремих індивідів в процесі змін, то громадські зміни в Мецці повинні були б відбуватись паралельно зі змінами, які відбувались всередині сподвижників.
Давайте задамо питання в контексті сказаного. Що іще повинні були змінити сподвижники Посланця Аллаха ﷺ в своїх душах в Мекканський період, щоб Аллах дарував їм громадські зміни в Мецці? Або, спитаємо по-іншому. Що такого сподвижники із Мекки, які піддавались тортурам, пропаганді і різним позбавленням, і які увірували в Посланця Аллаха ﷺ з першого дня, могли упустити в своїх душах у питанні вдосконалення; або – що залишилось неповноцінним у їх такві, щоб громадські зміни могли бути здійснені лише мусульманами Медини, які мали річну історію віри, а також не пройшли ніякого випробування віри, як це довелось зробити сподвижникам із Мекки?
Також ми хотіли б спитати, хто із нас вправі обговорювати зміни всередині Абу Бакра, який був побитий за справу Аллаха?
Хто із нас вправі обговорювати зміни в душі Мусаба, який відмовився від усього заради релігії Аллаха і такви, якої він досяг?
Хіба зміни, які Умар, Усман, Саъд, Зубайр, Тальха, Абдуррахман та інші (рідвануллахі алейхім аджмаін) реалізували в своїх душах, не є тим, чого ми усі хочемо досягти сьогодні? Але погляньте, змін в серцях сподвижників в Мецці, яким у їх земному житті був уготований Рай, або, інакше кажучи, окремих індивідів, виявилось недосить для здійснення громадських змін. Але ці зміни були даровані Медині, яка мала річну історію віри.
Окрім того, слід зазначити, згідно Мухаммаду Хамідуллаху, коли Посланець Аллаха ﷺ запровадив ісламську систему через Ісламську державу, число віруючих в Медині відповідало лише 10% населення Медини. Звідси, громадські зміни можливі лише тільки через зміну окремих індивідів, почуттів і системи, як це відбулось в Медині.
Саме тут приходить розуміння того, що питання змін не пов’язано тільки зі зміною окремих людей, або не обмежується тільки ними. Громадські зміни в Медині буди досягнуті завдяки запровадженню ісламської системи Ісламською державою.
Будь-який, хто проаналізує громадські зміни в Медині, зрозуміє, що ці зміни не були викликані оберненням в Іслам кожного окремого індивіда. Це само по собі спростовує ствердження, що «зміна окремих індивідів приведе до створенню ісламської держави, тобто ісламського суспільства». Метод ісламізації куфарського суспільства, будь-якої території, пов’язаний не тільки зі збільшенням кількості і особистісною зміною окремих індивідів.
Неможливо ісламізувати існуючі території дар уль-куфру лише шляхом створення держави всередині сердець. Бажана ісламська держава не буде створена і в спортивних залах. Тому що є метод, запропонований Посланцем Аллаха ﷺ, який є кращим прикладом для своєї Умми в кожному питанні про те, як встановити те, що ми хочемо реалізувати. Ті, хто хочуть встановити цю державу, повинні слідувати пророцькому методу, і встановити його так, як встановив його Посланець Аллаха ﷺ. Ті, хто щиро бажає встановити обіцяний в благій звістці Праведний Халіфат, повинні вести діяльність так, як її вів Посланець Аллаха ﷺ, і слідувати шляху, якому слідував він ﷺ.
Якщо читати життєпис (сіру) Пророка ﷺ об’єктивно, то стане ясно, що громадські зміни в Медині були здійснені завдяки запровадженню ісламської системи в мединському суспільстві. Звичайно, ці бажані громадські зміни будуть здійсненні щирими людьми діла, які спочатку усвідомили необхідність змін в самих собі, які вірять, що зміни повинні бути, і які об’єднались навколо руху (згуртування) з цією метою. Якщо говорити про суть змін, то головною метою тих, хто хоче здійснити зміни, повинні бути зміни не тільки окремих індивідів, але й ідей, почуттів і системи, які складають чинники суспільства.
لِمِثۡلِ هَٰذَا فَلۡيَعۡمَلِ ٱلۡعَٰمِلُونَ
«Заради такого нехай трудяться трудівники!» (37:61).
Абдуллах Імамоглу
Köklü Değişim Dergisi
