Сорок восьмий хадіс
Посланець Аллаха ﷺ вимагав кормити полонених, обходитись з ними по-доброму, пропонував їм прийняти Іслам, дозволяв викупати полонених, а когось відпускав без викупу. Причина такої позиції Посланця ﷺ полягає у його суворому керівництві наказами:
وَيُطْعِمُونَ الطَّعَامَ عَلَى حُبِّهِ مِسْكِينًا وَيَتِيمًا وَأَسِيرًا
«Вони дають їжу бідним, сиротам і полоненим, незважаючи на те, що вона бажана і для них самих» (76:8),
فَإِذَا لَقِيتُمُ الَّذِينَ كَفَرُوا فَضَرْبَ الرِّقَابِ حَتَّى إِذَا أَثْخَنتُمُوهُمْ فَشُدُّوا الْوَثَاقَ فَإِمَّا مَنًّا بَعْدُ وَإِمَّا فِدَاءً حَتَّى تَضَعَ الْحَرْبُ أَوْزَارَهَا
«Коли ви зустрічаєтесь з невіруючими на полі битви, то рубіть голови. Коли ж ви ослабите їх, то кріпіть окови. А потім або милуйте, або ж беріть викуп до тих пір, поки війна не складе свій тягар» (47:4).
У якості наочного прикладу наведемо історію Сумами ібн Усаля (р.а.): наводиться від Абу Хурайри (р.а.):
بَعَثَ النَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ خَيْلًا قِبَلَ نَجْدٍ فَجَاءَتْ بِرَجُلٍ مِنْ بَنِي حَنِيفَةَ يُقَالُ لَهُ ثُمَامَةُ بْنُ أُثَالٍ فَرَبَطُوهُ بِسَارِيَةٍ مِنْ سَوَارِي الْمَسْجِدِ فَخَرَجَ إِلَيْهِ النَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَ مَا عِنْدَكَ يَا ثُمَامَةُ فَقَالَ عِنْدِي خَيْرٌ يَا مُحَمَّدُ إِنْ تَقْتُلْنِي تَقْتُلْ ذَا دَمٍ وَإِنْ تُنْعِمْ تُنْعِمْ عَلَى شَاكِرٍ وَإِنْ كُنْتَ تُرِيدُ الْمَالَ فَسَلْ مِنْهُ مَا شِئْتَ فَتُرَكَ حَتَّى كَانَ الْغَدُ ثُمَّ قَالَ لَهُ مَا عِنْدَكَ يَا ثُمَامَةُ قَالَ مَا قُلْتُ لَكَ إِنْ تُنْعِمْ تُنْعِمْ عَلَى شَاكِرٍ فَتُرَكَ حَتَّى كَانَ بَعْدَ الْغَدِ فَقَالَ مَا عِنْدَكَ يَا ثُمَامَةُ فَقَالَ عِنْدِي مَا قُلْتُ فَقَالَ أَطْلِقُوا ثُمَامَةَ فَانْطَلَقَ إِلَى نَخْلٍ قَرِيبٍ مِنَ الْمَسْجِدِ فَاغْتَسَلَ ثُمَّ دَخَلَ الْمَسْجِدَ فَقَالَ أَشْهَدُ أَنْ لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ وَأَشْهَدُ أَنَّ مُحَمَّدًا رَسُولُ اللَّهِ يَا مُحَمَّدُ وَاللَّهِ مَا كَانَ عَلَى الْأَرْضِ وَجْهٌ أَبْغَضَ إِلَىَّ مِنْ وَجْهِكَ فَقَدْ أَصْبَحَ وَجْهُكَ أَحَبَّ الْوُجُوهِ إِلَىَّ وَاللَّهِ مَا كَانَ مِنْ دِينٍ أَبْغَضَ إِلَىَّ مِنْ دِينِكَ فَأَصْبَحَ دِينُكَ أَحَبَّ الدِّينِ إِلَىَّ وَاللَّهِ مَا كَانَ مِنْ بَلَدٍ أَبْغَضَ إِلَىَّ مِنْ بَلَدِكَ فَأَصْبَحَ بَلَدُكَ أَحَحَبَّ الْبِلَادِ إِلَىَّ وَإِنَّ خَيْلَكَ أَخَذَتْنِي وَأَنَا أُرِيدُ الْعُمْرَةَ فَمَاذَا تَرَى فَبَشَّرَهُ رَسُولُ اللَّههِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَأَمَرَهُ أَنْ يَعْتَمِرَ فَلَمَّا قَدِمَ مَكَّةَ قَالَ لَهُ قَائِلٌ صَبَوْتَ قَالَ لَا وَلَكِنْ أَسْلَمْتُ مَعَ مُحَمَّدٍ رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَلاَ وَاللَّهِ لَا يَأْتِيكُمْ مِنَ الْيَمَامَةِ حَبَّةُ حِنْطَةٍ حَتَّى يَأْذَنَ فِيهَا رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ
«[Одного разу] Пророк ﷺ відправив у бік Неджда вершників, які у якості полоненого привезли з собою чоловіка на ім’я Сумама ібн Усаль із племені Бану Ханіфа і прив’язали його до одного із стовпів мечеті. Пророк ﷺ вийшов до нього і спитав: «Що скажеш, о, Сумама?», — на що Сумама відповів: «У мене усе добре, о, Мухаммад! Адже якщо ти вб’єш мене, буде кому за мене помститися, якщо надаси [мені] благодіяння, то надаси його [чоловіку] вдячному; якщо ж ти хочеш грошей, то вимагай з [мене] чого побажаєш!». Його залишили до наступного дня, а потім Пророк ﷺ спитав його: «Що скажеш, о, Сумама?», — на що Сумама відповів: «Те, що я вже говорив: якщо надаси [мені] благодіяння, то надаси його чоловіку] вдячному». його [знов] залишили до наступного дня, потім Пророк ﷺ знов спитав його: «Що скажеш, о, Сумама?», — на що Сумама відповів: «Лише те, що я вже говорив!». Тоді Пророк ﷺ сказав: «Відпустіть Сумаму!». Після цього Сумама направився у пальмову рощу, яка знаходилась поблизу від мечеті, де зробив повне омовіння (гусль), а потім прийшов в мечеть і сказав: «Свідчу, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха, і свідчу, що Мухаммад — Посланець Аллаха. О, Мухаммад! Клянусь Аллахом, не було на землі обличчя більш ненависного для мене, аніж твоє обличчя, але [тепер] воно стало для мене найбільш улюбленим серед решти інших! Клянусь Аллахом, не було релігії більш ненависної для мене, аніж твоя релігія, але [тепер] твоя релігія стала для мене найбільш улюбленою! Клянусь Аллахом, не було міста більш ненависного для мене, аніж твоє місто, але [тепер] це місто стало для мене найбільш улюбленим. Твої вершники захопили мене у той час, коли я хотів здійснити умру, так що ж ти про це скажеш?», — на що Посланець Аллаха ﷺ обрадував його благою звісткою і велів йому здійснити цю умру. Коли ж [Сумама] прибув у Мекку, хтось сказав йому: «Так ти відступився [від свого іману]?». [У відповідь йому] Сумама сказав: «Ні, але я прийняв Іслам разом з Мухаммадом ﷺ. Клянусь Аллахом, не надійде до вас із Ямами жодного зернятка пшениці без дозволу Пророка ﷺ ». [1]
Загін, який захопив Сумаму, був першим військовим загоном, посланим після битви біля Рову і походу на Бану Курайза. Цей загін виступив у похід в місяці Мухаррам шостого року хіджри проти племені Бануаль-Карта. «Під час походу загін захопив чоловіка із племені Бану Ханіфа, не знаючи, що це за чоловік. Коли привели його до Посланця Аллаха ﷺ, він ﷺ вигукнув:
أَتَدْرُونَ مَنْ أَخَذْتُمْ هَذَا ثُمَامَةُ بْنُ أُثَالٍ الْحَنَفِيُّ، فَأَحْسِنُوا إِسَارَهُ
«Ви знаєте, кого схопили? Адже це Сумама ібн Усаль аль-Ханафі! Обходьтесь з ним по-доброму під час його полону». Посланець Аллаха ﷺ повернувся до себе додому і сказав:
اِجْمَعُوا مَا كَانَ عِنْدَكُمْ مِنْ طَعَامٍ وَابْعَثُوا بِهِ إِلَيْهِ
«Зберіть усе, що є у вас із їжі, і пошліть йому (Сумамі)!». Також він ﷺ наказав поїти його молоком своєї дійної верблюдиці вранці і ввечері». [2]
Посланець Аллаха ﷺ до останнього ставився до Сумами добре, відвідував його, закликав прийняти Іслам і верші решт наказав відпустити Сумаму. Після того, як Сумаму звільнили із полону, він не вирушив до родини, а пішов у пальмову рощу, яка знаходилась поблизу від мечеті. і зробив повне омовіння (гусль). Добре ставлення з боку Посланця ﷺ і його сподвижників вплинули на Сумаму, в результаті чого він добровільно прийняв Іслам.
Що стосується положення полонених мусульман, то заради їх звільнення мобілізувались війська, щоб позбавити їх від полону і повернути їм життя під затишком законів Ісламу. Нам добре відомі історії із життя Абу Джафара аль-Мансура [3] і Аль-Мутасіма Біллаха [4].
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі
2. «Ас-Сірату ан-набавійя» Ібн Хішама.
3. Абу Джафар аль-Мансур правив в 366–392 р. х. (976–1002 рр.). Його епоха пройшла у постійних битвах з коаліцією християнських держав півночі Піренейського півострову. Аль-Мансур був хорошим політиком, в його час аль-Андалус був на верхівці своєї слави і величі. Наводиться, що аль-Мансур мобілізував цілу армію для порятунку трьох мусульманських жінок, які були полонені королівством Наварра. На ту мить між аль-Мансуром і королівством Наварра був договір, в якому обумовлювалось, що королівство буде виплачувати джизью і не буде захоплювати мусульман в полон. Одного разу аль-Мансур відправив свого посланця у королівство Наварра з посланням до його королю. Для посланця був влаштований свого роду тур по землям королівства, в ході якого в одній із церков він знайшов трьох мусульманок. Посланець був вражений від побаченого. Он спитав жінок, як вони тут опинились, на що почув у відповідь, що вони були захоплені у полон.
Посланця охопив сильний гнів; повернувшись, він доповів аль-Мансуру про те, що трапилось. Внаслідок цього аль-Мансур наказав спорядити численне військо для звільнення мусульманських жінок. Після того, як армія аль-Мансура досягла земель королівства Наварра, його король був вражений тим, що сталось, тому він сказав:«Ми не розуміємо, через яку причину ви прийшли, адже між нами і вами — договір про ненапад, більше того, ми платимо вам джизью!», — на що він почув у відповідь: «Ви порушили свій договір, ви захопили у полон мусульманських жінок!». На це було сказано: «Ми ніколи не чули про них!». Тоді посланець, який знайшов раніше жінок, вирушив у церкву, де знаходились полонені мусульманки, і привіз їх звідти. На це король сказав наступне: «Ми не знали про їх існування!». Далі було встановлено, що цих жінок полонив один із солдатів королівської армії, внаслідок чого він був суворо покараний. Потім король відправив послання аль-Мансуру, в якому дуже сильно вибачався і повідомив, що церква, в якій утримувались мусульманки, була зруйнована. В результаті військо аль-Мансура повернулось назад з полоненими мусульманками (опубліковано в Інтернет-виданні «fakhayda.blogspot.com»).
4. Один із істориків пише, що правитель Аморія, який був із королівської династії, захопив у полон доньку сина Фатіми (р.а.). Це трапилось у часи правління Аль-Мутасіма Біллаха 179–227 р. х. (796–842 рр.). Мусульманку катували, під час чого вона прокричала: «О,Мутасім, де ж ти?!», — на що правитель Аморія, глузуючи, сказав їй: «Ну звичайно, він іще прискаче на чорно-білому коні і врятує тебе». Ця звістка дійшла до Мутасіма, і тоді він закликав у військо чорно-білих коней. В результаті на передньому флангу цього війська були вишикувані чотири тисячі таких коней. Військо прибуло до стін міста Аморія і завоювало його. В результаті мусульманка була звільнена. А коли вона предстала перед Мутасімом, він звернувся до неї зі словами: «Засвідчи перед своїм дідом, що я прибув для твого звільнення з військом, на передньому флангу якого були чотири тисячі чорно-білих коней!» (опубліковано в Інтернет-виданні «islamstory.com»).
