Фінансова криза не є новим явищем в капіталістичному світі. Навпаки, за останні сто років США і Європа пережили декілька рецесій і депресій. На відміну від усіх криз і потрясінь минулого, коли в 2008 році фондові і сировинні ринки досягли дна, капіталізм став сприйматись як тяжко хвора людина. Ця фінансова криза викликала серйозну заклопотаність станом капіталізму і існуючої фінансово-економічної системи. В кінці XIX сторіччя, коли капіталізм був здоровим і прославленим, Османська імперія сприймалась як хвора людина» світу. Сьогодні, після довгих сторіч успіху, капіталізм став «хворою людиною» світу, а Іслам — здоровим і славним.
Газета «Financial Times» опублікувала низку статей під назвою «Майбутнє капіталізму». Економісти, політики і філософи визнали велику рецесію 2007–2009 років переламним моментом в історії і виробили нове бачення мінливого капіталізму. Мартін Вольф, головний економічний оглядач лондонської газети «Financial Times», в своїй статті «Криза — це імпульс, але чи вирішальна вона?» коментує ситуацію наступним чином:
«Я вважаю, що ця криза прискорила тенденції і довела несталість інших, завдала збитку репутації економіки і далі залишить світу болісний спадок, але вона не може бути історичним поворотним пунктом. Перефразуючи слова, сказані народом щодо смерті свого короля, можна сказати наступне: капіталізм умер, хай живе капіталізм».
Лешек Бальцерович, колишній заступник прем’єр-міністра Польщі, директор Національного банку Польщі і професор Варшавського економічного університету, стверджує, що нинішня криза капіталізму вказує на його потенційне ослаблення. В своїй статті «Винуваті не тільки ринки» Бальцерович доходить висновку, що найсерйозніший ворог капіталізму знаходиться всередині нього самого. На його думку, «динамічний, підприємницький капіталізм не має сьогодні серйозного зовнішнього супротивника; він може бути ослаблений тільки зсередини». Це пряма вказівка на помилки, успадковані від генів і устоїв капіталізму, які можуть обернутись поразкою. Тобто, як і в складних системах, це помилка, яка приводиться до руху тріггером і веде до краху, якщо її не вдасться стримати чи виключити. Таким чином, «дрімаючі» помилки чи дефекти — це внутрішні вороги.
Мабуть, найцікавішу заяву на захист капіталізму зробив Едмунд Фелпс, директор Центру по вивченню капіталізму і суспільства (Center on Capitalism and Society), лауреат Нобелевської премії по економіці 2006 року. Едмунд стверджує, що капіталізму завданий серйозний збиток, і для того, щоб він знов почав добре функціонувати, необхідна його реструктуризація.
Мартін Соррелл, голова ради директорів «WPP», провідної світової групи по наданню рекламних і маркетингових послуг, в своїй статті в «Financial Times» «Маятник качнеться в протилежну сторону» робить наступний висновок: «Проще кажучи, капіталізм зазнав краху, точніше, зазнали краху капіталісти». Але він стверджує, що «як неминуче падіння, так неминуче і те, що маятник качнеться у протилежну сторону».
Стало звичним ствердження економістів, політиків і мислителів про те, що чинниками нинішньої фінансово-економічної кризи є жадібність і страх.
Збігнєв Бжезинський, колишній радник по національній безпеці в адміністрації 39-го президента США Джиммі Картера (1977–1981), попереджає, що США втратили моральний компас, необхідний для збереження світового лідерства, і заявляє: «Моральні устої Америки підірвані. Відсутність моральних цінностей дозволяє демагогії використовувати раптові кризи і страхи».
Джиммі Картер в своїй книзі «Цінності під загрозою зникнення: моральна криза Америки» резюмує моральну кризу в США, яка поглиблюється, наступними словами: «Трансформації, які відбуваються в наших базових моральних цінностях, в нашому громадському дискурсі і в нашій філософії, обширні і глибокі».
Багато економістів, політиків і коментаторів пов’язують нинішню фінансову кризу і економічний спад з відсутністю моральних і етичних цінностей:
Бараку Обамі належать наступні слова: «Ми виправдовували і навіть приймали мораль ненаситності... Ми свого роду заохочували менталітет «переможець забирає усе».
Кандидат в президенти США від республіканців на виборах 2008 року Джон Маккейн заявив, що фінансова криза була викликана жадібністю, корупцією і надлишком... За його словами, це трапилось тому, що Уолл-Стріт розглядала американську економіку як казино.
Коли Джордж Буш сказав: «Уолл-Стріт сп’яніла», — він мав на увазі корпоративну жадібність і ринкові ексцеси.
Репортёр «CNN» зробив незвичайно сміливу заяву про події на Уолл-Стріт: «Ринками рухають дві речі: страх і жадібність».
«Глибинне коріння нашої фінансової кризи» — стаття Теодора Рузвельта Меллока (Theodore Roosevelt Malloch) (колишнього президента Конгресу світового економічного розвитку, спонсорованого «CNN»). Стаття з’явилась в онлайновому журналі «Інша перспектива» 11 лютого 2009 року. В своїй статті Меллок наполягає на тому, що моральна криза, яка лежить в основі нинішньої фінансової кризи, є серйозною і вимагає відповідного рішення: «До того часу, поки ці (моральні) причини не будуть усунуті, усі вказуючі персти і усі пропонуємі рішення будуть не більше, ніж накладанням пластиру на пухлину». Він доходить висновку, що мораль, включаючи «чесноту», зникла із соціальної лексики як по змісту, так і по лексичному значенню, а «мораль» була або «знецінена», або «зроблена відносною». Він також стверджує, що моральні цінності, які лежать в основі капіталістичної економічної системи, «не можуть бути повернені і відновлені освітньою програмою або адміністративними інструктажами, оскільки вони розмивались протягом багатьох років, і що в основі фінансової кризи лежить моральний вакуум, який може бути заповнений істинною чеснотою».
С миті свого виникнення капіталізм і його основоположні принципи піддавались ретельному аналізу, критиці і нападкам. Найбільш серйозні нападки виходили від філософів-соціалістів і комуністів, таких як Маркс, Енгельс і Ленін. Деякі ісламські мислителі критикували його з іншої точки зору.
Зовсім нещодавно Sorin Cucerai в своїй статті «Страх перед капіталізмом і одне із його джерел» зробив наступні зауваження щодо капіталізму:
«Парадоксально, але «свобода і процвітання капіталізму» можливі тільки за рахунок відмови людям в прямому доступі до їжі і житлу. Щоб набути цієї капіталістичної свободи, ми повинні бути відчужені від своєї власної природи. Кожна людина, яка живе в умовах капіталізму, по своїй суті є несталою істотою, схильною радикальній хрупкості і уразливості».
З серйозною і важливою критикою основних принципів капіталізму виступили ісламські мислителі Такиюддін Набхані і Мухаммад Бакір ас-Садр. Набхані детально виклав свою критику капіталізму в книзі «Економічна система Ісламу». Ас-Садр детально проаналізував недоліки капіталізму в своїй книзі «Іктисадуна» («Наша економіка»). Набхані підкреслював основний принцип капіталізму (відносний дефіцит, цінність і механізм цін). Ас-Садр ж основну увагу приділяв приватній власності і володінню.
Успіх чи неуспіх економічної системи треба оцінювати по її впливу на життя людей, які живуть в її рамках. Показники економічного росту, створення багатства і фінансової стабілізації повинні бути пов’язані з положенням людей в суспільстві. Вплив економічної системи повинен вимірюватись рівнем вдоволеності і безпеки, яка надається людям. Рівень безпеки і вдоволеності вимірюється з точки зору продовольчої безпеки, безпеки освіти, безпеки здоров’я і фізичної безпеки. Іншим показником стабільності системи є моральна, етична і ідеологічна віра і довіра до основ економіки.
За останні сто років на світовий арені панували дві основні системи: капіталізм і соціалізм. Після краху соціалізму капіталізм продовжував домінувати у світі; в різних частинах світу продовжують існувати різні версії капіталізму. Навіть соціалістичний Китай прийняв соціалістичний тип капіталізму. Після краху радянського ленінського соціалізму капіталізм вступив в епоху світовий економіки, або, як її офіційно називають, глобалізації. Глобалізація поширила вплив капіталізму практично на усі куточки світу. Остання фінансова криза, яка почалась в США, поширилась по колу на Європу, Японію, Китай, Близький Схід і Африку. Вивчення впливу капіталізму не обмежується рамками однієї країни; це вплив спостерігається в усьому світі.
В результаті глобалізації капіталізм став фактично світовою економічною системою. Діяльність двох основних інструментів капіталістичного світу — Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду (МВФ) — прямо чи косвенно визначає економічні умови в країнах, які розвиваються.
Взаємозв’язок між бідністю в усьому світі і капіталістичним інструментом МВФ відображений у численних прикладах і історіях. Одним із таких прикладів є нещодавня рисова криза на Гаїті. Гаїтянська рисова криза описана в статті, опублікованої «Inter Press Service» (IPS), глобальним інформаційним агентством, акцентованим на питаннях розвитку і глобалізації на Півдні.
В статті розповідається про жінку з трьом дітьми, яка колись була одним із найбільших у світі виробників рису, і вона говорить, що більше не може купувати рис, щоб кормити своїх дітей. Матір трьох дітей описує наступну дилему … Невелика коробка рису коштує 65 центів, бензин — 25 центів, вугілля — 25 центів. Маючи 1 долар 25 центів (межа абсолютної бідності, встановлена ООН), неможливо приготувати рисову їжу навіть для однієї дитини. Гаїті, найбідніша країна півкулі, імпортує більшу частину споживаємого продовольства, що є результатом політики свобідного ринку, яка підриває національне виробництво. Президент Гаїті Рене Преваль визнає, що «імпортний дешевий рис знищив рис, вирощений в країні». Тридцять років назад Гаїті виробляла майже увесь споживаємий рис. Але у кінці 1980-х років,після того, як військова хунта при підтримці Міжнародного валютного фонду (МВФ) почала лібералізацію економіки, в країну хлинув дешевий імпортний рис із США.
Перші тюки з імпортованим рисом супроводжувались озброєними конвоями. Фермери, які займаються вирощуванням рису, сприйняли імпорт рису із США як загрозу своєму виробництву і засобам до існування. З часом їх побоювання виправдались. В 1994 році при підтримці МВФ тарифи на імпорт риса були знижені з 35% до 3%, що є найнижчим показником в регіоні. За рік обсяг імпорту риса збільшився вдвічі.
У той час як уряд США субсидує своїх фермерів, які вирощують рис, уряду Гаїті це заборонено за умовами угоди з МВФ. За останні два десятиріччя виробництво рису на Гаїті скоротилось вдвічі, а імпортний рис став домінувати на ринку країни. Для багатьох жителів Гаїті недоїдання і голод стали єдиним можливим варіантом.
За оцінками спеціалістів, до кінцю ХХ сторіччя від двадцяти до тридцяти мільйонів людей в усьому світі втратили свої землі в результаті лібералізації торгівлі і експортного сільського господарства. Програма міжнародної продовольчої допомоги США, офіційно оформлена в 1954 році в виді Закону 480, протягом подальших двох десятиріч займала домінуюче положення в торгівлі продовольством. Надлишки продовольства, які знаходяться в веденні США, розподілялись між країнами, які вважались повноцінним покупцями. Такій режим експорту продовольства серйозно підірвав позиції місцевих фермерів, пропонуючи їм основні продукти харчування за низькими цінами.
Основними інструментами впливу на національну економіку в усьому світі були Всесвітній банк і МВФ, які здійснювали програми, відомі як програми структурної перебудови (ПСП). Сформульовані у виді умов надання кредитів, програми ПСП передбачали змінення макроекономічної політики, які вимушували країни-отримувачі лібералізувати свою торгову та інвестиційну політику. В результаті уряди знижували тарифи на імпортні товари і скасовували субсидії на місцеву продукцію, особливо на продовольство. Масштабне переведення земель із сільськогосподарського оберту в гірничодобувну промисловість і нафторозвідку привело до того, що країни опинились не в змозі виплачувати кредити. В ітозі виникла залежність від імпорту продовольства, постачаємого велетенськими капіталістичними корпораціями.
Про панування капіталізму у світі і його впливі на економічну ситуацію у світі можна судити по тому, що у світі досі панують зубожіння, голод, епідемії і багато іншого.
Принципи і теоретичні недоліки капіталістичної економічної системи показують, що вона привела до серйозних помилок, які продовжують спричиняти руйнівний вплив на значну частину населення Землі.
Статистика голоду у світі шокує, вражає і лякає. Масштаби проблеми стають очевидними, коли ми розуміємо, що ресурсів і продовольства, які витрачаються у світі, більше аніж досить, щоб накормити голодуючих.
Згідно статистичним даним про голод, опублікованим Всесвітнім банком та іншими організаціями, кожну секунду від голоду і недоїдання помирає одна людина, 85% із яких — діти. Більше 1,3 мільярда людей в Азії, Африці і Латинській Америці живуть в умовах, які Всесвітній банк називає абсолютною бідністю (менше 1 долара на день), що призводить до різних захворювань, недоїданню і можливим смертям.
В країнах, які розвиваються, як і раніше панує голод. З 1990 року більше 170 мільйонів дітей у віці до п’яти років померли від зубожіння, голоду, недоїдання і відповідних захворювань. За оцінками Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), до 2015 року більше одного мільярда людей будуть жити в умовах крайньої бідності і голоду. Найбільш важкі умови спостерігаються в країнах Африки до півдню від Сахари, де майже 30% населення піддаються ризику голоду, недоїдання і можливої щоденної смерті.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щоденно від причин, пов’язаних з бідністю, помирає більше п’ятдесяти тисяч людей. За даними ЮНІСЕФ, більше за усе від голоду страждають діти — тридцять тисяч смертей на день.
Голод не дозволяє людям, особливо дітям, отримувати поживі речовини, необхідні для росту. Про наслідки голоду можна судити по частці дітей у віці до п’яти років з недостатньою вагою. В 1990 році в Азії, Африці і Латинській Америці 31% дітей у віці до п’яти років, або кожен третій, мали недостатню вагу. З того часу положення дітей практично не змінилось. Незважаючи на феноменальний ріст багатства і ресурсів в капіталістичній системі, відсутність безпеки в області охорони здоров’я продовжує переслідувати окремих людей і держави в усьому світі.
Перша світова війна почалась в європейських державах, де панував капіталізм. В ній загинуло сім мільйонів мирних жителів і десять мільйонів солдатів, більше двадцяти одного мільйону були поранені. Не вдаючись в подробиці, досить сказати, що добре відомо, як після війни Великобританія і Франція розкинули свою колоніальну мережу на значній території світу (Близький Схід, Африка, Південно-Східна Азія). Імперіалізм і колоніалізм були найбільше помітними наслідками війни. Не є надуманим ствердження, що імперіалізм був важливим чинником війни. Імперіалізм розглядається комуністичними теоретиками як вища стадія капіталізму. Інші сприймають імперіалізм як метод, який використовується капіталізмом для отримання сировини, дешевої робочої сили і ринкових ресурсів. Колишні колонії європейських держав досі страждають від глибокого пригноблення, диктатури, зубожіння і відсталості.
В результаті Другої світовий війни загинуло більше шістдесяти мільйонів людей, із яких сорок мільйонів були мирними жителями. Багато мирних жителів загинули від хвороб, голоду, масових вбивств і бомбардувань. Друга світова війна породила два протиборчі табори — Організацію Варшавського договору (ОВД, союз Радянського Союзу і держав Східної Європи) і НАТО (Організація Північноатлантичного договору) — і «Холодну війну», яка коштувала сотні мільярдів доларів за п’ятдесят років. Війна також привела до глобалізації, яка збільшила розрив між багатими і бідними і поглибила нерівність між народами світу.
Двома основними інструментами глобалізації, які народились іще у розпал Другої світовий війни, є Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк. Ці два інструменти зламали хребет економікам таких країн, як Мексика, Туреччина. Індонезія і Корея. Згідно з політикою МВФ і ВБ, країни, які розвиваються/країни третього світу — Азії, Африки, Латинської Америки і Карибського басейну — протягом останніх п’ятдесяти років продовжують грати одну і ту ж роль: поставки сировини, споживацький ринок і дешева робоча сила для прибуткових промислових країн.
Перша і друга світові війни створили «Ізраїль» і породили затяжний конфлікт в Палестині. Ця проблема протягом багатьох років погрожувала стабільності і безпеці регіону і усього світу. Дана проблема унесла сотні тисяч життів — і вона триває по сей день, — а також явила світу безпрецедентне звірство, коли танки, кулемети і реактивна авіація протистоять молодим юнакам, озброєним лише камінцями. Арабський і єврейський народи стали паливом для імперіалістичних війн, які підтримувались і підтримуються Європою, а потім — і Сполученими Штатами.
Світовий порядок, в якому домінували західні держави на чолі з США, не зміг запобігти радянському вторгненню до Афганістану у 1979 році. Після вторгнення муджахіди протягом майже десяти років вели опосередковану війну від імені США. В цей період США сприяли поставкам муджахідам зброї, розвідданих, навчанню і міжнародній підтримці. Десятирічна війна унесла життя більше 1,5 мільйона афганців і більше 25 тисяч радянських громадян. Афганська війна стала кульмінацією, яка тривала більше чотирьох десятиріч «Холодної війни» між ідеологіями капіталізму і соціалізму.
Протягом восьми років світовий порядок, в якому домінують західні наддержави, фінансував війну між Іраном і Іраком з єдиною ціллю — зберегти контроль над нафтою в Арабській/Перській затоці і забезпечити свобідне надходження нафти в промислово розвинуті країни. Ця ціль повністю відповідає капіталістичним цілям, проголошеним в «Доктрині Картера». В ній говорилось наступне: «Радянські війська в Афганістані представляли серйозну загрозу для свобідного потоку близькосхідної нафти». Ця війна коштувала більше півмільйона вбитих і іще більшого числа поранених.
Друга війна в Перській затоці стала черговою авантюрою наддержав, перш за усе США і Великобританії, які вирішили встановити контроль над багатим на нафту регіоном. Уперше в сучасній історії Маргарет Тетчер (колишній прем’єр-міністр Великобританії) і Джордж Буш-старший (колишній президент США) звернулись до голови VII Уставу ООН, щоб санкціонувати застосування сили проти Іраку у зв’язку з його вторгненням до Кувейту. Тодішній держсекретар США Джеймс Бейкер дуже чесно (!) пояснив причини війни в Перській затоці:
«Через нафтові запаси Перської затоки тече економічна кров промислово розвинутого світу, і ми не можемо дозволити такому диктатору сидіти на цій економічній артерії».
Ембарго, введене проти Іраку по завершенню війни, призвело до десятків тисяч жертв (вбитих і поранених) і унесло життя більше двох мільйонів дітей.
Африканські країни понесли величезні втрати і мільйони життів в опосередкованих війнах між угрупуваннями, підтримуваними різними надкапіталістичними європейськими країнами і США. Мільйони людей в Африці продовжують гинути в конфліктах, які, як виявилось, служать лише інтересам транснаціональних корпорацій у пошуках золота, нафти і алмазів.
В 1990-ті роки алмазні гроші виплачувались агресорам із Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА), які вивели громадянську війну в Анголі на новий рівень жорстокості. Було вбито більше півмільйона ангольців. Наземні міни скалічили майже дев’яносто тисяч людей. Чотири мільйони ангольців були вимушені емігрувати, біля мільйона із них продовжує залежати від іноземної продовольчої допомоги. Краще за усе алмазні війни в Африці описав Блейн Харден в своїй книзі «Алмазні війни Африки», згаданої у 2000 році в газеті «New York Times»:
«Страждання сучасної Африки у багато чому є спадком колоніальної історії. Колоніалізм знищив будь-яку політичну культуру, яка існувала до приходу європейців. Він створив у багато чому вигадані густонаселені країни. Щоб вилучити вигоду із проекту державного будівництва, колонізатори використали силу для віднімання усього — від слонової кістки до каучуку і робочої сили.
В Конго бельгійська колоніальна держава славилось своєю жадібністю і жорстокістю. Її посередники встановлювали не виконувані квоти на видобування каучуку і слонової кістки і вбивали чи калічили селян (відрубуючи їм руки), які не зуміли їх виконати.
З 1940 року контрабандисти алмазів в Сьєрра-Леоне спотворили усі аспекти економічного і політичного життя країни. В Анголі, Конго і Сьєрра-Леоне було досить алмазів, щоб привабити жадібних людей, розпалити війни і купити прихильників».
Повторюються історії про мільйони загиблих у В’єтнамі, де 5,5 мільйони людей загинули у війні за захоплення столиці, і в Кореї, де загинуло 3,5 мільйони людей. Аналогічні історії існують в Колумбії, Венесуелі, Мексиці, Гватемалі, Гренаді, Кубі, Чилі, Аргентині, і даний список можна продовжувати. Тільки в ХХ сторіччі, за оцінками, внаслідок війн і пов’язаних з ними дій загинуло більше двохсот мільйонів людей.
Картина результатів капіталізму ясно показує, що капіталізм не зміг забезпечити щастя, безпеку і процвітання мільярдам людей в усьому світі. Дана система перетворилась на арену, де є місце лише стражданням, зубожінню, хворобам, війнам, голоду і невдоволенню. Вона звела роль Творця до витиранню сліз голодних і умиротворенню гніву пригноблених. Вона піднесла роль людини до ролі бога, який дає життя і смерть, накопичує багатства і володіє Всесвітом. Усе це — продукт хворого колонізаторського менталітету.
Як же було сказано спочатку, сьогодні капіталізм став подібний хворій людині, а Іслам предстає здоровим і славним.
وَيَوۡمَئِذٖ يَفۡرَحُ ٱلۡمُؤۡمِنُونَ
«В той день віруючі зрадіють» (30:4).
Köklü Değişim Dergisi
Мухаммад Малькаві
15.03.2018
