Для тих, хто знає про високий рівень добробуту, миру і розвитку, який Халіфат забезпечує мусульманам зокрема, і людству — у цілому, своєю наявністю, і для тих, хто знає про хаос, кров, сльози і несправедливість, які виникають за його відсутністю, згадування про «скасування Халіфату» дійсно є пронизливим. Як величезний платан, який сторіччями укривав під своїм затишком мусульман і пригноблених, не може примусити серця страждати від його знищення? Так, ми спробуємо підбити підсумки цієї сумної події у межах обсягу статті, нагадавши, що руйнування цього щита, який захищає життя, майно, релігію, розум, потомство і усі цінності кожної людини, яка перебуває під його затишком, є джерелом скорботи для кожного свідомого мусульманина.
Перш за усе, слід знати, що Халіфат — це система правління Ісламу за шляхом і методом пророцтва, в якій запроваджується Іслам, який є милістю благословенням для людства, який дає життя людям, і де здійснюється справедливість. Посланець Аллаха ﷺ встановив Ісламську Державу після свого переселення в Медину в 622 році, а Халіфат — це державне управління, яке продовжить шлях пророцтва після його ﷺ уходу із цього тлінного світу. Протягом усієї історії прапороносцями Халіфату були люди різних національностей в різних географічних регіонах, і Халіфат продовжував своє існування протягом 13 сторіч до 3 березня 1924 року, коли він був скасований. Протягом більшої частини цього періоду Халіфат був найбільшою і наймогутнішою державою у світі.
Важливі чинники, які вплинули на розпад Халіфату, можна проаналізувати під двома основними заголовками: внутрішні і зовнішні чинники, кожен із яких сам по собі має багато підпунктів.
Внутрішні чинники
Внутрішні чинники розпаду держави Халіфат були спровоковані у більшій мірі зовнішніми чинниками. Тому що життя в цьому світі — це життя, присвячене боротьбі між добром і злом. Ця боротьба почалась разом з зародженням людства, і вона буде тривати до Судного дня. Тому шайтан і його послідовники, які закликають до пітьми, виступили проти посланців Всевишнього Аллаха і тих, хто увірував в них, щоб вивести людство із пітьми до світлу Одкровення. З приходом Ісламу, який є останнім притулком і осяяним шляхом для людства, та ж сама група вступила в боротьбу проти Ісламу і мусульман. Боротьба цієї групи невіруючих, многобожників і лицемірів проти Ісламу і мусульман триває безперервно. З цієї причини, хоча основним чинником, який викликає негативні внутрішні чинники, є зовнішні причини у якості вимоги цієї боротьби, існує багато основних чинників, які вникають через слабкість мусульман, які можуть бути розглянуті в цьому пункті.
Перш за усе, корисно нагадати наступне. Держава Халіфат — це держава, яка заснована на ісламській ідеології. Це держава, яка формується за рахунок системи, яка витікає із ісламської акиди, і вона запроваджує цю систему в усіх аспектах життя. Тому сила, безперервність і прогрес держави Халіфат залежать від Ісламу. З цієї причини держава Халіфат була сильною, коли Іслам розуміли правильно і міцно тримались його на практиці. Так Іслам був запроваджений найчудовішим чином, і багато великих територій були завойовані, незважаючи на усі скудні і обмежені можливості. Населення завойованих земель знаходилось під впливом правильного запровадження Ісламу і за короткий час приймало Іслам. Єдине, що викликало такий бурхливий розвиток, — це сам Іслам, який зробив державу сильною.
Управління:
У той час як система в державі Халіфат заснована на Божественному Одкровенні, салтанат, тобто управління, є людським, і право призначення правителя, тобто халіфа, належить Уммі через присягу (байат). Проте після чотирьох халіфів практика «присяги», яка є шаріатським шляхом визначення правителя, запроваджувалась з відхиленнями. Навіть якщо ніхто і ніколи не ставав халіфом без процедури прийняття присяги, такий спосіб призначення халіфів іноді приводив до призначенню у якості халіфів некомпетентних і некваліфікованих людей. Очевидно, що правителі, які некомпетентні у питаннях знання, розуміння, мудрості, влади і такви, не можуть реалізувати ісламську систему в досконалому змісті. Слабкість в реалізації Ісламу є основною причиною ослаблення держави.
Окрім того, оскільки у багато періодів застосовувався метод генерал-губернаторства, тобто провінціального губернаторства з широкими повноваженнями, це породило бажання валіїв бути головними і незалежними. Хоча у цілому вони підкорялись Халіфату, в своїх внутрішніх справах вони були незалежними. Халіфи ж погодились з цим. Це привело до політичному ослабленню центральної влади.
Чужді просвіти:
По мірі розширення географії Ісламу в результаті завоювань, в неї так само увійшли ідеї і культури інших неісламських релігій і ідеї індійської і грецької філософії. Багато вчених не боролись проти цих чуждих ідей згідно методу Корану. Таким чином, ісламські ідеї у розумах втрачали свою ясність. Багато філософських ідей змішались з Ісламом, в результаті чого виникли різні рухи. З часом серед мусульман почали з’являтись люди, подібні духовенству в християнстві. Аскетизм у відношенні світу і прагнення до світу після смерті (Ахірату) вони переплутали з лінощами і виснажуванням свого тіла. Таким чином, це розуміння привело до того, що багато хто стали людьми, які не доклали зусиль і старань в області ісламського заклику і боротьби мусульман в житті, як і не отримали свою частку принад життя. Настільки, що суфійський рух, одна із цих ідей, повністю домінувала в Османській державі, останній Ісламській Державі. Суспільства, в яких продуктивність в освіті і науці, особливо у світі ідей, зупиняється, приречені на наслідування і перебування під пануванням інших держав.
Нехтування арабською мовою і закриття дверей іджтіхаду:
Здійснення іджтіхаду неминуче для того, щоб правильно розуміти Іслам і знаходити рішення для нових питань. Однією із умов для здійснення іджтіхаду є арабська мова, мова джерел Ісламу. Розуміння джерел Ісламу і винесення суджень (хукмів) на їх основі можливо тільки при розумінні арабської мови. Проте значення, яке надавалось арабській мові, поступово почало втрачати свою цінність після того, які після шостого сторіччя по хіджрі до управління прийшли правителі, які не знали цінності арабської мови. Арабська мова була відокремлена від Ісламу, іджтіхад припинився, а держава стала відчувати труднощі у розумінні ісламських положень (хукмів). В результаті практика Ісламу стала більш ускладненою. Це спричинило великий вплив на ослаблення держави. Розуміння державою нових подій так само ж ослабло. Держава або не могла знайти рішення виниклим проблемам, або знайдені нею рішення не були здравими і надійними.
В подальші сторіччя двері іджтіхаду також були закриті, і наступив повний ідейний застій. Існування держави ґрунтувалось на решті частини ісламської системи, яка була погано і неправильно реалізована, і на змішаних і спотворених ідеях, які були залатані на Ісламі. Розмитість ісламських ідей, з одного боку, і відсутність іджтіхаду і муджтахідів, з іншого, привели до ослабленню держави всередині і ззовні.
Хадара і маданія:
Спочатку нехтування арабською мовою, на якій ісламські джерела могли бути зрозумілими самі по собі, а потім, після того, як двері іджтіхаду були закриті, виниклі проблеми або залишились невирішеними, або рішення шукали в неісламських ідеях. В результаті розвитку західного світу в той же період часу Ісламська Держава захотіла вилучити вигоду від Заходу. Проте замість науки, науково-технічного прогресу, які виходять із маданіяту, вона прагнула перейняти образ життя Заходу і його культуру, які виходять із хадарату. Вчені того періоду були не в змозі відрізнити, що можна, а що неможна запозичувати у Заходу. Таким чином, вони почали запроваджувати багато законів, які суперечать шаріатським хукмам, як нібито вони не суперечили Ісламу. Це спричинило великий і негативний вплив на мусульман. В домінуванні західної культури над мусульманами не було вбачено нічого поганого. Віднині мусульмани розглядали життя як дещо, яке складається із матеріальних благ. Це розуміння привело їх до запровадженню деяких законів Заходу в адміністрацію Османської держави.
Внутрішні чинники, які привели до ослабленню Ісламську Державу, — це тверде розуміння Ісламу і його осмислення. Єдиний чинник, який зберігає силу держави, — це те, що держава продовжує існувати на основі здравого розуміння Ісламу, як слід сповідує Іслам всередині країни і несе заклик Ісламу у зовнішній світ.
Зовнішні чинники
Як ми згадували вище, згідно з боротьбою між добром і злом прихильники зла боролись і продовжують боротись проти Ісламу і мусульман усіма можливими і доступними їм засобами, не визнаючи ніяких норм і правил. Зовнішні проблеми, які привели до краху держави Халіфат, можна розділити на декілька груп.
Атаки на джерела:
Вороги Ісламу іще у першому сторіччі чудово розуміли, що головним елементом, який робить мусульман сильними і могутніми, є Іслам. З цієї причини їх першим ефективним кроком стали зусилля, скеровані на те, щоб ускладнити розуміння джерел Ісламу. По-перше, вони навмисно сфабрикували хибні хадіси, щоб внести плутанину. Мусульмани зрозуміли це і, відредагувавши науку хадісів за допомогою достовірних хадісів, зірвали ці кроки ворогів. Проте зусилля ворогів Ісламу в цьому напрямку почали приносити плоди в XIX і XX сторіччях. Настільки, що вони переконали і обдурили багатьох синів і доньок Умми тим, що, нібито, Сунна не є джерелом Ісламу. Ці обдурені люди прийняли заперечення Сунни у якості цілі і поширили це заперечення на усі мусульманські землі. Вони також намагались розмити поняття Ісламу. Вони прагнули розмити ісламську думку, зацікавивши мусульман філософією і логікою.
Місіонерська діяльність:
У перші сторіччя вороги Іслама викликали смуту, загострюючи розбіжності між мазхабами і школами, а в останній сторіччя вони намагались відокремити мусульман один від одного, розпалюючи почуття націоналізму і патріотизму. Ставши ініціаторами формування багатьох націоналістичних і патріотичних рухів, вони зруйнували свідомість Умми національно-державними розумінням. Так само ж вони зробили поняття свободи священним поняттям для кожного народу і елементу.
На додаток до місіонерської діяльності і культурним атакам вони здійснювали усі види підбурювань і підривної діяльності. Спочатку Європа, потім Америка і Росія створили багато асоціацій і товариств з «соціальними» аспектами під назвами «наука», «науковість» і «людяність». На це були підготовлені величезні бюджети. Вони змогли створити культурний колоніалізм і органи політичної розвідки в деяких центрах Ісламської Держави. Таким чином, вони стали авангардом західного колоніалізму і проклали шлях для нього. З одного боку, вони знайшли способи ослабити мусульман і повідомити про них в свої країни. З іншого боку, вони діяли на підґрунті отримуваної відповідної інформації. Вони зробили дуже серйозний внесок у становлення націоналістичних і патріотичних почуттів серед мусульман.
Ворожнеча хрестоносців і політичні нападки:
Вороги Ісламу не утримувались від нападів на мусульман, якщо у них виникала думка про матеріальну перемогу над Уммою. Тому вони неодноразово здійснювали хрестові атаки. Ворожнеча проти Ісламу (ісламофобія) — це почуття, яке глибоко укорінилось в західному світі. Це можна ясно побачити в наступних строках, написаних герцогом Анрі де Кастрі, французьким вченим, в його книзі «Аль-Іслам», написаної у 1896 році. В ній він пише: «Цікаво, якою була б реакція мусульман, якщо б їм були відомі наші середньовічні твори, і вони б розуміли зміст, який міститься в християнських співах. Усі наші пісні до XII сторіччя були засновані на одній ідеї, яка привела до хрестоносних війн. Усі наші пісні повні гніву і ненависті до мусульман, про релігійне життя яких ми нічого не знаємо. Із цих віршів і пісень можна зрозуміти, до якої міри ці історії укорінились у розумах проти релігії Іслам. Під впливом таких співів у розумах людей утвердились брехливі уявлення про Іслам, деякі із яких зберігаються по сьогодні. Ті, хто співав ці пісні, стверджували, що мусульмани — ідолопоклонники і невіруючі».
Саме ця ворожнеча хрестоносців, цей гнів і глибоко укорінена ворожнеча в душах Заходу, особливо Великобританії, примусила їх здійснити ці підступні програми по знищенню Ісламу і мусульман. Через цю ворожнечу ми були принижені на своїй власній землі. В 1917 році, в’їжджаючи в завойований Єрусалим, лорд Алленбі повторював фразу: «Тепер війни хрестоносців закінчились!». Ця фраза була вірним вираженням гніву, ненависті і ворожнечі, які поселились в його душі проти Ісламу і мусульман. Вона також виражає те, що було у серці кожного європейця, який прагнув вести військову і культурну війну проти мусульман, і підтверджує слова Всевишнього Аллаха:
قَدۡ بَدَتِ ٱلۡبَغۡضَآءُ مِنۡ أَفۡوَٰهِهِمۡ وَمَا تُخۡفِي صُدُورُهُمۡ أَكۡبَرُۚ
«Ненависть вже проявилась у них на вустах, але в їх серцях криється іще більша ненависть» (3:118).
Зрадництва і останній удар:
Починаючи з XVIII сторіччя Османська держава почала втрачати території, і до Першої світової війни майже половина її територій була окупована Росією і західними державами. Нарешті, почалась Перша світова війна. Західники, які представляли куфр, побачили в цьому зручну можливість домінувати на інших ісламських землях і почати напад на ісламський світ, щоб знищити Ісламську Державу і повністю її ліквідувати. Османська держава, яка вступила у війну у якості союзника Німеччини, зазнала поразки внаслідок розгрому Німеччини. Західники розділили усі землі, які належали ісламському світу. між собою у якості трофеїв.
Захід через своїх раніше завербованих прихильників передав своїм співрозмовникам в Лозанні, що він «надасть Туреччині незалежність» за умовою, що Халіфат буде ліквідований. Після цього Мустафа Кемаль і його команда у 1922 році уперше відокремили султанат від Халіфату, зробивши управління Халіфатом нефункціональним і чисто духовним. Згодом Мустафа Кемаль постійно демонізував Халіфат за допомогою чорної пропаганди. Він почав зображати Халіфат та його прибічників у якості зрадників, агентів і маріонеток британців. Не вдовольнившись цим, він почав кампанію залякування проти тих, хто підтримував Халіфат. Поставивши питання про скасування Халіфату на голосування в парламенті, він об’явить про його скасування, незважаючи на протидію більшості.
Так Мустафа Кемаль зруйнував Ісламську Держава та ісламську систему і встановив на їх місці капіталістичну державу і капіталістичну систему. Таким чином, мрія невіруючих, про яку вони марили з часів Хрестових походів, стала для них дійсністю. Ця мрія полягала в тому, щоб покінчити з Ісламською Державою.
Köklü Değişim Dergisi
Айдин Усальп
15.03.2021
