Людина реалізує свій шлях в земному житті, в яке вона була послана для випробування, згідно з тими принципами та ідеями, які вона приймає. Визначальним чинником її поведінки в будь-якій сфері життя є її ідеї. Згідно з цими уявленнями вона любить або ненавидить, робить чи не робить той чи інший вчинок. Одним словом, вона діє і будує своє життя згідно з цими ідеями.
Для нас, мусульман, джерелом ідей, які визначають наше життя, безперечно, є Іслам. Іслам — наш єдиний провідник на шляху служіння Творцю. Іслам — це наш провідник, який вчить нас, де зупинитись, а де рухатись, з яких доріг нам не треба сходити, де і як іти до цілі, які шляхи небезпечні, а які безпечні. Як сказав Посланець Аллаха ﷺ Коран і Сунна, тобто Іслам, є нашими гарантами:
ترَكْتُ فِيكُمْ أَمْرَيْنِ لَنْ تَضِلُّوا مَا تَمَسَّكْتُمْ بِهِمَا كِتَابَ اللَّهِ وَسُنَّةَ نَبِيِّهِ
«Я залишив серед вас дві речі, тримаючись за які ви не зіб’єтесь з прямого шляху — Книгу Аллаха і Сунну Його Посланця!» (Імам Малік, «Муватта»).
Протягом сторіч під керівництвом Ісламу був досягнутий величезний прогрес і пройдені великі відстані, а справедливість Ісламу досягла навіть найвіддаленіших земель. І знов під гарантом Ісламу мусульмани були захищені від порочних ідей і небезпечних думок і не потрапляли в пастки омани. Саме тому Ісламська Держава протягом сторіч зберігала своє положення першої держави у світі на політичній арені, а люди, які стали свідками її сили і справедливості, масово приймали Іслам.
Проте трапилось те, що Іслам перестав бути для мусульман визначальним критерієм в усіх сферах життя і став сприйматись як релігія, призначена тільки для регулювання актів поклоніння. Розуміння Ісламу як релігії, присвяченої тільки мечетям і богослужінню, привело до того, що в інших сферах життя почали прийматись інші думки і ідеї, аніж Іслам.
Прийняття Ісламу у якості вирішальної основи в актах поклоніння і навіть в найдрібніших деталях, але неприйняття його у якості основи в інших сферах життя, відкрило двері для проникнення в наше життя ідей, які не належать Ісламу, більше того, діаметрально протилежних йому. Коли Іслам перестав служити основою у вирішенні проблем, з якими стикаємось в своєму житті, а також керівництвом в регулюванні справ, які ми збираємось робити, стало неминучим потрапляння під вплив порочних ідей Заходу і поступовий відхід від вектора, в якому слідувало б рухатись. Мусульмани, які колись носили титул «кращої Умми, виведеної для людства», сьогодні ведуть життя, далеке від того положення, яким задоволений Аллах. Однією із головних причин цього стало смирення з ворожістю Заходу, впавши в помилку «озброєння зброєю ворога» і участь у грі, правила якої визначають невірні, навіть якщо наміри благі і хороші. Мусульмани, які довгі роки жили вдалині від понять демократії і секуляризму і ніколи не звертались до рукотворних систем, на жаль, потрапили у пастку помилки «озброєння зброєю ворога» і, на жаль, вирішили що за допомогою демократії можна добитись успіхів. Вони не зупинились на цій думці, вони поставили перед собою задачу переробити мусульман демократичними засобами і політикою, яка проводиться на демократичних підґрунтях. Звичайно, перш за усе, це не відповідає довольству Аллаха. Проте є загальноприйняте правило: «Двері, відкриті ворогом, ведуть тільки туди, куди ворог хоче, щоб вони вели».
Як нібито у Ісламу немає власного методу розвитку! Мусульмани намагаються розвивати Ісламську Умму за допомогою ідей і методів, винайдених Заходом. Проте політична боротьба, яка протягом майже шістдесяти років ведеться в демократичному напрямку, незважаючи на те, що демократія є харамом, кожного разу повертається в політичний послужний список мусульман розчаруванням і втратами. Незважаючи на те, що Іслам забороняє мусульманам бути укушеними двічі із однієї і тієї ж нори, як сказано в хадісі Посланця Аллаха ﷺ:
لَا يُلْدَغُ الْمُؤْمِنُ مِنْ جُحْرٍ وَاحِدٍ مَرَّتَيْنِ
«Мусульманин не буде укушений двічі із однієї нори (тобто не буде обманути двічі)» (Бухарі), — мусульмани протягом десятиріч піддаються укусам демократії і кожного раз відчувають розчарування за розчаруванням. Найяскравішим доказом цього, мабуть, є останні двадцять років правління «Партії Справедливості і Розвитку» і те, що вона принесла(!) мусульманам.
Демократія і стокгольмський синдром
Існує історія «закоханості в свого ката», широко відома як «стокгольмський синдром». Вона виглядає наступним чином: 23 серпня 1973 року в Стокгольмі трапилось пограбування. Озброєні грабіжники увірвались до банку і взяли в заручники перебуваючих там людей. Дізнавшись про це, поліція негайно оточила будівлю. До цієї миті усе розвивається нормально, але коли осада банку триває вже 6-й день, а поліція і грабіжники відмовляються іти на компроміс, відбуваються аномальні події. Заручникам починають подобатись грабіжники, і вони негативно реагують на дії поліції. Навіть коли заручники розуміють, що поліція збирається здійснити штурм на банк, вони попереджають грабіжників про це. Врешті решт, справа вирішується за допомогою поліцейського штурму, але цікаво те, що заручники які відмовились давати свідчення проти грабіжників, збирають між собою гроші і фінансово підтримують юридичний захист грабіжників. Після звільнення із в’язниці вони навіть організовують родинні зустрічі. Цікава і ситуація, коли одна і заручниць через рік виходить заміж за одного із грабіжників. Виходить, що заручниця закохалась в викрадача, жертва — в мисливця, а полонянка — в ката. Говорячи словами психології, це «стокгольмський синдром».
Це велике нещастя, що мусульмани, які живуть на цих древніх землях, які довгі роки управлялись ісламською системою, тепер управляються демократією — куфром, з яким вони ніколи не були знайомі в історії. Проте справжнє лихо полягає в тому, що мусульмани з часом почали сприймати демократію як дещо само собою зрозуміле і почали іти на компроміс з нею, як нібито у Ісламу немає свого методу ведення політики. Демократія, яка іще учора розглядалась лише як «засіб ісламських змін», сьогодні стала «незамінною».
Хоча неможна сказати, що мусульмани «закохались в свого ката», але, на жаль, неможна заперечувати того факту, що вони потрапили до пасток, які десятиріччями готував кат капіталізму.
Якщо говорити більш зрозумілою мовою, то мусульмани сприймають демократію, яка стала зашморгом на шиї, як дещо само собою зрозумілим. Демократія, безперечно, є однією із головних причин того громадського занепаду, який ми переживаємо. Демократія — безперечно, кат мусульман.
Як можуть нащадки роду, який стратили за відмову від носіння капелюха [1] через ісламські почуття зі словами: «Капелюх — це винахід гяурів [2]», бути глашатаями демократії — самого збоченого гяурського винаходу сучасності?
Як можуть нащадки Как Шальджи Баджи [3], повішеної на площі за слова: «Я не буду знімати платок», — кричати про демократичні права і свободи, не надягаючи хіджаб?
Як нащадки тих, хто утримувався навіть від дозволеної (мубах) їжі, говорячи: «Я не буду їсти її, якщо до неї торкались руки гяура», — можуть бути готові до того, щоб ними управляла демократія — найбільший винахід гяура, і займатись політикою в межах цієї демократії?
Одним словом, як вони можуть любити свого ката? А якщо і не люблять, то як можуть іти по стопам ворога?
До сих пір демократія і секуляризм не принесли нам нічого хорошого. Хіба демократія не є катом тих людей, яких ми приносимо в жертву капіталізму на землях, де ми живемо?
Той, хто увійде у відкриті ворогом двері, приречений на поразку!
Мусульмани, яких не влаштовує громадський занепад або які володіють ісламською чуттєвістю, стали общинами, згуртуваннями і завжди відчували на своїх плечах необхідність щось робити в ім’я Ісламу. З миті витіснення Ісламу із практичного поля атмосфера, створена світським, демократичним республіканським режимом, отруювала мусульман дань за днем і спонукала щирих мусульман, бажаючих позбутись від цієї отрути, щось робити. Так, треба було щось міняти в суспільстві, але як і за допомогою чого?
Саме з цим почуттям мусульмани створювали партії, об’єднувались в общини і прямо чи косвенно підтримували існуючі ісламські згуртування. Вони навіть вважали це своїм обов’язком ...
Проте вони бажали цієї зміни тільки реактивно і емоційно, а не з інтелектуальною основою, попередньою підготовкою і твердою волею. Тому мусульмани іноді боролись на демократичній арені, прикриваючись розумінням того, що «мета виправдовує засоби», і називали це «ісламською боротьбою».
В цій боротьбі вони взяли за основу або надихнулись принципом «ахван уш-шаррайн» (перевага меншого із двох зол).
Іноді вони вели свою боротьбу, керуючись принципом «необхідність (дарура) робить неприпустиме припустимим».
Іноді вони узаконювали(!) своє перебування всередині демократичної системи, виходячи із того, що «пророк Юсуф був причетний до системи куфру».
Таким чином, на шляху до змін вони самі змінювались всередині системи, і демократія, яка була «засобом» на початку шляху, стала «метою» в середині шляху, деякі навіть пішли далі і почали пропонувати її в мусульманських кварталах. Якщо на ринках мусульманських кварталів іще можна було б пропонувати у якості товару равликів для вживання у їжу, тому що цьому іще можна знайти підґрунтя у фікху, але ось демократію, яка діаметрально протилежна ісламській акиді, неможливо продати зовсім.
Таким чином, створювались ісламістські рухи/партії (!), які вступали на демократичний шлях, і мусульмани підтримували демократичні політичні рухи в надії, що щось буде зроблено в ім’я Ісламу. Незважаючи на те, що лідери цих партій неодноразово заявляли, що вони не є «релігійними партіями», ці партії приписувались до ісламської боротьби. Так, їх прийняли, підтримали, і ця підтримка переросла в боротьбу.
І як ви думаєте, для чого? Тільки для того, щоб в нашому житті було щось від Ісламу і щоб ми мінялись разом з Ісламом...
Але на практиці усе було не так! В практичному житті реальність демократії не сприяла мусульманам в ім’я добра.
Практичне життя з болем показало нам, як збились зі шляху ті, хто діє, приймаючи за критерій прагматизм, а не шаріатські судження.
Практичне життя так само показало нам, що ті, хто не слідують методу Посланця Аллаха ﷺ по досягненню змін і бажає змін в демократичному руслі, з часом змінюються самі і стають рабами власних бажань і амбіцій.
Заняття політикою на такому слизькому і небезпечному ґрунті, як демократія, яку визначає ворог, і претензії на те, щоб робити щось в ім’я Ісламу, завдали мусульманам величезного болю і страждань... І це триває досі.
Демократія — це наш кат, який ніколи не бажає нам добра. Навпаки, демократія — це підступний обман, який один за другим уводить нас від ісламських цінностей, роблячи нас тими, хто ми є. У якості прикладу ми хотіли б навести цитату із одного дослідження. В одній із частин книги голландського дослідника Роба Врекена «Een Heidens Karwei», в якій він розповідає про поразку політичного Ісламу Ердогана; він наводить приклад із дослідження і говорить наступне: «Коли в період з 2015 по 2020 рік людей розпитували: «Чи повинна жінка звертати увагу на верхній одяг, який вона надягає, коли виходить на вулицю?», — то з’ясувалось, що з плином часу показник тих, хто відповідав позитивно, знизився з 80% до 32%».
Мабуть, можна навести багато дослідницьких прикладів на цю тему, але навіть одного цього прикладу досить, щоб показати, яку шкоду завдає мусульманам розуміння демократичних прав і свобод(!). Так сказати, «з чого почали з демократією і до чого з нею прийшли...».
Посланець Аллаха ﷺ багато сторіч назад повідомив нам демократичні методи і правителів і порадив бути пильними по відношенню до їх омани, а також про те, яке ставлення ми повинні до них мати:
أَلا إِنَّ الْكِتَابَ وَالسُّلْطَانَ سَيَفْتَرِقَانِ، فَلا تُفَارِقُوا الْكِتَابَ، أَلا إِنَّهُ سَيَكُونُ عَلَيْكُمْ أُمَرَاءُ يَقْضُونَ لأَنْفُسِهِمْ مَا لا يَقْضُونَ لَكُمْ، إِنْ عَصَيْتُمُوهُمْ قَتَلُوكُمْ، وَإِنْ أَطَعْتُمُوهُمْ أَضَلُّوكُمْ، قَالُوا: يَا رَسُولَ اللَّهِ، كَيْفَ نَصْنَعُ؟ قَالَ: كَمَا صَنَعَ أَصْحَابُ عِيسَى ابْنِ مَرْيَمَ، نُشِرُوا بِالْمَنَاشِيرِ، وَحُمِلُوا عَلَى الْخَشَبِ، مَوْتٌ فِي طَاعَةِ اللَّهِ خَيْرٌ مِنْ حَيَاةٍ فِي مَعْصِيَةِ اللَّهِ
«…Стережіться того, що в майбутньому Книга (Коран) і султан (держава) будуть відокремлені одна від одної. В такому випадку не відокремлюйтесь від Книги (Аллаха). Воістину, з’являться над вами правителі, які будуть вирішувати для вас одне, а для себе — інше (щоб отримати те, що в їх інтересах). Якщо ви ослухаєтесь їх, то вони вб’ють вас, а якщо ви будете підкорятись їм, то введуть вони вас в оману». Його спитали: «О, Посланець Аллаха, а що нам робити?». Він сказав: «Слідуйте прикладу апостолів Іси, сина Марьям, яких розрізали пилами і прибивали до дощок.. Смерть в підкоренні Аллаху краще, аніж життя в непокорі Йому!» (ат-Табарані).
Краще померти, підкоряючись Аллаху, аніж жити, повстаючи проти Нього, як про це говориться в хадісі.
Демократизовані квартали не мають до нас відношення
«Ісламістські» партії, формування — одним словом, ті, хто зробив крок у двері, відкриті ворогом, (ми говоримо це не піддаючи сумніву їх щирі наміри), поставили перед собою задачу вести Умму, але втратили напрям у пітьмі демократії.
Проте ми — віруючі, які не приймають ніякого іншого бога, окрім Аллаха, і прислухаються до Слова нашого Господа в усіх сферах свого життя!
Ми — Умма Мухаммада Мустафи, який побудував світ, управляємий Ісламом на тлі Одкровення, сказавши: «Якщо ви дасте Сонце в мою правую руку і Місяць в мою ліву руку, я усе одно не відмовлюсь від своєї справи!». Ми — ті, хто супротивники того, щоб жити в демократичних і світських кварталах!
Ми — Умма Пророка, який, коли йому пропонували правити не по-ісламськи, будь-якою ціною не вдавався до неісламських режимів і методів.
Ми — Умма Пророка, який, незважаючи на усі труднощі, ведучи свою справу і несучи заклик, не діяв за своїми забаганками і бажаннями, догоджаючи своєму ворогу, а говорив: «Або Аллах зробить мене переможцем, або я загину на цьому шляху».
Ми — Умма такого Пророка, і ми — Умма, яка повинна слідувати йому. Якщо ми — така Умма, то що ми робимо в кварталах, просякнутих демократією і секуляризмом?
«Верблюжа питає:
— Мамо! Чому у нас великі ноги?
— Для того, щоб наші ноги не занурювались у пісок в пустелі...
— Чому у нас довгі брови, мамо?
— Щоб піщинки не потрапляли у вічі під час сильних піщаних буревіїв в пустелі.
— Чому у нас горб, матусю?
— Щоб запасати воду для тривалих подорожей в пустелю.
— Тоді що ми робимо в зоопарку?».
Отож, тоді що ми робимо в кварталах, які нам не належать?!
Переможе той, хто проявляє стійкість в істині
Якщо ті, хто крокує у відкриті ворогом двері демократії, приречені на поразку, то на кого чекає перемога?
Перемога чекає на тих, хто увібрався в обладунки шаріатських хукмів і буде наполегливо слідувати пророцькому методу, ті, хто не стане частиною демократичного світського порядку, інакше кажучи, ті, хто не буде закоханий в свого ката!
Переможуть ті, хто скаже і зробить так, як сказав Омар Мухтар, від якого вимагали відмовитись від своєї боротьби: «Наші пальці, які в кожному намазі свідчать, що немає бога, окрім Аллаха, і що Мухаммад ﷺ — Його Посланець, ніколи не напишуть нічого поганого»!
Переможе той, хто скаже: «Звичайно, темниця набагато краще того, що ви від мене хочете!», — і не схилиться на бік пригноблювача, не прогнеться під кон’юнктуру і не стане підігравати секуляристам, а проявить позицію Юсуфа (а.с.)!
Переможуть праведники, які хочуть відстоювати істину, ті, хто не вчиняє прагматично, и благочестиві, які не бояться нікого, окрім Аллаха!
Переможе той, хто покладе край глобальній системі західних колонізаторів, встановивши, з дозволу Аллаха, Праведній Халіфат!
Переможуть ті, хто знов буде боротись за побудову ісламського образу життя, яким буде задоволений Аллах, ті, хто при жодних обставинах не візьме за орієнтир демократію, секуляризм, націоналізм та інші неісламські ідеї!
Відновлення Праведного Халіфату — обіцянка Аллаха і радісна звістка Його Посланця ﷺ. У цьому напрямку переможе той, хто буде наполегливо слідувати пророцькому методу, не піддаючись на виверти ворога і не звертаючи уваги на засудження засуджуючого!
Як в цьому мирському житті, так і в житті Вічному, з дозволу Аллаха...
Köklü Değişim Dergisi
Абдуллах Імамоглу
1. Закон про капелюхи (тур. Şapka Devrimi) — прийнятий в 1925 році в Турецькій Республіці наказ про заміну тюрбанів і фесок, які традиційно носились в Османській Державі, європейськими головними уборами.
2. Кафір, інше вимова кяфір (араб. كافر; , невіруючий, іноверенць), або гяу́р (тур. gâvur, невірний) — поняття в Ісламі для людини, яка робить куфр.
3. Існує історія про жінку на ім’я Шалджи (Шехрет) Баджи, яка заробляла на життя продажем платків в Ерзерумі, яка в 1925 році була страчена за протидію «Закону про капелюхи».
