بسم الله الرحمن الرحيم
Встановлення Ісламської Держави, подальша його збереженість, а також підйом та відродження Умми за допомогою нього мають першочергову важливість у списку справ носіїв ісламського заклику.
Ісламська Держава відродиться, опираючись на ісламські ідеї та думки, вона почне процвітати, якщо її стовбур буде напитаний чистими ісламськими думками та розкине густі гілки Ісламу саме так, як він був одкровенням від Аллаха нашому господину Мухаммаду ﷺ.
Працюючи над створенням держави та відродженням Умми, нам невідкладно необхідно, не спускаючи очей, діяти над зміцненням громадської думки, особливо — на користь основоположних ісламських ідей. Чим сильніше громадська думка, тим глибше Умма здатна зануритися у боротьбу за встановлення Ісламської Держави. Головними із основних ідей, які потребують зміцнення у турботи і варті будь-яких зусиль, докладених на цьому шляху, є думки, які прищеплюють та оберігають цінність керівництва законами Ісламу, а також прищеплюють основи, на яких будується держава та індивідуальне життя людей. Так однією із таких думок, на яких будується держава, життя індивідуумів та суспільства, є визнання того, що головування влади належить Шаріату.
Саме втрата цінності керівництва шаріатськими законами та основ, на яких стоїть держава, стало причиною найбільшого лиха — руйнування Ісламської держави. У суспільстві втрата цієї цінності очевидно проявляється у тому, що переважна більшість людей нехтує питанням прихильності законам Шаріату у повсякденному житті як на рівні індивідуальних вчинків, так і у відносинах з іншими людьми, більшість із яких з ними схоже. Громадська думка, яка захлеснула взаємовідносини людей, не надає ані найменшого значення шаріатським законам; навіть непомітно, що керівництво шаріатськими законами — це основа їх життя, проте адже воно є плодом віри та основою вчинків людини.
Докази того, що необхідно керуватись шаріатськими законами, у категоричному виді приводяться у Корані та Сунні. Аллах сказав:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لَا يَجِدُوا فِي أَنْفُسِهِمْ حَرَجًا مِمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُوا تَسْلِيمًا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65), —
а також:
وَمَا آتَاكُمُ الرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَاكُمْ عَنْهُ فَانْتَهُوا ۚ
«Беріть же те, що дав вам Посланець, і стороніться того, що він заборонив вам» (59:7).
Ці аяти виражають загальне положення і відносяться до усіх питань, тому що форма звернення в них — не приватна. У Корані на це існує багато вказівок. Говорячи ж про Сунну, варто відзначити, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
تَرَكْتُ فِيكُمْ أَمْرَيْنِ، لَنْ تَضِلُّوا مَا تَمَسَّكْتُمْ بِهِمَا: كِتَابَ اللهِ وَسُنَّةَ نَبِيِّهِ
«Я залишив вам дві речі, і якщо ви будете дотримуватись їх, то ніколи не впадете в оману — Книга Аллаха та Сунна Його Посланця»,
مَنْ أَحْدَثَ فِيْ أَمْرِنَا هَذَا مَا لَيْسَ مِنْهُ فَهُوَ رَدٌّ
«Хто внесе у цю нашу справу (релігію) те, що не має до неї відношення, то воно буде відкинуто».
Ці та інші вказівки категорично свідчать про те, що керівництво шаріатськими законами є ваджибом, і це — основа життя мусульманина. Нехтування законами Шаріату у повсякденному житті та в особистісних відносинах призвело до втрати тієї цінності, на якій базуються повсякденне життя людини та громадські взаємовідносини. Тому однією із найважливіших нош на плечах носіїв заклику, які працюють над відновленням ісламського образу життя та поширенням Ісламу по усій Землі, повинна стати діяльність по роз’ясненню та зміцненню серед людей цінності, що стосується основ, на яких стоять індивідуальне життя людей та їх взаємовідносини. Ця діяльність є однією із найважливіших справ для створення в мусульманах думки на користь ісламської ідеї, що перетворить керівництво шаріатськими законами в одну із невід’ємних та переважаючих над усіма іншими якостями якість мусульман.
Керівництво шаріатськими законами забезпечить владу закону Аллаха — шаріатського хукму — і визначить критерії для вчинків людей. Перше гарантує суспільству стабільність, вдоволення та спокій за їх життя, права та інтереси. Окрім цього, головування хукму Шаріату у глибині душ віруючих має високе моральне, духовне, та таке, що бентежить душу, положення, тому що це — хукм, ниспосланий Аллахом через одкровення. Це додатковий предмет честі за дотримання Ісламу та гордості за свою близькість до Аллаху. Мусульмани побоюються суперечити Його закону, страшаться Його гніву, бажають слідувати Його керівництву і законам і заслужити Рай; і навіть більше цього — вони хочуть набути вдоволення свого Господа. Тому думка про головування влади Шаріату спонукає мусульманина, який підштовхується акидою, дотримуватись закону Аллаха. Мусульманин пильно керується ним, завдяки своїй акиді, суворо вибудовує свої вчинки згідно з ним, а також сам стежить за тим, щоб решта людей керувалась Шаріатом.
كُنْتُمْ خَيْرَ أُمَّةٍ أُخْرِجَتْ لِلنَّاسِ تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنْكَرِ
«Ви є кращою із общин, що з’явилась на благо людства, наказуючи робити схвалене, утримуючи від засуджуваного» (3:110), —
тобто віруючі стоять на сторожі керівництва шаріатськими законами. Окрім цього, шаріатські закони у громадському житті не лише полегшують взаємовідносини людей, але й легко вирішують проблеми і усувають конфлікти між ними, доки у їх серцях лежить головування шаріатського закону. І іще головування закону Аллаха наділяє правителя повноваженням турботи про справи людей, а не силою влади над ними, тому що вищою інстанцією для людей виступає не правитель, а закон Аллаха — до нього звертаються і «пастир», і «паства», а правитель — не більше ніж людина, яка піклується про справи людей за допомогою законів Шаріату.
الإِمَامُ رَاعٍ وَمَسْؤولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ
«Правитель — пастир і відповідальний за свою паству».
Говорячи по те, чим визначається критерій вчинків або сприйняття життя мусульманина, то це халяль, дозволене Аллахом, і харам — заборонене Ним. Аллах велів мусульманам керуватись саме цим критерієм і відкинув віру тих, хто не керується Шаріатом і не править ним. Він сказав:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, доки не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65).
В очах мусульман мирське життя — це шлях до життю в Ахіраті:
وَمَا خَلَقْتُ الْجِنَّ وَالْإِنْسَ إِلَّا لِيَعْبُدُونِ
«Я створив джинів і людей лише для того, щоб вони поклонялись Мені» (51:56),
وَابْتَغِ فِيمَا آتَاكَ اللَّهُ الدَّارَ الْآخِرَةَ ۖ وَلَا تَنْسَ نَصِيبَكَ مِنَ الدُّنْيَا ۖ
«За допомогою того, що Аллах дарував тобі, прагни до Останнього притулку, але не забувай про свою частку у цьому світі!» (28:77).
Виходячи із цього, якими б значущими не були обставини мирського життя, вони не є критерієм для вчинків і не формують сприйняття життя. Критерії — халяль і харам.
Халяль — це те, що дозволив Аллах, а харам — це те, що Аллах заборонив. Шаріатські тексти ясно і відкрито на це вказують і забороняють кому-небудь на свій розсуд визначати дозволене та заборонене:
وَلَا تَقُولُوا لِمَا تَصِفُ أَلْسِنَتُكُمُ الْكَذِبَ هَٰذَا حَلَالٌ وَهَٰذَا حَرَامٌ لِتَفْتَرُوا عَلَى اللَّهِ الْكَذِبَ
«Не промовляйте своїми вустами брехню, стверджуючи, що це — дозволено, а те — заборонено, і не робіть наклеп на Аллаха» (16:116),
قُلْ أَرَأَيْتُمْ مَا أَنْزَلَ اللَّهُ لَكُمْ مِنْ رِزْقٍ فَجَعَلْتُمْ مِنْهُ حَرَامًا وَحَلَالًا قُلْ آللَّهُ أَذِنَ لَكُمْ ۖ أَمْ عَلَى اللَّهِ تَفْتَرُونَ
«Скажи: «Що ви скажете про прожиток, який ниспослав вам Аллах і частину якого ви об’явили забороненою, а частину — дозволеною?». Скажи: «Аллах дозволив вам це, або ж ви робите наклеп на Аллаха?» (10:59).
Отож, критерієм є те, що Аллах дозволив і заборонив, і на цьому треба зупинитись, а якщо людині не ясно, чи є вчинок халяль чи харам, то вона не повинна вдаватись до нього доти, доки не дізнається цього. Неможна віддавати перевагу на основі користі, вигоди, умовиводу або ймовірної шкоди. Неможна діяти доти, доки обставина не проясниться. Якщо справа виявиться дозволеною, то людина робить її без усілякого збентеження а якщо забороненою — утримається від неї, навіть якщо вважає її для себе рятівними ліками. Посланець ﷺ сказав:
إنَّ الحَلاَلَ بَيِّنٌ، وَإنَّ الحَرامَ بَيِّنٌ، وَبَيْنَهُمَا مُشْتَبَهَاتٌ لاَ يَعْلَمُهُنَّ كَثيرٌ مِنَ النَّاسِ، فَمَنِ اتَّقَى الشُّبُهَاتِ، اسْتَبْرَأَ لِدِينهِ وَعِرْضِهِ، وَمَنْ وَقَعَ فِي الشُّبُهَاتِ وَقَعَ في الحَرَامِ، كَالرَّاعِي يَرْعَى حَوْلَ الحِمَى يُوشِكُ أنْ يَرْتَعَ فِيهِ، ألاَ وَإنَّ لكُلّ مَلِكٍ حِمَىً، ألاَ وَإنَّ حِمَى اللهِ مَحَارِمُهُ
«Воістину, дозволене очевидно і заборонене очевидно, а між ними знаходиться сумнівне, про яке багато людей не знають. Той, хто стережеться сумнівного оберігає свою релігію та честь, а той, хто займається сумнівним, подібний тому пастуху, який пасе (своє стадо) біля заповідного місця і ось-ось опиниться у ньому. Воістину, у кожного володаря є (своє) заповідне місце, і, воістину, заповідним місцем Аллаха є те, що заборонено Ним».
Це говорить про те, як Посланець ﷺ скрупульозно ставився до мірила вчинків — окрім того, що він ﷺ заборонив переступати кордони дозволенного, він також заборонив наближатись до неясного. Пожалуй, більш серйозного та скрупульозного підходу до халяль і до харам важко уявити.
Проте Іслам не обмежує застосування Шаріату лише у повсякденному житті окремих осіб або у відношеннях між людьми, а виходить за межі цього, охоплюючи також відносин між правителем та підданими, правління та усі державні справи. Іслам зобов’язав і Умму, і правителя правити по Шаріату, він зобов’язав усіх мусульман — із числа правителів або підданих, без винятку — керуватись Шаріатом. Аллах Тааля сказав:
وَأَنِ احْكُمْ بَيْنَهُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ وَلَا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَنْ يَفْتِنُوكَ عَنْ بَعْضِ مَا أَنْزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49),
وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44), —
у другому аяті:
وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (5:45), —
у третьому аяті:
وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями» (5:47).
Усі ці докази вказують на те, що головування влади Шаріату повинно бути запроваджено у життя, і сприйняття життя повинно відбуватись крізь призму халяль - харам — критерій усіх вчинків людини. Досить переконати кожного мусульманина у тому, що якщо він вірить у Коран та пророцтво Мухаммада ﷺ, то йому треба вибудовувати свої вчинки у житті на підґрунті того, що принесли нам Коран та Сунна. Після цього він поставить на чолі усього Шаріат, визначить для себе у якості єдиного критерію у житті халяль і харам, а не користь, вигоду або власний умовивід. Таким чином, цінність керівництва шаріатськими законами знов займе місце в основі, на якій стоїть повсякденне життя окремої людини та громадське життя людей. Тим самим хукми Шаріату знов на будуть своєї ваги, а вчинки людей стануть упорядкованими та забезпечать спокій, вдоволеність та стабільність у житті людини, суспільства та держави.
25.03.1973
