Аналізуючи думку попередніх (саляф) вчених, ми бачимо, що більшість із них не зачіпало питання такфіру мусульман.
Такі вчені, як Шейх уль-Іслям Ібн Таймія і його учень Ібн Каййім аль-Джаузія (нехай змилується над ними Аллах), судили про куфр мусульманина тільки тоді, коли бачили явний куфр, а не так, як це практикується сьогодні.
З іншого боку, хариджити і сучасні представники подібних поглядів засновували погляди попередніх вчених на хибних висновках і зводили свій дискурс до такфіру мусульман, які роблять гріхи.
Одним словом, Ібн Таймія, Ібн Каййім аль-Джаузія і подібні до них вчені такфірили безпосередньо куфр, а ці так звані «вчені» такфірять гріх, і це є їх відмінною рисою. Коли ми дивимось на висловлювання попередніх (саляф) вчених про такфір, в них можна ясно побачити саме цю відмінність.
«Правило «Той, хто не робить такфір невіруючому, сам стає невіруючим» не поширюється на тих, хто від самого початку є мусульманином, але не такфірить (чи сумнівається і вагається в своєму такфірі) тих, хто промовляє слово невір’я або робить куфр з причини неправильного тлумачення шаріатських текстів через нерозуміння одного із шаріатських доказів, які можуть мати різні значення, або ситуації, коли питання можна дізнатись тільки через пророцьке керівництво, або коли людина може бути виправданою, тому що у у неї мало знань і немає явних доказів на свою користь. З цієї причини Абу Убайд аль-Касим ібн Саллам (помер в 224р.х.) говорить про джахмія щодо цього наступне: «Я ніколи не бачив більш невіруючого народу, аніж вони. Окрім тих, хто не обізнаний про їх куфр, я не прираховую тих, хто не робить їм такфір, до тих, хто перебуває у незнанні» (Ібн Таймія, «Маджму аль-фатава», 12/272).
Шейх уль-Іслям Ібн Таймія в своїй книзі «Ас-Сарім аль-Маслюль» говорить наступне про ображання сподвижників: «Той, хто говорить, що Алі ібн Абу Таліб (р.а.) — божество чи Посланець, що Джибріль приніс пророцтво не тій людині, є невіруючим. Навіть той, хто сумнівається в тому, що це є невір’ям, сам стає невіруючим. Ті, хто стверджують, що деякі аяти в Корані відсутні або приховані, або що існують деякі батиністські тлумачення, які роблять шаріатські хукми недійсними, так само є невіруючими. Немає ніякої суперечки в тому, що ці люди, яких називають батиніти, кармати, танасухіти, є невіруючими. Ми не намагаємось сказати, що ті, хто не звинувачують сподвижників (р.анхум) в нерелігійності або несправедливості, а лише характеризують деяких із них як скупих, боягузливих, невігласних або не приділяючих уваги такві, є невіруючими тільки через ці характеристики. Ми говоримо,що вони отримають догану і будуть покарані. Висловлювання вчених, які не роблять такфір таким людям, слід сприймати в цьому змісті».
І знов Ібн Таймійя говорить: «Ця релігія — Іслам. Аллах не приймає ніякої іншої релігії, окрім цієї. Релігія Іслам — це підкорення одному тільки Аллаху. Той, хто поклоняється і Аллаху, і комусь іншому, є многобожником. Той, хто не підкоряється Аллаху взагалі — зарозумілий в поклонінні Аллаху. Многобожник і той, хто зарозумілий в поклонінні Всевишньому Аллаху — обидва є невіруючими» («Рісаля ат-Тадмурія», 52,53).
Ібн Таймія (нехай змилується над ним Аллах) говорить, маючи на увазі тих, хто дотримується віри «Вахдат аль-вуджуд» (єдність буття): «Ті, хто говорить, що якщо ідолопоклонники відмовляться від своїх ідолів, то вони відмовляться від істини в тій мірі, в якій вони відмовились від своїх ідолів, є іще більшими невіруючими, аніж іудеї і християни. Ті, хто не робить їм такфір, є іще більшими невіруючими, аніж іудеї і християни. Тому що іудеї і християни роблять такфір тим, хто поклоняється ідолам» («Маджму аль-фатава», 2/83).
Ібн Таймія, зазначивши, що багато вчених такфірять Ібн Арабі, сказав: «Ця людина ближче до Ісламу, аніж Ібн Сабін, аль-Кунаві, ат-Тілімсані та до них подібні. Якщо куфр того, хто ближче, більше, аніж куфр іудеїв і християн, то наскільки великим може бути куфр тих, хто далі від Ісламу ? Я не назвав тут і десятої частини причин невір’я, які вони скоїли» («Маджму аль-фатава», 2/85).
Ібн Таймія (нехай змилується над ним Аллах) стверджує, що ті, хто говорить, що усе є Аллах (Вахдат аль-вуджуд), гірше християн, які говорять, що Іса (а.с.) є Всевишнім Аллахом, і продовжує наступним чином: «Вони схвалюють вірування іудеїв і християн і говорять, що ті знаходяться на істині так само, як вони вважають ідолопоклонників перебуваючими на істині. Проте кожне із цих хибних переконань є іще більшим куфром, аніж друге. Ці факти роз’яснюються тому, хто має про них хорошу думку і говорить, що не знає, які їх переконання. Якщо він не виключає їх із Ісламу і не відкидає їх, йому повідомляють, що він — один із них. Ті, хто говорить, що те, що вони говорять,є тавілем згідно з Шаріатом, є одними із їх лідерів і ватажків. Якщо вони увірують в це серцем і язиком, то вони — більш невіруючі, аніж християни» («Маджму аль-фатава», 2/86).
І знов Ібн Таймія пише: «Те,що вони говорять, іще гірше, аніж те, що говорять християни. Їх промови містять такі ж протиріччя, які містяться у ствердженнях християн. З цієї причини вони іноді виражають доктрину хулул (від араб. «халла» — «поселятись», «вселятись»; існування творця в формі створіння), іноді іттіхад, а іноді — Вахдат аль-вуджуд. Це мазхаб, який має протиріччя навіть всередині себе. Усі вони є куффарами за одностайною думкою усіх мусульман, як за внутрішніми (батін), так і за зовнішніми (захір) ознаками. Той, хто сумнівається в тому, що вони невіруючі, дізнавшись про Іслам і про те, що вони говорять,є невіруючим так само, як і ті, хто сумнівається в невір’ї многобожників, іудеїв і християн. Той, хто не такфірить їх, — виходить, що не такфірить іудеїв і християн за їх доктрини триєдності і іттіхада» («Маджму аль-фатава», 2/223).
Ібн Таймія говорить: «Прихована (батін) сторона того, що вони говорять і подібних цим словам речі, є іще більшим невір’ям, аніж їх зовнішній (захір) прояв. Можна помилково припустити, що видима сторона представляє собою слова вчених, які є людьми знання і тавхіда. Насправді ж, їх внутрішня складова є великою брехнею і куфром, аніж куфр іудеїв, християн і язичників. Куфр того, хто погоджується з цим мазхабом, навіть якщо він був проінформований про внутрішню складову (батін) даної течії, ясніше, аніж куфр цього мазхабу. Проте ви побачите прихильність Ісламу, Книзі Аллаха і Сунні Посланця ﷺ в міру їх такліда у людей, які мають сприятливу думку про них і не того, що вони говорять, і приймають їх як істинні слова, сказані вченими, але не зрозумілі простими людьми. Окрім цього ви побачите, що вони, в міру свого невігластва і омани, приймають ці слова та їх авторів і мають про них сприятливу думку. Неможливо уявити, щоб хтось вихваляв їх, окрім мульхідів (ті, які відхилились від віри), безбожників чи невігласів в омані» («Маджму аль-фатава», 2/222).
Знов же, Ібн Таймія (нехай змилостивиться над ним Аллах) говорить: «Ті, хто говорять, що в їх словах є прихований секрет і правдива внутрішня сторона і що тільки еліта народу може зрозуміти це, належать до однієї із двох груп: або вони одні із великих зіндиків із числа відступників і тих, хто зрікся, або вони із числа великих невігласів і збоченців. Вбити зіндика є ваджибом. Невігласному (джахілю) ж роз’яснюють правильність і наводять доводи. Якщо, незважаючи на це,він продовжує дотримуватись цієї хибної акиди, його вбивство стає обов’язковим» («Маджму аль-фатава», 2/230–2/85).
Ібн Каййім згадує наступне: «Коли людина звинувачує мусульманина в лицемірстві і невір’ї не заради власної забаганки і задоволення, а заради Аллаха, Його Посланця ﷺ і Його релігії, вона не впадає в невір’я і навіть не коїть гріха. Вона отримує аджр (воздаяння) завдяки своєму наміру і цілі. Проте це не відноситься до тих, хто слідує своєму наміру і цілі. Проте це не відноситься до тих, хто слідує за своїм нафсом і думкою бідатчиків, тому що вони роблять такфір і звинувачують інших в бідаті через власні бажання і протиріччя думці свого мазхабу. І це при тому, що вони самі більше заслуговують на це (такфіру), аніж ті, кого вони звинувачують в куфрі і бідаті» (Ібн Каййім, «Зад аль Маад», 3/423).
Імам Бухарі (нехай змилується над ними Аллах) говорить: «Я розглянув, що говорять іудеї, християни і вогнепоклонники, і не побачив нікого більш невіруючого, аніж джахмія. За винятком тих, хто не знає про їх невір’я, я не відношу тих, хто не вважає їх невіруючими, до тих, хто виправданий через своє невігластво» (Бухарі, «Хальк афаль аль-ібад», 19, №35).
Як видно, попередні (саляф) вчені, які робили заяви про такфір, виносили такфір тільки на адресу явного невір’я і не робили такфір у відношенні гріху.
Матеріал із книги «Такфір», випущеної видавництвом журналу «Köklü Değişim»
Куртулуш Севінч
