8. В тому самому четвертому абзаці говориться: «Який політичний Іслам ми вибираємо: саудівську монархію чи революційний соціалізм?». Але хто сказав, що ці системи виражають політичний Іслам? Якщо автор обманутий західними арабськими ЗМІ, то поборники Ісламу не обмануті і не будуть обмануті, з дозволу Аллаха.
1400 років правління
9. В шостому абзаці автор говорить: «Ствердження про те, що протягом усієї історії Іслам був релігійною владою, є неприйнятним висловлюванням, оскільки Іслам завжди залишався громадянським і політичним управлінням, яке не має нічого спільного з коранічним Ісламом і хадісами». Автор в цих строках щось заперечує, а щось стверджує, не маючи на те підґрунть. Я ж скажу, що усе це повністю брехня, а також нехтування Ісламом і історичними фактами, що усвідомлює навіть ворог Ісламу. Усім відомо, що Іслам правив майже 1400 років і застосовувався до підданих як система життя, яка організовує усі справи держави і народу у внутрішній і зовнішній політиці, у взаємовідносинах і судовій системі, армії і особистому статусі, економіці і джихаді. Нехай автор поживиться книги по ісламській історії, щоб переконатись в цьому. Коли вона говорить: «Іслам завжди був громадянським і політичним управлінням, яке не має нічого спільного з коранічним Ісламом», — то із її спотвореного виразу слідує, що халіфи в державі Халіфат не застосовували те, що було ниспослано в Корані. Тут виникає цілком природне питання: тоді що застосовували халіфи — закони Хаммурапі чи вчення фараонів? Чому Ви, автор, не читаєте історію із її істинних джерел, щоб не стати жертвою брехні ненависницьких сходознавців і розумової навали хрестоносців
Благодійність Заходу
10. В попередньому абзаці автор дивується: «Як фундаменталісти можуть поставати проти Заходу і Сходу, проти їх думки, філософії і політичних систем, і при цьому не вагаючись використовувати останній новинки в західних технологіях?». Я відповім автору статті і усім тим, хто засліплений культурою Заходу і не бачить, що правильно, а що неправильно: думка не має нічого спільного з камінням, деревами, залізом і алюмінієм. Думка, політика і філософія часто виражають точку зору їх носія або прихильника, і є продуктом його культури. Що стосується автомобіля, літака, телефона, комп’ютера і ядерних ракет, то вони є формами цивілізації, які витікають із науки і наукового прогресу, а не із культури, і вони не виражають погляди своїх винахідників. Тому, якщо цими винаходами користується мусульманин, це не означає, що він використав речі, неприпустимі в його релігії в силу того, що їх винахідник є невірним і несе капіталістичний погляд на життя. До того ж, я не думаю, що Захід займається благодійністю, винаходячи те, чим будуть користуватись люди, в тому числі і ми. Кожен товар і кожна послуга, яку Захід експортує до нас, оплачується багаторазово в американських доларах. Він отримує плату навіть за технічні поради, тому що Захід бачить тільки матеріальну вигоду і піклується тільки про свої інтереси. І якщо він випустив щось нове із техніки, то це говорить не про щедрість і нрави, а швидше, про потребу в грошах, які обертають колесо виробництва на заводах. Тому не варто докоряти нам західними технологіями. І якщо Захід може, нехай перекриє шляхи поставок своєї продукції до нас.
Що стосується думки, філософії і капіталістичної політики, то вони несуть західну точку зору на життя, яка зводиться до того, що релігія не має нічого спільного з життєвими справами (ідея відокремлення релігії від життя або відокремлення релігії від держави). Ця ідея і те, що із неї витікає, є протилежністю Ісламу, тому що Іслам — це релігія, яка охоплює державу, і вона втручається в усі справи життя з миті народження людини і до того часу, поки вона не буде омита, оповита у саван і похована. З миті народження людини Іслам втручається і встановлює її походження, підтверджуючи батьківство чи материнство, як говориться — «дитина належить ліжку, в якій вона була народжена». Далі розглядається, чи є її батьки законними, або чи була ця дитина усиновлена в законному по Ісламу порядку. Іслам втручається в грудне вигодовування, регулює догляд за дитиною, стежить за забезпеченням і призначає над нею опікуна, якщо вона сирота, а у випадку, якщо батьки живі, тоді вони повинні піклуватись про дитину, дати їй ісламське виховання і забезпечувати до приходу повноліття. І з приходом повноліття на людину лягають усі шаріатські зобов’язання (такліф), і вона несе відповідальність за свої вчинки. Як же тоді нам відокремити релігію від життя і прийняти філософію, політику і мислення Заходу, які запобігають втручанню релігії в будь-яке питання життя?!
Нинішня культура Заходу, Сходу та усіх інших народів відкидається, якщо вона суперечить Ісламу. Що стосується цивілізації, то із неї приймається те, що засноване на науці і винаходах, тому що ці речі не несуть точку зору свого винахідника. Мирські науки не мають ані релігійної ідентичності, ані релігійного характеру і не несуть певної точки зору. Тому припустимо приймати їх, тому що вони ніяк не можуть суперечити ісламській акиді і тому, що із неї витікає.
Міграція просвіт
11. В восьмому абзаці своєї статті автор говорить: «Чи знають самі фундаменталісти, що Іслам не досяг би того великого наукового відродження, яким був вражений навіть сам Захід, якщо б не міграція інших просвіт в Іслам, таких як римська, перська та індійська?».
Очевидно, автор плутає між наукою і просвітою. Це помилка, яку роблять багато людей. Попередні цивілізації будь-яке знання називали наукою, незалежно від виду. Але сьогодні наука охоплює певні знання, як і просвіта охоплює певні знання. Слово «наука» має власне термінологічне значення, яке відрізняється від термінологічного значення слова «просвіта», при тому, що мова йде не про лінгвістичне значення цих слів. Ґрунтуючись на цьому, наука визначається як знання, отримане за допомогою спостереження, експерименту, заключення і перевірки, як, наприклад, хімія, фізика і решта експериментальних наук, які підлягають експерименту і випробуванню.
Що ж стосується просвіти, то вона визначається як знання, яке набувається через повідомлення, отримання і виведення, як, наприклад, історія, мова, юриспруденція, філософія та інші неекспериментальні знання. Є і такі неекспериментальні знання, які відносяться до науки, навіть якщо вважаються частиною просвіти, такі як арифметика, інженерія, промисловість. Хоча ці знання з’явились із просвіти, але вони вважаються наукою в тому змісті, що є загальними для усіх людей, а не специфічними для якої-небудь нації. Що стосується мистецтва, то воно є частиною просвіти і підкорено певній точці зору, тому мистецтво специфічно для певного народу. Таким чином, різниця між наукою і просвітою полягає в тому, що наука носить загальний характер, а просвіта може бути як специфічною, наприклад, література, історія і філософія про життя, так і загальною, як торгівля, пароплавство і т.д. З цієї причини наука береться у будь-якої нації, тому що вважається універсальною, а не специфічною для певної нації. Ібн Хальдун в книзі «Мукаддіма» зазначив, що раціональні чи природничі науки є загальними для народів, тому що в них людина керується своєю думкою.
Що стосується просвіти, то у кожного народу вона своя, і вона несе певний погляд на життя, на те, що було до цього життя, і на те, що буде після цього життя, а також до просвіти відносяться усі витікаючі із неї деталі. Відштовхуючись від цієї різниці між наукою і просвітою, як можна зрозуміти висловлювання: «Іслам не досяг би того великого наукового відродження, яким був вражений навіть сам Захід, якщо б не міграція інших просвіт в Іслам, таких як римська, перська та індійська»?
Співіснування
12. В дев’ятому абзаці автор пише: «Фундаменталісти вже забули, що саме християни, яких вони сьогодні готові стерти з лиця землі, перевели грецьку спадщину на арабську мову. Чи може Іслам, який протягом чотирнадцяти сторіч оберігав східно-християнські утворення, віддати цих людей в руки озлоблених фанатичних захисників Ісламу?».
В строчках «вони сьогодні готові стерти з лиця землі» приховується явна брехня і наклеп на мусульман, оскільки жоден мусульманин на землі не заявляє подібного. Ми не говоримо це не тому, що боїмось кого-небудь або підлещуємось перед ким-небудь, і не тому, що хочемо добитись прихильності у кого б то не було, як це роблять сьогодні деякі так звані «лідери мусульман». І ми не говоримо це не тому, що є прибічниками ідеї «національної єдності» чи «співіснування». Ми говоримо це тільки тому, що слідуємо істині і дотримуємось ісламської позиції у відношенні усіх людей Писання (ахлю ль-кітаб). Іслам дійсно оберігав їх, але не у якості незалежних утворень, як пише автор. В єдиній Ісламській Державі не було незалежних утворень, за винятком періодів Хрестових походів і останніх днів Османського Халіфату. До того ж, Іслам оберігав людей Писання не із страху перед іншими державами, їх міццю і могутністю, а із прихильності шаріатській позиції до усіх цих народів.
Пустослів’я
Як ми наводили вище, автор говорить, що християни «перевели грецьку спадщину на арабську мову». У відношенні кожного, хто прагнув і сприяв перекладу грецької спадщини на арабську мову, я скажу: краще б він цього не робив і не передавав би нам дурниці грецьких філософів, від яких ані холодно, ані жарко. Більше того, шкода від цих перекладів очевидна для кожного розсудливого. Це не було перекладом на арабську мову якихось грецьких наук чи відкриттів — у той час у греків не було ніяких наук, а було лише пустослів’я, картини оголених людей, скульптури та ідоли. І усе це було названо «красивим мистецтвом» або мистецтвом скульптури. Більше за усе перекладу була піддана філософія про метафізику, тобто про те, що знаходиться за межами Всесвіту, людини і життя. Подібні розгляди заборонені в Ісламі, оскільки стосуються речей, які неосяжні для розуму і органів чуття людини. Ці переклади не принесли нам нічого корисного, а лише передали від греків безглузді питання, на кшталт: «Що з’явилось раніше: яйце чи курка?». Саме після перекладу грецької філософії серед мусульман з’явились догматичні школи (мутакалліми), які потрапили в розставлені для них пастки. Ці школи почали доводити свої шаріатські погляди, вдаючись до логіки, а використання логіки в шаріатському погляді чи розумінні шаріатського тексту дуже небезпечне.
Ці новоспечені мусульманські філософи занурились в обговорення низки питань, які були зібрані в науку «калям», а самі вони стали називатись вченими каляму чи мутакаллімами. Вони хотіли допомогти собі і своїй Уммі, але погрузли у болоті філософії.
Милість для світів
Тепер відносно висловлювання автора статті: «Чи може Іслам, який протягом чотирнадцяти сторіч оберігав східно-християнські утворення, відати цих людей…». Здається, автор сильно переживає за їх долю, оскільки повторює це висловлювання в своїй статті декілька разів. Але нехай вона не хвилюється — мусульмани не завдадуть їм шкоди, навіть незважаючи на те, що ті завдавали шкоди мусульманам, порушували договори, влаштовували різанину, як остання різанина в Сабрі і Шатілі. Ми не вчинимо з ними так само не тому, що боїмось їх, і не тому, що ми дурні, але через, що Іслам — це милість для світів. Хіба звертаючись до Своєму Посланцю Мухаммаду ﷺ, Аллах не сказав:
وَمَآ أَرۡسَلۡنَٰكَ إِلَّا رَحۡمَةٗ لِّلۡعَٰلَمِينَ
«Ми відправили тебе тільки у якості милості до світів» (21:107)?
Нехай автор статті знає, що Іслам не велів нам вбивати людей і проливати їх кров тільки за те, що вони нам не подобаються або дотримуються іншої думки. Ми слідуємо тому, що велів нам Господь світів, і стережемось того, що Він заборонив нам. Усе, що на землі — належить Аллаху. Всевишній говорить:
لِّمَنِ ٱلۡمُلۡكُ ٱلۡيَوۡمَۖ لِلَّهِ ٱلۡوَٰحِدِ ٱلۡقَهَّارِ
«Кому ж належить влада сьогодні? Аллаху, Єдиному, Всемогутньому (40:16).
Мусульманин не посягне на майно іншого і не зробить дію, не отримавши дозволу Аллаха і не дізнавшись рішення Шаріату. Якщо Аллах дозволив, то він може зробити, а якщо Аллах заборонив, то він утримається.
В конці абзацу автор пише: «…відати в руки озлоблених фанатичних захисників Ісламу». Я відповім, не опускаючись на той рівень, на якому опинилась вона: це висловлювання не відповідає її докторському ступеню.
Крокодилячі сльози
13. В десятому абзаці вона пише: «Проте це не заважає нам визнати існування течій на самому Заході, які розуміють наші проблеми подібно тому, як 100 тисяч «ізраїльтян» зрозуміли варварство «ізраїльського» вторгнення в 1982 році і виступили проти нього, у той час як мусульмани Гвінеї, Китаю чи Пакистану сидять, склавши руки».
Своє право треба не вимолювати, а рішуче відбирати. Ми, як мусульмани, маємо право на свої землі. Ми вправі мати свої переконання, оберігати їх і поширювати. Ми маємо право відмовлятись від підкорення Заходу, його думці і культурі. Ми вправі і навіть повинні повернути кожен клаптик землі, віднятий у мусульманських країн. І єдиний шлях повернути — це сила і перемога, а не жебрацтво перед сильними країнами і Радою Безпеки. Не годиться кращій общині, яка з’явилась на благо людства, добиватись співчуття світу подібно тому, як жебраки і сироти приходять з проханнями на бенкети негідників. Ми вже бачили їх співчуття в Сабрі і Шатілі, куди через декілька днів після різанини прибули місіонери зі своїми книгами. Ми бачили їх співчуття у багатьох інших країнах. Нехай вони прибережуть співчуття для себе, адже воно їм знадобиться в той день, коли їх підступи і ненависть обрушаться на їх же голови. Нам повинно бути наплювати на сльози вбивці, з рук якого стікає кров жертви. Хіба Захід, який оплакує Лівані і ліванців, не розуміє, що ці люди стали жертвою війни, розв’язаною ним же заради впливу в регіоні?! Хіба Захід не знає, що вируюча в регіоні війна ведеться зброєю, яку він продає нам, щоб ми вбивали один одного в угоду його інтересам?! Ми б’ємося немов півні всередині американської клітки, і кожна група хизується тим, чого добилась, поки дядько Сем несе її на забій. Захід знає, що саме він є причиною війн в нашому регіоні і що він сам створив і оберігає єврейську державу в серці ісламського світу. І як після цього можна вірити крокодилячим сльозам, які течуть з їх очей, і думати, що вони співчувають нам?! Нам не потрібні ані їх сльози, ані їх співчуття.
Кожен із ста тисяч євреїв, якими так дорожить автор статті, має родича: брата, батька, сина і дядька, який практикує найогидніші види тероризму в Лівані від Ен-Накури до Бейрута. Вони вбивають, руйнують, викрадають людей і кидають у сумнозвісну в’язницю «Ансар». У той же час їх родичі в Тель-Авіві ллють крокодилячі сльози, граючи відведену їм роль, щоб зберегти обличчя єврейським окупантам. Поки хтось ділить єврейських політиків на на яструбів, голубів і «100 тисяч», усі вони зайняті окупацією нашої землі і замислюють проти нас зло. Нехай залишать цих голубів собі — ми ситі по горло брехнею.
Вона говорить: «Мусульмани Гвінеї, Китаю чи Пакистану сидять, склавши руки». Але навіщо іти так далеко? Чому вона не говорить про арабів, які набагато ближче, аніж Гвінея і Китай? Закон Шаріату гласить: якщо ворог напав на ісламську землю, то усі найближчі мусульмани повинні відбити агресію. Якщо сил, наявних у ближніх країн, недосить, тоді повинні приєднуватись і наступні, поки не набереться достатньої сили. Вигнати агресора — це колективний обов’язок мусульман (фард кіфая). Я думаю, що для відбиття атаки буде досить навіть участі мусульман Єгипту, якщо вони цього захочуть або якщо їм дозволять їх правителі. Немає нужди звертатись за допомогою до Китаю чи Індії. Чи ми звикли перекладати свою відповідальність на інших? Кожен повинен зробити те, що в його силах, а не перекладати вину на інших. Іслам і мусульмани не винні в тому, що на арабів та їх правителів обрушились лиха на шляху до сходженню «арабського націоналізму». Іслам не проводить відмінностей між арабом і неарабом. Найкращий із мусульман — найбільш богобоязливий. Пророк ﷺ сказав:
لاَ فَضْلَ لِعَرَبِيٍّ عَلَى عَجَمِيٍّ إِلَّا بِالتَّقْوَى
«Немає у араба переваги над неарабом, окрім як в богобоязливості» (Ахмад).
В Ісламі немає місця виділенню серед іншого чогось арабського, за винятком мови. Що стосується арабського націоналізму, то це те, що проклинається в Ісламі. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَيْسَ مِنَّا مَنْ دَعَا إِلَى عَصَبِيَّةٍ
«Не із нас той, хто закликає до сліпої прихильності (асабія)» (Абу Дауд).
Що зроблять неараби?
Автор статті вимагає від Гвінеї прийти на допомогу Палестині, коли на шляху цієї країни є Єгипет, правителі якого уклали мирну угоду з іудеями і забудовують високим парканом кордон з «Ізраїлем», щоб захистити сіоністів від мусульман. Як Гвінея прийде на допомогу, якщо «ОЗП» за підмовкою Заходу монополізувала палестинське досьє? На самому початку Захід зробив усе для того, щоб звести палестинську проблему до конфлікту між арабськими країнами та «Ізраїлем», відрізавши від цього питання решту мусульманських країн, через що він отримав назву «арабсько - «ізраїльський» конфлікт». На наступному етапі Захід звузив досьє до «палестинсько - «ізраїльського» конфлікту», прийнявши резолюцію, згідно якої єдиною організацією, яка представляє волю палестинського народу, є «ОЗП». Що після усього цього може сказати гвінеєць?! Однією із норм сучасного міжнародного і арабського права є невтручання у справи інших країн. Якщо хтось спробує зробити це, порушивши міжнародне право, тоді перед ним встане, у першу чергу, сама держава і правитель, який визнав усі міжнародні закони. У другу чергу, перед ним встануть держави, які захищають від будь-яких змінень існуючі кордони, накреслені в угоді Сайкс-Піко. Але ісламські норми не визнають штучно створені в ісламському світі кордони.
14. В останньому абзаці вона пише: «Переступати через біль і рани ліванських мусульман після дванадцятирічної війни — це жага політичної влади деякими релігійними діячами, а не надія усіх мусульман, які прагнуть встановити демократичну, збалансовану, арабську систему, відкриту для усіх мирних рухів».
Звідки вона взяла те, що усі мусульмани «прагнуть встановити демократичну, збалансовану, арабську систему, відкриту для усіх мирних рухів»? Хто дійсно розуміє Іслам, той знає, що демократія — це система невір’я, що вона суперечить Ісламу і що усі конституції, які витікають із демократії, є конституціями невір’я. Неможливо уявити, що усі мусульмани вимагають системи невір’я.
Баланс, як його розуміють на Заході і Сході, — це рівність між двома протилежностями, тобто між істиною і брехнею, між добром і злом, між сильним і слабким. Яка ж велика різниця між Ісламом та іншими хибними поняттями, до яких вона закликає нас, такими як баланс, співучасть і «два крила літака». Що стосується її слів про те, що мусульмани хочуть арабську і відкриту для усіх течій систему, то відповіддю на це буде наступне: ми вже відчули на собі відкриту і закриту арабську систему, і бачимо, до чого це призвело… Від арабського націоналізму не залишилось нічого, окрім назви і сподівань в головах деяких прихильників цієї ідеї. Немає нічого більш показового в цьому питанні, аніж та реальність, в якій опинились мусульмани сьогодні.
Хішам Нумані
Із журналу «Аль-Вай»
Випуск №6
Рабі уль-авваль 1408 р.х.
Листопад 1987 р.
