Після виборів Іранська партія відчула вищий ступінь тріумфу, відчуваючи себе одноосібним володарем влади в Лівані. Це почуття підкріплювалось її унікальною перевагою — наявністю військової сили, яку можна порівняти з армією Лівану, яку вона багаторазово використовувала для протистояння загрозам для своїх інтересів і впливу.
Проте її панування над офіційною владою залежало від сталості коаліції, на яку вона опиралась. Ця влада трималась на трьох опорах: сама Іранська партія, рух Мішеля Ауна і блок Саада Харірі. Крах однієї із цих опор призвів би до розпаду коаліції і, отож, втрати контролю Партією над владою або, принаймні, ослабленню її впливу. Це і відбулось через декілька місяців після ейфорії перемоги, а саме в 2019 році.
На початку 2017 року, через зовсім небагато часу після угоди між Іраном і адміністрацією Обами, Дональд Трамп вступив на посаду і різко переглянув політику свого попередника у відношенні Ірану. Він в однобічному порядку вийшов із ядерної угоди, відмовився від її ключових положень, підсилив економічні санкції, а в 2020 році завдав принизливого удару, вбивши Касема Сулеймані, командуючого іранськими військовими силами в регіоні.
В контексті Лівану відхід Трампа від попередніх домовленостей став помітним у його спробі прискорити події. За його вказівкою наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман затримав прем’єр-міністра Лівану Саада Харірі і вимусив його подати у відставку через відеозвернення із Ер-Ріяду. Це рішення, очевидно, було прийнято без узгодження з американськими державними інститутами, представниками глибинної держави і навіть без участі держсекретаря. Під міжнародним тиском, на чолі якого стояла Франція, Харірі був звільнений і повернувся до своїх обов’язків, залишившись на посту прем’єр-міністра іще на два роки, поки його знов не вимусила піти адміністрація Трампа.
В 2019 році, з початком ознак економічної кризи в Лівані, Франція, як і раніше, ініціювала міжнародну конференцію «CEDRE» (Конференція міжнародних донорів Лівану) для фінансової допомоги країні. Конференція забезпечила збір 12 мільярдів доларів, призначених для підтримки економіки Лівану і запобігання її краху. Проте США спричинили тиск на донорів, щоб ті відклали фінансування до того часу, поки Ліван не продемонструє реальні кроки у боротьбі з корупцією. Ці заходи фактично спровокували фінансовий крах, що і було ціллю США, щоб ослабити владу Іранської партії в Лівані.
Першими наслідками фінансового краху стали масові протести, які охопили ключові міста країни. Люди виходили на вулиці, перекриваючи міжнародні траси, що нагадувало народну революцію. В цих умовах Саад Харірі під приводом виконання волі народу об’явив про відставку. Його неочікуване рішення викликало невдоволення і замішання у Насралли, Бері та їх союзника Мішеля Ауна, які вважали Харірі ключовою фігурою в своїй владі. Незважаючи на їх спроби зупинити його, Харірі пішов, що зруйнувало союз, який забезпечував контроль над владою. Ця подія усугубила кризу: ліванський фунт знецінився на 95%.
Ліван опинився у вирії політичної і економічної кризи, усугубленої обстановкою в області безпеки. Протести і демонстрації, які часто супроводжувались насильством, призвели до загибелі і поранень багатьох людей. На цьому тлі прибічники США почали просувати пропозицію про призначення нейтрального прем’єр-міністра, який сформував би уряд із технократів, не пов’язаних з провідними політичними силами Лівану.
Коли на початку листопаду 2022 року строк повноважень Мішеля Ауна дійшов до кінця, а парламент через зміну балансу сил не зміг обрати нового президента (після виходу «Руху майбутнього» із альянсу з Іранської партією і рухом Ауна), США рекомендували опозиції підтримати нейтрального кандидата на пост президента. Головним претендентом був командуючий армією, проте партія Ірану уперто наполягала на своєму кандидаті Сулеймані Франжьє, незважаючи на серйозну поразку, завдану їй у вересні минулого року.
З того часу минуло понад двох років, і досі Ліван залишається без президента. Управління країною здійснюється тимчасовим урядом, який знаходиться у відставці вже біля двох з половиною років.
Усі ці обставини перетворили ліванську систему у зношене і обвітшале полотно. Проте Іранська партія не проявила ані найменшої гнучкості у питанні відмови від своєї влади, сподіваючись на угоду між США та Іраном, яка забезпечила б їй панування. Ситуація стала іще більш критичною після операції «Ураган Аль-Акси» в Газі 7 жовтня 2023 року, коли Іранська партія була вимушена об’явити так звану війну підтримки. Проте ця війна не захистила жителів Гази від злочинів окупаційних військ, її єдиною ціллю було збереження обличчя Ірану і його партії як лідерів «Вісі опору». Їх самовпевненість ґрунтувалась на припущенні, що єврейське утворення не наважиться відкрити другий фронт проти «вісі» через їх стримуючу силу.
Але стан погіршувався по мірі того, як відбувались вбивства євреями їх військових лідерів в Лівані, Сирії і навіть в самому Ірані, на що «Вісь опору» не наважилась дати адекватну відповідь. Кульмінацією єврейських атак став шокуючий удар, завданий з 17 по 27 вересня. При цій атаці з використанням пейджерів і рацій були знищені тисячі членів Іранської партії, а потім був вбитий і її лідер Хасан Насралла. Іран і його партія навіть не припускали, що США наважаться на такий потужний удар, який сокрушив партію.
Руйнівний удар, за яким послідувала варварська війна, яка знищила цілі шиїтські села і була націлена на ліквідацію усіх лідерів Іранської партії, став доказом того, що це рішення перевищує можливості одного тільки єврейського утворення. Підтримка з боку США цієї безпощадної війни ясно показала, що саме вони прийняли стратегічне рішення зломити Іранську партію, якій іще декілька років назад довірили владу в Лівані.
США знов підняли свої колишні вимоги, які висувались з миті відставки уряду Харірі в 2019 році і вакантності посту президента в 2022 році: обрання президента, призначення прем’єр-міністра і формування кабінету міністрів із технократів, не пов’язаних з місцевою політично елітою. Проте цього разу ці вимоги вже лунають в умовах вогню, руйнувань і масових смертей, а також при активних спробах ослабити військову міць Іранської партії і усунути загрозу з її боку єврейському утворенню на кордоні з окупованою Палестиною.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Аль-Касас
Член центрального інформаційного офісу Хизб ут-Тахрір
04.12.2024
