Освячення є вродженою якістю людини, тому кожна людина інстинктивно поклоняється чому-небудь. Поклоніння — це природний прояв інстинкту релігійності.
Виконавши обряди поклоніння, людина відчуває спокій і упевненість, оскільки, здійснивши обряд поклоніння, вона насичує інстинкт релігійності. Проте питання поклоніння неможна залишати на інтуїцію, інакше людина почне поклонятись так, як це вона собі уявляє. Правильніше, щоб розум разом з інтуїцією визначив, чому треба поклонятись, адже насправді, інтуїція може штовхати до скоєння помилок і може послужити причиною для омани. Часто інтуїція спонукає людей поклонятись об’єктам, які, по суті, були знищені, бо так буває, що вона призводить до освяченню таких об’єктів, які треба зневажати. Якщо покладатись сугубо на інтуїцію в рішенні, чому людина повинна поклонятись, то зберігається ймовірність того, що це приведе людину до омани і поклонінню кому або чому-небудь, окрім Творця чи приведе до забобонам. У той час, як людина бажала наблизитись до Творцю, інтуїція послужила лише віддаляючим чинником від Нього.
Інтуїція — це інстинктивне сприйняття чи внутрішнє чуття, яке виникає внаслідок відчутної реальності або під час уявлення того, що провокує це чуття. Якщо людина починає діяти згідно своєму чуттю, залишаючи міркування, це може призвести до омани чи помилки.
При виді будь-якого силуету вночі у людини може спрацювати інстинкт самозбереження, проявом якого є страх. Якщо вона відгукнеться на це чуття і проявить природну реакцію, тобто буде, наприклад, втікати, то це буде помилкою з її боку. Тому що, можливо, ніякої небезпеки в основі і не було. Можливо, почавши втікати, вона прийняла неправильне рішення, адже в даній ситуації порятунок полягав в опорі. Тому її реакція виявилась помилковою. Але якщо вона використає свій розум і поміркує над своєю реакцією і чуттям до того, як зробить дію, людині стане ясно, які правильні кроки вона повинна зробити. Міркування дасть правильну відповідь — можливо, вона бачила лише силует стовпа, дерева чи мирної тварини, і тоді страх зникне, і він продовжить свій шлях. А можливо, це був силует небезпечної тварини, від якої вона не зможе втекти, і тоді вона вибере інший план дій, наприклад, збереться на дерево або забіжить в приміщення і врятується. Тому здійснення дії, на яку підштовхує інстинкт, необхідно тільки зі застосуванням розуму разом з інтуїцією, тобто неправильно зробити дію, ґрунтуючись на одній інтуїції. Так само і освячення повинно ґрунтуватись на міркуванні разом з інтуїцією, тому що освячення є проявом інстинкту релігійності. Неприпустимо, що реакція від пробудження інстинкту відбувалась без чинника міркування над ситуацією, тому що це може призвести до омани чи помилки. Необхідно, щоб людина реагувала на спонукання інстинкту релігійності тільки після міркування, тобто після використання розуму. Поклоніння повинно відбуватись згідно з тим, до якому висновку прийшов розум, і тоді людина буде поклонятись Тому, Хто заслуговує цього поклоніння — Творцю, в Якому людина завжди відчувала нужду.
Розум говорить про поклоніння тільки на адресу Творця, тому що Він — Одвічний і Єдиний Творець, тому неприпустимо поклонятись кому-небудь іншому. Він — Творець людини, Всесвіту і життя. Його атрибути досконалі. Якщо людина вірить в Його існування, то повинна поклонятись тільки Йому. Визнання Творця інстинктивне і на рівні думки зобов’язує людину поклонятись тільки Йому. Поклоніння — це реакція на відчуття існування Творця і вища ступінь вдячності, яку може проявити створіння у відношенні Того, Хто дарував йому життя. Інстинкт спонукає до поклоніння, і розум вимушує поклонятись. Інстинкт вимагає, щоб це поклоніння було скеровано тільки на адресу Творця, і розуми стверджує, що поклоніння, вдячність і хвалу заслуговує тільки Творець. Тому ті, хто в своєму освяченні підкорився одній лише інтуїції без використання розуму, збились зі шляху і поклоняються різним божествам, при цьому визнаючи Творця і те, що Він Єдиний. Відповідаючи на спонукання інстинкту релігійності, вони освячували Творця і разом з Ним освячували інші об’єкти, поклонялись Творцю і поклонялись створінням, або вважаючи їх божествами, заслуговуючими поклоніння, або вважаючи їх втіленням Творця, або думаючи, що, поклоняючись їм, вони стануть ближче до Творцю.
Інстинкт релігійності говорить про існування Творця. Проте цей інстинкт, проявляючись лише в тому випадку, коли щось пробуджує його, веде до звеличенню усього, що людина може порахувати гідним поклоніння, або тому, що це і є Творець, або тому, що Творець схвалює таке поклоніння, або тому, що це є втілення Творця. Саме це призводить до багатої кількості божеств при тому, що Творець Єдиний.
Многобожжя проявляється в обрядах поклоніння при тому, що люди визнають єдність Творця. Тому треба відкинути многобожжя з тієї точки зору, що поклоніння повинно бути скеровано тільки на адресу Одвічного Творця
Іслам прийшов, роз’яснюючи людям, що поклоніння повинно бути скеровано тільки в сторону Творця усього сущого, а це — Аллах, підтверджуючи це розумними доводами. Коран питає про речі, які повинен робити той, кому поклоняються, і многобожники відповідають, що це посильно тільки Аллаху, визнаючи свою неправоту. Всевишній Аллах говорить:
قُل لِّمَنِ ٱلۡأَرۡضُ وَمَن فِيهَآ إِن كُنتُمۡ تَعۡلَمُونَ ٨٤ سَيَقُولُونَ لِلَّهِۚ قُلۡ أَفَلَا تَذَكَّرُونَ ٨٥ قُلۡ مَن رَّبُّ ٱلسَّمَٰوَٰتِ ٱلسَّبۡعِ وَرَبُّ ٱلۡعَرۡشِ ٱلۡعَظِيمِ ٨٦ سَيَقُولُونَ لِلَّهِۚ قُلۡ أَفَلَا تَتَّقُونَ ٨٧ قُلۡ مَنۢ بِيَدِهِۦ مَلَكُوتُ كُلِّ شَيۡءٖ وَهُوَ يُجِيرُ وَلَا يُجَارُ عَلَيۡهِ إِن كُنتُمۡ تَعۡلَمُونَ ٨٨ سَيَقُولُونَ لِلَّهِۚ قُلۡ فَأَنَّىٰ تُسۡحَرُونَ ٨٩ بَلۡ أَتَيۡنَٰهُم بِٱلۡحَقِّ وَإِنَّهُمۡ لَكَٰذِبُونَ ٩٠ مَا ٱتَّخَذَ ٱللَّهُ مِن وَلَدٖ وَمَا كَانَ مَعَهُۥ مِنۡ إِلَٰهٍۚ إِذٗا لَّذَهَبَ كُلُّ إِلَٰهِۢ بِمَا خَلَقَ وَلَعَلَا بَعۡضُهُمۡ عَلَىٰ بَعۡضٖۚ
«Скажи: «Кому належить земля і ті, хто на ній, якщо тільки ви знаєте?». Вони скажуть: «Аллаху». Скажи: «Невже ви не пом’янете назидання?». Скажи: «Хто Господь семи небес і Господь великого Трону?». Вони скажуть: «Аллах». Скажи: «Невже ви не устрашитесь?». Скажи: «В чиїй руці влада над усілякою річчю? Хто захищає, і від Кого немає захисту, якщо тільки ви знаєте?». Вони скажуть: «Аллах». Скажи: «До чого ж ви обмануті!». Ми принесли їм істину, проте вони — брехуни. Аллах не взяв Собі сина і немає поруч з Ним іншого бога. В протилежному випадку кожен бог уніс би з собою те, що створив, і одні із них піднеслись би над другими» (23:84–91).
Визнавши, що Аллах — це Творець усього сущого і що в Його руках влада над усілякою річчю, вони зобов’язались поклонятись Йому Одному, тому що, згідно їх розумінню, Аллах — Єдиний Заслуговуючий поклоніння. Всевишній Аллах роз’яснив в іншому аяті, що ніхто,окрім Нього, не робить нічого, що заслуговувало б гідного поклоніння, сказавши:
قُلۡ أَرَءَيۡتُمۡ إِنۡ أَخَذَ ٱللَّهُ سَمۡعَكُمۡ وَأَبۡصَٰرَكُمۡ وَخَتَمَ عَلَىٰ قُلُوبِكُم مَّنۡ إِلَٰهٌ غَيۡرُ ٱللَّهِ يَأۡتِيكُم بِهِۗ
«Скажи: «Як ви думаєте, якщо Аллах забере ваш слух і ваш зір і запечатає серця, яке божество,окрім Аллаха, поверне вам усе це?» (6:46),
أَمۡ لَهُمۡ إِلَٰهٌ غَيۡرُ ٱللَّهِۚ
«Або ж у них є інший бог поряд з Аллахом?» (52:43).
У багатьох аятах Корану Аллах підкреслив Єдність Того, Кому треба поклонятись, сказавши:
وَإِلَٰهُكُمۡ إِلَٰهٞ وَٰحِدٞۖ لَّآ إِلَٰهَ إِلَّا هُوَ
«Ваш Бог — Бог єдиний. Немає божества окрім Нього, Милостивого, Милосердного» (2:163),
ٱللَّهُ لَآ إِلَٰهَ إِلَّا هُوَ
«Аллах — немає божества окрім Нього» (2:255),
وَمَا مِنۡ إِلَٰهٍ إِلَّا ٱللَّهُ ٱلۡوَٰحِدُ ٱلۡقَهَّارُ
«Немає божества окрім Єдиного і Всемогутнього Аллаха» (38:65).
Інакше кажучи, немає іншого божества, заслуговуючого поклоніння, окрім Творця. Аллах говорить:
وَمَا مِنۡ إِلَٰهٍ إِلَّآ إِلَٰهٞ وَٰحِدٞۚ
«Немає божества окрім Єдиного Бога!» (5:73).
Тобто немає божества,гідного поклоніння, окрім Єдиного Творця.
Іслам прийшов, щоб направити усе поклоніння до Єдиному Творцю, Якого визнає розум і шукає інстинкт. Аяти Корана категорично заперечують будь-які види поклоніння іншим божествам. Всевишній Аллах говорить:
لَوۡ كَانَ فِيهِمَآ ءَالِهَةٌ إِلَّا ٱللَّهُ لَفَسَدَتَاۚ
«Якщо б на них (на небесах і землі) були інші божества поруч з Аллахом, то вони (небеса і земля) зруйнувались би» (21:22).
Аяти Корану категорично заперечують існування яких-небудь божеств, яким можна було б поклонятись, і описують Аллаха як Єдиного Гідного поклоніння. Інакше кажучи, аяти велять поклонятись тільки Творцю усього сущого.
Слово «ілях» в арабській мові має тільки одне значення — «той, кому поклоняються», і немає ніякого іншого шаріатського значення. Тому словосполучення «ля іляха» згідно арабській мові і Шаріату означає, що «немає гідного поклоніння». А вираз «ілля Аллах» згідно Шаріату і арабській мові означає, що поклоніння гідний тільки Творець усього сущого. Отож перша частина формули єдинобожжя означає не тільки визнання єдності Аллаха, як вважають багато хто, але також і те, що немає нікого гідного поклоніння, окрім Аллаха. Тому усі освячення і поклоніння повинні бути скеровані лише на Його адресу, Єдиного, категорично заперечуючи поруч з цим поклоніння на адресу кого-небудь іншого, окрім Аллаха.
Виходячи із вищесказаного, в Ісламі недосить визнання Єдності Аллаха, але також вимагається визнати і визнання Єдності Творця і Єдності Того, Кому треба поклонятись. Значення виразу «ля іляха ілля Ллах» полягає в тому, що немає гідного поклоніння, окрім Аллаха. Саме тому свідчення «ля іляха ілля Ллах» зобов’язує мусульманина поклонятись лише Одному Аллаху і визнавати тільки Його право на поклоніння. Таким чином, таухід (єдинобожжя) означає освячення Єдиного Творця чи поклоніння Єдиному Аллаху.
Із книги «Ісламська думка»
