На думку спадає закономірне питання відносно існуючого навколо нас порядку: чи є це наслідком чиєїсь волі або ні?
Це питання очікує на конкретну відповідь: так або ні. Причому ці дві відповіді неможливо сумістити між собою. Одна з них повинна бути вірною, а інша – помилковою, і немає третього варіанту. А тому достатньо дослідити одну з двох гіпотез, щоб зрозуміти, яка з них правильна. І якщо ми рішуче доведемо, що перша гіпотеза є правильною або помилковою, це буде означати, що ми привели докази відносно правильності або помилковості і другої гіпотези.
Згідно з однією гіпотезою, відомий нам порядок у всесвіті не виходить від якоїсь волі або бажання. Він існує у такому визначеному вигляді без усілякого попереднього вибору. Кажучи простими словами, цей світ є наслідком випадковості.
Інша гіпотеза каже, що якщо існує порядок, то означає, що існує воля, яка обрала для нього нескінченні деталі і зберігає його форму, яку ми знаємо.
Давайте розглянемо першу гіпотезу і порівняємо з реальною дійсністю.
Як відомо, випадковість – це явище, яке відбувається непередбачено. Немало людей вважають, що людина, всесвіт і життя є результатом непередбаченої еволюції. Свою ідею вони підтверджують через зосередження уваги навколо явищ, які неможливо передбачити у межах людської думки. Як, наприклад, число, яке випадає при киданні жеребу (або гральних кісток). Однак якщо трохи вдуматися в це утвердження і звернути пильну увагу на суть питання, то ми зрозуміємо, що дана гіпотеза є дурною та смішною.
Навіть якщо погодитися з тим, що деякі явища неможливо передбачити через обмеженість нашого знання як людей, проте, це не знаходиться у суперечності з тим, що багато інших явищ можна передбачити і очікувати. Адже дякуючи наявності незліченної кількості передбачуваних явищ з’явилися усі експериментальні науки, такі як біологія, хімія, механіка, оптика, термодинаміка тощо. Якщо викинути зі своєї руки олівець, то можна бути цілком впевненим, що він впаде на землю через закон тяжіння. Це передбачення того, що станеться, стало можливим дякуючи існуванню непорушного порядку, який дає знати про подію, яка станеться. Отже, передбачення одного явища достатньо для спростування наявності абсолютної випадковості. Якщо б випадковість була абсолютною, то її вплив простежувався б в усіх явищах, які нас оточують. Якщо б випадковість була абсолютною, то жодний порядок (система) не мав би стабільності і тривалості. Ми б бачили у кожному наступному дні цілком інший світ, несхожий на попередній. Це було б абсолютним хаосом!
Виходячи з того, що даний порядок має стійку присутність у часі, виходить те, що випадковість не може бути його джерелом. Таким чином, виявляється помилковість першої гіпотези і підтверджується очевидна правильність другої гіпотези. Іншими словами – поза всіляким сумнівом, випадковості не буває. Навпаки, існує воля, яка створила і зберігає не лише цей порядок, але й об’єкти, які підкорюються йому, а саме – людину, всесвіт і життя.
Після такого висновку на думку спадає наступне питання: «Звідки з’явилася ця впорядковуюча воля, яка є причиною існування людини, всесвіту і життя?».
Тут так само слід усі відповіді на це питання розділити на дві протилежні гіпотези: 1) або цей порядок є волею самого матеріального світу, тобто кожного складового його елементу; 2) або цей порядок виходить від волі, яка знаходиться за межею відчутного світу. При цьому тільки один з цих варіантів відповіді є абсолютною істиною.
Давайте розглянемо першу гіпотезу у світлі реальної дійсності, у якій ми живемо. Для початку опишемо наш відчутний світ у загальних рисах під кутом інтересів людини.
У дійсності, відчутний світ у точності описується наступним реченням: «Людина живе у всесвіті», - оскільки основними складовими відчутного світу є людина, всесвіт і життя. Під словом «життя» у даному випадку мається на увазі період існування окремо узятого організму від моменту його виникнення до його смерті. Всесвіт же – це те, що охоплює усі відчутні творіння, за виключенням людини і життя. Деякі люди вважають, що людина, всесвіт і життя мають здатність створювати себе і забезпечувати свою тривалість. Це є грубою помилкою. Тому що таке утвердження знаходиться у суперечності з природою цих складових елементів. Адже людина, всесвіт і життя є залежними від деяких зовнішніх факторів об’єктами, і це – очевидно. Вони залежні через те, що є обмеженими і потребують чогось іншого окрім себе. Так, людина обмежена в усьому і не може бути незалежною від свого навколишнього середовища. Людина обмежена у своїй вазі, у своїй швидкості під час бігу, у своїх розумових здібностях і так далі. Вона не може обійтися без харчування для того, щоб підтримувати тривалість свого життя. Вона потребує кисню, яким дихає. Ці та інші аналогічні до них приклади свідчать про те, що людина потребує свого навколишнього середовища і не може обійтися без нього. Життя також є залежним через свою обмеженість у своїй матерії і через потребу в органічній матерії, яка забезпечує його необхідними причинами його існування. Що ж стосується всесвіту, то він складається з безлічі обмежених небесних тіл, а отже – також є залежним. При дослідженні будь-якого небесного тіла можна помітити, що кожне з них є залежним.
Наприклад, Сонце є залежним через те, що його розміри, не дивлячись на їх величину, є обмеженими. Воно виконує певну функцію і не може переступити цю свою певну межу. Закони, які діють у ньому, не дозволяють йому бути незалежним від інших зірок, які його оточують. Іншим проявом його слабкої та залежної природи є його рух, який тісно пов'язаний з планетами та іншими зірками. Стало бути, кожна зірка обмежена у своїх розмірах і обсязі. Якщо уявити, що існує обмежена зірка (або яка-небудь матерія), яка не має меж своїм розмірам, то вона повинна була осягнути усі простори космосу і оточуючого нас світу. Поза всіляким сумнівом, такого не існує в реальності (і не може існувати). Кожна матерія, яка оточує нас, як і ми самі, відрізняється від іншої матерії за своєю сутністю і природою. Всесвіт складається з безлічі небесних тіл, кожне з яких є обмеженим та залежним. І скільки би багато їх не було, вони неодмінно є обмеженими і залежними у своїй сукупності.
Таким чином, звертаючи увагу на все, що оточує нас, а також на самих себе, ми довели те, що людина, всесвіт і життя є обмеженими і нездатними до самостійної організації свого існування творіннями. Іншими словами,
