Мірилом істини служить наука чи Одкровення?

Пошук істини — це явище, яке таке ж старе, як і саме людство. В цьому величезному Всесвіті людині потрібні індикатори і критерії істини, щоб знайти свій шлях в житті так само, як вона потребує фосфоресцентних індикаторів, коли вона переміщається по коридору в суцільній темряві. З цієї причини Іслам відгукнувся на пошуки людиною істини, спочатку давши відповіді на найголовніші питання про себе, Всесвіт, в якому вона живе, і про життя, яке вона проживає, які зав’язуються в її свідомості, як, наприклад, «звідки» і «чому» вона прийшла і «куди» направляється.

Іслам звертає увагу на відчутні і сприймаємі явища, такі як людина, життя і Всесвіт, і пояснює їх згідно до їх реальності, а також обґрунтовує, що у них є Творець, що Мухаммад, син Абдуллаха, є Посланцем Аллаха ﷺ і що Коран — це Книга від Аллаха, роблячи це таким чином, щоб переконати розум людини. На цій основі вона вибудовує критерії і мірила істини, які підпадають під категорії хорошого – поганого, правильного – неправильного, халяля – хараму, воздаяння – гріху. Оскільки ці судження засновані на принципах, які відповідають реаліям людської, життєвої матерії і матерії Всесвіту і які може осягнути розум, їх неможна розглядати як догми. «Хто має право судити (аль-Хакім) про поведінку і вчинки людей», «що є добро і зло», «існування і якості янголів і джинів», «що чекає нас після цього життя», «вічне життя в Ахіраті після смерті», «Рай», «Пекло» та інші знання, які не можуть бути осягнуті розумом (мугайябат) — усе це знання другого порядку, які можуть бути категорично прийняті розумом в тому плані, що вони виходять від Аллаха і джерелом яких є Коран.

Протягом усієї історії мусульмани визначали свою поведінку і схильності на основі своєї акиди, а також критеріїв істинності і ціннісних суджень, заснованих на акиді. Критерієм поведінки мусульман були шаріатські хукми, а їх метою — набуття довольства Аллаха. Завдяки цим мірилам і критеріям мусульмани побудували стабільне, мирне і щасливе життя. Тут ми маємо на увазі сюжет, який можна спостерігати у відомій історії, яка трапилась з Умаром (р.а.), де дівчина, яка ніколи не відвідувала школу, усе життя займалась домашньою худобою, доїла корів, жила в глинобитному домі з вкрай примітивними умовами, при цьому гордо заявляла: «Навіть, якщо нас не бачить Умар, є Той, Хто за нами спостерігає». Ця дівчина володіла мірилом істини завдяки ісламській акиді. Для людини, яка одного разу увірувала в Аллаха і набула мірило істини, віднині не існує такого місця, де її ніхто не побачить. З тієї миті немає такого мирського багатства, яке може купити людина, яка прийняла довольство Всевишнього в основу своєї цілі, а також прийняла критерій «харам – халяль» у якості мірила своєї поведінки. Якщо б критерії істинності цієї дівчини служили б стандартами, які домінували в науковому світі у період пандемії, то вони не монополізували б патент на вакцину і не позбавили б мільярди людей, відчайдушно шукаючих зцілення, доступу до знань, які є їх загальною спадщиною.

Якщо б політики, вчені і промисловці прийняли наступне вчення Посланця Аллаха ﷺ: «Якщо до тебе дійшла звістка, що завтра наступить кінець світу, а в руці своїй ти тримаєш саджанець, то висади свій саджанець!», — і якщо б вони складали свої плани розвитку згідно з цими критеріями, хіба ми говорили б про погіршення екологічного балансу світу? Чи відчули б ми екологічні катастрофи, якщо б індустріалізація і урбанізація проводились згідно з критеріями тих істин, які повідомляють нам, що якщо ми не посадимо саджанець в своїх руках, то своїми ж руками підготуємо для себе апокаліпсис? Хіба тоді міста і оселі, в яких проживають люди, стали б для них могилами?

Проте за декілька сторіч до зникнення Ісламу з історичної арени світська думка, яка розвилась на Заході, корінним чином змінила мірила істини, а також ціннісні судження людей. Позитивістська парадигма пізнання змінила статус людини. До цього періоду джерелом змісту і цінності, добра і зла, чудового і потворного було знання, які приходить з-за меж Всесвіту, тоді як позитивізм перемістив людину на позицію джерела цінності і змісту, добра і зла. Як суб’єкт, який виробляє правильне і неправильне в житті на основі свого досвіду, спостережень і оцінок, людина віднині стала основою істини в усіх питаннях. Тільки знання, створені і вироблені людьми, стали істиною. З цим великим розривом перервався зв’язок знання зі світом, який знаходиться за межами буття. Так сенс людського життя був знищений.

Людина, чий сенс і душа знищені, рівносильна мертвій людині. Позитивістська думка, яка будує свою модель істини за допомогою виключно науки, очікує, що люди і суспільства будуть смиренно і покірно чекати висновків людей науки. Зробити акцент на тому, що дещо є науковим, — означає дати цьому дещо беззаперечне уявлення про те, що воно є істиною. Науці і науковості почали надавати такого імунітету і недоторканості, що перевершили цим схоластів Середньовіччя. Науковість, як монополізує істину, перейняла собі рефлекси тієї догми, на руїнах якої вона була заснована, інакше кажучи, почала реагувати подібно Церкві на тих, хто ставить під сумнів її ствердження, а саме — засуджувати, відлучати, гільйотинувати.

Приписування такої категоричності науці у першу чергу суперечить логіці і методу самої науки. Те, що є науковим, не може бути абсолютно істинним, а те, що є абсолютно істинним, не може бути науковим. Розглядаючи історію науки як архів спростовних тез, можна з упевненістю зрозуміти, що наука не виробляє абсолютних істин. Результати, отримані за допомогою наукового методу, не є абсолютними, остаточними і незмінними. Якщо учора вважалось безперечним фактом, що атом — це найменша неділима частина матерії, то сьогодні ця теза спростовується тим же методом. Можна знайти численну кількість прикладів того, як вчені суперечили і спростовували свої ж ствердження навіть в період пандемії, який тривав усього два роки. Якщо тривалість перебування антитіла в кровотоку тих, хто переніс Covid, початково складала дев’ять місяців, то потім вона знизилась до шести місяців, після чого до трьох місяців і, нарешті, до одного місяця. Для тих, хто отримав дві дози вакцини «Sinovac», тепер рекомендується дві дози «BioNTech». Імовірно, після появи місцевої турецької версії вакцини будуть рекомендовані дві дози «Turnovac».

Проте науковий метод є лише одним із методів мислення і підходить для використання в експериментальних (позитивних) науках. Неправильно використовувати його в тих областях, які не підлягають експерименту, спостереженню, вимірюванню і оцінці. Представлення інформації, отриманої науковим методом, у якості незмінних, вічних і неперехідних істин є ніщо інше, як егоцентрична конструкція нового світу капіталістичною ідеологією. Позитивістська думка хоче перетворити людські суспільства в механічні істоти, закони яких виробляються «наукою», яку вона монополізує, роблячи соціальні, політичні, економічні та інші людські відносини областю науки. Адже у світі, де людина і робот, суспільство і машина прирівняні, для управління суспільством досить мати в руках тільки пульт дистанційного керування.

З іншої точки зору, нав’язування науки у якості єдиного мірила істини означає усунення критеріїв істині, які можуть бути досягнуті шляхом відповіді на екзистенційні питання, такі як «Звідки я прийшов?», «Навіщо я прийшов?» і «Куди я йду?», таким чином, щоб переконати людський розум. Назвою цьому вже буде не наука, а сцієнтизм¹. Адже ніяка наука не створюється незалежно від світогляду, до якому належить вчений. Наприклад, механістичне розуміння природи, яке складає основу розуміння позитивної науки, засновано на ідеї, що Всесвіт, який має певні закони, рухається спонтанно (сам по собі) і тому не потребує рушійної сили для свого функціонування. Західне розуміння науки представляє Всесвіт, який відрізаний від «до» (Творця) і «після» (Ахірату). Зводячи людські ціннісні судження до почуттів і особистому досвіду, західне розуміння істину на шматочки, а також руйнує загальновизнані міри хорошого – поганого, правильного – неправильного і робить їх відносними, мінливими і марними. За відсутністю універсальних правил моралі, добра – зла, хорошого – поганого і правильного – неправильного не існує механізму, який би завадив державам, володіючим капіталом і технологічною міццю, використовувати цю владу в своїх власних інтересах.

Отож, що ж таке розуміння науки дало або може дати людству? В чому різниця між «печерною людиною», яка вдарила свого сусіда каменем по голові, щоб вкрасти вогонь із його житла в кам’яному сторіччі, і «цивілізованою людиною», яка через сотні тисяч років за допомогою технологічної зброї атакує народи «по голові», щоб вкрасти нафту Близького Сходу, газ Центральної Азії, яблука Африки та інші багатства? Чи стає людна людиною, тільки вдосконалюючи засоби і інструменти, які полегшують життя? Який світ може побудувати наука, яка відкриває формули хімії, ігноруючи правильні – неправильні, хороші – погані міри того, де, як і для чого їх треба використовувати? Формули в руках людини, яка стала незалежною від велінь Аллаха, розірвавши зв’язки з тим, що передувало цьому життю, і непідзвітною за те, що вона зробила в цьому світі, розірвавши зв’язки з тим, що послідує за цим життям, нічим не відрізняються від ножа в руках буйного вбивці. Зброя масового ураження, яка загрожує усьому людству, і індустріалізація, яка порушує екологічний баланс, показали нам за допомогою вельми болісних наслідків, що одна лише наука не може бути мірилом істини. Людина, життя і Всесвіт неминуче потребують нової парадигми (моделі) пізнання.

Іслам помістив кожну із категорій релігії і науки на потрібне і правильне місце в ієрархії знань. Вічні критерії, які визначають поведінку і схильності людини і які не змінюються незалежно від часу, незалежно від місця, є життєвими критеріями, визначеними Божественним Одкровенням. За умовою, що ці критерії взяті за основу, усілякі можливі дослідження і пошуки, технічні і технологічні розробки є лише інструментами і обладнанням, які зроблять життя простіше і комфортніше. Критерії науки дійсні для покращення речей, а критерії і мірила Одкровення — для покращення людської поведінки і схильностей. Ісламська акида єдинобожжя представила методи використання цих двох джерел знання, не суперечачи один одному. Численні приклади цьому можна побачити в житті останнього Посланця Одкровення — Мухаммада ﷺ. Його ﷺ висловлювання про прищеплення фінікових пальм: «Ви краще мене обізнані в мирських справах», — виражає, що Божественне Одкровення не є джерелом знань в науковій сфері. Таким чином, роботи і процедури, які необхідно виконати для прищеплення дерева і підвищення його продуктивності, відносяться до області сільськогосподарської науки. Той факт, що техніка риття рову (траншеї), яка дала назву «Битві біля рову» (Хандак), була захисною технікою і оборонним прийомом персів-язичників, вказує на те, що Пророк ﷺ використовував людський досвід і знання в технічних питаннях, а також інструменти і обладнання, які служать для полегшення справи. В результаті мірилом істини стає наука в речах і Божественне Одкровення у вчинках.

Абдуррахім Шен
Köklü Değişim Dergisi
10.09.2021

1. Сцієнтизм (фр. scientisme, від лат. scientia «наука, знання») — загальна назва ідейної позиції, яка представляє наукове знання найвищою культурною цінністю і основоположним чинником взаємодії людини зі світом. Сцієнтизм сам по собі не є стрункою системою поглядів, а швидше, може розглядатись як певна орієнтація різних систем, які набули найширшої популярності і є частиною поглядів дослідників і широкої публіки.