При згадуванні фондового ринку ми усі думаємо про акції. Проте історія фондового ринку також древня, як і періоди, коли почали купувати і продавати сільськогосподарську продукцію і промислові метали. Для купівлі-продажу цих товарів, які ми сьогодні називаємо сировинними, з найдавніших часів створювались ринки і ярмарки, які і були прийняті за початок фондової біржі.
Фондова біржа — це той ринок, на якому організується торгівля товарами, які користуються попитом і які обертаються за певними правилами. Інакше кажучи, на фондовій біржі обертаються цінні папери, іноземна валюта, комерційні товари і сировина. Фондовий ринок виражається як торговий майданчик, який функціонує у формі попиту і пропозиції при посередництві брокера і створені ринкових умов.
Перші біржові угоди здійснювались на ринках і ярмарках, де купувались і продавались товари. В подальший період торгівля на ринках і ярмарках розвивалась, і біржові операції отримали широке розповсюдження. З появою посередників в торгівлі дорогоцінними металами ринок розширився, і на нього прийшла торгівля комерційними векселями. В 1487 році в Антверпені (Бельгія) була створена перша фондова біржа. В XVI сторіччі біржі були створені в Парижі і Лондоні, в XVII сторіччі — в Берліні і Базелі, в XVIII сторіччі — в Відні і Нью-Йорку, а в XIX сторіччі — в Брюсселі, Римі, Мілані, Мадриді, Стамбулі і Токіо.
Лондонська фондова біржа, заснована в 1801 році, почала свою роботу в 1802 році, проте юридично роком заснування прийнято вважати 1875 рік. Рада, яка є контролюючим органом Лондонської фондової біржі, була створена в 1945 році. Окрім Лондонської фондової біржі, фондові біржі були створені також в Нью-Йорку і Канаді.
В Туреччині фондова біржа була створена одночасно з початком банківської діяльності. До проголошення Епохи другої конституції1 на біржі реєструвались цінні папери іноземних компаній, створених в Стамбулі, Ізмірі, Салоніках і Бейруті, а також усі іноземні цінні папери, такі як облігації і акції Панамського і Суецького каналів. Після початку Епохи другої конституції на біржі почали обертатись і цінні папери вітчизняних компаній. Зокрема, залізничні, гірничодобувні, електричні, газові, трамвайні компанії та інші привілейовані компанії випустили перші внутрішні цінні папери Османської фондової біржі. В 1929 році, з прийняттям «Закону про цінні папери і валютні біржі» (Menkul Kıymetler ve Kambiyo Borsaları Kanunu), діяльність фондової біржі була регламентована і отримала назву «Стамбульська фондова біржа»2. Пізніше вступило в силу Положення про Стамбульську фондову біржу, офіційна церемонія відкриття якої відбулась 26 грудня 1985 року.
Криза 1929 року і крах Нью-Йоркської фондової біржі
Криза 1929 року, відома як найстрашніша криза у світі, є важливим прикладом, оскільки вона зачепила практично усі країни світу у той час, коли глобалізація іще не була здійснена. В 1929 році криза почалась з краху спочатку Нью-Йоркської, а потім і інших найбільших фондових бірж, після чого поширилась на промисловість, сферу послуг і сільське господарство. Вона була названа «Великою депресією»3, оскільки призвела до безробіттю більше аніж 50 мільйонів людей по усьому світу, в основному — в промислово розвинутих країнах, до зниженню загального обсягу світового виробництва на 40% і світової торгівлі на 70%, і її наслідки продовжувались аж до Другої світової війни.
В економіці США спекулятивний попит на галузі, які розвиваються, привів до стрімкому росту усіх американських фондових ринків, особливо Нью-Йоркської фондової біржі. В 1928 році на ринку нерухомості Флориди спостерігався інфляційний пузир, схожий на «іпотечну кризу» на ринку житла США в 2008 році. В цей період були створені умови недосконалої конкуренції4 в промисловості і сфері послуг, а більше половини економіки знаходилось під контролем біля 200 компаній. По мірі поглиблення кризи уряд США не втручався і не створював ніяких стимулів згідно з уявленнями класичних економістів. 24 жовтня 1929 року голландські і німецькі інвестори почали розвантажувати свої портфелі и уходити з ринку. Проте у вівторок, 29 жовтня 1929 року, фондовий ринок рухнув. Цей день, який увійшов в історію як «Чорний вівторок» (Black Tuesday)5, приніс збитки у розмірі 4,2 мільярда доларів за цінами того дня. За короткий час збанкрутувало біля 4000 банків. У зв’язку з надмірним знецінюванням грошей замість них в торгівлі почали використовуватись бартерна система, і так тривало деякий час. В цей період панували голод, зубожіння і безгрошів’я, економіка не оживала, а фондовий ринок не піднімався до того часу, поки Рузвельт не прийняв рішення про вступ Америки до Другої світової війни і не почалось повномасштабне виробництв зброї і боєприпасів для неї.
Одним із основних чинників впливу обвалу на маси стало те, що, починаючи з 1920-х років, переважна більшість людей направляла свої заощадження на швидкозростаючий фондовий ринок. Другим чинником стало масове безробіття, викликане зупинкою реального сектору економіки. Таким чином, відсутність попиту, викликане кризою, привело до падінню цін у світі майже на 60%.
Америка після розпаду Радянського Союзу у 1990-ті роки, після того, як взяла під свій контроль світову економіку і міждержавні відносини, примусила слаборозвинуті країни прийняти програму «косвенних інвестицій». В кінці жовтня 1997 року вартість акцій, торгуємих на основних фондових біржах, різко впала. Спочатку це падіння почалось на Гонконгській фондовій біржі. Потім воно поширилось на Японію, а потім — на європейські і американські фондові ринки. Володарі акцій, вартість яких впала, почали побоюватись, що може повторитись економічна криза 1929 року.
Ця криза в Європі і США має свою історію. В Південно-Східній Азії ціни на валюту і вартість акцій деяких компаній впали, що призвело до банкрутству низки компаній і банків. Криза почалась спочатку в Таїланді, потім перекинулась на Філіппіни, Малайзію і Індонезію. Потім, як заразна хвороба, криза перекинулась на Південну Корею і Тайвань на півночі Азії, а звідти — на Гонконгську фондову біржу, яка вважається базою Заходу в Азії. Коли західні біржі прокинулись, вони зрозуміли, що стикнулись з небезпечною хворобою, а потім з ними трапилось те, що трапилось з європейськими і нью-йоркськими біржами. В Південно-Східній Азії мало хто входить і виходить на фондовий ринок. Учасники погано орієнтуються в підводному камінні. Бенефіціарами (вигодоотримувачами) фондового ринку є правителі, які підтримують капіталістичний капітал, як, наприклад, в Таїланді і Індонезії. Америка — як частина економічної структури нового світового порядку — заохочувала цих і багатьох інших правителів інших країн відкривати в своїх країнах фондові біржі західного зразка під приводом «заохочення інвестицій» західних володарів капіталу і дозволяти західним капіталістам приходити і приносити свої капітали в ці країни, а потім легко виводити їх, коли їм заманеться.
Проте, незважаючи на те, що усе це позначається як «косвенні інвестиції», вони не забезпечують розвитку економіки країни. Це відбувається тому, що «косвенні інвестиції» не є реальними інвестиціями. Реальні інвестиції — це те, що американці одразу після Другої світової війни перехопили багато заводів і компаній в Європі і за її межами, управляли ними напряму, зв’язали їх з материнськими компаніями і запустили реальне виробництво. «Косвенні інвестиції», з іншого боку, реалізуються через покупку акцій, які належать місцевим компаніям чи державам. Частина цих акцій виставляється на продаж на фондовій біржі відповідної країни, і інвестори купують їх на біржі. Західні інвестори, які складаються із багатих людей, які мають мільйони і навіть мільярди доларів в інвестиційних фондах, і людей, які беруть кредити в банках, приїжджають до цих країн і купують акції відповідної країни. Ці інвестори не очікують, що вартість акцій буде рости звичайним чином. Вони використовують певні методи, щоб забезпечити визнання і репутацію купуємих ними акцій. В пресу просочується інформація про те, що на покупку певних акцій виділений великий капітал або що майбутнє компанії, акції якої вони купують, блискуче. Ведеться інтенсивна пропагандистська робота. Таким чином, ці країни починають скуповувати акції пропагуємої компанії. Коли ціни виростають до потрібного їм рівня, вони починають продавати свої акції населенню країни на місцевій фондовій біржі. Таким чином, вони дуже швидко отримують основну суму і прибуток. При цьому вони роблять усе так, що населення країни не помічає цього. Іноді декілька західних інвесторів (володарів брокерських контор) виступають на фондовому ринку як єдине ціле. Іноді, при раптовому уході цих інститутів, відбувається загальний обвал фондового ринку. Вартість валюти країни різко падає, а місцеві банки, які давали гроші в борг для спекуляцій на фондовому ринку, опиняються на грані банкрутства. Саме такі «косвенні інвестиції» нав’язують США «слаборозвинутим країнам» з того часу, як після розпаду СРСР вони взяли на себе одноосібний суверенітет над міждержавними відносинами і світовою економікою. Цей вид інвестицій більш небезпечний аніж прямі, і наслідки його набагато гірше. Будь-то латиноамериканські країни, такі як Мексика, Бразилія и Аргентина, чи країни Близького Сходу, такі як Туреччина, Єгипет і Йорданія, послідовні економічні і фінансові потрясіння в цих країнах означають збідніння народу, тому що це означає розграбування капіталу і економіки слаборозвинутих країн і експлуатацію їх багатств.
Основна причина криз фондових ринків США і Європи, Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж відрізняється від слаборозвинутих країн. Це фондові біржі, які себе добре зарекомендували. Суми грошей, вкладені в акції і облігації, дуже великі. Вважається, що їх вартість перевищує вартість реальних активів в цих країнах, включаючи землю, торгові товари, заводи та інші активи. Спекулятивні інвестори укладають контракти, скидають стилі і плани, щоб визначити час покупки і продажу акцій і вплинути на ціни. Таким чином, плани, стилі і хитромудрі контракти, які будуть використовуватись на фондовому ринку, вивчаються і досліджуються у багатьох університетах.
В капіталістичному суспільстві не надається значення ніяким цінностям, окрім матеріальних. Багаті, які складають невеликий відсоток населення, мають перевагу над переважною більшістю, яка не може вдовольнити навіть свої основні потреби і живе в зубожінні і стражданнях. Фондовий ринок на Заході не може існувати, виживати і розвиватись, якщо не функціонують три основних інститути капіталістичної економіки. До них відносяться:
1. Можливість реєстрації компаній у якості акціонерних товариств.
2. Відсоткова банківська система.
3. Система паперових грошей.
Ці три системи сприяли розділенню капіталістичної економіки на дві структури.
А. Реальна економіка, яка складається із реального виробництва товарів і послуг.
Б. Віртуальна економіка.
Будь-то цінні папери, які знаходяться у власності компанії, в борговому портфелі держави чи компанії, нерухомість чи фінансові папери, які знаходяться в оберті і надають володарю певні права, — це юридичні і правові документи, які можна купувати і продавати, а також використовувати в однобічному порядку в оберті. Усе це не має ані віддаленого, ані близького відношення до реальної економіки. В результаті такий розвиток віртуальної економіки країни значно перевищив обсяг операцій/транзакцій в реальній економіці. Усе це призводить до відриву біржі та інших фінансових паперів від реальної економіки. Про це свідчить той факт, що ті, хто обертається на фондовому ринку, керуються певним відсотком прибутку як мірою росту чи падіння вартості акцій якої-небудь компанії.
Роль банків на фондових ринках більш небезпечна, аніж роль, яку вони грають в реальній економіці. Це пов’язано з тим, що люди, які купують і продають акції, купують за рахунок кредиту у багато разів більше своїх засобів. В цьому випадку людина, яка працює на фондовому ринку, купує в двадцять разів більше акцій, аніж вона може купити на свій капітал. Банківська система, яка працює під відсоток, викликає на фондовому ринку коливання між обертом і інфляцією і стисканням цін. Коли акції якої-небудь компанії ростуть на фондовому ринку, до біржових маклерів притікають величезні суми грошей, в результаті чого в руках обертається у багато разів більше грошей, аніж насправді. Відсоткова банківська система заснована на «довірі» вкладників до банків. Інакше кажучи, вона заснована на упевненості в тому, що вони можуть забрати усі свої внески, коли захочуть. Проте це є повним обманом і суперечить реальному положенню справ в банківській сфері. Щоб уникнути подібної ситуації, на Заході вигадали паперову грошову систему і довірили управління нею Центральному банку від імені усіх банків країни. Усе це було зроблено для того, щоб приховати недоліки банківської системи. Це закликано запобігти ексцесам і забезпечити довіру населення до капіталістичної системи.
Паперова грошова система дає Центральному банку право випускати паперові гроші для обернення в країні. Цінність цих грошей полягає не в самих грошах (папері). Використання цих банкнот обов’язкове для розрахунків. Якщо хто-небудь відмовиться прийняти ці гроші для оплати своєї вимоги, закон примушує його прийняти їх. В іншому випадку його право втрачається. Це означає наступне, що Центральний банк здійснює ті фінансові операції, які він вважає необхідним для реалізації політики держави. Наприклад, якщо в державні казні не залишилось грошей від податків та інших статей прибутків, то до Центрального банку подається заявка на «кредит». Інакше кажучи, в Центральному банку відкривається рахунок, який буде використовуватись для державних витрат шляхом запису боргу в казначейство. Якщо Центральний банк бачить, що країні потрібні гроші для запозичення, він купує боргові цінні папери, які належать казначейству чи компаніям. Це вважається новим видом грошей. Наприклад, коли в 1987 році вартість акцій в Нью-Йорку впала, Центральний банк США надрукував велику кількість грошей, щоб купити у банків і на ринку боргові цінні папери на мільярди доларів. Це дозволило Центральному банку отримати досить грошей, що ослабити тиск боргів і спекулянтів на фондовому ринку. Банки були врятовані від банкрутства, хоча б на мить, прикривши ганьбу банківської системи, яка працює під відсотки.
Паперові гроші отримують свою цінність від закону, який регулює їх оберт. Вони стали грошима, які використовуються примусово, без еквіваленту в золоті чи сріблі, без використання замість них і не маючи ніякої внутрішньої вартості. Колоніальні країни почали використовувати їх як засіб колонізації і грати зі світовою валютною системою в своїх інтересах. Вони створювали грошові кризи і економічні проблеми. Збільшуючи випуск паперових грошей, вони створювали масштабну грошову інфляцію. Грошова інфляція призвела по послабленню купівельної здатності грошей. Такою є реальність Заходу — засновника капіталістичної системи — і «фондової біржі» в усіх країнах, управляємих капіталізмом, наслідуючи Заходу. В результаті існування в капіталістичній системі капіталістичних компаній, відсоткової банківської системи і віртуальних паперових грошей формуються ці віртуальні ринки і трапляються тяжкі кризи. Усі ці потрясіння і кризи на Заході і в інших часинах світу свідчать про порочність як капіталістичної економіки, так і системи паперових грошей. Але що дійсно порочно, так це сам капіталізм. Як уже неодноразово було доведено, демократичні держави не приносять людству ніякої користі, а єдиним сенсом їх існування є захист впливу багатих, тобто володарів капіталу, і надання їм можливостей для збільшення свого багатства. Демократія, права людини, свободи, народовладдя — усе це не більше, аніж обман. Це так звані «обіцянки» капіталістів, які прикривають їх розуміння колоніалізму. Ми можемо легко переконатись в цьому на прикладі Іраку, Сирії, Афганістану та інших країн. Система капіталізму заснована на експлуатації і діє на цій основі в будь-якому випадку. Корупція і невдачі — це реальність капіталізму, яка захлеснула увесь світ.
Якщо б західні мислителі, незважаючи на відсутність у них віри в Іслам, поглянули на проблему об’єктивно, вони б зрозуміли, що тільки ісламська економічна система здатна забезпечити безпечне економічне життя, свобідне від криз. Але вони намагались замаскувати недоліки капіталістичної системи, далекі від об’єктивності. Саме Всевишній Аллах, Ар-Разік (Живлячий, Даючий прожиток) і Аль-Халік (Творець), визначив для Своїх створінь ісламську економічну систему. Він краще за усіх знає проблеми Своїх створінь і те, що забезпечить їм здорове і безпечне життя.
На думку капіталістів, визначення акціонерних товариств виглядає наступним чином: «Це угода між п’ятьма чи більше особами щодо розділення прибутків чи збитків, які будуть отримані від фінансового проекту шляхом внесення капіталу для реалізації фінансового проекту згідно з певним договором». Дане визначення і спосіб створення акціонерних товариств не розглядаються як договір між двома людьми з точки зору положень Шаріату. Тому що в договорі, укладеному по Шаріату, між двома сторонами повинні бути «іджаб» (пропозиція) і «кабуль» (прийняття). В договорі повинно бути дві сторони. Між двома сторонами укладається договір, в якому одна із них виконує вимогу «іджаб», роблячи пропозицію по контракту, наприклад, говорячи: «Я став для вас партнером», — а друга сторона відповідає словом, яке виражає «кабуль» (прийняття), наприклад: «Я прийняв», — чи: «Я погодився». Якщо в договорі відсутні обидві сторони чи не сказано жодне із слів «іджаб» і «кабуль», то договір не вважається укладеним і не називається в Шаріаті договором. Цей феномен акціонерного товариства суперечить феномену компанії в Ісламі. Це пояснюється тим, що в Ісламі «компанія — це договір між двома чи більше особами на виконання фінансової задачі з метою отримання прибутку». Цей договір повинен бути укладений між двома чи більше особами. Неправильно, якщо він укладається в формі однобічного волевиявлення. На його укладання повинно бути отримана згода як мінімум двох чи більше осіб. Договір повинен бути заснований на виконанні роботи з метою отримання прибутку. Неприпустимо вдовольнятись тільки виплатою грошей. Недосить так само прагнути тільки до партнерству. В договорі компанії необхідно прагнути до досягненню грошової цілі. Реалізація такої цілі може бути здійснена або шляхом фізичної участі усіх, одного чи декількох учасників договору, коли інші особи беруть участь своїми грошима. Для цього необхідно, щоб хоча б одна людина фізично брала участь в компанії. Тому усі види ісламських компаній вимагають фізичної участі одного із партнерів. Фізична участь (бадан) є одним із основних елементів договору компанії. Коли є фізична присутність, договір з компанією укладений. Якщо фізична участь в компанії відсутня, договір з компанією не укладається.
В капіталістичній системі партнерство в акціонерному товаристві реалізується тільки через купівлю акцій компанії безпосередньо у компанії або у того, хто раніше придбав акції у компанії. При цьому не відбувається ніяких переговорів чи домовленостей між акціонером і компанією або іншими акціонерами. В даному випадку не існує двох сторін, між якими повинен бути укладений договір. Не існує «іжаба» (пропозиції) і «кабуля» (прийняття). Кожен акціонер стає партнером компанії, купуючи акції. Тому в акціонерному товаристві немає союзу між двома особами. Є тільки воля однієї людини стати партнером компанії в індивідуальному порядку. Західні юристи трактують це як обов’язковий договір, навіть при тому, що він однобічний. Згідно з такою структурою договір акціонерного товариства не має юридичної сили з точки зору Шаріату. Адже шаріатський договір — це договір, в якому одна із сторін, яка домовляється, робить пропозицію, а інша її приймає. Оскільки в акціонерному товаристві ці умови відсутні, договір не вважається укладеним по Шаріату, адже партнерами акціонерного товариства є не фізичні особи, а капітал. Таким є положення акціонерних товариств з точки зору Шаріату.
З іншого боку, акції компанії — це фінансові папери, які представленні акціями, вартість яких визначається при їх купівлі чи продажі. Вони не представляють собою капітал компанії при її створенні. Акція — це частина, яка не може бути виділена із активів компанії. Вона не є частиною капіталу. Вартість акцій не є незмінною. Вона постійно змінюється в залежності від прибутку компанії. Хукм про торгівлю акціями і облігаціями таких компаній є харамом. Це пов’язано з тим, що вони є акціями акціонерного товариства, що є недійсним (батиль) з точки зору Шаріату. Ці облігації, які містять суми, які представляють собою суміш халяльного капіталу і прибутку від батиль договору і батиль угоди. Те ж саме відноситься і до облігацій, в яких гроші помножені на відсотки, таким як акції банків і тому подібне. Відсоток, який є коренем усіх зол в капіталістичній системі і скрізь, абсолютно заборонений в Ісламі.
Історики, такі як Ібн Касір і ат-Табарі, повідомляють, що протягом перших шістдесяти років існування Ісламу бідність була повністю викорінена в усіх місцях, які перебували під його владою. В Ісламі благодійність і закят здійснили позитивний вплив на розподіл і обернення грошей. Достаток і стабільність суспільства у цілому, обумовлені реалізацією цієї ісламської ідеології, зменшили кількість «бідних» людей, яким по Шаріату належав закят, і таким чином ісламська економіка практично ліквідувала бідність.
Єдиний спосіб позбавити світ від лих капіталізму з його капіталістичними компаніями, відсотковими банками і паперовою грошовою системою — це повне знищення капіталістичної системи і капіталістичних компаній, або перетворення капіталістичних компаній в ісламські компанії, а паперову грошову систему — в золотосрібну систему за ісламськими стандартами. Реалізація усього цього можлива тільки через відновлення Праведного Халіфату. Всевишній Аллах об’явив війну пожирателю відсотків і сказав:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ ٱتَّقُواْ ٱللَّهَ وَذَرُواْ مَا بَقِيَ مِنَ ٱلرِّبَوٰٓاْ إِن كُنتُم مُّؤۡمِنِينَ ٢٧٨ فَإِن لَّمۡ تَفۡعَلُواْ فَأۡذَنُواْ بِحَرۡبٖ مِّنَ ٱللَّهِ وَرَسُولِهِۦۖ وَإِن تُبۡتُمۡ فَلَكُمۡ رُءُوسُ أَمۡوَٰلِكُمۡ لَا تَظۡلِمُونَ وَلَا تُظۡلَمُونَ
«О, те, які увірували! Бійтесь Аллаха і не беріть решту лихви, якщо тільки ви є віруючими. Але якщо ви не зробите цього, то знайте, що Аллах і Його Посланець об’являють вам війну. А якщо ви розкаєтесь, то вам залишиться ваш початковий капітал. Ви не вчините несправедливо, і з вами не вчинять несправедливо» (2:278,279).
Köklü Değişim Dergisi
Кадір Кашикчи
15.03.2018
1. Епоха другої конституції (осман. ايکنجى مشروطيت دورى; тур. İkinci Meşrûtiyyet Devri) — період в історії Османської держави, який ознаменувався Младотурецькою революцією 1908 року, під тиском якої султан Абдульхамід II був вимушений заснувати парламент в формі Генеральної Асамблеї Османської держави і ввести в дію першу османську конституцію, прийняту в 1876 році. В 1878 році Абдульхамід II призупинив дію першої конституції і Генеральної Асамблеї Османського держави.
2. Стамбульська фондова біржа (тур. Borsa İstanbul, BİST) — турецька фондова біржа в Стамбулі. Є єдиною фондовою біржею в Туреччині.
3. Велика депресія (англ. Great Depression) — світова економічна криза, яка почалась 24 жовтня 1929 року с біржового краху в США і триваючої до 1939 року (найбільш гостро з 1929 по 1933 рік). 1930-ті роки вважаються періодом Великої депресії.
4. Недосконала конкуренція — згідно економічній теорії, це така ситуація, в якій структура ринку не відповідає умовам існування досконалої конкуренції. Поширеною є наступна класифікація форм недосконалої конкуренції: монополія, в якій існує тільки один продавець (наприклад, ринок газопостачання); олігополія, в якій існує невелика кількість продавців (наприклад, ринок мобільних послуг); монополістична конкуренція, в якій існує багато продавців, які виробляють схожі товари, які одночасно трохи відрізняються (критерієм диференціації може бути навіть місце знаходження продавця); монопсонія, в якій існує тільки один покупець (наприклад, ринок важкої зброї); олігопсонія, в якій існує невелика кількість покупців.
5. Біржовий крах 1929 року — обвальне падіння акцій в США, яке почалось в Чорний четвер 24 жовтня 1929 року і прийняло катастрофічні масштаби в подальшу за ним Чорну п’ятницю (25 жовтня), Чорний понеділок (28 жовтня) і Чорний вівторок (29 жовтня). Цей біржовій крах, відомий також як «крах Уолл-стріт», став початком Великої депресії.
