З волі Аллаха людство було створено безпорадним. Це тому, що Всевишній Аллах — єдиний, Хто всемогутній, і Він — єдиний, Хто позбавлений будь-яких недоліків. Це важливий чинник, який позбавляє людину можливості безперервно і необмежено видавати хукми. Тому що якщо б кожен бажаючий намагався видавати хукми, це викликало б серйозний колапс, безлад і анархію у світі.
З цієї причини замість того, щоб брати на себе подібну задачу по прийняттю і виданню хукмів, люди повинні знаходитись під прямим покровительством встановлених хукмів або якої-небудь системи. Роль людей у питанні законотворчості визначала їх рівень життя у цьому світі, погляди на життя і поведінку. Наприклад, в комуністичній системі, яка заперечує Аллаха і ігнорує те, що було до цього життя, і те, що послідує після нього, люди втратили свої моральні і духовні якості, викреслили із своєї свідомості феномен Творця. При капіталізмі результат світського, секулярного світогляду мало чим відрізняється від результату повного заперечення при комунізмі. Під впливом обох систем суспільства були втягнуті в бездуховність і аморальність. Вони також були позбавлені безпеки по найелементарнішим питанням, з якими стикаються люди. Вони здавались приреченими на громадську структурну модель, в якій життя, майно, розум і цілі покоління перебувають в небезпеці. Чому так?
Тому що хукми і пропозиції рішень, які висуваються рукотворними системами, не можуть бути визначені таким чином, щоб бути однаковими для кожної людини, підходити для кожного періоду і узгоджуватись з кожним часом. Змінення, і відповідно, фальсифікація — неминучий кінець таких систем. Причина, через яку закони часто змінюються, полягає не в тому, що система в державі стала краще, а в тому, що попередній закон виявився непридатним і порочним. Можливо, ви чули фразу «демократія невичерпна». Це ствердження є визнанням того, що рукотворні закони людства не мають під собою ніякої основи.
Безпідставність, зверхність , мінливість і дисгармонійність — очевидні сторони демократичних систем. Розуміння виробництва рішень на основі проблем — це ніщо інше, як недалекоглядність. Пошук і застосування різних рішень однієї і тієї ж проблеми в різний час — приклад повної несправедливості. Згідно з Кримінальним кодексом Турецької Республіки ми спостерігаємо 3 різних види покарання за злочин навмисного вбивства людини. Злочинці, склад злочину яких один і той же (тобто за одну і ту ж кримінальну справу), в один із періодів засуджувались до страти, в інший — утримувались під вартою протягом певного строку, тепер же — засуджуються до довічного ув’язнення з обтяжливими обставинами. Існують серйозні проблеми в правосудді при покаранні за багато подібних злочинів. Навіть це питання спростовує тезу про те, що з плином часу повинні змінюватись і хукми.
До речі, говорячи про те, що це — «теза», тобто спроба виносити хукми згідно з ходом часу і зміною подій є вимушеним заходом. Адже в іншому випадку дане явище не було і не може бути представлено у якості наукової дисертації чи академічного дослідження. Причиною цьому служить те, що мінливі державні інститути амбіційні самі по собі і з упередженням ставляться до уставів, положень і законів, успадкованих від попередньої адміністрації. По факту вони переймають бразди правління у своїх конкурентів і суперників, а отож, вони не можуть дотримуватись тієї ж самої лінії, що й їх попередники. І навіть навпаки, це складає найважливішу частину передвиборчих обіцянок, даних суспільству для того, щоб прийти до влади, а саме — обіцянки «змінити старе». Природно, при цьому вони усвідомлюють, що одного разу самі будуть займати роль «застарілого».
Це було думкою і точкою зору демократичних партій і лідерів, які прагнули до влади. Існують також деякі погляди, які мусульмани висувають для обґрунтування такого розуміння управління, які змінюються і трансформуються так само, як і думка про те, що «хукми змінюються в залежності від часу». Наприклад, найсильнішим аргументом серед мусульман є змінення в хукмі покарання за крадійство у часи Умара (р.а.). Ріваят такий: «Коли два раба сина Хатиба ібн Абу Балти вкрали верблюда, який належав чоловіку із племені Музайна, хазяїн рабів хотів відрубати їм за це руки. Але Умар (р.а.), дізнавшись, що хазяїн цих рабів морить їх голодом, не відрубав їм руки. Навпаки, щоб дисциплінувати самого хазяїна рабів, він наклав на нього покарання у виді виплати володарю вкраденого верблюда подвійної вартості тварини». Так, Умар (р.а.) не відрубав руку крадію. Але це не було хукмом, який змінюється в залежності від часу. Тому що після цієї події практика покарання за крадійство у виді відсікання руки продовжила застосовуватись. В даному випадку Умар (р.а.) повноцінно виконував вимогу шаріатського хукму. Адже хукм Шаріату забороняє відрубати руку крадія у випадку голоду. В даному прикладі, який трапився у рік голоду, Шаріат вимагає покарати хазяїна, який морив голодом того, хто був вимушений піти на крадійство, а не раба, який ось-ось помер би від голоду. Багато питань, подібних цьому хукму, згадуються в темі «діяти з рухсою (крайньою необхідністю)», яка є предметом фікху. Це пояснюється тим, що ситуації рухса, такі як залишитись перед лицем смерті чи ампутації частини тіла, дозволяють мусульманам робити деякі харами. Наприклад, вживання під час голоду у їжу свинини, якої буде досить, щоб вижити, але недосить, щоб насититись вдосталь, було дозволено безпосередньо самим Всевишнім Аллахом. В 173-му аяті сури «Аль-Бакара» наш Господь сказав:
إِنَّمَا حَرَّمَ عَلَيۡكُمُ ٱلۡمَيۡتَةَ وَٱلدَّمَ وَلَحۡمَ ٱلۡخِنزِيرِ وَمَآ أُهِلَّ بِهِۦ لِغَيۡرِ ٱللَّهِۖ فَمَنِ ٱضۡطُرَّ غَيۡرَ بَاغٖ وَلَا عَادٖ فَلَآ إِثۡمَ عَلَيۡهِۚ إِنَّ ٱللَّهَ غَفُورٞ رَّحِيمٌ
«Він заборонив вам мертвечину, кров, м’ясо свині і те, що принесено в жертву не заради Аллаха. Якщо ж хто-небудь вимушений піти на це, не домагаючись забороненого, не проявляючи непослуху і не перетинаючи кордони необхідного, то немає на ньому гріха. Воістину, Аллах — Прощаючий, Милосердний» (2:173).
Так само ж одним із питань, яке хвилює деякі кола, є питання «насіха (скасовуючого) і мансуха (скасованого)». Найбільша омана тут полягає в тому, як і яким чином нове положення, яке скасовує і заміняє попереднє колишнє положення, буде володіти властивістю скасування. Наприклад, в 106-му аяті сури «Аль-Бакара», який стосується скасування одного із аятів Корану, наш Господь сказав наступне:
۞مَا نَنسَخۡ مِنۡ ءَايَةٍ أَوۡ نُنسِهَا نَأۡتِ بِخَيۡرٖ مِّنۡهَآ أَوۡ مِثۡلِهَآۗ أَلَمۡ تَعۡلَمۡ أَنَّ ٱللَّهَ عَلَىٰ كُلِّ شَيۡءٖ قَدِيرٌ
«Коли Ми скасовуємо або примушуємо забути один аят, то наводимо той, який краще нього або рівний йому. Хіба ти не знаєш, що Аллах здатен на усіляку річ?» (2:106).
Інакше кажучи, тільки і виключно наш Господь повідомляє через Своє Одкровення новий хукм, який тягне скасування попереднього хукму. Доказом цього є наступний аят, згаданий в 101-му аяті сури «Ан-Нахль»:
وَإِذَا بَدَّلۡنَآ ءَايَةٗ مَّكَانَ ءَايَةٖ
«Коли Ми заміняємо один аят іншим» (16:101).
Аналогічним чином скасування хадісу залежить від Одкровення аяту, прямо протилежного хадісу. Проте іджтіхад і Іджма (одностайність) сподвижників не можуть брати участь в процесі насха (скасування), оскільки новий аят надалі не може бути ниспосланий. Одним словом, якщо який-небудь хукм повинен бути анульований, це можливо тільки за допомогою іншого виражаючого повну протилежність хукму Аллаха, тому що Іслам — не кон’юнктурна релігія. З іншого боку, хукми (постанови) Аллаха настільки ясні і точні, що їх не можуть скасувати люди, які обмежені, неповноцінні і безпорадні. Ця ясність пояснюється тим, що Аллах — Той, Хто краще за усі знає людину завдяки Своєму атрибуту творити. Точність же цих хукмів обумовлена тим, що вони в змозі вирішувати проблеми людства в будь-який період і не потребувати заміни. Так що сьогодні, особливо коли мова іде про положення Ісламу, ті, хто намагаються пристосувати їх до часу, повинні у першу чергу змінити і трансформувати свій ментальний світ. Вони повинні знати, що Коран знаходиться під захистом Аллаха, а реалізація хукмів досить проста справа при наявності Ісламської Держави, яка буде успішно з цим справлятись.
Проте ті, хто сьогодні не в змозі регулювати економічне життя, говорять, що релігія, яка протягом сотень років добивалась справедливого розподілу прибутків і робила свій народ співвласником усіх багатств, потребує «оновлення». Сьогодні ті ж люди, які опустили ідейний рівень покоління на дно, говорять, що Іслам, який є релігією держави, що виховує хафізів у віці 7-ми років і зводила їх у ранг вчених у віці 10 років, «не підходить для кожної епохи». В сьогоднішніх суспільствах, позбавлених почуття моралі і скромності, архітектори деградуючого покоління намагаються щось додати в релігію Іслам або убавити із неї, у той час як вона виховала доброчесні і передові покоління молодих людей, гідних стати пам’ятниками моральності. Правителі, які взяли цивільний кодекс із Швейцарії, кримінальний кодекс із Італії, адміністративну систему із Франції і Англії і визначили міжнародну правову систему згідно з американськими нормами, сьогодні говорять, що Іслам, який черпає свої закони, право і адміністративну систему у цілому із власного віровчення, «повинен змінитись і трансформуватись». Чи залишилось в вас хоч щось, що не змінюється і не трансформується? Чи залишилось що-небудь в ваших думках і переконаннях, що ви не спотворили і не трансформували?
Ті, хто дивиться на Іслам очам західних сходознавців, думає, як вони, і доходить до висновків за допомогою їх розумів, насправді, не змінюють Іслам і його хукми. Але, на жаль, виходить так, що вони довіряють спотвореному віровченню (акиді), неправильній релігії. Стислого процесу міркування буде досить, щоб усвідомити суть справи. Тобто людина, яка малює в своїй голові модель ісламської релігії, яку вона хоче мати, яка робить халялем те, що їй подобається, і харамом те, що їй ненависно, насправді не вірить в релігію Посланця Аллаха ﷺ, але вона вірить і слідує релігії, яку вона зробила і виробила своїми руками. Але сама про це не підозрює, тому що не робить цього спеціально. Одним словом, вона не віддається повністю і з належною покорою Ісламу в плані ідеї і методу мислення. Вона скеровується до деяких фундаментальних і методичних змінень, які, на її думку, є необхідністю часів, які розвиваються і змінюються. Проте наш Господь ясно і чітко забороняє це в 65-м аяті сури «Ан-Ніса»:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати в душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).
У мороку середньовіччя священики перетворили християнство як в інструмент санкцій, так і в апарат і пристрій для реалізації політичних інтересів, тому що християнство стало причиною існування і елементом влади певних груп. Матфей, один із апостолів пророка Іси, євангеліст Марк із багатої родини, святий Лука і Іоанн, який був за походженням євреєм, — кожен із них намагався побудувати свій прототип Іісуса і побудувати на даному прототипі модель християнської релігії. Якщо говорити про оновлення релігії, то можна сказати, що «християнство повністю оновилось в чотирьох різних категоріях». Насправді, християнське та іудейське віровчення стали заплутаними, оскільки опинились переплетені один з одним. Євангелістам єврейського походження, які володіли багатством, вдалось онтологічно змінити християнство згідно зі своїми бажаннями і вимогами. Ця нова релігія, яка виникла, прийняла зовсім нову картину з усіх боків.
Існує багато сходознавців-орієнталістів, які ведуть таку ж боротьбу за релігію Ісламу. Один із них — Алоіс Шпренгер. Після британської окупації Індії він був призначений головою Академії ісламських наук в Нью-Делі. В академії, директором якої він був, він намагався знищити концепцію Ісламу і Сунни, як якщо б вони були плоттю і кров’ю, прибравши уроки по хадісам і знищивши книги по цьому курсу. Йозеф Шахт був іще одним сходознавцем, чия популярність зросла в ісламській географії, особливо при підтримці британців. Деякі ідеї, які він запроваджував в університети, що викладали ісламські науки, отруювали того, хто з ними контактував, подібно отруйній змії. На думку Йозефа Шахта, ісламське право виникло як «деонтологія1», а не як правова система. З цієї причини, нібито, ісламське право не має практичної цінності, а протягом історії воно знайшло дуже обмежену область застосування, і навіть в багатьох областях воно взагалі не застосовувалось, залишаючись лише ідеалом. Вказуючи, що двері іджтіхаду в Ісламі були закриті з IV сторіччя хіджри і що право залишалось незмінним протягом сторіч після його формування в період ранніх Аббасідів, Йозеф Шахт стверджує, що ця ситуація виявила напруження між теорією і практикою і що правила фікху були сформовані в результаті звернення до правових засобів (таким як хіяль), кожен із яких дозволяв досягти незаконного по рамкам Шаріату результату шляхом об’єднання більше аніж однієї дії легітимної самої по собі; тобто він стверджував, що правила фікху — продукт протиріччя між теорією і практикою2.
Цим сходознавцям було легше і важливіше зачіпати і запроваджувати в мусульманських землях проблему «заперечення і ігнорування хадісів і Сунни». За короткий час їм вдалось притягнути на свою сторону відомих діячів мусульманських регіонів. Наприклад, Саід Ахмад-хан, один із піонерів тарикату кадіані, є колегою сходознавця Шпренгера. Загальна риса цієї структури, яка дає собі такі назви, як «Ахлю ль-Куран» чи «Куранійюн», полягає у видаленні поняття «хадіс» із ісламської літератури. Ця мета, збагачена ідеєю про те, що «Коран достатній для усього», перетворились у небезпечний вихор, який стверджує, що «нема необхідності в Сунні в практичному змісті».
Давайте тут повернемось до нашої основної теми.
Іслам класифікував і роз’яснив такі галузі науки, як хадіс, фікх, тафсір і сіра, не залишивши місця ніяким сумнівам. Кожна із них очолює низку тем, які не зачіпають цілісності одна одної. Наприклад, в індивідуальних актах поклоніння, таких як намаз, пост і хадж, або в громадській практиці, такої як муамалят і укубат, питання про те, до якому типу постанови Шаріату відноситься дія, і звідки брати метод застосування, занадто критичні і чуттєві, щоб залишати їх на ініціативу кого-небудь. Пост обов’язковий в Рамадан і є мандубом поза місяцем Рамадан. Проте робити таку благу справу (пост) в день Ід аль-Адха (Курбан-байрам) є харамом (згідно деяким мазхабам, це — тахріман (близький до хараму) макрух). Це визначається ісламським ахкамом у цілому. В такому випадку втручатись в таку систематизацію, додавати чи убавляти — є поведінкою, далекою від щирості. Пошук хукмів і рішень для знов виникаючих фактів і ситуацій — це справа вчених-муджтахідів, які володіють достатньою для цього кваліфікацією. Навіть якщо мова йде про правителя, він не може виносити хукми по якому-небудь питанню без здатності до іджтіхаду.
Іслам — це настільки ясна, чітка і зрозуміла для людей акида. Однієї її якості зрозумілості досить, щоб Захід в цілому зненавидів її. Адже Іслам як такий є ідеологією, яка підходить для того, щоб служити центром тяжіння людей в усьому світі. До того ж, неможливо, щоб релігія, яка розпливчата, двозначна, змінена і вивернута навиворіт, була центром тяжіння. З цієї причини Іслам намагаються поставити в один ряд з таким поняттям як «терор». Хочуть згадувати його разом зі словом «фобія», а також згадувати з такими виразами, як «радикалізм» та «екстремізм». Суспільство втягують у цю підступну пастку і косвенно примушують ненавидіти Іслам і його норми. На жаль, правителі, які стали інструментом цього процесу, зберігають глибоке мовчання в обмін на невелику ціну, яку вони отримують, а деякі із них напряму підтримують цей процес. Тим не менш, відношення і дискурси цих люблячих Захід місцевих колабораціоністів дещо завеликі для них і виглядають імпровізованими.
Якщо навести конкретний приклад із нашої країни, то ідеї і погляди, які проповідувались Мустафою Кемалем, засновником Турецької Республіки, не піддавались зміненням за минулі 100 років. Навіть принцип «незмінність» знаходиться під захистом конституції. Точці зору «Республіканської народної партії»3, яка є основоположним елементом режиму, сьогодні слідують усі партії. Щорічне поминання Ататюрка в рамках релігійного ритуалу 29 жовтня і 10 листопада вважається великим обов’язком — настільки, що немає нікого, хто поставив би під сумнів це зобов’язання, змінив би постанову або навіть запропонував би її змінити. Революція 100-річної давності зберігає свій образ з першого дня. Але чому так? Звичайно ж, не тому, що вона містить сильні ідеї, а тому, що ці ідеї нав’язані і реалізовані на практиці за допомогою страху і загроз! Тепер же уся суть питання полягає в наступному: те, що залишила після себе людина, яка пішла з цього світу, чий звіт очікує свого часу в Судний день, виконується по букві, не змінюючись з плином часу, а ті, хто критикує їх, піддаються тяжким звинуваченням. Але хіба веління Всевишнього Аллаха, Чиє існування споконвічне, Хто створює і надає підтримку, Хто ближче до людини, аніж її яремна вена, оновлюються в залежності від часу і ситуації? Ця заява далека від щирості і не має навіть частки честі.
Ігнац Гольдцієр був сходознавцем єврейського походження, який присвятив своє життя захисту тези про те, що «ісламські джерела сумнівні». Він стверджував, що усі джерела хадісів є слабкими, і тому виведені із них фікхи правила недійсні. «Універсальні і суворі погляди Ісламу є перешкодою для розвитку суспільства», — говорив він. Тому він підкреслює, що оновлення неминуче. На жаль, наші інтелектуали знаходяться в одному човні з Гольдцієром, ворогом Ісламу. В цьому відношенні існування західних наслідувачів, які вважають західну літературу позбавленою помилок, заохочує колоніальні західні держави. Інтелектуали, які готують дисертації і аргументи на основі західних джерел і будують свою академічну кар’єру на ідеях західних вчених, скеровують свої небезпечні поступки на адресу Ісламу і мусульман — експлуатують і забруднюють чисті ісламські почуття. Це відображає стану повного страху. Колишній радник по національній безпеці США Збігнєв Казімеж Бжезинський описує цей стан страху наступним чином: «Тільки мусульмани можуть покласти край культурній гегемонії Америки, яка є найважливішою опорою світової влади. Але відсутність у мусульман політичної влади примушує їх продовжити цю боротьбу без усілякого геополітичного змісту»4.
В ітозі, теза про те, що «хукми змінюються з плином часу», є тезою, яка вигадана Заходом так само, як вони протиставляють гуманізм так званій «тезі про «ісламофобію», індійський аскетизм — радикалізму, а духовенський Іслам — Ісламу політичному. У них немає доброзичливої мети у відношенні «оновлення Ісламу». Їх мета полягає в тому, щоб викликати сумніви в Ісламі, роблячи його неясним. Проте вони забувають, що Аллах захищає цю релігію. Адже Аллах найбільш здатен захистити Свою акиду.
إِنَّا نَحۡنُ نَزَّلۡنَا ٱلذِّكۡرَ وَإِنَّا لَهُۥ لَحَٰفِظُونَ
«Воістину, Ми ниспослали Нагадування, і Ми оберігаємо його» (15:9).
Ті, у кого сьогодні немає власного джерела рішень, повинні змінити свій ментальний світ або оновити свій погляди на життя, тому що вони усе іще схильні решткам західного впливу в своїй ментальності. Також важко зрозуміти, чому вони так сильно бажають взятись за оновлення і реформацію Ісламу. Не зовсім зрозуміло, чому група, яка до кінчиків волосся побудувала свою систему управління на секуляризмі, яка здуває пил з демократії, яка відстоює світський світогляд і яка робить релігію тільки передвиборчим інструментом, говорить про оновлення і реформування хукмів Ісламу?! Вони адже і так не правлять Ісламом...
Тому ми можемо сказати , що з плином часу змінюються рукотворні закони людей, але не хукми Всевишнього Аллаха. Змінення хукмів Аллаха можливе лише Ним Самим з Його волі. Тому обов’язок мусульманина — підкоритись волі свого Господа при будь-яких обставинах. Людині не треба хвилюватись про те, щоб рішення, які виходять від Всевишнього Аллаха, відповідали реальності.
إِنَّمَا كَانَ قَوۡلَ ٱلۡمُؤۡمِنِينَ إِذَا دُعُوٓاْ إِلَى ٱللَّهِ وَرَسُولِهِۦ لِيَحۡكُمَ بَيۡنَهُمۡ أَن يَقُولُواْ سَمِعۡنَا وَأَطَعۡنَاۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُفۡلِحُونَ
«Коли віруючих закликають до Аллаху в Його Посланцю, щоб він розсудив їх, вони говорять: «Слухаємо і підкоряємось!». Саме вони є тими, хто набув успіху» (24:51).
Емрах Акай
Köklü Değişim Dergisi
1. Деонтологія, чи деонтологічна етика (від давньо-грецьк.. δέον «належне»), — вчення про проблеми моралі і моральності, розділ етики. При винесенні оцінки скоєній дії деонтологія керується її відповідністю чи невідповідністю певним правилам. Іноді її називають етикою боргу (чи зобов’язання) або етичною системою, заснованою на правилах поведінки, оскільки саме вони лежать в основі поняття боргу.
2. https://islamansiklopedisi.org.tr/schacht-joseph
3. «Народно-республіканська партія» (тур. Cumhuriyet Halk Partisi) — найдавніша політична партія Турецької Республіки, займає лівоцентристські і кемалістські позиції. Використовується абревіатура «НРП» (CHP). Шість стріл символізують основоположні принципи кемалізму: республіканізм, націоналізм, етатизм, популізм (народність), лаїцизм (секулярність) і революційність.
