Брехня довжиною в сторіччя — Лозаннський договір

Статті
Друкарня

В світовій історії немає подібної держави, яка, незважаючи на те, що була «переможною», виявилась повержена ворогами і розбита за столом переговорів. Ми маємо на увазі Лозаннський договір, підписаний 24 липня 1923 року, про який, швидше за усе, вам усім відомо.

Оскільки в кемалістський колах Турецька Республіка та її засновник вважаються недоторканими (!) і святими(!), то цілком нормально, що Лозаннський договір ними сліпо і беззаперечно розглядається як грандіозний успіх.

При раціональному аналізі тексту цього договору видно, що це договір про поразку і руйнування, який здивував би навіть немусульманина на іншому кінці світу, не говорячи вже про мусульманина, який живе на цих землях. Незважаючи на це, спроби уявити його як «успіх, перемогу і подвиг Туреччини» за допомогою ілюзій офіційної історії і цих кемалістський кіл, ніби глузуючи над розумами суспільства, є ніщо інше, як історія обману, яка триває вже сто років.

Фігуранти цієї історії особистими амбіціями, політичною недалекоглядністю не тільки попрали авторитет Ісламу, здійснивши державний переворот проти світової наддержави, яка протягом сторіч залишалась прапороносцем Ісламу, але і цим договором об’явили себе «героями»!

Тому Лозанна — це назва місця, де Захід реалізував свою помсту за образу, ненависть, гнів і поразку, яку він копив проти Ісламу і мусульман протягом сторіч. Це відчуження земель, завойованих в результаті джихаду, за лічені копійки, як товар в руках дрібного торговця … настільки, що коли ми повернулись із Лозанни, погодившись лише на 1/5 частину земель, на які ми претендували, це було продемонстровано як великий дипломатичний успіх (!).

Наступних прикладів повинно бути досить, щоб зрозуміти, що ми маємо на увазі:

«Стаття 17. Положення, яке стосується відмови Туреччини від усіх її прав і зазіхань на Єгипет і Судан, застосовується з 5 листопада 1914 року.

Стаття 20. Туреччина заявляє, що визнає анексію Кіпру, об’явлену британським урядом 5 листопада 1914 року».

Знов же, щедра поступка без яких-небудь заперечень островів в Егейському морі грекам та італійцям лежить в основі тих проблем, які ми досі маємо з Грецією через ті самі острови. Ця лозаннська делегація, яка не обізнана ані в географічній орієнтації, ані в стратегії, ані в дипломатії, яка не знала своїх кордонів і бачила себе у дзеркалі «велетнями переговорів», була піддана підступній маніпуляції британських дипломатів-хижаків, яка привела до величезному розграбуванню і розкраданню земель країни. Лише малою частиною вищезгаданого розкрадання було те, що ці британські гієни, які чудово знали, на які поступки може піти держава, офіційно не визнана на міждержавній арені, в обмін на визнання примусили цих так званих «героїв» погодитись з тим, що поховання західних солдатів, які вдерлись в Анатолію і загинули під час Першої світової війни, є «їх (західними) землями».

Сьогодні за невеликий клаптик спірної землі безбожний колонізатор чинить опір роками, ведучи немислимі політичні ігри, але видно, що логіка «віддай і позбався» діє у відношенні територій, які у багато разів перевищують анатолійські землі, про які домовлялись в Лозанні, і стратегічних островів, включаючи Кіпр. Хіба можуть безцінні активи цінуватися в руках дрібного торговця?!

Знов же, в Лозанні відмовились навіть від компенсації, яка повинна була бути виплачена за знищення анатолійських земель куффарами. Настільки, що пролита кров і розграбоване майно мусульман виявились байдужими, і виникло питання: «Хто на чиєму боці?».

«Стаття 59. Греція визнає зобов’язання відшкодувати збиток, завданий діями грецької армії або адміністрації в Анатолії в порушення законів війни.

З іншого боку, Туреччина, беручи до уваги фінансовий стан Греції в результаті затягування війни та її наслідків, повністю відмовляється від усіх претензій до грецькому уряду щодо репарацій».

Безумовно, при аналізі десятків подібних пунктів договору і різних питань видно, наскільки серйозним було ставлення до них в Лозанні. Ми не намагаємось тут аналізувати усі пункти Лозаннського договору від початку до кінця, для цього знадобились би цілі томи книг.

Інакше кажучи, ми намагаємось підкреслити, що окрім усіх матеріальних грабувань і мародерства, реальний удар цим договором наноситься по Ісламу і мусульманам. Існування таємних пунктів, яких немає в письмових/очевидних пунктах Лозаннського договору, але які є історичним фактом — і скасування Халіфату є найважливішою із цих умов, — очевидно насправді. Власне кажучи, те, що англійці, які отримали в Лозанні усе, що хотіли, 8 місяців тягнули час, щоб не ратифікувати Лозаннський договір, є вираженням цього факту.

Насправді, якщо поглянути на офіційний процес ратифікації Лозаннського договору, це питання стане більше зрозумілим:

23 серпня 1923 року: парламент Туреччини (Великі національні збори Туреччини [1]) ратифікував Лозаннський договір.

25 серпня 1923 р.: парламент Греції ратифікував Лозаннський договір.

3 березня 1924 р.: був скасований Халіфат.

6 березня 1924 р.: Палата лордів Великобританії ратифікувала договір.

12 березня 1924р.: Італія повідомила Туреччині про ратифікацію Лозаннського договору 11 січня.

31 березня 1924 р.: Туреччина передала ратифікаційні документи Франції.

10 квітня 1924 р.: Палата общин Англії ратифікувала договір.

6 червня 1924 р.: Лозаннський договір ратифікувала Японія.

Оскільки підписів було зібрано достатньо, договір вступив в силу. Хоча Туреччина, так звана «держава-переможець», першою ратифікувала договір, англійці, які дочекались отримання своєї найважливішої вимоги — скасування Халіфату, — одразу ж вдались до дії і ратифікували договір. Уявіть собі: ті, хто обговорює в Лозанні місця поховання, спорядження і особисті речі солдатів-загарбників в Чанаккале (Галліполі), опускають питання, яке стосується сотень мільйонів мусульман, які перебувають під колоніальним управлінням... Це суперечить здоровому глузду. Знов же, немислимо, щоб Великобританія, відома своєю підступною політикою, залишила цю владу (Халіфат), яку намагалась знищити протягом сторіч, оскільки очевидно, що Халіфат завжди буде становити потенційну небезпеку, навіть незважаючи на ліквідацію його впливу, і завжди буде існувати можливість його повернення до колишньої могутності при першій же можливості, коли виникнуть відповідні умови.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що Лозаннський договір — це відмова від наддержавності в обмін на згоду створити маленьку республіку. Головною задачею було заслужити визнання цієї маленької держави... В обмін же були готові піти на будь-які поступки. Лозаннський договір означав зобов’язання повернутись спиною до Ісламу і мусульман в обмін на культуру, сморід від якої вже розходився на Заході через її гниття. Лозаннський договір означав згоду на порочну систему управління Заходу в обмін на систему управління мусульман, яка сторіччями ламала спини безбожним державам.

Безумовно, цей принизливий договір приніс багато матеріальних втрат. Але набагато і найважливіше за усе — договір привів до скасуванню Халіфату, в результаті чого Умма залишилась без голови. Знов встати на ноги, прочинити двері в колишні дні честі і компенсувати усі втрати мусульмани зможуть, якщо відновлять ісламську владу.

Тому ми можемо почати цю справу з позбавлення від даного обману сторіччя, ім’я якому — Лозаннський договір!

 

Ахмет Сапа
Köklü Değişim

1. Великі національні збори Туреччини (ВНСТ; тур. Türkiye Büyük Millet Meclisi) — вищий однопалатний законодавчий орган (парламент) Турецької Республіки, який часто називають просто меджліс (тур. Meclis). Був заснований в Анкарі 23 квітня 1920 року в ході Грецько-турецької війни. В період з 1961 по 1982 роки парламент Туреччини був двопалатним, верхньою палатою був Сенат республіки.