Тепер ми прийшли до позначення тих дій, виконання яких вимагається Шаріатом, і розгляду тих етапів, які треба пройти для встановлення території Ісламу. Ми поділили розгляд на дві частинии:
У першій частині ми розглянемо шлях Посланця ﷺ у здійсненні змін.
У другій частині розглянемо шлях групи чи партії у досягненні змін завдяки слідуванню шляху Посланця ﷺ.
Етап просвіти в епоху Посланця ﷺ
Отримавши одкровення, Посланець Аллаха ﷺ почав закликати людей. Деякі увірували в нього, а інші відмовились увірувати. Проте чутки про Іслам розійшлись по Мецці, і люди обговорювали нову релігію. Він обходив дома людей в Мецці і закликав їх до Ісламу, підкоряючись наказу Аллаха:
يَا أَيُّهَا الْمُدَّثِّرُ، قُمْ فَأَنذِرْ
«О той, хто загорнувся! Встань і увещевай!» (74:1,2).
Потім він таємно збирав тих, хто прийняв Іслам. Ті, хто послідували за Пророком ﷺ робили молитви (намаз), приховуючись від людей у гірських ущелинах. До тих, хто увійшов в Іслам, Пророк ﷺ відправляв того, хто навчав їх Корану. Наприклад, він відправив Хаббаба ібн аль-Аратта навчити Корану Фатіму бінт аль-Хаттаб та її чоловіка Саіда. Це був урок навчання Ісламу, на який увірвався Умар (р.а.), і згодом він сам прийняв Іслам. Дім аль-Аркама став центром згуртування віруючих і місцем навчання новому заклику. Там Пророк ﷺ читав своїм послідовникам Коран, пояснював його змісти і велів їх заучувати. Посланець Аллаха ﷺ вів справи приховано, а ті, хто прийняв Іслам, входили в його згуртування. Далі він таємно навчав їх в домі аль-Аркама ібн Абу аль-Аркама до тих пір, поки не прийшов аят:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ
«Проголоси ж те, що тобі велено» (15:94).
Спочатку Посланець Аллаха ﷺ закликав лише тих, хто був готовий до прийняття Ісламу, не звертаючи уваги на їх вік і положення у суспільстві, не звертаючи уваги на стать і походження. До того, як прийшов наказ відкрито об’являти про релігію, у згуртування Пророка ﷺ увійшло сорок з гаком людей різної статі і віку. В основному це були молоді люди, але серед них були слабкі і сильні, багаті і бідні.
Коли ці сподвижники дозріли у просвіті, коли їх склад розуму (аклія) і склад психіки (нафсія) сформувались згідно з ісламськими ідеями, коли Посланець ﷺпереконався у тому, що згуртування стало сильним і готовим до протистояння з ідеями суспільства, тоді за наказом Аллаха він вивів групу на відкритий заклик.
Ісламський заклик був відомий з першого дня посланницької місії. Жителі Мекки знали, що Мухаммад ﷺ закликав до нової релігії, знали, що з ним багато тих, хто прийняв Іслам, знали, що Мухаммад ﷺ збирає своїх послідовників вночі, знали, що мусульмани приховують від людей свою групу і прийняття нової релігії. Це говорить про те, що люди відчували заклик до нової релігії, відчували знаходження серед них мусульман, навіть якщо не знали, хто і де збирається. Тому проголошення релігії не стало чимось новим, швидше, новим стало те, що люди тепер дізнались, хто із них прийняв Іслам і увійшов у згуртування Мухаммада ﷺ.
Коли були ниспослані аяти:
فَاصْدَعْ بِمَا تُؤْمَرُ وَأَعْرِضْ عَنِ الْمُشْرِكِينَ، إِنَّا كَفَيْنَاكَ الْمُسْتَهْزِئِينَ، الَّذِينَ يَجْعَلُونَ مَعَ اللَّهِ إِلَهًا آخَرَ فَسَوْفَ يَعْلَمُونَ
«Проголоси ж те, що тобі велено, і відвернись від многобожників. Воістину, Ми позбавили тебе від тих, хто насміхається, хто визнає інших богів окрім Аллаха, і скоро вони дізнаються» (15:94–96), —
тоді Пророк ﷺ вийшов з відкритим закликом, перейшовши від прихованого етапу до публічного. Тепер він закликав не тільки тих, в кому знайшов схильність до прийняття Ісламу, але й решту усіх інших людей. Це ознаменувало початок зіткнення віри і невір’я, правильних і брехливих ідей. Почався другий етап заклику — етап взаємодії з суспільством і боротьби з брехнею. На цьому етапі заклик зіткнувся з небувалим опором. Дім Посланця Аллаха ﷺ обкидали камінням. УммДжаміль, дружина Абу Ляхаба, кидала біля його порогу усілякі нечистоти, а Пророк ﷺ лише терпляче прибирав їх. Одного разу Абу Джахль кинув в нього нутрощі барана, принесеного в жертву ідолам, але Пророк ﷺ лише терпляче переносив ці труднощі. Цей опір лише додавав йому упевненості і твердості на шляху заклику. Мусульмани переносили різного роду знущання. Кожен мекканський рід продовжував слідувати своїм віруванням, піддаючи тих, хто прийняв Іслам, тортурам, щоб відвернути їх від Ісламу. Кращими прикладами терплячості і твердості того часу стали Біляль, Аммар, мати і батько Аммара та інші.
Спочатку невірні не відповіли на заклик Посланця а ﷺ, оскільки вважали, що його розповіді не відрізняються від розповідей монахів і мудреців, і оскільки вважали, що люди не відвернуться від вірувань своїх отців. Через ці причини вони і не засуджували його. Одного разу, коли Посланець Аллаха ﷺ прийшов на зібрання многобожників, вони сказали йому: «Це син Абдульмутталіба, який говорить від небес». Але коли Пророк ﷺ заперечив їм, зачепив їх богів засудивши і висміявши їх вигадки і звинувативши в омані їх отців, вони тут же об’явили йому війну і домовились разом протистояти його планам.
Курайшити намагались дискредитувати його, звинувативши у брехні і не визнавши пророцтво. Вони з сарказмом вимагали чудес. Наприклад, вони говорили: «Чому Мухаммад не перетворить пагорби Сафа і Марва у гори золота? Чому Коран не був ниспосланий йому повністю у завершеному і записаному вигляді? Чому вони не бачать Джібріля, про якого так багато говорить Мухаммад? Чому він не оживляє мертвих?». Невірні залишились на своєму, а Посланець Аллаха ﷺ продовжував закликати людей до Аллаху. Голови курайшитів вигадували різноманітні способи відвертання Мухаммада ﷺ від заклику: вони катували його послідовників, поширювали чутки про нього, проголошували блокаду і багато іншого. Але усе це лише додавало йому упевненості, прив’язаності до Аллаху і завзятості у заклику.
Відомості про Посланця ﷺ і його рішучість поширились серед усіх племен арабів, а заклик до Ісламу охопив увесь Аравійський півострів. Але мусульмани могли звертатись до цих племен тільки у заборонені місяці, коли Посланець ﷺ спускався до Кааби і закликав арабів до релігії Аллаха, розповідав їм про винагороду і покарання.
