Прибутки держави Халіфат і місця, куди ці прибутки повинні витрачатись, визначаються виключно згідно з постановами Шаріату і не змінюються. Ані прибутки, ані витрати не схильні раціональним думкам. Це пояснюється тим, що в приписах (хукмах) Шаріату це питання прописане чітко і однозначно.
Прибутки і витрати держави регулюються згідно з Шаріатом. Хоча загальний зміст фінансової і бюджетної політики в державі Халіфат визначалось положеннями Шаріату, халіфу як голові держави було надано право здійснювати економіку згідно з власною думкою і юриспруденцією, а також згідно з Шаріатом.
Тому, на відміну від демократичних капіталістичних систем, в державі Халіфат не існує бюджетів, заснованих на часі і кошторисах, таких як річний, п’ятирічний, десятирічний бюджети. Бюджет держави не представляється на розгляд парламенту, не обговорюється депутатами, і ані з чиєю думкою в цьому відношенні не радяться. Шаріат визначив прибутки і витрати фінансів таким чином, що не залишає місця для дискусій, і поклав управління ними на халіфа.
Це зовсім не схоже на капіталістичну економічну і фінансову систему, в якій ми живемо. Тому що ісламські погляди і практика діаметрально протилежні поглядам і практиці капіталістичної системи. Сучасні капіталістичні держави у цілому дотримуються схожих між собою поглядів і підходів, хоча в різних країнах є свої нюанси. Уряд щорічно готує проект бюджету і вносить його на утвердження в парламент. Після обговорення законопроекту в парламенті він утверджується і стає законом. При обговоренні проекту бюджету в парламенті він обговорюється по розділам, зачитаються статті бюджету і асигнування, але голосують за бюджетні статті у цілому. При визначенні прибутків і витрат на відповідний фінансовий рік бюджет в основному ґрунтується на припущеннях і оцінках. Наприклад, припускаючи, що така-то і така-то стаття прибутків принесе такий-то і такий-то прибуток. Така-то сума витрат передбачена на такий-то проект. Ці припущення робляться згідно з цілями, прийнятими урядом, такими як середньострокова програма, плани розвитку і стратегічні плани органів державного управління. На цій основі щорічно приймається і вводиться в дію закон про бюджет, який визначає статті прибутків і витрат держави згідно з припущеннями і оцінками.
Нічого подібного в Ісламі немає. Економічна система Ісламу ні в чому не схожа на демократичну капіталістичну економічну систему, наприклад, по складанню річного бюджету, його розділам, статтям прибутків і витрат і розпорядженню ними. В Ісламі немає бюджету, який складається кожен рік. Ісламський Шаріат визначив статті прибутків і витрат фінансів і уповноважив халіфа розпоряджатись цими засобами.
В Ісламі державною казною є Байт уль-Маль. Усі прибутки і витрати проходять через Байт уль-Маль. Байт уль-Маль — це назва закладу, а не будівлі чи складу. Усі фінансові накопичення, зроблені на благо мусульман, відносять до сфери діяльності Байт уль-Маль. Халіф організовував і управляв усіма цими прибутками і витратами в диванах.
Статті прибутків Байт уль-Маль безпосередньо визначаються наступними положеннями Шаріату:
1. Фай (те, що отримано без війни).
2. Трофеї (те, що отримано в результаті війни).
3. Анфаль (усі військові трофеї у цілому).
4. Харадж (прибуток з земель, отриманих в результаті завоювання).
5. Джизья (прибутки, які отримуються від немусульман).
6. Прибутки від державної власності (нафта, газ, електроенергія, мінеральні і водні ресурси, ліси, пасовиська і т.д.).
7. Ушр (прибутки від земель, які не були придбані в результаті завоювання).
8. Одна п’ята частина скарбів і рудників.
9. Закятні засоби.
10. Несправедливо отримане майно державних чиновників та інші стягнення.
11. Майно тих, у кого немає спадкоємців, яке передається в Байт уль-Маль.
12. Конфісковане майно віровідступників.
Із них закятні засоби винесені в окремий розділ. Це пов’язано з тим, що в Корані прямо вказані вісім категорій людей, на кого повинні витрачатись ці засоби. Але у жодному разі не дозволяється витратити їх на що-небудь, окрім цих восьми категорій. Проте халіф може вирішувати, як розподіляти ці вісім категорій, згідно зі своєю думкою та іджтіхадом. Прибутки від державної власності також винесені в окремий розділ. Оскільки ці прибутки є правом усіх мусульман, вони не використовуються в державних справах. Проте халіф вирішує, як використовувати їх на благо мусульман, згідно зі своєю думкою і іджтіхадом в рамках положень Шаріату. Решта предметів можуть зберігатись в окремих розділах або разом згідно з думкою і іджтіхадом халіфа, і халіф використовує їх на свій розсуд згідно з інтересами держави, Умми і мусульман.
Окрім цього, найбільш важливим питанням є податки. В Ісламі немає абсолютно ніяких постійних видів податків, і податок не є однією із статей прибутку держави. Проте, якщо прибутків Байт уль-Маль недосить, халіф має право вводити тимчасові податки для виконання певної цілі і обмежуватись цим. Наприклад , якщо держава збирається вести війну, а засобів в Байт уль-Маль недосить для підготовки до війни, халіф має право обкладати мусульман податками до того часу, поки ці приготування не будуть завершені. При цьому халіф обкладає податком тільки багатих мусульман, тобто тих, хто має більше, аніж їх основні потреби. Якщо засобів усе ж таки недосить, він може розширити рамки податку або продовжити строк його дії. Але якщо підготовка до війни, яка є ціллю, завершена, він не може продовжити стягування податку, інакше це буде пригнобленням. Усе це засновано на шаріатському правилі:
مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ
«Те, без чого не здійснюється ваджиб, теж є ваджибом».
Оскільки джихад є обов’язковим, то і підготовка до нього так само обов’язкова. Те, що необхідно для виконання цього зобов’язання, так само є зобов’язанням.
Відповідно, в Ісламі існують певні умови для податкообкладання:
1. Для покриття обов’язкових витрат, за які Байт уль-Маль несе прямую відповідальність. Наприклад, витрати на бідних, потребуючих, подорожніх і на джихад.
2. Для покриття обов’язкових витрат, які Байт уль-Маль несе у виді оплати за послуги. Наприклад, заробітна плата чиновникам, грошове забезпечення для військовослужбовців.
3. Для покриття обов’язкових витрат, які не відносяться до числу оплати за послуги, але є обов’язковими для Байт уль-Маль з метою благодіяння і покращення життя населення. Наприклад , будівництво доріг, видобуток води, будівництво шкіл, мечетей, лікарень та інших об’єктів, які необхідні для Умми і позбавлення яких завдасть шкоди Уммі.
4. Для покриття обов’язкових витрат, які Байт уль-Маль повинен покривати у випадку надзвичайних пригод, таких як голод, стихійні лиха, землетруси, повені, напад ворогів і т.д.
5. Для покриття боргів, взятих державою у зв’язку з цими чотирма вищевказаними ситуаціями.
Тому в Ісламі абсолютно не існує постійного чи косвенного податку. Це пояснюється тим, що податок не входить в число постійних джерел держави, визначаємих положеннями Шаріату, і перетворення його в постійний і незмінний прибуток є пригнобленням в Шаріаті. Проте в сучасних капіталістичних системах основним джерелом прибутків держави є податки. В даний час в Туреччині дуже велика частина бюджету складається із прямих і косвенних податків, які стягуються з населення під десятками найменувань. Той факт, що держава робить податкообкладання своїм основним джерелом прибутку, спричиняє руйнівний вплив на економіку, стабільність і добробут народу. Не говорячи вже про те, що капіталістична економічна система повністю порочна і є інструментом колоніалізму, одного питання про податки досить, щоб зрозуміти, які руйнування несе ця гнила система.
Друге питання — військова здобич і джизья. Держава Халіфат — це держава, яка повинна вести заклик і джихад, щоб нести Іслам як керівництво і світ усьому світу. Оскільки її зовнішня та інша політика заснована на цьому принципі, вона постійно перебуває у стані військової підготовленості, щоб в будь-яку мить вступити в протистояння з зовнішнім світом. Як і в минулому, той факт, що інші народи і держави, які укриються в справедливості Ісламу, будуть захищати свою релігію і підкорятись державі, збільшить прибутки джиз’ї. Адже капіталістичні режими занурили увесь світ, в тому числі — і свій власний народ, в лиха і пітьму. Аморальність, соціальні потрясіння, економічні кризи і родинні відносини опустились до такого ганебного рівня, якого іще ніколи не було в історії. Сьогодні людство як ніколи потребує Ісламу. Безперечно, процес завоювань прискориться після того, як, з дозволу Аллаха, буде встановлена держава Халіфат і його справедливість стане відома усьому світу. В цьому випадку джизью, яка стягується з немусульманських народів, збільшать до величезних розмірів прибутки від військової здобичі, отримуваної воюючими державами. Чисельність народів, про які йде мова, вимірюється мільйонами, а здобич держав — мільярдами.
Прибутки від хараджу і ушру з цих земель так само будуть досить високими. Сьогодні усі ісламські землі, за винятком Аравійського півострову, Індонезії, Південно-Східної Азії та інших земель, є землями хараджу. Ці землі будуть не тільки обкладатись хараджем, але і, якщо вони виробляють товари, які вимагають закяту, будуть повинні виплачувати ушр. Площа цих земель складає мільйони квадратних кілометрів.
Окрім того, підземні і наземні ресурси, рудники і багатства, які держава набуває на суші на морі і навіть у повітрі, досягнуть величезних величин. Враховуючи залежність сучасної економіки від цих багатств і стратегічних ресурсів, особливо в ісламських землях, очевидно, що держава Халіфат, коли вона, з дозволу Аллаха, буде створена, стане найбагатшою державою.
Що стосується прибутків, які відносяться до державної власності, то усі землі, будівлі, ресурси, заводи і так далі, які не входять в сферу громадської та індивідуальної власності, належать державі. Експлуатація земель, будівель, і ресурсів, які їй належать, принесе державі значний прибуток, а також великий прогрес в сільськогосподарському виробництві в результаті досконалого відображення в Ісламі положень про землю. З розвитком землеробства і тваринництва нинішнє явище міграції із сел. до міст буде обернуто назад, чим буде полегшено тягар великих міст. Окрім того, держава отримує значний прибуток, надаючи інфраструктуру і громадські послуги. Заводи, які будуть створені державою, будуть в основному енергетичними, важкої і оборонної промисловості, які не можуть бути створені приватними особами і якими сьогодні в основному управляє держава; таким чином, держава буде не тільки отримувати великий прибуток, але й готуватись до джихаду.
Як ми вже говорили, ісламський погляд на економіку, бюджет, прибутки і витрати повністю відрізняється від капіталістичної економічної системи, під владою якої ми живемо сьогодні. В капіталістичній системі на чолі кута ставляться борги і дебіторська заборгованість, і усі підходи будуються на цій основі. Проте в економічній системі Ісламу головною проблемою є вдоволення потреб людей. Тому якщо в капіталістичній економіці прийнятий підхід «максимізації виробництва» для вдоволення нібито «необмежених» потреб людей, то в Ісламі в основі лежить «розподіл» виробництва.
Ціллю економічної політики Ісламу є вдоволення потреб людей. Потреби людини діляться на дві категорії: предмети першої необхідності (житло, їжа, одяг) і предмети розкоші. Кожна людина, будь то мусульманин чи немусульманин, має право на життя, які відповідає рівню суспільства, в якому вона живе. Для цього Іслам зобов’язує державу забезпечувати базові потреби кожної людини, і по мірі можливості — її другорядні нужди. Іслам розглядає людину як особистість, а не як групу людей. В капіталістичній економіці такі оцінки, як валовий національний продукт і національний прибуток на душу населення, які розраховуються виходячи із загальної чисельності населення країни, не мають в Ісламі ані цінності, ані авторитету. Навпаки, Іслам дивиться на те, наскільки вдоволені потреби кожної людини, яка має право на людське життя, будь то діти чи дорослі, чоловіки чи жінки, мусульмани чи християни. З одного боку, він підвищує рівень прибутків і добробуту підданих держави у цілому, а з іншого — стежить за тим, щоб вдовольнялись індивідуальні потреби кожного із громадян. Складати багатства багатих і скудний достаток бідних в один кошик, ділити його на загальну кількість людей і виводити на ринок цифру, якої немає у бідних, під гаслом національного прибутку на душу населення, як це робиться в капіталістичній системі, — нахабна брехня і відверта нечесність. В даний час (2018 р.) національний прибуток на душу населення в Туреччині складає біля 22000 доларів США, тобто біля 1800 доларів США на місяць. Проте мільйони родин намагаються вижити на мінімальну зарплату у розмірі біля 1600 турецьких лір, що складає лише одну п’яту від цієї цифри.
Köklü Değişim Dergisi
Юсуф Явузкан
