Акида є найбільш великим зв’язком між правителем і його підданими, а такі зв’язки, як націоналізм і патріотизм, не мають ніякої цінності

Хадіс
Друкарня

Сорок п’ятий хадіс

Правитель є фактичним головнокомандуючим армії, а отож — тим, хто організовує і і упорядковує її

«Нам розповіли Бахзун і Хашім: «Нам розповів Сулейман ібн аль-Мугіра… Абу Хурайра (р.а.) сказав:

أَلَا أُعْلِمُكُمْ بِحَدِيثٍ مِنْ حَدِيثِكُمْ يَا مَعْشَرَ الْأَنْصَارِ قَالَ فَذَكَرَ فَتْحَ مَكَّةَ قَالَ أَقْبَلَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَدَخَلَ مَكَّةَ قَالَ فَبَعَثَ الزُّبَيْرَ عَلَى إِحْدَى الْمُجَنِّبَتَيْنِ وَبَعَثَ خَالِدًا عَلَى الْمُجَنِّبَةِ الْأُخْرَى وَبَعَثَ أَبَا عُبَيْدَةَ عَلَى الْحُسَّرِ فَأَخَذُوا بَطْنَ الْوَادِي وَرَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فِي كَتِيبَتِهِ قَالَ وَقَدْ وَبَّشَتْ قُرَيْشٌ أَوْبَاشًا فَقَالُوا نُقَدِّمُ هَؤُلَاءِ فَإِنْ كَانَ لَهُمْ شَىْءٌ كُنَّا مَعَهُمْ وَإِنْ أُصِيبُوا أَعْطَيْنَا الَّذِي سُئِلْنَا قَالَ فَقَالَ أَبُو هُرَيْرَةَ فَنَظَرَ فَرَآنِي فَقَالَ يَا أَبَا هُرَيْرَةَ قُلْتُ لَبَّيْكَ يَا رَسُولَ اللَّهِ قَالَ فَقَالَ اهْتِفْ لِي بِالْأَنْصَارِ لاَ يَأْتِينِي إِلَّا أَنْصَارِيٌّ فَهَتَفْتُ بِهِمْ فَجَاءُوا فَأَطَافُوا بِرَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ قَالَ فَقَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ تَرَوْنَ إِلَى أَوْبَاشِ قُرَيْشٍ وَأَتْبَاعِهِمْ ثُمَّ قَالَ بِيَدَيْهِ إِحْدَاهُمَا عَلَى الْأُخْرَى احْصُدُوهُمْ حَصْدًا حَتَّى تُوَافُونِي بِالصَّفَا قَالَ فَقَالَ أَبُو هُرَيْرَةَ فَانْطَلَقْنَا فَمَا يَشَاءُ أَحَدٌ مِنَّا أَنْ يَقْتُلَ مِنْهُمْ مَا شَاءَ وَمَا أَحَدٌ يُوَجِّهُ إِلَيْنَا مِنْهُمْ شَيْئًا قَالَ فَقَالَ أَبُو سُفْيَانَ يَا رَسُولَ اللَّهِ أُبِيحَتْ خَضْرَاءُ قُرَيْشٍ لَا قُرَيْشَ بَعْدَ الْيَوْمِ قَالَ فَقَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ مَنْ أَغْلَقَ بَابَهُ فَهُوَ آمِنٌ وَمَنْ دَخَلَ دَارَ أَبِي سُفْيَانَ فَهُوَ آمِنٌ قَالَ فَغَلَّقَ النَّاسُ أَبْوَابَهُمْ قَالَ فَأَقْبَلَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ إِلَى الْحَجَرِ فَاسْتَلَمَهُ ثُمَّ طَافَ بِالْبَيْتِ قَالَ وَفِي يَدِهِ قَوْسٌ آخَذٌ بِسِيَةِ الْقَوْسِ قَالَ فَأَتَى فِي طَوَافِهِ عَلَى صَنَمٍ إِلَى جَنْبِ الْبَيْتِ يَعْبُدُونَهُ قَالَ فَجَعَلَ يَطْعَنُ بِهَا فِي عَيْنِهِ وَيَقُولُ جَاءَ الْحَقُّ وَزَهَقَ الْبَاطِلُ قَالَ ثُمَّ أَتَى الصَّفَا فَعَلَاهُ حَيْثُ يُنْظَرُ إِلَى الْبَيْتِ فَرَفَعَ يَدَيْهِ فَجَعَلَ يَذْكُرُ اللَّهَ بِمَا شَاءَ أَنْ يَذْكُرَهُ وَيَدْعُوهُ قَالَ وَالْأَنْصَارُ تَحْتَهُ قَالَ يَقُولُ بَعْضُهُمْ لِبَعْضٍ أَمَّا الرَّجُلُ فَأَدْرَكَتْهُ رَغْبَةٌ فِي قَرْيَتِهِ وَرَأْفَةٌ بِعَشِيرَتِهِ قَالَ أَبُو هُرَيْرَةَ وَجَاءَ الْوَحْيُ وَكَانَ إِذَا جَاءَ لَمْ يَخْفَ عَلَيْنَا فَلَيْسَ أَحَدٌ مِنَ النَّاسِ يَرْفَعُ طَرْفَهُ إِلَى رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ حَتَّى يُقْضَى قَالَ هَاشِمٌ فَلَمَّا قُضِيَ الْوَحْيُ رَفَعَ رَأْسَهُ ثُمَّ قَالَ يَا مَعْشَرَ الْأَنْصَارِ أَقُلْتُمْ أَمَّا الرَّجُلُ فَأَدْرَكَتْهُ رَغْبَةٌ فِي قَرْيَتِهِ وَرَأْفَةٌ بِعَشِيرَتِهِ قَالُوا قُلْنَا ذَلِكَ يَا رَسُولَ اللَّهِ قَالَ فَمَا اسْمِي إِذًا كَلَّا إِنِّي عَبْدُ اللَّهِ وَرَسُولُهُ هَاجَرْتُ إِلَى اللَّهِ وَإِلَيْكُمْ فَالْمَحْيَا مَحْيَاكُمْ وَالْمَمَاتُ مَمَاتُكُمْ قَالَ فَأَقْبَلُوا إِلَيْهِ يَبْكُونَ وَيَقُولُونَ وَاللَّهِ مَا قُلْنَا الَّذِي قُلْنَا إِلَّا الضِّنَّ بِاللَّهِ وَرَسُولِهِ قَالَ فَقَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَإِنَّ اللَّهَ وَرَسُولَهُ يُصَدِّقَانِكُمْ وَيَعْذُرَانِكُمْ

«Чи не розповісти вас про одну із ваших подій, о, ансари?». Потім Абу Хурайра почав розповідати про завоювання Мекки: «Посланець Аллаха вирушив у дорогу, [і так тривало] поки він не увійшов в Мекку. Аз-Зубайр був посланий командувати одним із флангів, а Халід — іншим. Що стосується Абу Убайди, то він був призначений командувати військом, у якого не було обладунків. Потім вони висунулись угиб долини, сам Посланець Аллаха знаходився у рядах крупного загону. [У цей час] курайшити зібрались і обговорювали наступне: «Нехай вони висунуться першими, якщо ми побачимо, що вони отримують перемогу, отож, ми з ними, якщо ж їх спіткає невдача, то ми дамо те, що від нас просять». Абу Хурайра продовжив: «Коли Посланець Аллаха побачив мене, то сказав: «Абу Хурайра!», — на що я відповів: «Я тут, перед тобою, Посланець Аллаха». Він продовжив: «Поклич до мене ансарів, нехай приходять, але тільки вони». Я покликав ансарів, і вони зібрались навколо нього ﷺ. [Після чого] Посланець Аллаха сказав: «Ви самі бачите, як зібрались курайшити та їх послідовники». Потім він вдарив однією рукою по іншій і сказав: «бийтесь з ними до тих пір, поки не зустрінете мене у ас-Сафи». Абу Хурайра сказав: «Потім ми вирушили у бій, і якщо хтось із нас бажав вбити когось із них (многобожників), то він робив це, і ніхто не міг спричинити нам опір. Абу Суфьян звернувся з наступними словами: «О, Посланець Аллаха! Курайшити будуть винищені, а отож, після цього дня їх не залишиться», — на що Посланець Аллаха сказав: «Хто замкне за собою двері, той у безпеці, хто увійде у дім Абу Суфьяна, той в безпеці!». Після чого люди почали замикати свої двері». Абу Хурайра сказав: «Посланець Аллаха підійшов до Чорного каменя і поцілував його, а потім здійснив обхід Кааби; у ту мить у нього в руках був лук. Під час обходу він підійшов до ідола біля Кааби, якому (многобожники) поклонялись, і почав тикати в його очі луком, при цьому говорячи: «Явилась істина, і згинула брехня», — після чого він вирушив до ас-Сафи і почав підніматись на неї, поки не побачив Каабу, після чого підняв руки і почав поминати Аллаха і волати до Нього. У цей час ансари були біля підніжжя і говорили один одному: «Любов до своєму селищу і співчуття до своїх родичів пересилили його». Абу Хурайра продовжив: «[У цю мить почалось] ниспосилатись Одкровення. Коли воно почалось, кожен зрозумів це, при цьому ніхто із людей не наважився підняти очі у бік Посланця Аллаха ﷺ, [і люди продовжували так стояти] поки Одкровення не припинилось». Хашім продовжив розповідати: «Коли припинилось ниспосилатись Одкровення, він підняв свою голову і сказав: «О, ансари! Ви говорите, що любов до своєму селищу і співчуття до своїх родичів пересилили його», — на що вони сказали: «О, Посланець Аллаха! Так, ми таке говорили». Він продовжив: «В чому тоді зміст мого імені? Істина полягає в тому, що я — раб Аллаха і Його Посланець. Я здійснив переселення заради Аллаха до вас, а це означає, що [моє] життя [буде проходити поруч] з вашим життям і [моя] смерть [буде поруч] с вашою смертю». Плачучи, ансари підійшли до нього зі а словами: «Клянемося Аллахом! Ми так сказали через нашу прив’язаність до Аллаху і Його Посланцю!», — на що Посланець Аллаха сказав: «Аллах і Його Посланець підтверджують ваші слова і приймають ваші вибачення». [1]

Також наводиться від Абу Саіда аль-Худрі (р.а.), що Посланець Аллаха ﷺ сказав наступне:

فَوَ الَّذِي نَفْسُ مُحَمَّدٍ بِيَدِهِ لَوْلَا الْهِجْرَةُ لَكُنْتُ امْرَأً مِنَ الْأَنْصَارِ وَلَوْ سَلَكَ النَّاسُ شِعْبًا وَسَلَكَتِ الْأَنْصَارُ شِعْبًا لَسَلَكْتُ شِعْبَ الْأَنْصَارِ اللَّهُمَّ ارْحَمْ الْأَنْصَارَ وَأَبْنَاءَ الْأَنْصَارِ وَأَبْنَاءَ أَبْنَاءِ الْأَنْصَارِ

«Клянусь Тим, в Чиїй длані душа Мухаммада! Не будь Хіджри, то я був би одним із ансарів. Якщо б усі люди пішли однією ущелиною, а ансари — іншою, то я б пішов ущелиною, по якій пішли ансари! О, Аллах! Змилуйся над ансарами, їх дітьми і внуками!». Абу Саід продовжив:

فَبَكَى الْقَوْمُ حَتَّى أَخْضَلُوا لِحَاهُمْ وَقَالُوا رَضِينَا بِرَسُولِ اللَّهِ قَسْمًا وَحَظًّا

«Люди заплакали так, що їх бороди стали мокрими, потім вони сказали: «Ми задоволені тією часткою, яку виділив нам Посланець Аллаха!». [2]

 

Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.