Розбіжності у визначенні питання «Када ва Кадар» на практиці відсутні серед представників Каламу

Ключові поняття
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

В ісламській історії представники шкіл мусульманської думки розглядали питання «Када ва кадар» і вчинки людини. Багато думок і різноманітних, а інколи суперечливих визначень було висловлено ними.

Мутазіліты вирішили, що Аллах надав людині абсолютну свободу створювати свої вчинки, і назвали це свободою вибору. Джабаріти вважали, що лише Аллах може створювати вчинки людей, і назвали кожен людський вчинок невідворотною реалізацією початкового предопредеління, яке виключає вільний вибір і випадковість. Так, по ствердженню останніх, людина іде по життю як пір'я на вітру. Ашаіріти об’єднали ці дві думки і обрали визначення, яке сприяє перемир’ю та згоді. Вони сказали, що людина має свободу вибору і здатність набувати «касб», але кожен людський вчинок є створінням Аллаха,Який побажав, щоб люди набували його.

Тим не менш, Хізб ут-Тахрір виправив помилку у їх визначенні «Када ва кадар» і пояснив точне і виречпне визначення тому, що таке «Када» і «Кадар», опираючись, при цьому, на дві основи:

Перше: категоричні тексти божественного одкровення.

Друге: відповідність даного визначення реальності.

Таким чином, Хізб ут-Тахрір поставив крапку у цих ідейних розбіжностях, що існували серед мусульман на протязі довгих сторіч у свідомості людей та працях вчених. Це стало сучасною думкою, яка стисло була викладена у книзі «Система Ісламу»:

«Уважний розгляд дій і вчинків людини показує, що людина живе у двох сферах. Перша — це сфера, над якою домінує людина, яка обмежується межею вчинків, здійснюваних людиною за власним вибором. Друга — це домінуюча над людиною сфера, межами якої обмежена сама людина і ті здійснювані нею або у відношенні неї дії, які трапляються мимоволі від неї. Дії, які відбуваються у сфері, що домінує над людиною, до існування яких вона не має ніякого відношення і втручання, бувають двох видів: дії, які є наслідком прояву природних законів Всесвіту, і дії, які не є наслідком прояву природних законів Всесвіту, але вони не підвладні людині, а сама вона не має можливості впливати на них. Усі ці дії людини, які відбуваються у межах сфери, яка домінує над людиною, називаються «Када»,оскільки сам Аллах вирішив, що вони відбулись.

Що стосується «Кадар» (ред. — у питанні «Када ва кадар»), то це невід’ємні властивості речей, вкладені Всевишнім Аллахом у Свої створіння. Справа у тому, що дії, які відбуваються в обох сферах, напряму прив’язані до об’єктів матерії Всесвіту, людини і життя. У кожне зі створінь Всевишній Аллах вклав певну властивість. Так, наприклад, Аллах створив для вогню властивість спалювати, для дерева — властивість горіти, а для ножа — різати, а також привів ці властивості згідно до природних та незмінних законів Всесвіту. Якщо трапляється, що ці особливості речей зникають або змінюються, то це означає, що сам Всевишній Аллах у даних речей відмінив ці властивості, що буває небувалою справою. І це буде називатись дивом, які відбуваються лише з пророками. Подібно тому, як створені невід’ємні властивості у речей, Аллах так само створив в людині інстинкти і органічні потреби, наділивши їх певними властивостями. Наприклад, для інстинкту продовження роду Він створив таку властивість, як статевий потяг, а для органічних потреб — такі властивості, як голод, спрага і тому подібне, при цьому визначивши їх обов’язковими для інстинктів та органічних потреб згідно з законами Всесвіту».

Що стосується слова «Кадар», приводимого у декількох аятах Священного Корану і деяких хадісах, у т.ч. у відомому достовірному хадісі Джабраіля про Іслам, Іман та Іхсан, то «кадар» тут згадується у значенні одвічного знання Всевишнього Аллаха, яке Він записав у Хранимій Скрижалі і приписав людям вірити у це.

Як відомо, думка — це рішення на реальність. На жаль,більшість ідей цих історичних шкіл мусульманської думки, пов’язаних з основами віровчення — акидою, — було відірвано від дослідження реальності і опиралось на низку помилкових побудов, для яких характерно наступне:

1 — Свої умовиводи вони виводили за допомогою помилкового методу мутакаллімів, а саме — логіки, яка передбачає побудову однієї думки на іншій аж до абстрактних міркувань.

2 — У якості доказу на свої умовиводи з питань акиди вони привели неоднозначні тексти.

3 — Вони не перевіряли свої думки на відповідність їх з реальністю.

Кожен із цих трьох чинників став причиною припущеної помилки та сумнівності їх висновків, які по суті є абстрактними думками, не маючими зв’язку з реальністю і підстав на однозначних доказах. Вони є розглядами значень слів і логічними міркуваннями. Ці абстрактні думки залишались замкненими у розумах людей аналогічно тим теоріям, які не мають нічого спільного з поведінкою людини, у той час як питання «Када» і «Кадар» мають прямий зв’язок з реальністю і ґрунтуються на категоричних по своїй передачі і однозначних по своєму змісту доказах, а не на припущеннях.

Адже ісламські ідеї мають конкретні значення, що мають нерозривний зв’язок з реальністю, і є глибокими поняттями, які напряму пов’язані з поведінкою людини, а не є абстрактними розглядами або просто інформацією. Саме тому Хізб ут-Тахрір звернув увагу на вивченні реальності значень ідей і змістів виразів і поставив грань між ними, як це описується у 1-му томі книги «Ісламська особистість»: «Поняття — це значення думок, а не значення слів. Слова — це мова, яка вказує на якісь значення, які можуть існувати у реальності, а можуть і не існувати … Що стосується значення думки, то якщо значення, яке міститься у слові, має відчутну органами почуттів реальність або уявляється у свідомості людини як відчутна річ, і людина стверджує її, то це значення буде поняттям у того, хто відчуває її або уявляє і стверджує її».

Таким чином, значення слів та їх вказівки відрізняються від понять, які представляють собою значення ідей, нерозривно пов’язаних з поведінкою людини. І на підґрунті цього необхідно вирішувати реальність будь-якої проблеми. Враховуючи те, що ісламські ідеї служать поняттями, тобто інформацією, нерозривно зв’язаною з реальністю, або реальністю, зв’язаною з інформацією згідно одному або декільком правилам, на підґрунті якої здійснюється порівняння інформації з реальністю при поєднанні їх одна з другою …враховуючи усе це, ми помітили, що теоретичні, а точніше абстрактні розгляди мутакаллімів та їх розбіжності у визначенні ідей на основі логічного судження і риторики сходять нанівець при реальному запровадженні практичних ісламських законів, що вказує на істинні поняття, пов’язані з поведінкою, які є уособленням значень ідей ісламського віровчення та шаріатських законів. Адже практична сторона шаріатських законів примусила тих, хто суперечить у визначенні питання «Када ва Кадар» та інших питань, відсунути убік свої думки про примушеність або свободу волі і стати такими, як нібито і не було між ними ніяких розбіжностей.

Наприклад, коли джабаріти говорять про те, що людина зі своїми вчинками подібна пір’ю на вітру, що усі дії людини створені Всевишнім Аллахом і що людина не має ніякої свободи волі, то на ділі, при практичному застосування закону про покарання за грабіжництво чи за перелюбство, вони сходяться з мутазілітами, які говорять, що людина сама створює свої вчинки, маючи вибір і свободу волі. Також ашаіріти з усіма своїми відгалуженнями сходяться у практичному боці життя з мутазілітами і джабарітами, незважаючи на свої розбіжності у теоретичних умовиводах з питання «Када ва Кадар». Більше того, визначення того, що є злочином, у мутазілітів є ідентичним тому визначенню, яке дали ашаіріти та інші школи мусульманської думки.

І про це написав Ібн бн Таймія, нехай змилується над ним Аллах, у своєму коментарі на розбіжності мутакаллімів у визначенні того, що є вірою — «Іман». Він зазначив, що розбіжність того, хто вважає дію людини частиною віри, як мурджиїти, є словесною розбіжністю, оскільки обидві сторони одностайні у тому, що мусульманин, який коїть тяжкий гріх, є грішником, але не є невіруючим, що він підлягає покаранню у цьому житті, але йому не бути вічно у Пеклі. Імам Ібн Таймія виключив із цього списку мутакаллимів крайніх харіджитів та мурдіїтів, як по це він написав у сьомому томі своєї книги «Маджмуааль-Фатава» при розгляді питання віри — «Іман».

Іще одним прикладом словесної розбіжності між прибічниками свободи волі і вибору і прибічниками відсутності свободи людської волі є питання пошуку життєвого прожитку — «різк» та придбання — «касаб». Незважаючи на свої розбіжності у визначенні «Када ва Кадар», прибічники обох вчень засуджують того, хто відсиджується дома і не заклопотаний пошуком життєвого прожитку — «різк», вважаючи його грішним ледацюгою з причини залишення турботи над тими, хто знаходиться на його утриманні на підґрунті шаріатських текстів,як, наприклад, слова Пророка Мухаммада (с.а.с.):

كَفَى بِالْمَرْءِ إِثْمًا أَنْ يُضَيِّعَ مَنْ يَعُوْل

«Досить буде гріху людині, якщо погубить вона тих, хто знаходиться на її утриманні (кого повинен годувати)» (Абу Дауд).

Хотілось би зазначити, що цим поясненням ми не прагнемо зменшити важливість досконалого осмислення кожної ідеї і кожного поняття, а також точного визначення їх значення на основі вказівок шаріатських доказів. Адже від самого початку шаріатське визначення повинно передавати точний зміст у повному обсязі, виходячи із детальних доказів, оскільки по своїй суті, воно виступає шаріатською постановою, що застосовується до багатої кількості подій, яка отримала назву «аль-каіда аль-куллія» (універсальне правило).

Будь-як помилка у кристалізації будь-якої ісламської ідеї призводить до неправильному розумінню та збою у мисленні і умовиводам. Це породить плутанину у думках з теоретичного боку і може привести до порушень у діях людини. Але у силу того, що Іслам є політичною доктриною з витікаючими із неї рішеннями на усі проблеми людини з точки зору упорядкування життєвих справ людини в усіх сферах, ці словесні протиріччя і розходження невідчутні з практичного боку при втіленні Ісламу за допомогою держави з її апаратами управління.

Наприклад, суддя Ісламської держави, незалежно від того, чи є він прибічником джабаритської школи або іншої, почне застосовувати шаріатські закони до своїх реалій і вирішувати усі виникаючі проблеми і суперечки на підґрунті звернення Законодавця відносно вчинків людей, усі теоретичні розбіжності відійдуть на задній план, а можливо, і зовсім зникнуть.

Таке практичне єднання між тими, хто теоретично розходиться між собою, можливо лише завдяки Ісламу, який представляє собою політичну доктрину, із якої витікають практичні закони і поняття,що вирішують дійсність і на дають непохитні рішення усьому тому, з чим стикається і буде стикатись людина до Судного дня, шляхом запровадження системи, яка упорядковує політичні, економічні і соціальні взаємовідносини людей і суспільства.

За допомогою цієї божественної доктрини та її практичної систем, яка уособлюється в Ісламській Державі, Іслам зробив мусульман єдиною нацією, яку об’єднує міцна єдність, незважаючи на відмінність у кольорі шкіри, мові, поглядах і вченнях. Всевишній Аллах говорить:

وَاعْتَصِمُواْ بِحَبْلِ اللّهِ جَمِيعًا وَلاَ تَفَرَّقُواْ وَاذْكُرُواْ نِعْمَةَ اللّهِ عَلَيْكُمْ إِذْ كُنتُمْ أَعْدَاء فَأَلَّفَ بَيْنَ قُلُوبِكُمْ فَأَصْبَحْتُم بِنِعْمَتِهِ إِخْوَانًا وَكُنتُمْ عَلَىَ شَفَا حُفْرَةٍ مِّنَ النَّارِ فَأَنقَذَكُم مِّنْهَا كَذَلِكَ يُبَيِّنُ اللّهُ لَكُمْ آيَاتِهِ لَعَلَّكُمْ تَهْتَدُونَ

«Міцно тримайтесь за вервь Аллаха уі разом і не розділяйтесь. Пам’ятайте про милість, яку Аллах надав вам, коли ви були ворогами, а Він об’єднав ваші серця, і по Його милості ви стали братами. Ви були на краю Вогняної прірви, і Він врятував вас від неї. Так Аллах роз’яснює вам Свої знамення, — можливо, ви підете прямим шляхом» (3:103),

إِنَّ هَذِهِ أُمَّتُكُمْ أُمَّةً وَاحِدَةً وَأَنَا رَبُّكُمْ فَاعْبُدُونِ

«Воістину, ця ваша община — община єдина. І Я — Господь ваш, поклоняйтесь же Мені !» (21:92).


Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абдульазіз Мухаммад
13 Джумада ас-сані 1440р.х.
18.02.2019 р.