В кожній людині є життєва енергія, яка спонукає її до виконання дій і вимагає насичення.
Ця життєва енергія ділиться на два види: перший вимагає неминучого вдоволення, і якщо людина не вдовольняє його, то помирає. Сюди відносяться органічні потреби, такі як їжа, вода і решта іншого. Другий вид так само вимагає насичення, але якщо людина не вдовольнить його, вона не помре,а лише відчує певну тривогу. Сюди відносяться інстинкти, які природно спонукають людину до вдоволенню.
Відмінність інстинктів і органічних потреб полягає в тому, що органічні потреби пробуджуються всередині людського організму, а бажання вдовольнити інстинкти виходить або із уявлень про речі, які викликають емоції, або із оточуючого середовища, що так само пробуджує в людині відчуття. Наприклад, інстинкт продовження роду збуджується при думці про вродливу жінку або про що-небудь інше, що може збудити цей інстинкт. Якщо немає ані такої думки, ані такого об’єкту, тоді інстинкт не буде збуджуватись. Інстинкт релігійності пробуджується при думці про знамення Творця, про День воскресіння і про що-небудь інше, пов’язане з релігією, або пробуджується при виді чудових створінь Бога на земле і на небесах і про те, що пов’язано з Його створіннями. Отож, прояв інстинкту відбувається тоді, коли є те, що його провокує, і не відбувається тоді, коли відсутнє те, що його тривожить. Або прояв інстинкту не відбувається, коли спотворюється збуджуючий чинник шляхом неправильних тлумачень, змінюючи початковий характер того, що збуджує інстинкт.
Релігійність — це вроджений інстинкт, і він говорить про відчуття нужди в Творці, незалежно від того, в кому людина бачить Творця. Це відчуття вроджене і існує в кожній людині, будь то віруючій чи невіруючій, який визнає тільки матерію і природу. Відчуття нужди в Творці — це частина людської природи, і людина не в змозі позбутися від цього відчуття. Це і є інстинкт релігійності.
Проявом релігійності є освячення того, кого людина вважає Творцем чи того, кого людина сприймає як втілення Творця. Освячення може проявлятись в найвищій формі, тобто в поклонінні, а може проявлятись і в найменшій формі, тобто у прославлянні і вихвалянні.
Освячення — це вищий ступінь поваги, і воно є результатом не страху, а швидше, тому що проявом страху є лестощі, втеча або захист, але ніяк не освячення. Отож, освячення є прояв релігійності, а не почуття страху. Релігійність представляє собою окремий самостійний інстинкт, відмінний від інстинкту виживання, одним із проявів якого є страх. Тому ми знаходимо людину релігійною . З того часу, як людина була створена на землі, вона увесь час чомусь поклоняється. Людина поклонялась сонцю, планетам, вогню, ідолам чи істинному Творцю. Усі народи в усі часи чомусь поклонялись. Навіть якщо якийсь правитель силою примушував людей відмовитись від релігії, народ ніколи не відмовлявся від неї і продовжував поклонятись, незважаючи на наслідки своєї прихильності. Ніяка сила не в змозі вирвати із людей релігійність, покласти край освяченню Творця і поклонінню. Силою можна лише на час стримати проведення яких-небудь ритуалів, тому що поклоніння — це прояв релігійності, яка, у свою чергу, є вродженим інстинктом в кожній людині.
Що стосується того, що деякі атеїсти не поклоняються і глузують на поклонінням, то ці люди лише перенаправили свою релігійність від поклоніння Богу до поклонінню створінням. У них інстинкт релігійності проявляється в освяченні природи, героїв,величезних об’єктів або чого-небудь в цьому роді. В цей стан їх привели різні оманливі уявлення і невірні тлумачення. Отож, невір’я важче віри, тому що воно означає спотворення природи людини та її істинних проявів. Це вимагає великих зусиль. Що може бути складніше, аніж відхилити людину від її природи?
Ось чому, коли атеїстам відкривається істина, і вони відчують існування Бога, осягаючи розумом Його безперечне існування, вони у ту ж мить скеровуються до віри і відчувають спокій і упевненість. Вони нарешті позбавляються від свого кошмару. Віра таких людей міцна, тому що виходить від власних відчуттів і упевненості, адже їх розум об’єднується з почуттями. Вони з упевненістю усвідомлюють і відчувають існування Бога, а їх внутрішній світ поєднується зі здоровим глуздом, народжуючи на світ міцну віру.
Із книги «Ісламська думка»
