Імам грає ключову роль в житті мусульман, оскільки саме він править нами згідно до велінь Аллаха, об’єднує мусульманські землі під єдиною владою, усуваючи розбіжності.
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِنَّمَا الْإِمَامُ جُنَّةٌ يُقَاتَلُ مِنْ وَرَائِهِ وَيُتَّقَى بِهِ
«Імам — це щит, за яким б’ються і яким захищаються» (Муслім).
Що ж трапилось з нами після того, як 28 раджабу 1342 року (3 березня 1924 року) ми позбавились цього щита? Як сприйняли цю подію мусульмани Індійського субконтиненту, коли їх Держава стала об’єктом руйнівних атак?
Коли західні колонізатори почали кампанію по ліквідації Османського Халіфату, мусульмани Індійського субконтиненту об’єднались заради його захисту, незважаючи на те, що самі знаходились під британською окупацією. Після нападу Італії на Халіфат у вересні 1911 року і окупації Тріполі і Бенгазі мусульмани по усій Індії проводили зібрання з закликами підтримати халіфа в несправедливій і жорстокій війні проти Халіфату. У жовтні 1912 року спалахнуло багато демонстрацій, коли балканські країни почали війну проти Халіфату. У листопаді того ж року поет Ікбал, нехай помилує його Аллах, виступив з поемою «Відповідь на скаргу» в мечеті Бхадшахи в Лахорі для збору засобів на підтримку Халіфату. Зусилля Шауката Алі і Мухаммада Алі Джохара із Уттар-Прадеш також зіграли ключову роль в мобілізації мусульман.
Коли західні загарбники використали ідею арабського націоналізму для підриву Халіфату зсередини, що було підтримано Шаріфом Хусейном в його війні проти Османського Халіфату, в червні 1916 року протести проти нього охопили увесь Індійський субконтинент. 26 червня 1916 року в Лакхнау була прийнята постанова, яка засуджувала «ганебну поведінку» Шаріфа Хусейна. Через рік після того, як генерал хрестоносців Едмунд Алленбі окупував благословенну мечеть Аль-Акса, скасувавши владу Халіфату над цим регіоном, у грудні 1918 року на Індійському субконтиненті було опублікована заява, в якій говорилось: «Необхідно приділити абсолютну увагу вимогам ісламського Шаріату, вимагаючого повного і незалежного контролю султана Туреччини, халіфа Пророка ﷺ, над Благословенними землями і Аравійським півостровом, як це вказано в Корані».
Тривога мусульман Індійського субконтиненту підсилилась, коли західні окупанти захопили Стамбул, столицю Халіфату. У лютому 1919 року була випущена фетва, яка вимагала призначення халіфа. 21 вересня 1919 року на зібранні в Лакхнау мусульмани заявили: «Спроба розділення Туреччини і створення багатьох дрібних держав на території Халіфату під контролем неісламських сил неприпустима і призведе до напруження на ісламських землях». Після чого 17 жовтня 1919 року був об’явлений «Днем Халіфату», в який читались молитви про його порятунок. Були організовані комітети Халіфату, проводились зібрання, збирались засоби в допомогу Халіфату, навіть була випущена «рупія Халіфату», на який був написаний переклад аяту, а також почався випуск журналу «Халіфат».
Після того, як 3 березня 1924 року британський агент Мустафа Кемаль скасував Халіфат, мусульмани Індійського субконтиненту розлютились. Вони зібрались 9 березня 1924 року, щоб спланувати дії по його порятунку, і направили телеграму з попередженням, що ліквідація Халіфату «відкриє двері для зловмисних задумів». Також був прийнятий наказ про необхідність поминати ім’я позбавленого влади Абдуль-Меджида в п’ятничних проповідях.
Окрім складної і тривалої політичної боротьби на захист Халіфату, велика кількість мусульманських солдатів і бійців зі зброєю у руках відстоювали його інтереси, проливаючи кров, незважаючи на жорстокі репресії, скеровані проти мусульманських сил. У роки Першої світової війни (1914–1918 рр.) в Бомбеї солдати 10-го белуджського полка обстріляли британських офіцерів, які вирушали на війну проти Халіфату. Підрозділи в Равалпінді і Лахорі почали виступати проти британців, а мусульманські солдати у Франції підняли заколот. У січні 1915 року белуджи в Рангуні відмовились битись проти Османського Халіфату в регіоні Месопотамії. В Сінгапурі солдати 5-ї легкопіхотної дивізії відкрили вогонь по восьми британським офіцерам і почали озброєний опір.
У лютому 1915 року мусульмани із Пенджабу спільно з афганськими бійцями направились до Туреччини, щоб битись з британськими військами для порятунку Халіфату. На початку 1916 року підрозділи Афрідії із 15-го полка кавалеристів відмовились виступати проти Османського Халіфату в Басрі і підняли заколот.
Також був створений рух «Шовкові хустки», який отримав таку назву, тому що послання, якими обмінювались Шейх аль-Хінд і його соратники, що містили основні пункти плану по набору добровольців до армії, були написані на шовковій тканині. Для формування військової сили Маулана Убайдулла Сінді був відправлений до Афганістану, Маулана аль-Ансарі — до племен прикордонного регіону, а Маулана Хусейн Ахмад Мадані в 1915 році вирушив до Хіджазу, щоб заручитись підтримкою Османського Халіфату.
Військові зусилля мусульман не припинились навіть після окупації Туреччини західними колонізаторами. У лютому 1919 року була випущена фетва, яка закликала мусульман встати на захист Ісламської держави, яка піддалась нападу невірних. У травні 1919 року афганські мусульмани почали нападати на британців. У штаті Уттар-Прадеш були поширені листовки із закликами до джихаду проти невірних, а в Пенджабі і Бенгалії поширювались листовки про швидке повернення влади Ісламу. В період з лютого по травень 1921 року була поширена фетва, яка забороняла службу в британській армії.
Мусульмани Індійського субконтиненту з відданістю захищали Халіфат, ясно розуміючи, який збиток принесе врата нашого щита.
Руйнування нашої держави почалось зсередини через підбурювання до заколотів на основі арабського і турецького націоналізму. У межах політики «розділяй і владарюй» Британія, розділивши нас на маленькі держави, грабувала багатства мусульман, розпалюючи між ними конфлікти. Проти нас об’єднались і інші нації, як і передбачав Пророк ﷺ:
يُوشِكُ الْأُمَمُ أَنْ تَدَاعَى عَلَيْكُمْ كَمَا تَدَاعَى الْأَكَلَةُ إِلَى قَصْعَتِهَا» فَقَالَ قَائِلٌ: وَمِنْ قِلَّةٍ"я نَحْنُ يَوْمَئِذٍ؟ قَالَ: «بَلْ أَنْتُمْ يَوْمَئِذٍ كَثِيرٌ وَلَكِنَّكُمْ غُثَاءٌ كَغُثَاءِ السَّيْلِ وَلَيَنْزَعَنَّ اللهُ مِنْ صُدُورِ عَدُوِّكُمْ الْمَهَابَةَ مِنْكُمْ وَلَيَقْذِفَنَّ اللهُ فِي قُلُوبِكُمْ الْوَهْنَ» فَقَالَ قَائِلٌ: يَا رَسُولَ اللهِ وَمَا الْوَهْنُ؟ قَالَ: «حُبُّ الدُّنْيَا وَكَرَاهِيَةُ الْمَوْتِ
«Народи незабаром будуть нападати на вас, як їдоки накидаються на свою страву». Хтось спитав: «О Посланець Аллаха, невже це трапиться через нашу нечисленність?» Він відповів: «Ні, того дня вас буде багато, але ви будете подібні піні, розсіяній в потоці, і Аллах забере із сердець ваших ворогів страх перед вами, а в ваші серця помістить вахн (слабкість)». Його спитали: «Що таке вахн (слабкість), о, Посланець Аллаха?» Він сказав: «Любов до мирського життя і ненависть до смерті» (Абу Дауд).
Після падіння держави Халіфат західні окупанти призначили правителів, які управляли мусульманами, всупереч законам Аллаха, встановивши диктаторські режими. Це дозволило колонізаторам безперешкодно укладати злочинні військові альянси з мусульманськими країнами і нацьковувати їх між собою, як це відбулось у війнах між Іраном і Іраком, Саудівською Аравією і Єменом. Роль правителів мусульманських країн звелась до підтримки істинних ворогів мусульман (хрестоносної Америки, єврейського утворення та Індії) або сприянню їх окупації мусульманських земель, таких як Палестина і Кашмір. Більше того, вони почали боротись проти мусульман, які захищали свою землю, називаючи їх «терористами». Без Імама, управляючого нами по Шаріату, ми стали свідками того, про що попереджав нас Пророк ﷺ:
لَا تَرْجِعُوا بَعْدِي كُفَّاراً يَضْرِبُ بَعْضُكُمْ رِقَابَ بَعْضٍ
«Не повертайтесь після мене до невір’я, вбиваючи один одного» (Муслім).
Колонізатори через свої системи, які вводять в оману, нав’язали нам лихварські кредити, утопивши наші країни в боргах, а також нав’язали нам економічні вимоги, які знищили нашу промисловість і сільське господарство. Ми живемо в бідності і приниженні без об’єднуючого нас Халіфату, незважаючи на наші обширні території, молодь і величезні ресурси, які перевершують багатства більшості крупних держав світу. Усе це відбувається через правителів, які не правлять згідно з веліннями Аллаха. Всевишній сказав:
أَلَمْ تَرَ إِلَى الَّذِينَ بَدَّلُوا نِعْمَةَ اللهِ كُفْراً وَأَحَلُّوا قَوْمَهُمْ دَارَ الْبَوَارِ
«Хіба ти не бачив тих, які обміняли милість Аллаха на невір’я і ввергли свій народ в Притулок загибелі?» (14:28).
Втрата Халіфату, який був щитом Умми, вразила мусульман Індійського субконтиненту. Понад ста років, які минули з миті його скасування, повинні спонукати мусульман цього регіону виконати свій обов’язок перед Аллахом і Його Посланцем ﷺ і відновити Халіфат. Мусульмани Пакистану, Афганістану, Бангладеш, Індії і Шрі-Ланки щиро віддані Ісламу. Тому усі вони повинні об’єднати свої зусилля для встановлення Халіфату і відновлення влади Ісламу на усьому Індійському субконтиненті, щоб втілити в життя благу звістку Посланця Аллаха ﷺ:
عِصَابَتَانِ مِنْ أُمَّتِي أَحْرَزَهُمَا اللهُ مِنْ النَّارِ عِصَابَةٌ تَغْزُو الْهِنْدَ وَعِصَابَةٌ تَكُونُ مَعَ عِيسَى ابْنِ مَرْيَمَ عَلَيْهِمَا السَّلَامُ
«Дві групи із моєї Умми будуть врятовані від Пекла: одна буде битись за Індію, а друга буде з Іісусом сином Марії, мир їм обом» (Ахмад, ан-Насаі).
Також від Абу Хурайри передано:
وَعَدَنَا رَسُولُ اللهِ ﷺ غَزْوَةَ الْهِنْدِ فَإِنْ أَدْرَكْتُهَا أُنْفِقْ فِيهَا نَفْسِي وَمَالِي فَإِنْ أُقْتَلْ كُنْتُ مِنْ أَفْضَلِ الشُّهَدَاءِ وَإِنْ أَرْجِعْ فَأَنَا أَبُو هُرَيْرَةَ الْمُحَرَّرُ
«Посланець Аллаха ﷺ обіцяв нам битву за Індію. Якщо я встигну взяти в ній участь, то я пожертвую собою і своїм майном (на цьому шляху). Якщо мене вб’ють, я буду серед кращих шахідів, а якщо повернусь, то буду Абу Хурайрою-визволителем» (Ахмад, ан-Насаі).
Газета «Ар-Рая»
Мусаб Умайр, Пакистан
08.01.2025
