Вітаємо вас, дорогі брати і сестри по усьому світу, у межах нового випуску із серії «Разом з благородним хадісом». Ми починаємо з найкращого привітання: ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!
Імам Бухарі приводить у своєму «Сахіх»:
حَدَّثَنَا عَبْدُ اللَّهِ بْنُ يَزِيدَ الْمُقْرِئُ الْمَكِّيُّ حَدَّثَنَا حَيْوَةُ بْنُ شُرَيْحٍ حَدَّثَنِي يَزِيدُ بْنُ عَبْدِ اللَّهِ بْنِ الْهَادِ عَنْ مُحَمَّدِ بْنِ إِبْرَاهِيمَ بْنِ الْحَارِثِ عَنْ بُسْرِ بْنِ سَعِيدٍ عَنْ أَبِي قَيْسٍ مَوْلَى عَمْرِو بْنِ الْعَاصِ عَنْ عَمْرِو بْنِ الْعَاصِ أَنَّهُ سَمِعَ رَسُولَ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ يَقُولُ: "إِذَا حَكَمَ الْحَاكِمُ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَصَابَ فَلَهُ أَجْرَانِ وَإِذَا حَكَمَ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَخْطَأَ فَلَهُ أَجْرٌ"
«Від мекканського читця Корану Абдуллаха ібн Йазіда, від Хайви ібн Шурайха, від Йазіда ібн Абдуллаха ібн аль-Хада, від Мухаммада ібн Ібрахіма ібн аль-Харіса, від Бусра ібн Саіда, від раба Амра ібн аль-Аса — Абу Кайса, — від Амра ібн аль-Аса передається, що він чув, як Посланець Аллаха ﷺ говорив:«У випадку, коли хакім (правитель, суддя, вчений), виносячи рішення, здійснює іджтіхад, а потім знаходить правильну відповідь — він отримає дві винагороди (аджра), коли ж робить помилку — отримує одну винагороду».
У книзі ібн Хаджара «Фатхуль-Барі» говориться:
«Слова Пророка ﷺ:
إِذَا حَكَمَ الْحَاكِمُ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَصَابَ
«У випадку, коли хакім (правитель, суддя, вчений), виносячи рішення, здійснює іджтіхад, а потім знаходить правильну відповідь...»,—
У версії від Ахмада приводиться:
فَأَصَابَ
«і знаходить правильну відповідь».
Аль-Куртубі сказав: «Так говориться у тексті хадісу, згадуючи спочатку рішення (хукм) до процесу іджтіхада, тоді як справа обстоїть інакше — спочатку здійснюється іджтіхад, потім виноситься рішення. Неприпустимо, з чим зійшлись у думці вчені, говорити про рішення (хукм) до самого здійснення іджтіхаду. І слова Пророка ﷺ:
إِذَا حَكَمَ
«У випадку, коли хакім (правитель, суддя, вчений), виносячи рішення...»,—
треба сприймати таким чином: «Коли хакім бажає винести рішення, тоді він повинен розпочати іджтіхад». Також підтвердженням цьому виступають слова вчених в області усуля, які сказали: муджтахід повинен іще раз переглянути свою думку, коли трапиться який-небудь випадок, і не повинен опиратись лише на те, з чим до нього підійшли, з причини того, що перед ним може прояснитись інша картина. Також припускається, що союз «фа» (і) в слові فَأَصَابَ(«і знаходить правильну відповідь») виступає у ролі пояснення, а не послідовності.
«І не знаходить правильну відповідь», — отож, співпадає з рішенням (хукмом) Всевишнього Аллаха.
«Коли ж припускається помилки», — тобто, йому здається, що усе правильно, проте по суті, це не так. Виходить, що у першому випадку належить два воздаяння (саваба) — за іджтіхад і за правильність. У другому — один, тільки за іджтіхад.
На мусульманина покладено дотримання норм Шаріату в усіх його життєвих справах. Проте більшість шаріатських норм виводиться із доказів за допомогою іджтіхаду. Часто кількість шаріатських норм по одному питанню залежить від кількості розумінь муджтахідів кількості методів істиінбата (виведення законів Шаріату). Хоча хукм Аллаха у відношенні одного питання один, Посланець ﷺ визнавав, коли мусульмани здійснювали іджтіхад, не засуджуючи при цьому їх розбіжності (іхтіляф) та кияс (судження по аналогії), що виражало законність іджтіхада, як і декількох хукмів в одному питанні. Проте треба підкреслити, що хукмів Аллаха по одному питанню не стає багато, а, швидше, є декілька розумінь і методів істінбату.
Ми побачили, як Посланець ﷺ обіцяв муджтахіду два аджра: аджр за сам іджтіхад і аджр за прихід до правильному хукму у конкретному питанні. У той час як муджтахіду, який помилився у пошуку правильного хукму по конкретному питанню, обіцяний один аджр за старанність і повну самовіддачу у пошуку хукму. Рішення, до якого приходить муджтахід за допомогою свого іджтіхаду, є для нього хукмом Аллаха. У суперечливому питанні хукм Аллаха залишається невідомим. На нього вказує галабат уз-занн (значна ступінь ймовірності правоти) для того, хто дотримується даної думки. Ті ж, хто приходить до іншої думки, бачать дану думку помилковою, допускаючи її потенційну правильність. Для кожної із сторін рішення, до якого вони прийшли, є хукмом Аллаха для запровадження, і заборонено виходити за межі даного хукму.
Мусульманин у прийнятті хукмів іде одним із двох шляхів: шляхом муджтахіда, який сам виводить думку і слідує виведеному собою іджтіхаду; шляхом мукалліда, який приймає думку якого-небудь муджтахіда і дотримується його, оскільки віднині це стає хукмом Аллаха у відношенні нього. Мусульманин повинен приймати ті хукми, які потрібні у межах його життєдіяльності, незважаючи на те, чи сам він здійснив іджтіхад чи послідував за муджтахідом. Важливо не уподібнюватись перу, яке летить по вітру, коли мусульманин переходить між думками муджтахідів, підкорившись інтересам, обставинам і пристрастям. Навпаки, він повинен дотримуватись певного усвідомлення шаріатського хукму, оскільки прийнятий ним хукм є рішенням Аллаха у відношенні конкретно нього, відносно якого йому доведеться нести відповідальність перед Могутнім Аллахом у День Воскресіння.
Халіф є одним із мусульман, і те, що відноситься до кожного мусульманина, відноситься і до нього теж:
Він несе відповідальність (мукалляф) за запровадження Шаріату Аллаха у своєму житті як мусульманин-індивід, також він мукалляф у запровадженні Шаріату над мусульманами як їх халіф і володар влади, оскільки Всевишній Аллах сказав:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65).
Таким чином, халіф відповідальний за прийняття певних хукмів, яких він потребує у межах свого життя, а також за прийняття шаріатських хукмів, які необхідні для турботи про справи Умми. Він пов’язаний шаріатськими законами положеннями як на індивідуальному, так і на державному рівні у якості володаря влади, який єдиний має право видавати закони. Усі закони, прийняті для управління державою та у межах турботи про справи Умми, повинні бути правильно виведеними, незалежно від того, виводив їх халіф чи хто-небудь інший (таклід). Пост халіфа закликаний запроваджувати норми Шаріату, і тому халіфу треба приймати закони, які регулюють країну і народ, керуючись Шаріатом. Таким чином, текст байату між халіфом та Уммою гласить про правління згідно Корану і Сунні.
Як підсумок, халіф обмежений у прийнятті яких-небудь законів шаріатськими хукмами:
1) Йому заборонено приймати хукми, які не були виведені із правильних шаріатських доказів.
2) Він обмежений прийнятими собою ж хукмами і шляхом істінбата.
А) Він не має права приймати хукм, який був виведений згідно з методом, який суперечить методу, по якому він приймає хукми.
Б) Також він не має права віддавати наказ, який суперечить прийнятим ним хукмам.
До нових зустрічей, дорогі слухачі, при вивченні наступного хадісу Пророка ﷺ. Нехай береже вас Аллах. Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абу Марьям
13 Раджаба 1441р.х.
08.03.2020 р.
