Система Ісламу, яка пропонує корінні і всеохоплюючі рішення для усіх проблем, з якими стикались або будуть стикатись люди і джини, повинна бути нашим єдиним мірилом в усіх життєвих справах. Адже тільки так усі люди можуть набути щастя, спокою і умиротворення.
В протилежному випадку умиротворення і щастя неможливі. Тому для мусульман життєво важливо запроваджувати ниспослану Аллахом ісламську систему в усіх сферах життя і працювати над її запровадженням. З цією метою мусульмани протягом 100 років, беручи участь у різних рухах, доклали серйозних зусиль, щоб набути довольства Аллаха і привести Іслам до пануванню. Проте діяльність більшості із груп у справі заклику, на жаль, не увінчалась успіхом, оскільки не проводилась у рамках певного ісламського методу. Одні із цих рухів пішли на поступки в своїх ідеях, інші — в методах, у деяких з них були проблеми з керівництвом, а у деяких — безпосередньо зі згуртуванням!
В даній статті ми розглянемо «Худайбійську угоду», яка наводиться у якості доказу на поступки, на які ідуть деякі ісламські рухи. Ми спробуємо роз’яснити важливі питання, наприклад, «чи може ця угода бути доказом на скоювані поступки в угоду Заходу?», «як треба правильним чином розуміти цю подію?» і «які важливі результати виникли згодом?».
Худайбійська угода
Одного разу Посланець Аллаха ﷺ побачив сон, де він ﷺ увійшов до Мекки зі своїми сподвижниками і здійснив умру. Пророк ﷺ розповів про цей сон своїм сподвижникам. В місяць Зуль-када, один із заборонених місяців 6-го року хіджри, мусульмани беруть жертовних тварин і вирушають до Мекки для здійснення умри, озброївшись легким видом зброї. Ця ситуація вселяє занепокоєння в мекканських многобожників. Усман (р.а.) був відправлений до Мекки у якості посла, але через деякий час до мусульман доходить звістка про мученицьку смерть Усмана (р.а.). Після цього Посланець Аллаха приймає клятву про вірність від своїх 1400 сподвижників під деревом Самура про те, що вони будуть битись з усіх сил до останнього. Ця клятва увійде в історію як «Байа Рідван». Після того, як стало відомо, що Усман (р.а.) не був вбитий, було прийнято рішення відмовитись від битви, проте знатні люди Мекки не схвалили ідею здійснення мусульманами умри. З цієї причини мекканці послали Сухайля ібн Амра укласти угоду з Посланцем Аллаха ﷺ. Знаменита угода, відома «Худайбійський договір» чи «Худайбійська угода», була укладена між Сухайлем і Посланцем Аллаха ﷺ в містечку під назвою Худайбія поблизу Мекки. Деякі пункти угоди:
1. Строк дії договору — десять років.
2. Мусульмани не зможуть відвідати Каабу в цьому році, але вони зможуть відвідати її в наступному. В наступному році мусульмани залишаться в Мецці на три дні, і на цей період часу многобожники покинуть місто.
3. Якщо хтось із курайшитів, нехай навіть будучи мусульманином, спробує укритись в Медині, його повернуть до Мекки,але ті мединці, які будуть укриватись в Мецці, не будуть повернуті до Медини.
4. Решта арабських племен зможуть приєднатись на свій розсуд як до мусульман, так і до курайшитів.
…
Цю угоду, поряд з Мединською конституцією, історією Юсуфа (а.с.) і деякими питаннями, пов’язаними з негусом, намагаються вирвати із свого істинного контексту і представити їх у якості шаріатського доказу помилкових інтерпретацій і неісламських дискурсів і методів. Так, в деяких ісламських рухах існує тенденція схилятись до неісламських ідей і методів у виді вступу в демократичну парламентську систему, проведення діяльності в рамках демократичних методів, допущення компромісів і поступок з тагутськими режимами, відмови від здійснення того, що належить зробити, або згоди з здійсненням того, чого вони не повинні робити, перебуваючи при владі… і усе це — ґрунтуючись на неправильній інтерпретації Худайбійської угоди. І, звичайно ж при усьому цьому, куфр і гріхи, які явно суперечать ясним текстам Корану і Сунни, не помічаються, а поступки, на жаль, стають звичайною і буденною справою! Проте Худайбійська мирна угода зовсім не була угодою про поступки, і тим більше вона не несе в собі ніяких ноток доказів у відношенні неісламських позицій, які виражаються сьогоднішніми партіями в демократичних парламентах чи системах тагуту! В дійсності примушує замислитись і вселяє печаль той факт, що деякі дрібні нюанси даної Угоди постійно висуваються у виді поступок з боку мусульман, а також те, що багато хто не помічають тих мудрощів і результатів Худайбійського договору!
В Худайбійській угоді не було місця яким-небудь компромісам
Коли ми вивчимо декілька питань, які розглядаються деякими у якості поступок в цій угоді, стає ясно, що це зовсім не поступки:
1. Те, що Сухайль ібн Амр в тексті угоди замість «Бісмілляхі р-Рахмані р-Рахім» написав «Бісміке Аллахумме», а замість «Расулюллах» — «Мухаммад, син Абдуллаха», не було поступкою. Адже Всевишній Аллах не ниспосилав такого веління, як писати в угодах або інших офіційних паперах тільки других слова «Бісмілляхі р-Рахмані р-Рахім» або «Расулюллах», а також немає якої-небудь заборони на слова «Бісміке Аллахумме» чи «Мухаммад, син Абдуллаха». Інакше кажучи, не було такого божественного веління, як написання слів «Бісмілляхі р-Рахмані р-Рахім» і «Расулюллах». Якщо б наш Господь велів Посланцю Аллаха ﷺ зробити таке, а Пророк ﷺ ослухався б наказу Всевишнього Аллаха, чого не може бути у випадку з Посланцем Аллаха ﷺ, то можна було б говорити іще про якісь поступки. Отож, цей аспект не може наводитись у якості доказу про припустимість куфру чи хараму, міркувань і дій, які суперечать текстам Корану і Сунни!
2. Через те, що мусульманам не вдасться відвідати Каабу і здійснити таваф, як уві сні Посланця Аллаха ﷺ, багато сподвижників, особливо Умар (р.анхум), виразили заперечення і з трудом намагались зрозуміти те, що відбувається. Після угоди сподвижникам було сказано заколоти своїх жертовних тварин, але вони зробили це лише після Посланця Аллаха ﷺ. Посланець Аллаха ﷺ повідомив сподвижникам, що умра, побачена ними уві сні, не була умрою цього року, тим самим давши зрозуміти, що тут не було поступок.
На питання Умара (р.а.): «Хіба ти не обіцяв, що Аллах надасть нам допомогу і що ми підемо і разом обійдемо Каабу (здійснимо таваф)?», — Посланець Аллаха ﷺ відповів: «Так, я обіцяв. Проте хіба я згадував, що ми підемо і здійснимо таваф в цьому році у?», — на що Умар (р.а.) сказав: «Ні!». Тоді Посланець Аллаха ﷺ сказав: «В такому випадку я повторюю: ти обов’язково вирушиш до Мекки і здійсниш таваф навколо Кааби».
3. Іще одним питанням, яке розглядалось у якості поступки, була умова в Худайбійській угоді про повернення нових мусульман, які шукають притулку в Медині, назад до Мекки. Даний пункт Угоди так само наводиться деякими у якості шаріатського доказу на дозволеність вчинків, вжитих проти інтересів мусульман під приводом маслаха. Абу Джандаль, який втік від многобожників до підписання договору, був повернутий многобожникам в Мекку, незважаючи на наполягання Посланця Аллаха ﷺ. Проте Одкровення по цьому питанню не було і, хоча цей пункт Угоди здавався скерованим проти мусульман, Посланець Аллаха ﷺ сказав, що Аллах дасть вихід в цьому питанні, і так воно і трапилось. Багато мусульман, які втекли від влади и многобожників, під командуванням Абу Джандаля створювали перешкоди мекканцям в їх торгівлі в Дамаску. В результаті многобожники самі направили послів до Медини і заявили, що мусульманам, які від них втекли, більше немає нужди повертатись до Мекки і що вони відмовились від цього пункту Худайбійської угоди. Таким чином, стало очевидним, що ця умова, яка спочатку здавалась проти мусульман, насправді була проти многобожників.
Порівняння Худайбійського договору з демократичними виборами
За допомогою укладання Худайбійського договору Посланець Аллаха ﷺ зовсім не йшов на компроміс у відношенні віри, шаріатських хукмів і свого заклику, навпаки, він ﷺ зробив політичний і стратегічний крок шаг Ісламу. Якщо б Посланець Аллаха ﷺ збирався іти на поступки, то він пішов би на це у перші роки своєї пророцької місії, коли мали місце тортури, бойкот і ембарго, а він був дуже слабкий з точки зору чисельності і сили. Інакше кажучи, він ﷺ спробував би піти на компроміс і прийняв би пропозиції на свою користь в мекканський період, а не в мединський, коли Іслам набув сили і міці. Посланець Аллаха ﷺ не приймав зроблених йому пропозицій навіть в найважчі часи — в Мецці — і ніколи не робив ніяких поступок у відношенні хукмів Аллаха. Хоча сподвижники піддавались різним переслідуванням за справу Посланця Аллаха ﷺ, вони не відмовились від своєї справи всупереч тому, що переживали дуже важкі часи.
Якими були відносини з невірними до Худайбійського договору, такими ж вони залишились і після. Після даної Угоди як не було ані пом’якшення, ані поміркованості по відношенню до невірних, так і не було ані підлещування по відношенню до них, ані прояву згоди по відношенню до їх куфру, ані слів: «Давайте перестанемо ворогувати і будемо жити в братстві», — і продовжувалась вестись боротьба в ім’я наставляння мекканських мушріків і решти невірних на шлях Ісламу і панування Ісламу. Через ці причини була укладена мирна угода з мекканськими многобожниками у якості стратегічного кроку, і були створені сприятливі умови для розширення панування Ісламу. Якщо ми подивимось на наслідки Угоди, то побачимо, що Худайбійська угода підготувала широкі можливості для мусульман і зіграла вадливу роль в поширенні Ісламу і зміцненні Ісламської Держави.
Погляд на Худайбійську угоду, яка знаходилась від початку і до кінця під контролем Одкровення, як на поступку з боку ісламської позиції і бачити в ній доказ припустимості практики демократичної політики є найбільшим наклепом на Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників, які віддали перевагу величі вище свого життя. Адже немає нічого спільного між Худайбійською угодою і сьогоднішньою демократичною політикою. При Худайбійському договорі Посланець Аллаха ﷺ у якості голови Ісламської Держави, встановленої в Медині, підписав угоду з державою многобожників без збитку для принципів акиди і Шаріату. Проте сьогодні ми не спостерігаємо існування двох сильних сторін, а бачимо лише ситуацію, де мусульмани слідують шляху явних і очевидних поступок у питаннях власної акиди, норм і законів в рамках цілей, інтересів і законів неісламських режимів. В ітозі мусульманам зовсім не дозволяється виходити за рамки легітимності, яка визначається діючим порядком, і при цьому вони вимушені іти на поступки по ісламським ідеям і методам, діючи всупереч нормам Шаріату.
Худайбійська угода вважалась політичним кроком Ісламської Держави, підписаною Посланцем Аллаха ﷺ за божественним наказом, пункти Угоди були схвалені Посланцем Аллаха ﷺ, і в даній угоді не було місця поступкам і компромісам. Вважаємо, буде досить нагадати тим, хто досі сприймає цю угоду у якості поступки, наступну відповідь Посланця Аллаха ﷺ Умару (р.а.):
Умар (р.а.) спитав Посланця Аллаха ﷺ: «Хіба ти — не Посланець Аллаха, посланий з істиною?». Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Звичайно, я Посланець Аллаха». На наступне питання Умара (р.а.): «В такому випадку, чому ми дозволяємо собі принижувати нашу релігію?», — Посланець Аллаха ﷺ відповів:
«Я — раб Аллаха і Його Посланець. Я не ослухаюсь Його веління!» (Ібн Хішам).
Що приніс Худайбійський договір
В Худайбійській угоді було багато мудрості, політичних, військових і стратегічних досягнень, яких неможливо порахувати, куди входять такі досягнення, як зміцнення Ісламської держави, поширення заклику і досягнення багатьох успіхів проти невірних. Ось деякі із них:
1. За допомогою Худайбійської мирної угоди курайшити - многобожники, вороги Ісламу, офіційно роблять визнання Ісламської Держави. Таким чином, Ісламська держава, встановлена в Медині, була визнана усім світом у якості держави, здатної укладати договори зі своїми ворогами.
2. Ця Угода була політичним, військовим, соціальним і дипломатичним кроком Ісламської Держави. Після Угоди Іслам набув можливості безпечно поширюватись на Аравійському півострові. Мусульмани отримали можливість увійти до Мекки, яку вони колись вимушено покинули, для здійснення умри. Вдалось налагодити і зміцнити відносини з іншими племенами.
3. Худайбійський договір став великою перемогою, фатхом мусульман. Після того, як Угода була підписана, на зворотному шляху в Медину Аллах показав Худайбійську угоду на тлі «великого завоювання», ниспославши суру «Аль-Фатх», а через фразу «Мухаммадун Расулюллах» в останньому аяті цієї сури він ніби дав відповідь многобожникам, які не прописали дану фразу в тексті Договору. В тій же сурі була дана блага звістка про те, що Посланець Аллаха ﷺ і мусульмани незабаром здійснять таваф навколо Кааби. Всевишній Аллах назвав фразою «Фатх уль-Мубін» саме Худайбійський договір, а не, наприклад, перемогу при Бадрі, яка була отримана іще до подій даної Угоди.
Імам аз-Зухрі сказав: «В Ісламі не було більшого завоювання до Худайбійського договору». Ібн Касір (рахімахуллах) сказав: «Всевишній Аллах визначив це перемир’я у якості фатха (перемоги, завоювання) через переваги і досягнуті результати, які містились всередині нього». Повідомляється від Абдуллаха ібн Масуда (р.а.) та від інших наступні слова: «Ви за перемогу приймаєте завоювання Мекки, але ми за перемогу приймаємо Худайбійський мирний договір» («Тафсір уль-Куран уль-Азім», Ібн Касір).
4. Худайбійський договір зіграв важливу роль в швидкому поширенні ісламського заклику. За два роки, які минули після Худайбійського договору, число обернених в Іслам було набагато вище, аніж число віруючих за дев’ятнадцять років з часу послання Посланця Аллаха ﷺ у якості пророка до дня Худайбійського договору. Інакше кажучи, за цей дворічний період віруючими стало більше людей, аніж за дев’ятнадцять років до Худайбійської угоди.
5. Угода з мекканськими многобожниками залишила хайбарських іудеїв без союзника. Таким чином, Хайбар, який становив загрозу для Ісламської Держави, був з легкістю завойований.
6. Після того, як многобожники порушили Худайбійський договір, Ісламська держава, яка набрала міці за 2 роки, набула достатньої сили, щоб завоювати Мекку в 630 році з армією чисельністю в десять тисяч осіб, не зустрівши жодного серйозного опору. Жителі Мекки незабаром увірували, і завдяки заклику і джихаду люди натовпами входили в Іслам.
Муса Байоглу
Köklü Değişim Dergisi
